Суддя ОСОБА_1
Справа № 644/10648/24
Провадження № 1-кп/644/48/25
22.04.2025
Іменем України
22 квітня 2025 року м. Харків
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 приміщення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова кримінальне провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221180001327 від 07.09.2024 стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, українець, громадянин України, військовослужбовець, без місця реєстрації, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , наразі перебуває у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» за адресою: м. Суми, проїзд Гайовий, буд. 19, не одружений, на утриманні нікого не має, офіційно не працевлаштований, з середньою освітою, раніше судимий:
- вироком Люботинського міського суду Харківської області від 08 лютого 2006 року за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі;
- Московського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2009 року за ч. 2 ст. 185, ст. 395, ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі;
- вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 15 липня 2013 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;
- вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 18 серпня 2016 року за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;
- вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 30 січня 2019 року за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;
- вироком Валківським районним судом Харківської області від 23 квітня 2020 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;
- вироком Богодухівським районним судом Харківської області від 03 квітня 2023 року за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року звільнений умовно-достроково на невідбутий строк;
- вироком Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2025 року за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 місяць,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
I.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого продовжено: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022; з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 ; з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022 ; з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022 ; з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022 ; з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 58/2023 від 06.02.2023 ; з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 254/2023 від 01.05.2023 ; з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 451/2023 від 26.07.2023 ; з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023 ; з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 49/2024 від 05.02.2024 ; з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 271/2024 від 06.05.2024 ; з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 469/2024 від 23.07.2024 ; з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 740/2024 від 28.10.2024 ; з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 26/2025 від 14.01.2025, тобто до 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року (справа № 613/312/23, провадження №1-в/644/296/24) розглянуто подання Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом згідно зі ст. 81-1 КК України та встановлення адміністративного нагляду стосовно засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі вироку Богодухівського районного суду Харківської області за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі. Так, судом установлено, що ОСОБА_4 умовно-достроково звільнено від відбування невідбутої частини основного покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом, відповідно до положень ст. 81-1 КК України та Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності» від 08 травня 2024 року № 3687-ІХ.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20 червня 2024 року за №61-РС солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 2 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ).
Згідно з вимогами ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно дотримуватись Конституції та законів України, Військової присяги, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та неухильно дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Заразом, 06.09.2024 близько 20 години 45 хвилин ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 2 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, перебував на відкритій ділянці місцевості, що знаходиться навпроти будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_2 (на підставі п. 354 розпорядження Харківської міської ради № 120 від 26.04.2024 «Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова» «проїзд Біробіджанський 3-й» перейменовано «проїзд Баштанівський 3-й), буд. 27, де у нього раптово виник умисел направлений на таємне викрадення чужого майна із вказаного домоволодіння.
З метою реалізації свого кримінального протиправного умислу, ОСОБА_4 , 06.09.2024 близько 20 год 50 хв, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості, що знаходиться навпроти будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_3 та переконавшись в тому, що його дії ніким помічені не будуть, зайшов до будинку що розташований за адресою АДРЕСА_3 через хвіртку, тим самим проник до житла потерпілого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проникнувши до житла, ОСОБА_4 побачив маловідомого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який лежав на дивані та перебував у стані сну та біля якого стоїть журнальний стіл, на якому лежить мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI: 1 НОМЕР_2 , IMEI: 2 НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_5 . Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел ОСОБА_4 , переконавшись в тому, що його дії ніким помічені не будуть, підійшов до дивану, на якому знаходився ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і скориставшись тим, що останній перебував у стані сну та не слідкує за особистими речами, діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, з метою наживи, повторно, в умовах дії воєнного стану, шляхом вільного доступу викрав із журнального столу мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI: 1 НОМЕР_2 , IMEI: 2 НОМЕР_3 , вартістю 4 269 грн 00 коп, що належить потерпілому ОСОБА_5 . Після цього, ОСОБА_4 , з викраденим майном з місця скоєння злочину зник, розпорядившись у подальшому ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду, відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-24/26865-ТВ від 17.09.2024, сума якої становить 4 269 грн 00 коп.
Отже, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане із проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану.
1.1.Правова позиція сторони обвинувачення.
Правова позиція сторони обвинувачена відображена в обвинувальному акті, з огляду на який прокурор зазначив, що визнання вини ОСОБА_4 у повному обсязі та надання стороною обвинувачення доказів, які досліджені судом та є достатніми для встановлення відповідності викладеним у обвинувальному акті фактичним обставинам об'єктивної істини, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності дають підстави обґрунтовано визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України. Також, прокурором зазначено, що стосовно ОСОБА_4 08.04.2025 набрав законної сили вирок Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2025 року за ч. 5 ст. 407 КК України, яким підсудного засуджено до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 місяць.
Крім цього, прокурор під час оголошення змісту обвинувального акту та під час виступу у судових дебатах просила суд враховувати під час ухвалення вироку обставину, яка пом'якшує покарання підсудного ОСОБА_4 , зокрема його щире каяття, яке попередньо не визначено у обвинувальному акті. Прокурор зазначила, що під час досудового слідства обвинувачений повністю визнав свою вину, проявляв засудження своєї поведінки, переконував, що більше не вчинятиме злочинів, допомагав слідству у розкритті всіх відомих йому обставин вчиненого діяння тощо, що свідчить про зниження ступеню соціальної небезпечності підсудного.
1.2.Позиція потерпілого
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи потерпілою особою, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221180001327 від 07.09.2024, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, просив суд розглядати зазначене кримінальне провадження без його участі, в порядку судового розгляду, передбаченого ч. 3 ст. 349 КК України, що підтверджується відповідною заявою ОСОБА_5 (а.с. 37). Крім цього, ОСОБА_5 , у своїй заяві зазначив, що йому роз'яснено наслідки розгляду кримінального № 12024221180001327 від 07.09.2024 за ч. 3 ст. 349 КПК України, та для нього вони зрозумілі, проти такого порядку потерпілий не заперечує. Також, ОСОБА_5 у своїй заяві просив суд призначити ОСОБА_4 покарання за вчинений обвинуваченим злочин на розсуд суду (а.с. 37).
1.3. Позиція обвинуваченого
Обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свою вину у скоєнні інкримінованому йому кримінального правопорушення повністю визнав, з відповідною кримінально-правовою кваліфікацією його дій погодився, не оспорюючи фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті та висновку експертного дослідження. Свої дії ОСОБА_4 піддав критичній оцінці, у скоєному щиро розкаявся, висловив сором. Крім цього, обвинувачений ОСОБА_4 вважав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються, запевнив суд, що правильно розуміє зміст цих обставин, погоджується з кваліфікацією його діянь, визнає обставини встановлені стороною обвинувачення, також розуміє, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України.
II.Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
За наведених вище обставин, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , своїми умисними діями скоїв кримінальне правопорушення - злочин, яке суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України, зокрема як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане із проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану.
III.Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів .
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 16.09.2024 (справа 444/870/22, провадження № 51- 2989 кмо 23) зазначила, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі у кримінальному провадженні №12024221180001327 від 07.09.2024щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що підсудний правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз'яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку
Беручи до уваги те, що обвинувачений винуватість у скоєному кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, не піддавав сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, що у суду не викликало сумнівів у добровільності його позиції, тому суд, за згодою ОСОБА_4 , з'ясувавши думку прокурора, враховуючи заяву потерпілого ОСОБА_5 , відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.
Заразом, суд з'ясував, чи правильно розуміє обвинувачений ОСОБА_4 зміст цих обставин, чи не оспорює їх, і не наполягає на дослідженні всіх доказів у справі по кримінальному провадженні №12024221180001327 від 07.09.2024, роз'яснив обвинуваченому, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 349 КПК України у зв'язку із надходженням відповідного клопотання від сторони обвинувачення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються у кримінальному провадженні за №12024221180001327 від 07.09.2024, надання тотожної заяви з боку потерпілого ОСОБА_5 , а також беззастережним підтриманням клопотання підсудним про недоцільним дослідження доказів по справі щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються, керуючись імперативною вимогою щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності, суд дійшов висновку, що незважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини за ч. 4 ст. 185 КК України, з урахуванням тяжкості інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, санкція частини статті якої передбачає від п'яти до восьми років позбавлення волі, суд визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів та установив такий порядок їх дослідження, визначений ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до якого у судовому засіданні допитано обвинуваченого, оголошено та досліджено надані стороною обвинувачення письмові докази, зокрема висновок судового експертного дослідження, документи, що характеризують особу обвинуваченого, заходи забезпечення кримінального провадження, надані стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свою вину у скоєнні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні повністю визнав та надав суду такі покази.
Так, з 18.08.2023 року відбував покарання у Державній установі «Харківська виправна колонія (№43)» за вироком Богодухівського районного суду Харківської області за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року (справа № 613/312/23, провадження №1-в/644/296/24) розглянуто подання Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_4 від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом згідно зі ст. 81-1 КК України та встановлення адміністративного нагляду, на підставі чого підсудного умовно-достроково звільнено від відбування невідбутої частини основного покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом, відповідно до положень ст. 81-1 КК України та Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності» від 08 травня 2024 року № 3687-ІХ.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20 червня 2024 року ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 2 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ). Перебуваючи у відпустці, 06.09.2024 близько 20 години 45 хвилин підсудний перебував навпроти будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_3 , де у нього раптово виник умисел направлений на таємне викрадення чужого майна із вказаного домоволодіння. Так, щоб здійснити задумане ОСОБА_4 , 06.09.2024 близько 20 год 50 хв, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості навпроти будинку за адресою м. Харків, проїзд Біробіджанський 3-й, буд. 27, переконавшись в тому, що його дії ніким помічені не будуть, зайшов до вказаного будинку через хвіртку, побачив маловідомого ОСОБА_5 , який спав на дивані, біля якого стояв журнальний стіл, де лежав мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, що належить ОСОБА_5 . ОСОБА_4 , розуміючи, що його дії ніким помічені не будуть, підійшов до дивану, де спав ОСОБА_5 , і скориставшись нагодою, що останній не слідкує за особистими речами, викрав із журнального столу мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, що належав ОСОБА_5 . Після цього, ОСОБА_4 , з викраденим майном з місця скоєння злочину зник, розпорядившись у подальшому ним на власний розсуд.
Обвинувачений визнав, що розумів, що його дії направлені на таємне викрадення чужого майна, заразом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, ОСОБА_4 , все ж викрав із журнального столу мобільний телефон і з викраденим майном зник з місця скоєння злочину, розпорядившись у подальшому ним на власний розсуд, але не врахував відповідальність за вказані злочинні дії.
Суд дійшов переконання, що показання обвинуваченого не викликають сумніву у правильності розуміння змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, розповідь якого характеризується структурованістю, хронологією та не викликає сумнівів про відповідність дійсності.
Крім показань обвинуваченого, вина ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, підтверджується такими оголошеними та дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами наданими стороною обвинувачення в межах ч. 3 ст. 349 КПК України, зокрема:
1. копією паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , № НОМЕР_4 , виданого 17.05.2004 органом 6321 (а.с. 71);
2. вимогою, щодо відомостей про судимості, згідно з якою вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2025 року за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України остаточне покарання визначено у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 місяць (а.с. 72-76, 80-87);
3. відповіддю на запит № 01-16/831 від 25.11.2024 КНП Богодухівська центральна районна лікарня Богодухівської міської ради, згідно з якою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у КНП Богодухівська ЦРЛ на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 77);
4. довідкою КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» № 9807 від 16.09.2024 підтверджується, що ОСОБА_4 на обліку у лікаря нарколога не перебуває (а.с. 78);
5. з витягу з наказу командира військової частини (по стройовій частині) № 174 від 20.06.2024, вбачається, що солдата ОСОБА_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2024 №61-РС на посаду стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 2 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ), який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_4 та уклавшого контракт на період дії воєнного стану - до оголошення демобілізації, з 20.06.2024 зарахувати до списків особового складу частини та на вся види забезпечення і вважати таким, що 20.06.2024 прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків за посадою, шпк «солдат» (а.с.79);
6. вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.03.2025, згідно якого ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років. Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Богодухівського районного суду Харківської області, яким він засуджений за ч. 4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 місяць (а.с. 80-87);
7. постановою про визнання речовими доказами від 07.09.2024, а саме: мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 , SIM-картка ПрАТ «ВФ Україна» НОМЕР_5 із написом «120302880503» та SIM-картка ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_6 (а.с. 88);
8. ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.09.2024 про накладення арешту на мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 , SIM-картка ПрАТ «ВФ Україна» НОМЕР_5 із написом «120302880503» та SIM-картка ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_6 , які були добровільно видані 07.09.2024 ОСОБА_6 (а.с. 89);
9. розпискою ОСОБА_5 про отримання на відповідальне зберігання SIM-картки ПрАТ «ВФ Україна» НОМЕР_5 із написом «120302880503» та SIM-картки ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_6 (а.с. 90);
10. розпискою ОСОБА_5 про отримання на відповідальне зберігання мобільного телефону Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 (а.с. 91);
11. довідкою про витрати на проведення судової товарознавчої експертизи від 17.04.2024 № СЕ-19/121-24/26865-ТВ (а.с. 92).
Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та підсудного, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, зважаючи на позицію учасників судового провадження щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, надано та досліджено не було.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Суд визнає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого, визнання його вини, призначення покарання тощо, зокрема, як і досліджені докази, що характеризують особу обвинуваченого.
Порушень вимог ст. 87 КПК України не установлено, отже зазначені вище докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості у суду не викликають.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).
Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 беззаперечно визнав свою вину у скоєнні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні - злочину, не оспорює фактичні обставини справи та правильно розуміє зміст цих обставин, у суду відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого за ч. 4 ст. 185 КК України.
Суд дійшов переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце в умовах воєнного стану, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово було продовжено, зокрема й з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 26/2025 від 14.01.2025, тобто до 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року. Так, в будинку, що розташований за адресою м. Харків, проїзд Баштанівський 3-й, буд. 27, вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення вірно кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки ОСОБА_4 близько 20 годині 50 хвилин 06.09.2024, перебуваючи за місцем скоєння злочину, усвідомлював, що його дії ніким помічені не будуть, скориставшись безпорадним станом потерпілого ОСОБА_5 , з корисливих мотивів, з метою наживи, повторно, будучи попередньо судимим за ч. 4 ст. 185 КК України, в умовах дії воєнного стану, проник у житло, шляхом вільного доступу викрав мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 , вартістю 4 269 грн 00 коп майно, який належить потерпілому ОСОБА_5 , і зник з викраденим майном з місця злочину, розпорядившись у подальшому ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на вищевказану суму.
Враховуючи викладене вище, суд вважає винним обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за яке до нього необхідно застосувати покарання передбачене санкцією відповідної статті КК України.
IV.Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання , мотиви призначення
покарання
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення полягає у з'ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК України міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Судом враховано, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжкого злочину відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, зокрема: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Суд зважає, що у рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою.
Вивченням особи обвинуваченого, судом установлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Харкові, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_4 , виданим 17.05.2004 органом 6321 (а.с. 71), має середню освіту, наразі офіційно непрацевлаштований, є військовослужбовцем (а.с. 79), неодружений, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не має місця реєстрації, наразі перебуває в умовах ДУ «Сумський слідчий ізолятор», раніше неодноразово судимий (а.с. 72-76), останній раз 07 березня 2025 року вироком Сумського районного суду Сумської області за ч. 5 ст. 407 КК України, що набрав законної сили 08.04.2025 року.Підсудний на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (а.с.77, 78).
Суд враховує, що під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують відповідно до положень ст. 66, 67 КК України, що відповідає правовій позиції викладеній у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з якої вбачається, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.
Прокурор у судовому засідання зазначила, що, обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття. Так, ч. 6 ст. 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27.11.2019 (кримінальне провадження № 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Під час судових слухань справи ОСОБА_4 беззаперечно та дійсно визнав свою вину за тих обставин, які ставляться йому в провину, усвідомлюючи усю тяжкість скоєного, вільно та без утаювання розкривав суду усі відомі йому обставини вчиненого діяння, неодноразово засуджував свою поведінку, надаючи їй відверту негативну оцінку, неодноразово виражав щирий сором з приводу цього та осуд своєї поведінки.
Суд зауважує, що безпосередньо сприймаючи під час судових засідань пояснення, показання, поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , дійшов переконання, що підсудний дійсно виражає глибокі переживання щодо того, що сталося, соромлячись діяння, яке скоїв, неохоче, але розкриває деталі скоєного задля забезпечення сприяння установлення усіх обставин що мають значення для справи, щиро засуджує свою кримінально карану поведінку, що може свідчити про позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь соціальної небезпечності підсудного, який виражає повну готовність нести кримінальну відповідальність та прийняте будь-яке покарання призначене судом.
Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує таку пом'якшуючу покарання обставину, як щире каяття, що відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 30.10.2018 у справі №559/1037/16-к та від 20.04.2021 у справі № 457/529/20.
Відповідно до обвинувального акта від 24.11.2024, обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 у ході досудового розслідування не встановлено (а.с. 6).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд також враховує вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.
Під час визначення судом виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, його поведінку як під час скоєння правопорушень, так і після цього, пом'якшуючі обставини, суд дійшов переконання, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п'яти років.
Крім цього, судом установлено, що вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.03.2025, який набрав законної сили 08.04.2025, ОСОБА_4 засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Богодухівського районного суду Харківської області, яким ОСОБА_4 засуджений за ч. 4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, та призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 місяць.
Згідно ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після ухвалення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до ухвалення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
Так, судом установлено, що вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.03.2025 ОСОБА_4 засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України, заразом до ухвалення зазначеного вироку підсудним 06 вересня 2024 року скоїно ще одне кримінальне правопорушення, розгляд якого здійснюється в межах цієї судової справи, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 70 КК України.
Крім цього, суд бере до уваги, що при ухваленні вироку Сумським районним судом Сумської області від 07.03.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України судом враховано факт скоєння кримінального правопорушення під час застосованого до ОСОБА_4 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно з ст. 81 КК України на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року, про умовно-достроково звільнення ОСОБА_4 на невідбутий строк за вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 03 квітня 2023 року засудженого за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, та застосовано положення ст. 71 КК України щодо призначення покарання, згідно яких за сукупністю вироків, до призначеного покарання Сумським районним судом Сумської області від 07.03.2025 частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Богодухівського районного суду Харківської області, яким він засуджений за ч. 4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 місяць.
За таких обставин, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання за цим вироком та вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.03.2025, яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років 3 місяці.
При цьому, суд не вбачає правових підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України), а також не знаходить підстав для звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), оскільки підсудним було скоєно декілька злочинів в період умовно-дострокового звільнення під час адміністративного нагляду, зокрема і за ч. 4 ст. 185 КК України, що є предметом цього судового розгляду, що свідчить про недостатню усвідомленність особи обвинуваченого та бажання стати на шлях виправлення, тому підстав для застосування норм ст. 69, 69-1, 75 КК України до обвинуваченого суд не знаходить.
Із врахуванням зазначеного суд дійшов висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливо лише в ізоляції від суспільства і призначає покарання ОСОБА_4 в мінімальних межах санкцій ч. 4 ст. 185 КК України, яке сприятиме його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Отже, суд дійшов переконання, що зазначене покарання відповідатиме його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи). Таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину». Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
V.Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду .
Цивільний позов під час досудового розслідування у кримінальному провадженні потерпілим заявлено не було (а.с. 6).
VI.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у межах кримінального провадження №12024221180001327 від 07.09.2024 не обирався.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид.
За вимогами ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Отже, у строк відбування покарання за цим вироком підлягає зарахуванню строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 за вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.03.2025 з 23 вересня 2024 року, тобто з моменту обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, по день ухвалення вироку, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Викривач у кримінальному провадженні відсутній, винагорода викривачу не пропонувалась (а.с. 6).
На вимогу положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту.
Отже, арешт накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.09.2024 (а.с. 89) на речові докази, зокрема мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 , SIM-картка ПрАТ «ВФ Україна» НОМЕР_5 із написом «120302880503» та SIM-картка ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_6 , що належить потерпілому ОСОБА_5 скасувати, після набрання вироком законної сили.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.
Отже, суд дійшов висновку, що питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
За приписами п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що по справі понесені процесуальні витрати за проведення судових експертиз, зокрема розмір витрат, пов'язаних на залучення експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи Харківського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/121-24/26865-ТВ від 17.09.2024 складає 1 514,56 грн (а.с. 6, 92), що підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ч.2 ст.122 та ч.1, 2 ст.124 КПК України.
Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 100, 122, 124, 174, 331, 337, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376, 395, 532, 615 КПК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч. 4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання за цим вироком та вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.03.2025, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 3 (три) місяці.
Строк відбуття покарання обраховувати з 22.04.2025, з дня постановлення цього вироку.
Зарахувати у строк покарання за цим вироком фактично відбутий строк за вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.03.2025 з 23.09.2024 по 21.04.2025 включно.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.09.2024 на речові докази скасувати після набрання вироком законної сили.
Речові докази у кримінальному провадженні № 12024221180001327 від 07.09.2024 після набрання вироком законної сили:
1.Повернути за належністю власнику:
1.1. мобільний телефон Ulefone Armor 12S 8/128 GB, IMEI 1 НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 , переданий 13.09.2024 на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_5 - залишити у його володінні;
1.2. SIM-картка ПрАТ «ВФ Україна» 0951966276 із написом «120302880503» та SIM-картка ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_6 , передані 07.09.2024 на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_5 - залишити у його володінні.
Надані суду матеріали кримінального провадження № 12024221180001327 від 07.09.2024 залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі № 644/10648/24.
Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасники судового провадження мають право отримати у суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Орджонікідзевський районний м. Харкова, протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_4 - у той же строк, з моменту вручення йому копії, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України. Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.
Прокурору та обвинуваченому повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15 ст. 615 КПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.
Суддя ОСОБА_1