про відмову у забезпеченні позову
18 квітня 2025 року Справа № 915/597/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 5789/25 від 16.04.2025) про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ», вул. Погранична, буд. 242в, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54008 (код ЄДРПОУ 13850935)
до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)
про зобов'язання розглянути заяву про встановлення сервітуту стосовно земельних ділянок, встановлення особистого земельного сервітуту та визнання укладеними договорів про встановлення земельного сервітуту стосовно земельних ділянок
без повідомлення (виклику) учасників
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-Юг» із заявою (вх. № 5789/25 від 16.04.2025) про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Миколаївській міській раді та її виконавчим органам, структурним підрозділам, комісіям, уповноваженим особам здійснювати дії щодо демонтажу групи стаціонарних тимчасових споруд у кількості 4 шт. площами 30 кв.м., 22 кв.м, 22 кв.м, 16 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 90 кв.м., та тимчасових споруд у кількості 4 шт. площами 27 кв.м., 20 кв.м, 26 кв.м, 20 кв.м., розміщених на земельній ділянці площею 93 кв.м., розташованих за адресою: м. Миколаїв просп. Центральний ріг вул. 6 Слобідської, які перебувають у власності ТОВ «Підприємства «Універсал-Юг».
1. Предмет та підстави майбутнього позову.
Заявник в заяві про забезпечення позову зазначає, що предметом майбутнього позову будуть наступні вимоги:
- зобов'язання Миколаївської міської ради розглянути заяву ТОВ «Підприємства «Універсал-ІОг» про встановлення сервітуту стосовно земельних ділянок, що знаходиться за адресою проспект Центральний ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва;
- встановлення особистого земельного сервітуту ТОВ «Підприємству «Універсал-Юг» та визнання укладеними договорів про встановлення земельного сервітуту стосовно земельних ділянок площами 0,009 га, що знаходиться за адресою проспект Центральному ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва, площею 0,0093 га, що знаходиться за адресою проспект Центральному ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва.
Підставою позову заявником зазначено наступні обставини.
24.03.2025 ТОВ «Підприємство «Універсал-Юг» (позивач) в порядку ст. 124-1 ЗК України звернулось до Миколаївської міської ради (відповідач) із заявою про встановлення особистого строкового сервітуту стосовно земельних ділянок:
1) по проспекту Центральному ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва, площа встановлення сервітуту 0.009 га, цільове призначення - землі громадської забудови (В.03.07), вид права земельного сервітуту відповідно до ст. 99 ЗК України - право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
2) по проспекту Центральному ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва, площа встановлення сервітуту 0,0093 га, цільове призначення - землі громадської забудови (В.03.07), вид права земельного сервітуту відповідно до ст. 99 ЗК України - право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Раніше позивачу вже було встановлено особистий сервітут відносно вказаних земельних ділянок за договорами № 401 та № 402 від 12.05.2014, наразі позивач продовжує користуватися такими ділянками, на них розміщені його стаціонарні споруди - павільйони.
Позивач зазначає, що 04.04.2025 уповноважені особи відповідача повідомили працівникам позивача про примусовий демонтаж тимчасових стаціонарних споруд та вручили попередження, та як зазначає заявник, повідомивши що ніякої заяви позивача на розгляді не перебуває, питання щодо встановлення особистого сервітуту позивачу на розгляді не стоїть.
08.04.2025 позивач повторно звернувся до відповідача із такою ж заявою про встановлення йому особистого сервітуту щодо вказаних вище земельних ділянок. Станом на дату подання заяви про забезпечення позову відповідач не розглянув та не прийняв відповідного рішення за результатами розгляду заяви позивача від 24.03.2025.
Правова позиція заявника по суті спору обґрунтована приписами ст. 80, 83, 98, 123, 124-1 ЗК України.
2. Підстави звернення до суду із заявою про забезпечення позову.
Підставами подання заяви про забезпечення позову зазначено наступні обставини.
На земельних ділянках площею 90 кв.м. та 93 кв.м. розміщено вісім тимчасових споруд, які належать на праві власності ТОВ «Підприємство «Універсал-Юг».
Вказані тимчасові споруди були розміщені на комунальних землях міста Миколаєва на підставі договорів про встановлення особистого строкового сервітуту № 401 та № 402 від 12.05.2014 року, укладених між позивачем та Миколаївською міською радою.
Позивач провадить господарську діяльність у тимчасових спорудах, які є у його власності на земельній ділянці по проспекту Центральному ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаїв, здійснює підприємницьку діяльність, реалізовує своє майнове право та отримує прибуток (здійснює продаж квітів на квітковому ринку).
Оскільки тимчасові споруди були розміщені на земельній ділянці відповідача по проспекту Центральному ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаїв, яка була передана у володіння позивача на правах особистого сервітуту протягом останніх десяти років, то позивач мав правомірні очікування на володіння майном, на отримання майнового блага, тобто на отримання у строкове володіння земельну ділянку на правах сервітуту.
Посилаючись на ст. 124-1 ЗК України, позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою та необхідним пакетом документів відповідно до вимог Земельного кодексу, вказав мету встановлення сервітуту, надав графічні матеріали, документи на підтвердження права власності на тимчасові споруди. Позивачу вже встановлювався особистий сервітут щодо бажаних земельних ділянок, питання розміщення споруд для ведення підприємницької діяльності погоджувалось відповідачем і позивач має правомірні очікування на продовження використання земельних ділянок. Заява і проекти договорів, подані позивачем, відповідно до вимог законодавства відповідачем у встановлений строк не розглянуті, жодного рішення не прийнято, натомість відповідач вчиняє дії щодо демонтажу тимчасових споруд позивача, що є порушенням земельного законодавства в результаті бездіяльності уповноваженого органу, а також порушенням майнових прав позивача.
Заявник вважає, що існує реальна загроза, що уже розміщені тимчасові споруди на земельній ділянці по просп. Центральному ріг вул. 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва можуть бути демонтовані відповідачем, так як позивачу вручили листа датованого 17.03.2025 від Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції ММР про примусовий демонтаж вказаних павільйонів протягом 10 днів з дня отримання повідомлення.
Така реальна загроза демонтажу всіх належних позивачу тимчасових споруд призведе до того, що позивач буде змушений вживати додаткових витрат для відновлення попереднього стану та повторної установки тимчасових споруд, а, отже, понесе збитки.
Оскільки позивач протягом останніх 10 років безперешкодно та правомірно користується визначеними земельними ділянками, на яких розміщені його споруди, справно сплачує плату за користування такими земельними ділянками, веде господарську діяльність і підтримує майновий стан споруд, примусовий демонтаж споруд до винесення законного рішення по справі завдасть значної майнової шкоди позивачу.
Крім того, бездіяльність відповідача може призвести до того, що будь-яка інша особа під час розгляду справи за майбутнім позовом може звернутись до відповідача із заявою про встановлення земельного сервітуту або іншими заявами про передачу у власність / користування земельних ділянок і в такому випадку порушені права позивача не тільки не будуть відновлені, а й позов втратить свій юридичний сенс.
У разі задоволення позову заява позивача буде розглянута, проте зазначене не призведе до реального захисту прав позивача у випадку надання в користування таких земельних ділянок іншим особам. Примусовий демонтаж тимчасових споруд позивача надасть відповідачу усі можливості для передачі земельних ділянок в користування іншим особам.
Внаслідок бездіяльності відповідача позивач опинився в ситуації правової невизначеності та під загрозою припинення господарської діяльності через можливий демонтаж вказаних споруд. Виконавчі органи міської ради вчиняють дії щодо можливого демонтажу тимчасових споруд, тобто здійснюють контроль за майном, що знаходиться у власності позивача.
Заявник зазначає, що заборона демонтажу споруд заявника, які розміщені на земельних ділянках з метою їх збереження та унеможливлення передачі в користування іншим особам жодним чином не позбавляє власника прав на це майно. Разом з тим такий захід убезпечить заявника від витрат на демонтаж, перевезення, доставлення та установку тимчасових споруд у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову, про які просить заявник, є засобами тимчасового характеру та мають на меті збереження існуючого становища до ухвалення судового рішення у справі та набрання ним законної сили для забезпечення можливості ефективного поновлення прав позивача.
Заявник зазначає, що на сьогодні існує не тільки достатньо обґрунтоване припущення, а й реальна загроза того, що до закінчення розгляду справи по суті споруди позивача, які розміщені на земельних ділянках, якими фактично до цього користувався позивач та провадив на них діяльність, можуть бути безперешкодно демонтовані. Такі дії відповідача завдадуть матеріальних збитків та призведуть до нових порушень прав позивача. А тому невжиття заходів забезпечення позову у разі його задоволення, унеможливить ефективний захист прав та інтересів позивача, зокрема, унеможливить встановлення особистого земельного сервітуту для нього внаслідок чого він понесе значні матеріальні збитки для відновлення своєї господарської діяльності. У свою чергу, це призведе до потреби позивачу звертатись до суду з новими іншими позовами.
За таких обставин, вжиття заходів забезпечення позову обумовлено необхідністю забезпечити фактичне виконання судового рішення. Невжитгя таких заходів унеможливить ефективний захист та поновлення порушених майнових прав га інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Заходи забезпечення позову, про які просить позивач, є обґрунтованими, законними та співмірними із заявленими позовними вимогами.
В заяві заявник зазначає про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки забезпечення позову або відмова у позові жодним чином не можуть спричинити матеріальної шкоди відповідачу, а також не перешкоджають його вільному використанню, володінню земельними ділянками.
Заява обґрунтована приписами ст. 80, 83, 98, 124-1 ЗК України, ст. 136, 137 ГПК України та судовою практикою.
До заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем надано докази сплати судового збору у сумі 1 514, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0.04311185275.1 від 15.04.2025.
3. Розгляд заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).
Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема:
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).
Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Відповідно до п.п. "в" ч. 1 ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Статтями 100, 124-1 ЗК України врегульовано порядок встановлення земельних сервітутів, зокрема, на землях державної та комунальної власності.
Відповідно до п. 1.1 - п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, цей Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
Цей Порядок не поширюється на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на землях із особливим режимом використання.
Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до п. 2.1, п. 2.17, п. 2.20 Порядку № 244 підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС (додаток 1).
Строк дії паспорта прив'язки ТС визначається органом з питань містобудування та архітектури відповідної ради або районної державної адміністрації з урахуванням строків реалізації положень містобудівної документації на місцевому рівні.
Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки ТС.
Рішенням Миколаївської міської ради № 14/16 від 26.01.2012 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва (зі змінами).
Відповідно до п. 1.1, п. 1.2 Порядку № 14/16 (зі змінами) Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва (далі - Порядок) розроблений згідно із Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.11 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».
Цей Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва.
Відповідно до п. 1.12, п. 1.13 Порядку № 14/16 розміщення ТС (групи ТС) здійснюється на підставі паспорта прив'язки ТС на земельних ділянках, що використовуються замовником відповідно до вимог Земельного кодексу України, у тому числі у разі наявності права власності, постійного користування земельною ділянкою, договору про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки та іншого законного землекористування.
Самовільне розміщення ТС (групи ТС) забороняється.
Пунктом 2 Порядку № 14/16 передбачено порядок укладання договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення ТС, в тому числі порядок продовження строку дії договорів, а пунктом 3 Порядку передбачено порядок розміщення стаціонарних та нестаціонарних ТС.
5. Висновки суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Предметом спору у даній справі є вимоги немайнового характеру про:
- зобов'язання Миколаївської міської ради розглянути заяву ТОВ «Підприємства «Універсал-Юг» про встановлення сервітуту стосовно земельних ділянок;
- встановлення особистого земельного сервітуту ТОВ «Підприємство «Універсал-Юг» та визнання укладеними договорів про встановлення земельного сервітуту стосовно земельних ділянок площами 0,009 га, що знаходиться за адресою проспект Центральний ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва, площею 0,0093 га, що знаходиться за адресою проспект Центральний ріг вулиці 6 Слобідська в Центральному районі м. Миколаєва.
Отже, судове рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог не вимагатиме примусового виконання.
Позивач зазначає, що двічі 24.03.2025 та 08.04.2025 звертався до Миколаївської міської ради із заявами про встановлення особистого строкового сервітуту відносно земельних ділянок - право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм). На вказаних земельних ділянках розміщені 8 належних позивачу тимчасових споруд, проте, відповідачем вчиняються дії щодо демонтажу вказаних споруд, що, на думку позивача, порушує права останнього, матиме наслідком завдання збитків та неефективне поновлення прав у майбутньому у випадку задоволення позову.
Судом встановлено наступні обставини.
Заявник в заяві зазначив, що позивачу вже було встановлено особистий строковий земельний сервітут відносно вказаних земельних ділянок за договорами № 401 та № 402 від 12.05.2014, у зв'язку з чим позивач продовжує користуватись земельними ділянками, на яких розміщено тимчасові споруди. До матеріалів заяви заявником додано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж особистого строкового сервітуту для розміщення групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (станом на 2013). Проте, до матеріалів заяви не подано ані договорів № 401, № 402, ані доказів продовження строку їх дії (у випадку спливу строку дії сервітуту).
На підтвердження факту розміщення тимчасових споруд та належності останніх позивачу до заяви подано довідку ТОВ "Підприємство "Універсал-ЮГ" № 03/15 від 03.04.2025, відповідно до якої підприємству на праві власності належать стаціонарні тимчасові споруди в кількості 8 шт. площею 27 кв.м., 20 кв.м., 26 кв.м., 20 кв.м., 29,7 кв.м., 22, 4 кв.м., 22, 4 кв.м., 15, 4 кв.м.
Крім того, заявником подано виготовлений КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.12.2018 Технічний паспорт на громадський будинок "Торгівельні павільйони з продажу квітів" за адресою: б/н, ріг просп. Центральний та вул. 6 Слобідська, м. Миколаїв", а також лист КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 24.01.2019, відповідно до яких за результатами обстеження станом на 20.11.2018 встановлено наступні показники, а саме 4 торгівельні павільйони: торгівельний павільйон за літ. 1А-1 площею 72, 1 кв.м., торгівельний павільйон за літ. 1Б-1 площею 19,5 кв.м., торгівельний павільйон за літ. 1В-1 площею 31, 1 кв.м., торгівельний павільйон за літ. 1Д-1 площею 43,1 кв.м.
При цьому, до матеріалів справи не подано доказів оформлення паспорта прив'язки ТС (групи ТС), який є підставою для розміщення тимчасових споруд, що унеможливлює встановлення судом як факту розміщення тимчасових споруд (їх кількості, технічних характеристик, площі тощо), так і правових підстав їх розміщення на земельних ділянках площею 90 кв.м. та 93 кв.м. (кадастрові номери відсутні).
Судом також встановлено, що заявником до матеріалів заяви подано звернення до Миколаївської міської ради із заявою (клопотанням) від 24.03.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою проспект Центральний, 188, м. Миколаїв, загальною площею 335 кв.м., опис про прийняття документів від 24.03.2025, а також платіжні інструкції кредитового переказу коштів з призначенням платежу "орендна плата з юридичних осіб", проте, предметом спору у даній справі, а також наведені заявником обставини щодо підстав майбутнього позову стосуються встановлення особистого земельного сервітуту.
Судом також встановлено, що 08.04.2025 ТОВ "Підприємство "Універсал ЮГ" звернувся до Миколаївської міської ради із заявою про встановлення та укладення договорів особистих земельних сервітутів (заява від 08.04.2025, опис прийняття документів від 08.04.2025 та проекти договорів додано до матеріалів заяви). При цьому, 17.03.2025 Департаментом внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради направлено ТОВ "Підприємство "Універсал ЮГ" повідомлення № 331/21.04.03 від 17.03.2025, яким повідомлено, що відповідно до п. 27 акту № 21 від 05.12.2019 комісії з питань упорядкування розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва, підлягають демонтажу павільйони білого кольору з продажу квітів (ймовірна зміна зовнішніх ознак об'єкту), що розташовані по просп. Центральний ріг вул. 6-а Слобідська та запропоновано заявнику самостійно звільнити вищевказану зайняту земельну ділянку протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення, а також попереджено про примусовий демонтаж у разі невиконання вимоги. Крім того, 04.04.2025 Департаментом надіслано попередження власнику об'єкта про адміністративну відповідальність та примусовий демонтаж об'єктів, яким повідомлено про необхідність звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки до 18.04.2025, демонтаж споруд у примусовому порядку та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у випадку невиконання попередження.
Проаналізувавши матеріали заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а також подані докази, суд дійшов висновку, що предметом спору у даній справі є вимога про врегулювання земельних правовідносин між сторонами, зокрема, в предмет доказування у даній справі входять обставини щодо дотримання / недотримання Миколаївською міською радою вимог законодавства під час встановлення особистого земельного сервітуту.
При цьому, порядок розміщення тимчасових споруд на земельних ділянках врегульовано окремими нормативно-правовими актами. Суд зазначає, що в предмет спору у даній справі не входять питання щодо оформлення, розміщення тимчасових споруд, знесення (демонтажу) останніх тощо, відтак суд не надає правову оцінку обставинам правомірності / неправомірності розміщення тимчасових споруд, обставинам законності / незаконності дій щодо демонтажу споруд як на стадії розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову, поданих до пред'явлення позову, так і на стадії розгляду даної справи по суті.
За таких обставин та виходячи з поданих до даної заяви про вжиття заходів забезпечення позову доказів, з огляду на неподання до заяви паспортів прив'язки на конкретні споруди, про заборону демонтажу яких просить заявник, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову (заборона демонтажу споруд) і предметом позовної вимоги (зобов'язання розглянути заяву, встановити особистий земельний сервітут та визнати укладеними договори про встановлення земельного сервітуту), зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити ефективний захист/поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з предмета та підстав майбутнього позову.
Крім того, суд дійшов висновку, що у випадку прийняття в майбутньому судового рішення про задоволення позовних вимог, останнє (судове рішення) не є підставою для розміщення тимчасових споруд, оскільки, як вказано вище, порядок та необхідні документи на право встановлення тимчасових споруд (паспорти прив'язок) врегульовано вищевказаними нормативно-правовими актами.
Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Як вказано вище, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову судом відмовлено.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні заяви (вх. № 5789/25 від 16.04.2025) ) про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.
Ухвалу підписано 18.04.2025.
Суддя Е.М. Олейняш