15 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/839/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,
та представників:
прокурора - Валевач М.М.,
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні позивача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Багачанський"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2025
та рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024
у справі № 917/839/22
за позовом керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Багачанський"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області
про розірвання договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,
Керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (далі - Міськрада; позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом про:
- розірвання договору оренди землі від 12.10.2020 (далі - договір оренди землі), укладеного між Покровськобагачанською сільською радою Хорольського району Полтавської області (далі - Сільська рада), правонаступником якої є Міськрада, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Багачанський" (далі - СВК "Багачанський"; відповідач) та додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі, укладеної 24.05.2021 між Міськрадою та СВК "Багачанський" (далі - додаткова угода до договору оренди землі);
- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СВК "Багачанський" земельної ділянки загальною площею 25,3462 га із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008, розташованої на території Міськради, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області Берези Д.В. від 13.11.2020 (далі - рішення приватного нотаріуса), номер запису про інше речове право 39168122 та припинення права оренди на вказану земельну ділянку СВК "Багачанський";
- зобов'язання СВК "Багачанський" повернути Міськраді земельну ділянку загальною площею 25,3462 га із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008, розташовану на території Міськради згідно з актом приймання-передачі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що СВК "Багачанський" істотно порушив умови договору оренди землі, здійснив використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Правовою підставою позову, серед іншого, визначив п. "а" ч. 2 ст. 61, п. "а" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 (суддя - О.В. Солодюк), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2025 (головуючий суддя - О.О. Радіонова, судді - О.А. Істоміна, О.Є. Медуниця), позов задоволено.
Розірвано договір оренди землі та додаткову угоду до нього.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СВК "Багачанський" на земельну ділянку загальною площею 25,3462 га із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008, розташовану на території Міськради, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса, номер запису про інше речове право 39168122 та припинено право оренди на вказану земельну ділянку СВК "Багачанський".
Зобов'язано СВК "Багачанський" повернути Міськраді земельну ділянку загальною площею 25,3462 га із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008 згідно з актом приймання - передачі.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Сільради від 21.03.2019 № 847 "Про розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки" вирішено доручити виконавчому комітету Сільради замовити розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 30,1627 (кадастровий номер 5324885000:00:010:0005) з поділом цієї земельної ділянки на дві окремі ділянки орієнтовними площами 4,7127 га та 25,4500 га.
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності із кадастровим номером 5324885000:00:010:0005 площею 30,1627 га землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на території Сільради, остання поділена на дві земельні ділянки із кадастровими номерами 5324885000:00:010:0007, 5324885000:00:010:0008.
Згідно з рішенням Сільради від 05.07.2019 № 932 "Про організаційні заходи щодо підготовки документації до земельних торгів (аукціону)" земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 25,3462 га із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008 (сіножаті) визначено як таку, право на оренду якої підлягає продажу на земельних торгах (аукціоні). З метою підготовки документації до земельних торгів вирішено, у тому числі, забезпечити виготовлення проєкту землеустрою із визначенням цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Рішенням Сільради від 25.03.2020 № 1192 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності площею 25,3462 га із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008 із зміною цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ - 01.01) на території Сільради, за межами населених пунктів.
Аналогічні дії вчинялися і щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5324885000:00:010:0007.
12.10.2020 між Сільрадою (орендодавець) і СВК "Багачанський" (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець зобов'язувався надати, а орендар - прийняти в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008, розташовану за межами населених пунктів на території Сільради (наразі Хорольська ОТГ Лубенського району Полтавської області (а. с. 48-51, т. 1).
Пунктами 2, 4, 5, 6 договору оренди землі передбачено, що в оренду надається земельна ділянка загальною площею 25,3462 га, в тому числі 25,3462 га - сіножаті. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 149 112,37 грн станом на 12.10.2020. Земельна ділянка, яка передається в оренду, немає недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.
Згідно з п. 8 договору оренди землі його укладено на 7 років, який обчислюється від дати укладення договору.
За п. п. 15, 16 договору оренди землі земельна ділянка надається в оренду для виробництва сільськогосподарської продукції. Цільове призначення земельної ділянки: 01.01 "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".
У п. 17 договору оренди землі сторони досягли згоди щодо умов збереження стану об'єкта оренди, а саме: дотримуватись вимог протиерозійної організації території, де розташована земельна ділянка, дотримуватись екологічної безпеки землекористування та при користуванні земельною ділянкою дотримуватись вимог ЗК України, природоохоронного законодавства та інших законодавчих актів України з питань оренди земельних ділянок.
Відповідно до п. п. 23, 24 договору оренди землі на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб: охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи та прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах. Площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження, відповідно, становить 0,5455 га та 3,4595 га. Передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю земельну ділянку.
Пунктом 28 договору оренди землі встановлено, що орендар зобов'язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та цим договором; дотримуватись режиму природоохоронного використання земель; інших обов'язків, передбачених Законом України "Про оренду землі" та цим договором.
Відповідно до рішень Сільради від 08.12.2020 № 8 "Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Хорольської міської ради", від 23.12.2020 № 20 "Про внесення змін до рішення 1 сесії Міськради 8 скликання "Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Хорольської міської ради" від 08.12.2020 № 8" визначено, що Міськрада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Сільради.
13.04.2021 Міськрадою прийнято рішення № 320 "Про зміну умов договору оренди землі", на підставі якого 24.05.2021 між Міськрадою (орендодавець) і СВК "Багачанський" (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди землі. У п. 1 цієї додаткової угоди сторони досягли згоди внести зміни в п. 2 договору оренди землі шляхом викладення його в іншій редакції: "В оренду передається земельна ділянка загальною площею 25,3462 га, у тому числі сіножаті - 5,8342 га, сіножаті - 2,2920, рілля - 17,2200 га" (а. с. 52, т. 1).
За п. 2 додаткової угоди сторони внесли зміни в п. 5 договору оренди землі та зазначили в ньому, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008 становить 333 478,20 грн. Узгодили, що інші умови договору оренди землі залишаються без змін та сторони підтверджують за ними свої зобов'язання (п. 5 додаткової угоди).
Прокурор зазначав, що земельна ділянка із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008, яка перебуває в оренді СВК "Багачанський", використовується не за видом цільового використання, оскільки земельна ділянка (із цільовим призначенням - 17,2200 га ріллі та 8,31200 га сіножаті), зокрема, прибережна захисна смуга площею 3,4595 га (сіножаті), розорана і засіяна сільськогосподарською культурою - соняшником, чим порушено вимоги земельного законодавства. Зазначене підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкта - земельної ділянки від 19.05.2021 № 358-ДК/312/АП/09/01/-21 (а. с. 88-91, т. 1). У результаті перевірки встановлено порушення Сільрадою вимог ст. ст. 59, 122 ЗК України, а СВК "Багачанський" - ст. 61 ЗК України, ст. 37 Закону України "Про охорону земель".
Згідно з протоколом огляду місця події від 05.05.2021, проведеним за участю інженера-геодезиста Голуба С.В., об'єктом огляду якого є водний об'єкт, що розташований поблизу с. Настасівка, Лубенського (Хорольського) району, навколо якого знаходиться земельна ділянка із кадастровим номером 532488500:00:010:0008, прибережна захисна смуга навколо ставка порушена на час огляду. Під час проведення огляду місця події проводилися роботи по визначенню координатних точок за допомогою примача GPS типу Geo Explorer - 6000 Geo XR № 540348853 із метою встановлення площі захопленої прибережної смуги. У результаті вимірювань встановлено, що розорання прибережної території - захисної смуги здійснювалось навколо ставка і становить від 1 м до 11 м загальною площею 0,3265 га. Навколо ставка здійснена оранка та посіяно насіння соняшника, здійснено каткування земельної ділянки (а. с. 54-57, т. 1).
У акті від 05.05.2021 обстеження водного об'єкта, який знаходиться в с. Настасівка, Лубенського району, Полтавської області зафіксовано: водний об'єкт був створений штучно; ширина водного об'єкта становить 68 м, довжина - 212 м; вершина ставка переходить у річку шириною 3 м та довжиною 92 м; площа водного дзеркала становить 1,7 га. Прибережна смуга навколо ставка порушена і становить від 1 до 11 м. Частина земельної ділянки із кадастровим номером 532488500:00:010:0008 сільськогосподарського призначення, комунальної власності, яка знаходиться на території Міськради та перебуває в оренді СВК "Багачанський", використовується із порушенням п. "а" ч. 2 ст. 61, п. "а" ч. 1 ст. 96 ЗК України.
25.05.2021 старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, внаслідок обстеження земельної ділянки площею 25,3462 га (рілля, сіножаті) із кадастровим номером 5324885000:00:010:0008, виявлено порушення СВК "Багачанський" вимог земельного законодавства шляхом розорення сіножатей площею 8,1262 га, з яких 3,4595 га представлені прибережною захисною смугою. За вказаним фактом складено протокол про адміністративне правопорушення № 358-ДК/0082П/07/01/-21 (а. с. 92-93, т. 1).
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення від 25.05.2021 № 358-ДК/0082По/08/01/-21, голову СВК "Багачанський" визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення та постановлено накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн (а. с. 94-95, т. 1).
Крім того, 25.05.2021 старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області складено припис № 358-ДК/0129Пр/03/01/-21, за яким встановлено порушення - розорення сіножатей площею 8,1262 га; зазначено, що частина земельної ділянки площею 3,4595 га представлена прибережною захисною смугою (а. с. 96-97, т. 1).
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії квитанції від 28.05.2021 СВК "Багачанський" сплатило адміністративний штраф у сумі 340,00 грн (а. с. 156, т. 1).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили із неналежного виконання відповідачем обов'язків, визначених у договорі оренди землі, порушення ним вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, що є обставиною для розірвання договору оренди землі і додаткової угоди до нього. Дійшли висновку, що розірвання договору оренди землі та додаткової угоди до нього свідчить про відсутність правових підстав для займання відповідачем орендованої земельної ділянки та про наявність обов'язку з її повернення на користь орендодавця. Врахувавши також норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суди попередніх інстанцій задовольнили решту вимог прокурора.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, СВК "Багачанський" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на:
- ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладених у постановах від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 30.09.2019 у справі № 802/4083/15-а, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 25.09.2019 у справі № 201/5279/16, від 04.09.2019 у справах № 372/1688/17-ц, № 448/764/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. При цьому, у касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. "а" ч. 1 ст. 96 ЗК України, ст. 25 Закону України "Про оренду землі", ст. 35 Закону України "Про охорону земель", ст. ст. 5, 11, 73, 74, 77, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах.
На обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається також на таке: відсутність доказів того, що дії щодо розорення та засіяння частини прибережної захисної смуги вчинені саме відповідачем; що за результатами перевірки фактично не встановлено особу, якою допущено нецільове використання частини земельної ділянки; позивач не обґрунтовував позовні вимоги недотриманням відповідачем умов договору оренди щодо порушення вимог земельного законодавства, а вказував, що СВК "Багачанський" засіяв соняшником частину прибережної смуги земельної ділянки, тобто допустив нецільове використання земельної ділянки.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СВК "Багачанський" з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.04.2025.
У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, вважаючи їх ухваленими відповідно до ст. 236 ГПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підставності звернення прокурора із цим позовом та оскарження судових рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За ч. ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Так, відповідно до ч. 3 цієї статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували висновок щодо представництва інтересів держави/територіальної громади і застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, такий:
- у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21, № 922/1830/19);
- в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21, № 922/1830/19);
- згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 924/1191/23, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку (останню) посилається скаржник у касаційній скарзі);
- встановлюючи підстави представництва прокурора, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер. Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на: отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"; інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про таке порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів; отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва в суді. При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов'язано саме зі з'ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов'язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19);
- часовий проміжок, що минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників належать, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Отже, дійшовши висновку про недотримання прокурором розумних строків, які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, поза увагою суду залишились обставини того, що рада була обізнана про таке порушення інтересів, яке відбулось значно раніше звернення прокурора до позивача з повідомленням про намір подати до суду позов, та протягом тривалого періоду (більше півтора року (див. постанови Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 11.03.2021 у справі № 910/3158/19).
Врахувавши інформацію із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності щодо відповідної земельної ділянки, рішення Міськради від 08.12.2020 № 8, від 23.12.2020 № 20, суди попередніх інстанцій встановили, що Міськрада є компетентним органом для представлення інтересів відповідної територіальної громади у цих правовідносинах. При цьому, досліджуючи дотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", суди встановили, що прокурор звертався із листом від 08.04.2022 до Міськради, яким повідомив про неналежне використання СВК "Багачанський" спірної земельної ділянки, чим порушуються інтереси відповідної територіальної громади та про необхідність вжиття заходів реагування до їх поновлення (а. с. 149-152, т. 1). Водночас, листами 12.04.2022 № 06-22/1331, від 18.04.2022 № 06-22/1379 Міськрада повідомила прокурора про те, що проінформована про наявність такого порушення і вважає, що шкоду було усунутою шляхом сплати відповідачем адміністративного штрафу за вчинення цього правопорушення та виконано припис від 25.05.2021 № 358-ДК/0129Пр/03/01/-21 (а. с. 153-155, т. 1).
З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи викладені прокурором у позовній заяві аргументи щодо його звернення із цим позовом (серед іншого, нездійснення органом місцевого самоврядування належного захисту порушених інтересів територіальної громади і самоусунення його від виконання покладених на нього законом обов'язків), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про виконання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом повідомлення компетентний орган про встановлені порушення та надання йому строку для вжиття заходів для поновлення порушених інтересів територіальної громади, а отже, про підставність представництва прокурором інтересів територіальної громади в суді у цьому випадку. Протилежні доводи касаційної скарги вказаного не спростовують і зводяться лише до нічим не підтверджених припущень. Неузгодженості із висновками Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду щодо застосовування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 226 ГПК України, викладеними у постановах, наведених скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку немає.
Щодо суті вирішення спору, необхідно зазначити таке.
Законодавець у ст. 14 Конституції України закріпив норму, відповідно до якої земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України, серед іншого, норму за якою земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.
Відносини, пов'язані із орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 цього Закону).
Права та обов'язки орендодавця визначає ст. 24 Закону України "Про оренду землі". Так, відповідно цієї статті орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
При цьому, права та обов'язки орендаря визначає ст. 25 Закону України "Про оренду землі". Зокрема, орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (ч. 2 ст. 25 цього Закону).
За ст. 96 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, яким є допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (ст. 1 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 у справі № 927/703/20 виснував, що основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земель на категорії передбачено ЗК України.
Стаття 19 ЗК України визначає категорії земель. Так, за основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Землі для сінокосіння є окремим видом використання земельних ділянок (ст. 34 ЗК України).
Верховний Суд зазначає, що усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено ст. 19 ЗК України, а цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.
Разом з тим, поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Оцінка обставин використання орендарем земельної ділянки за цільовим призначенням здійснюється судом з урахуванням конкретних обставин кожної справи (див. постанови Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/597/18, від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23).
Підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки законодавець визначив у Законі України "Про оренду землі", ЗК України та ЦК України.
За загальним правилом ч. 1 ст. 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Винятком із цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у ч. 2 ст. 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.
Статтею 31 Закону України "Про оренду землі", якою регулюється припинення договору оренди землі, встановлено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23, яка враховується з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України, дійшов висновку про те, що дострокове розірвання договору оренди можливе, зокрема, на вимогу однієї із сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. При цьому окремими підставами для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням, а також систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21 також виснував, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за приписами ч. 5 ст. 20, ст. 34 ЗК України земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби можуть використовуватися лише у межах встановленого виду використання, тому передані в оренду земельні ділянки не мали бути використані відповідачем для вирощування олійних або будь-яких інших культур, оскільки ці земельні ділянки орендар зобов'язаний був використовувати виключно в межах, визначених договорами оренди землі, законом та кадастрової документації, а саме як пасовища. А Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19 зазначив, що діяльність відповідача щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками відносяться до пасовищ, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання спірної земельної ділянки. При цьому, судом також було враховано, що необхідність дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов, передбачена Законами України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 880-р, Стратегією удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, Національним планом дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 271-р.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" вказав на те, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов'язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.
Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначає ст. 34 Закону України "Про оренду землі", положення якої імперативно передбачають, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором (див. постанову Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21).
У п. 18 договору оренди землі сторони досягли згоди, що у разі припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому одержав її в оренду.
Отже, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до ст. 86 ГПК України, встановивши, що сторони у договорі узгодили обмеження щодо використання спірної земельної ділянки (серед іншого, щодо прибережної захисної смуги, яка згідно з положеннями ст. 61 ЗК України, ст. 89 Водного кодексу України віднесена до природоохоронних територій з режимом обмеженої господарської діяльності), неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, визначених договором оренди землі (використання земельної ділянки не за видом цільового призначення, визначеним у договорі оренд землі), чим істотно порушив його умови і вимоги земельного законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли підставного висновку про розірвання договору оренди землі та додаткової угоди до нього та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку позивачу. Врахувавши також встановлені у справі обставини, керуючись нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", господарські суди підставно задовольнили і решту позовних вимогу, встановивши їх ефективність у цьому випадку.
Разом з тим, у касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. "а" ч. 1 ст. 96 ЗК України, ст. 25 Закону України "Про оренду землі", ст. 35 Закону України "Про охорону земель", ст. ст. 5, 11, 73, 74, 77, 86, 236 ГПК України. Проаналізувавши ці аргументи Верховний Суд зазначає, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального і процесуального права у цих правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстави для скасування оскаржуваних судових рішень як з огляду на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, так і п. 1 ч. 2 цієї статті.
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Багачанський" залишити без задоволення.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі № 917/839/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О. В.