125/1541/23
2/125/305/2023
16.04.2025 року м. Бар
Барський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Хитрука В.М.
за участі секретаря судового засідання Рашевської О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про стягнення коштів, -
Свої вимоги до суду позивач ОСОБА_1 мотивував тим, що 24 березня 2019 року, між ним та ОСОБА_2 укладено боргову розписку про отримання грошових коштів у сумі 4000 доларів США. Як вбачається із боргової розписки, ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 4000 доларів США та зобов'язувався повернути до 2021 року. У визначений розпискою строк Відповідач грошові кошти у сумі 4 000 доларів США не повернув. З метою досудового врегулювання спору мирним шляхом, позивачем направлено вимогу про повернення суми боргу у розмірі 4000,00 доларів США. Відповідач, зобов'язання не виконав, кошти у визначений строк не повернув. Позивач не одноразово при особистих зустрічах та у телефонних розмовах з відповідачем, намагався вирішити даний спір мирним шляхом, однак прохання, щодо повернення боргу за розпискою були проігноровані. Неможливість досудового врегулювання спору стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у сумі 4000,00 доларів США, що складає 228414,12 грн, з яких: три проценти річних від простроченої суми у розмірі 11551,46 грн. та інфляційні збитки в розмірі 67982,66 грн., а також провести розподіл судових витрат.
Позивач у судове засідання не з'явився. Представник позивача адвокат Огородник О.М. надав суду письмову заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю та наполягає на їх задоволенні, просив справу розглянути без його участі.
Відповідач по справі ОСОБА_2 позов не визнав. Неодноразово клопотав про відкладення розгляду справи. Водночас, доказів поважності причини не явки до суду, не надав.
Враховуючи, що судовий розгляд проводиться за правилами спрощеного позовного провадження, позивач повністю виклав свої позовні вимоги у позовній заяві, додав всі необхідні докази, відповідач не скористався правом на відзив, суд вбачає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Так в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. (Постанова КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.)
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 24 березня 2019 року, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів шляхом написання та підписання боргової розписки. Як вбачається із боргової розписки, ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 4000 доларів США та зобов'язувався повернути до 2021 року. У визначений розпискою строк ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 4 000 доларів США не повернув. Позивач не одноразово при особистих зустрічах та у телефонних розмовах з відповідачем, намагався вирішити даний спір мирним шляхом, однак прохання, щодо повернення боргу за розпискою були проігноровані.
З метою досудового врегулювання спору мирним шляхом, позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення суми боргу у розмірі 4000,00 доларів США.
З повідомлення «Укрпошти» вбачається, що ОСОБА_4 не забрав відправлення 2102103726543, яке знаходиться з 19.07.2023 у відділенні АДРЕСА_1 . З 02.08.2023 відправлення повернуто відправнику.
Крім того, також таку вимогу про повернення грошових коштів було направлено відповідачу ОСОБА_2 по місцю проходження військової служби.
Отже, Відповідач, зобов'язання не виконав, кошти у визначений строк не повернув.
Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В даному випадку відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК). Відповідно до ч. 2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує укладений між сторонами правочин щодо передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своє суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постановах від 08 червня 2016 року (справа №1103цс), від 12 квітня 2017 року (справа №442/8157/15-ц).
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховною Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).
Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014р. за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт утримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Положеннями ч. 1 статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставина, на яку посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума боргу за договором позики у сумі 4000,00 доларів США, яка станом на 09 серпня 2023 року ( дата звернення до суду з позовом) складає 148 880, 00 грн за курсом долара США до гривні 37,22.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, па вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-1бцс18) зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За результатами розрахунку інфляційні збитки, на підставі ст. 625 ЦК України, складають 67 982,66 грн. (148 880,00 грн. х 1.45662720 - 148 880,00 = 67 982,66 грн.), три проценти річних від простроченої суми за період прострочення грошового зобов'язання (944 дні), становить 11 551,46 грн. (148 880,00 х 3% х 944:365:100).
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, тому з урахуванням вищевикладеного та вимог Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача на користь позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог: 2284,14 гривень по сплаті судового збору та 15700,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного і керуючись статтями 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , заборгованість за договором позики у сумі 4000,00 доларів США, що складає 228414,12 грн, з яких: три проценти річних від простроченої суми у розмірі 11551,46 грн. та інфляційні збитки в розмірі 67982,66 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2284,14 гривень, а також судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 15700,00 грн, а загалом 17984,14 гривень.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Барський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Повне судове рішення складено 21 квітня 2025 року.
Суддя: