Справа № 188/843/24
Провадження № 2/188/395/2025
16 квітня 2025 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,
при секретарі судового засідання Бібіковій В.В.,
розглянувши відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєверодонецького району Луганської області про визнання права власності на житловий будинок,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сєверодонецького району Луганської області (далі - відповідач ) про визнання права власності на житловий будинок.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вона є власником будинку, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з військовою агресією позивач покинула своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, окупації та виїхала з міста Лисичанськ.
17 січня 2024 року позивач звернулася із письмовою заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно, проте отримала відмову в проведенні реєстраційних дій.
Посилаючись на ст.ст. 328, 392 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, позивач просить визнати за нею право власності на житловий будинок.
Ухвалою суду від 27 травня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд, який неодноразово відкладався для належного повідомлення відповідача.
Позивач 03.03.2025 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та представника, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина неявки суду не відома. Про дату розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. Правом на надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
На підставі положень статей 280-281 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалив у справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.
Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач ніяких доказів суду не надав.
Оцінивши в сукупності надані суду позивачем докази, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що позивач у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , набули право власності на житловий будинок: у 1987 році .вони на підставі договору купівлі-продажу отримали у приватну власність земельну ділянку з фундаментом за адресою: АДРЕСА_1 та збудували житловий будинок.
10.10.1989 шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано, про що свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Лисичанським міським відділом реєстрації актів цивільного стану 06.07.1993.
У технічному паспорті на житловий будинок індивідуальногожитловогофонду, складеному 21.01.1987 (реєстровий номер 6730, інвентарний номер 7950) Лисичанським міжміським бюро технічної інвентаризації зазначено власниками цього житлового будинку у рівних частках ОСОБА_2 та позивача.
Перед розірванням шлюбу ОСОБА_2 подарував позивачу свою 1/2 частину житлового будинку, що підтверджується копіями договору дарування від 28.09.1989, посвідченого державним нотаріусом Лисичанської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1-6038, свідоцтва про право власності від 28.09.1989, виданого державним нотаріусом Лисичанської державної нотаріальної контори і зареєстрованого у реєстрі за № 1-6036 та відповідного реєстраційного надпису від 30 вересня 1989 року Лисичанського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, яким зареєстровано право власності позивача і записане у реєстрову книгу за № 6730.
У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстровий номер 6730, інвентаризаційна справа № 13515), виготовленого станом на 22.09.2009 Лисичанським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» одноосібним власником житлового будинку загальною площею 123,20 кв. м вказана позивач.
З 21.03.2022 позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою від 21.03.2022 № 6825-5000441464, у якій зазначене зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_2 .
17.01.2024 з метою реєстрації права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно позивач звернулася до державного реєстратора Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області щодо реєстрації права власності на нерухоме майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
31 січня 2024 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області Бєспечною Г.Ю. було прийнято рішення № 7189724 про відмову в проведенні реєстраційних дій з посиланням на те, що не надано доказу реєстрації прва власності на майно до 2013 року.
На підставі аналізу наданих позивачем доказів суд дійшов висновку, що на підставі договору дарування від 28.09.1989, посвідченого державним нотаріусом Лисичанської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1-6038 та свідоцтва про право власності від 28.09.1989, виданого державним нотаріусом Лисичанської державної нотаріальної контори і зареєстрованого у реєстрі за № 1-6036. позивач стала власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерство розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, м. Лисичанськ, що відноситься до Лисичанської міської територіальної громади Луганської області, перебуває на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, тому позивач не може звернутися до Лисичанського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, яким зареєстровано право власності позивача, про мається відповідний реєстраційний надпис від 30 вересня 1989 року.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема, ст. 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й національному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, про що зазначено у ст. 16 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частинами 3 та 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який прийнято 01.07.2004, набрав чинності 03.08.2004, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За встановлених у справі обставин наявне рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо належного ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна безумовно свідчить про те, що його право власності не визнається, тому воно підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки позивач не заявила про відшкодування судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України їх слід залишити на позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги позовної заяви ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , до Лисичанської міської військової адміністрації Сєверодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44044068, місцезнаходження: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Михайла Грушевського, буд. 7, фактичне місцезнаходження: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, буд.132/2, про визнання права власності на житловий будинок задовольнити.
Визнати право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати позивача залишити на позивачеві.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.
Позивач, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя П. О. Бурда