печерський районний суд міста києва
Справа № 757/10970/25-ц
пр. 2-5405/25
16 квітня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, -
У березні 2025 року представник позивача звернулась до суду із позовом про захист прав споживачів, в якому просить суд: визнати дії та бездіяльність Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570), такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_1 , відкритої у гривнях; визнати дії та бездіяльність Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_2 ; картка НОМЕР_3 відкритої у гривнях; зобов'язати Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570) відновити обслуговування споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_1 відкритої у гривнях; зобов'язати Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відновити обслуговування споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_2 ; картка НОМЕР_3 , відкритої у гривнях.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», а саме власником рахунків: картка/рахунок у гривні № НОМЕР_1 ; картка/рахунок у гривні № НОМЕР_2 ; картка НОМЕР_3 .
Орієнтовно на початку квітня місяця 2022 року позивачу стало відомо, що його карткові рахунки відкриті в АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» заблоковано.
Позивач звернувся до спеціалістів банківської установи з проханням повідомити причини блокування, однак усної відповіді вимогу щодо роз'яснення причин блокування карткових рахунків спеціалістами банку не надано.
Після чого позивачем неоднаразово засобами електронної пошти на адресу відповідача направлено листа (звернення) з приводу вищевказаного питання.
Позивач неодноразово направляв електронні листи та заяви до відповідача з метою розблокування його рахунків та/або надання змоги вивести залишок грошових коштів. Відповідач щоразу придумував перепони для задоволення заяви позивача, а саме: 1) паспорт погана копія; 2) фотографія зображення позивача нечітка в кабінеті платника; 3) нерозбірливий почерк позивача. Таким чином, відповідач умисно вчиняв дії, направлені на порушення законних прав позивача щодо користування та розпорядження його грошовими коштами.
У відповідь на останній лист позивачу надійшов електронний лист від відповідача з повідомленням, що фахівці АТ КБ «ПРИВАТБАНК» розглянули його звернення та повідомляють що Банк припинив обслуговування його платіжних карток/рахунків.
Правовою підставою для припинення обслуговування є п. 2.1.4.2.2 Умов і правил надання банківських послуг.
Відповідно до п. 2.1.4.2.2. Банк має право призупинити дію платіжної картки, а також відмовити в продовженні строку її дії при здійсненні операцій, що суперечать умовам цього договору, інтересам клієнта або Банку, з використанням платіжної картки або нанесеної на них інформації.
Однак, за час договірних відносин з відповідачем, позивачем не порушувались Умови і правила надання банківських послуг, а також правила забезпечення безпеки платежів, встановлені відповідачем, не порушено жодного правила з 23 правил «Заходи безпеки при використанні банківських продуктів», розміщених на сайті відповідача за адресою https://privatbank.ua/safeness, де сказано: «ПриватБанк» завжди гарантує збереження ваших коштів, але і ви повинні дбати про безпеку своїх грошей. Ми склали 23 простих правила, дотримуючись яких ви зможете не стати жертвами шахраїв.».
Однак, не зважаючи не це, відповідач без жодних пояснень чи попереджень припинив обслуговування платіжних карток/рахунків Ппозивача, на яких знаходяться його власні грошові кошти.
Так, станом на день звернення до суду на картковому/рахуноку (ФОП) № НОМЕР_1 у гривні знаходилось орієнтовно 151 106,30 грн. та картковому рахунку № НОМЕР_2 залишок орієнтовно 90 000,00 грн., якими позивач не може розпоряджатись з квітня місяця 2022 року по теперішній час.
Ухвалою судді від 18 березня 2025 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
26 березня 2025 року представником відповідача до суду подано відзив, в якому вказано про те, що ФОП ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_4 /досьє з Юконтрол/: Дата реєстрації ФОП - 13.09.2007; КВЕД - 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет; Місце реєстрації Україна, АДРЕСА_1 . Обіг коштів по рахунку клієнта НОМЕР_5 за період з 29.09.2022 по 05.12.2022 складає 4 млн. грн. Характеризується проведенням транзитних безтоварних операцій, що не мають явного економічного змісту та законної мети; співпрацею з контрагентами, яким Банк відмовив у підтриманні ділових відносин; проведенням циклічних фінансових операцій з використанням однієї суми коштів. Кошти зараховуються від фізичних осіб підприємців в якості сплати за невизначені товари. В подальшому отримані кошти переказуються на рахунки ФОП в якості надання фінансової допомоги. Після цього фінансова допомога повертається за короткий проміжок часу і клієнт використовує ці кошти знов для надання фінансової допомоги. Кошти циркулюють між одними й тими ж контрагентами. Операції не мають чіткого логічного змісту. По рахунку клієнта не зафіксовано платежів, що можуть свідчити про реальну господарську діяльність, в тому числі відсутні платежі з придбання товарів, сплати податків, оренди, ін. Є підстави вважати, що діяльність клієнта має ознаки фіктивної. Фінансові операції та/або дії клієнта вважають підозрілими за ознакою, визначеною: ст.12 Закону про ПВК/ФТ та Додатку 6 "Посилені заходи належної перевірки клієнта" Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.05.2020 № 65, а саме: проведені в незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Згідно Додатку 20 "Індикатори підозрілості фінансових операцій" до Положення №65 За рахунком клієнта - суб'єкта господарювання не сплачено жодних або сплачено в незначному розмірі (у розмірі, що очевидно не відповідає обсягам проведених фінансових операцій) обов'язкових платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності (наприклад, платежі за оренду приміщень, сплата комунальних послуг, податків до бюджету). Тривалий час спостерігається аналогічна тенденція щодо обсягу дебетових та кредитових фінансових операцій за рахунком клієнта протягом одного дня (незвично швидке проходження коштів через рахунок, тобто незначне сальдо на початок та кінець дня та великі щоденні обороти коштів за рахунком). Контрагентами клієнта є особи, стосовно яких у банку є негативна інформація [зокрема особи, яким банк відмовив у встановленні (підтриманні) ділових відносин у зв'язку з присвоєнням неприйнятно високого ризику ВК/ФТ]. Проведення за рахунком клієнта "циклічних" фінансових операцій з використанням однієї (або наближеної) суми коштів, за результатами яких відбулася купівля/продаж активу, надання/ повернення фінансової допомоги, формування/ погашення заборгованості за будь-яким правочином. Враховуючи вищевикладене, банк вважає діяльність клієнта підозрілою.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд установив, що 12 грудня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» складено висновок НФМ про розірвання ділових відносин з ОСОБА_1 .
Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 13 грудня 2022 року повідомлено позивача про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020р. № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 12 грудня 2022 року прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст. ст. 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку.
Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.
Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб'єкт первинного фінансового моніторингу здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та суб'єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
Частина 6 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надає банку право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Разом з тим ч. 7 даної статті надає банку право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел, проте не зобов'язує банк вчиняти відповідні дії.
Проаналізувавши дії відповідача та наведені норми законодавства суд приходить до висновку, що відповідачем листом №20.1.0.0.0/7-221213/105 від 13 грудня 2022 року відмовлено у підтриманні ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, що відповідає вищевикладеним нормам закону.
Зокрема, відповідно до положень чинного законодавства АТ КБ «ПриватБанк» є суб'єктом первинного фінансового моніторингу та зобов'язаний забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розроблення критеріїв ризику згідно Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний:
- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
- відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону;
- відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
В розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» ділові відносини - це відносини між клієнтом та суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг; неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, який не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Наказом Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 року затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких встановлено, що суб'єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта, та особливостей діяльності суб'єкта.
Також, відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 року №417 (далі - Положення НБУ №417), банк зобов'язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу.
Відповідно до п. 47 Положення № 417, банк зобов'язаний у порядку, установленому Програмою ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку до встановлення ділових (договірних) відносин, що оформлені в письмовій формі (укладення договорів), відкриття рахунку, здійснення разових фінансових операцій на значну суму та під час вивчення клієнта, уточнення/додаткового уточнення інформації про клієнта забезпечувати виявлення факту належності клієнта (крім клієнтів, зазначених у пункті 58 цього розділу) або особи, яка діє від його імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов'язаних з публічними особами.
Банк у разі виникнення підозри, проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, зобов'язаний забезпечувати виявлення факту належності стосовно всіх без винятків клієнтів або осіб, які діють від їх імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов'язаних з публічними особами.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.
Як передбачено ст. 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами; банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам; банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами; у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.
Водночас з урахуванням приписів статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом, як спеціальних законодавчих норм, що прямо наділяють Банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого й відсилає частина друга статті 1067 Цивільного кодексу України, зокрема абзац другий цієї частини.
Норми зазначених законів не обмежують право Банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом чи припинення ділових відносин шляхом розірвання договору і закриття рахунку в разі наявності визначених цими законами обставин.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Так, позивачем не доведено суду та не надано належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства. При цьому, позивач посилається лише на неправомірні дії відповідача щодо припинення ділових відносин, однак будь-яких доказів, що позивача було неправомірно віднесено до категорії ризикових, не надано.
Посилання позивача на порушення норм Цивільного кодексу України є безпідставними з огляду на те, що відповідач є суб'єктом первинного фінансового моніторингу, та враховуючи приписи статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як спеціальних законів, що прямо наділяють Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача відновити обслуговування споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_1 , відкритої у гривнях та № НОМЕР_2 ; картка НОМЕР_3 , відкритої у гривнях також не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вимог про визнання дій незаконними.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 23, 202, 203, 205, 207, 237, 1067, 1167 ЦК України, ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 5, 6, 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 22 квітня 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик