Справа № 216/429/25
2/214/2343/25
05 березня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді Попова В.В.,
при секретарі - Собченко Н.А.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 209641 грн. 66 коп., що складається з витрат, понесених позивачем для відновлення свого транспортного засобу, який був пошкоджений внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди, а також моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21000 грн.
Разом із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_3 та знаходяться (обліковуються) на його рахунках у всіх банківських установах, на суму в розмірі 309641 грн. 66 коп., що дорівнює сумі стягнення (позовних вимог), оскільки невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
На підставі положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України, суд уважає за можливе розглянути заяву без повідомлення учасників справи.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд уважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вимогами ч.ч. 1 та 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Положеннями ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Так, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.
Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачу і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
З наведеного випливає, що відомості про те, на які саме розрахункові рахунки позивач просить накласти арешт, в яких саме фінансових установах знаходяться грошові кошти, в якій сумі та в якій валюті перебувають грошові кошти відповідача є необхідними для забезпечення позову.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 25.09.2019 року по справі №320/3560/18 зазначив, що арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Між тим, інформація про наявність рахунків, їх номери, назва банківських установ, де ці рахунки відкриті, суми розміщених на них грошових коштів, місце і умови їх розміщення до матеріалів заяви заявником не долучена.
Відповідно до ч. 4 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.
Так, позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу, однак не зазначає інформації про наявність у останнього банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно їх співмірність.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, навіть в межах суми позову, може стати наслідком порушення вимог ч. 4 ст. 150 ЦПК України та не забезпечить таким чином збалансованість інтересів сторін.
Відтак, занаведених підстав суд вважає, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Разом з тим, суд роз'яснює, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-150, 153 ЦПК України, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду у 15-ти денний строк з дня вручення її копії.
Суддя В.В. Попов.