печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11251/25-к
пр. 1-кс-11760/25
09 квітня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.05.2024 у справі №757/21384/24-к, в межах кримінального провадження №12023000000001932 від 16.10.2023,
10.03.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.05.2024 у справі №757/21384/24-к, в межах кримінального провадження №12023000000001932 від 16.10.2023.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що в даному кримінальному провадженні суддею Печерського районного суду м. Києва ухвалено вирок від 31.01.2025 у справі № 757/2321/25-к. Однак, як зазначає заявник, вищевказаним вироком не було вирішено долі речових доказів, в частині грошових коштів, які належать ОСОБА_5 , на які ухвалою слідчого судді від 10.05.2024 у справі № 757/21384/24-к накладено арешт. Враховуючи, що власник майна будь-яким процесуальним статусом в даному кримінальному провадженні не наділений, майно не відповідає ознакам речових доказів, вказане обумовлює необхідність скасування арешту.
Представник заявника - адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні вимоги клопотання підтримав та просив задовольнити.
Процесуальний керівник у кримінальному провадженні - прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечувала в повному обсязі, зазначивши, що доля вказаних речових доказів не визначено та заявником не надано доказів, що грошові кошти належать ОСОБА_5 .
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність слідчого, на підставі наданих доказів.
Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом за наданими матеріалами встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000001932 від 16.10.2023.
У межах даного кримінального провадження 10.05.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 757/21384/24-к накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , а саме на: грошові кошти в сумі 120 000 гривень.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Так, як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 10.05.2024 у справі №757/21384/24-к при накладенні арешту слідчий суддя керувався вимогами ст. 173 КПК України, врахував, що арешт необхідний з метою забезпечення збереження майна як речових доказів.
При накладенні арешту на майно з метою збереження речових доказів, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При дослідженні матеріалів клопотання про скасування арешту, слідчим суддею не встановлено обґрунтованості заявлених вимог, оскільки не доведено, що викладені обставини в клопотанні базуються на об'єктивних фактах і правових підставах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Аналізуючи доводи клопотання, слідчий суддя вважає, що заявником не доведено необґрунтованості накладення арешту на майно та не доведено відсутність потреби в продовженні дії такого заходу, як і не надано достатньо належних та допустимих доказів, що грошові кошти, належать саме ОСОБА_5 , а відтак слідчий суддя приходить до висновку, про наявність підстав для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності та вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 532 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні клопотання відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1