ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2025Справа № 910/12530/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології України 2020", Дніпропетровська область, м. Нікополь
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Века-Буд Україна", м. Київ
про стягнення 331 148,54 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Вакуленко Д.О. (адвокат за ордером серії АР№1170747 від 09.10.2024 року);
від відповідача: Цирулевський Р.О. (адвокат за ордером серії АА№1515001 від 11.02.2005 року).
11.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології України 2020" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Века-Буд Україна" (відповідач) суми попередньої оплати в розмірі 222 431,25 грн, суми 3% річних в розмірі 18 907,71 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 89 809,58 грн, у зв'язку з невиконання останнім умов Договору підряду №18729 від 22.10.2021 року в частині виконання оплачених позивачем робіт.
Ухвалою від 23.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
25.10.2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке мотивоване складністю справи та необхідністю дослідження великої кількості доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 розгляд справи №910/12530/24 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 10.12.2024.
06.11.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології України 2020" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології України 2020" про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.
11.11.2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не підготовлено об'єкт до встановлення суцільноскляних перегородок і це підтверджувалось неодноразовим виїздом фахівців по монтажу на об'єкт, в результаті чого складено акти неготовності об'єкту до монтажних робіт. Неготовність об'єкту до монтажу також підтверджується повідомленнями в системи, через яку відповідачем здійснює свою діяльність (Bitrix24). Окрім того, відповідачем здійснено закупку матеріалів для позивача та виготовлено замовлену продукцію, однак встановити її не має можливості з огляду на те, що позивачем не підготовлено об'єкт для монтажу.
18.11.2024 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем не доведено, що об'єкт неготовий до монтажу, а саме не надав фото-, відео- фіксації. При цьому, як зазначив позивач, за умовами Договору у нього відсутній обов'язок доводити готовність об'єкту до монтажу, проте надані відповідачем акти неготовності об'єкту до монтажних робіт не є доказом неможливості встановлення перегородок у відповідності до умов Договору.
27.11.2024 року від позивача до суду надійшли пояснення в яких зазначено, що надані відповідачем докази закупівлі матеріалів не свідчать, що така закупівля проводилась саме за договором, укладеним з позивачем. Позивач також вказав, що повністю заперечує проти актів неготовності об'єкту до монтажних робіт, оскільки вони складені не за місцем розташування об'єкту.
Судове засідання 10.12.2024 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 повідомлено сторін про те, що наступне засідання у справі призначено на 11.02.2025.
12.12.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології України 2020" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології України 2020" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 11.02.2025 було оголошено перерву до 15.04.2025.
11.04.2025 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Века-Буд Україна" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Века-Буд Україна" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 15.04.2025 року в справі було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
22.10.2021 року між позивачем (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено Договір підряду №18729 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати комплекс робіт з виготовлення та встановлення суцільноскляних перегородок (далі - роботи) в приміщенні замовника за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова 238а (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані роботи.
Відповідно до п. 2.1. Договору роботи виконуються із матеріалів, комплектуючих та з використанням обладнання підрядника.
Згідно з п. 2.7. Договору замовник зобов'язаний підготувати та надати підряднику об'єкт, повністю придатний для належного виконання останнім робіт по договору. У випадку виявлення представниками підрядника під час планового виїзду неготовності/невідповідності об'єкту для проведення монтажних робіт, сторони складають акт неготовності об'єкту до монтажних робіт (додаток 3), що тягне за собою зміну термінів виконання (здачі) робіт. Новий термін виконання (здачі) робіт зазначається в додатку 3 до даного Договору з врахуванням поточного монтажного графіку підрядника.
Готовність об'єкта для проведення монтажних робіт передбачає наступне:
- фінішне оздоблення стін та підлоги;
- наявність у приміщенні, де ведуться роботи, електроенергії (струму напругою 220В) і розетки для під'єднання інструментів, що використовуються при здійсненні монтажних робіт. (п. 2.7.1. Договору).
Пунктом 3.1. Договору визначено, що ціна договору визначається в специфікації №1 (додаток 1) та становить 482 875,00 грн.
Підрядник зобов'язується виконати роботи протягом 35 робочих днів з моменту сплати замовником першого платежу, відповідно до п. 3.2. Договору. Виконання робіт завершується підписанням сторонами акту завершення монтажних робіт (додаток 4). (п. 4.1. Договору).
Термін виконання робіт, передбачений п. 4.1. Договору, може бути подовжений у зв'язку з:
- незабезпеченням замовником безперешкодного доступу на об'єкт представників підрядника, що фіксується відповідним актом;
- неготовністю/невідповідністю об'єкту для проведення монтажних робіт, що фіксується актом неготовності об'єкту до монтажних робіт. (п. 4.3. Договору).
22.10.2021 року відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №43 на суму в розмірі 482 875,00 грн за виготовлення та встановлення скляних перегородок.
Позивачем було проведено частковий розрахунок з відповідачем на суму 122 431,25 грн згідно платіжного доручення №101 від 22.10.2021 року на суму 72 431,25 грн та №117 від 17.11.2021 року на суму 150 000,00 грн.
В подальшому, як зазначає позивач, у зв'язку з тим, що відповідачем не встановлено на об'єкті позивача обумовлені Договором скляні перегородки, позивач направив відповідачу вимогу №29/08/2024 від 29.08.2024 року, якою вимагав повернути суму авансу.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що виконання робіт в обумовлені строки відповідачем не здійснено, а тому наявні підстави для повернення авансових коштів в розмірі 222 431,25 грн, а також стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 18 907,71 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 89 809,58 грн.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що позивачем не підготовлено об'єкт до встановлення суцільноскляних перегородок і це підтверджується неодноразовим виїздом фахівців по монтажу на об'єкт, в результаті чого складено акти неготовності об'єкту до монтажних робіт. Неготовність об'єкту до монтажу також підтверджується повідомленнями в системі (Bitrix24), через яку відповідач здійснює свою діяльність. Окрім того, відповідачем здійснено закупку матеріалів для позивача та виготовлено замовлену продукцію, однак встановити її не має можливості з огляду на те, що позивачем не підготовлено об'єкт для монтажу.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору №0/2207 від 22.07.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Позивач звертаючись до суду наполягав на тому, що відповідачем не виконані монтажні роботи у строки визначені умовами Договору з моменту здійснення авансового платежу позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 4.1. Договору підрядник зобов'язується виконати роботи протягом 35 робочих днів з моменту сплати замовником першого платежу, відповідно до п. 3.2. Договору. Виконання робіт завершується підписанням сторонами акту завершення монтажних робіт (додаток 4).
До матеріалів справи позивачем надано платіжні доручення №101 від 22.10.2021 року на суму 72 431,25 грн та №117 від 17.11.2021 року на суму 150 000,00 грн, за якими на рахунок відповідача сплачено суму авансу в розмірі 122 431,25 грн.
Однак, відповідно до п. 4.3. Договору термін виконання робіт, передбачений п. 4.1. Договору, може бути подовжений у зв'язку з:
- незабезпеченням замовником безперешкодного доступу на об'єкт представників підрядника, що фіксується відповідним актом;
- неготовністю/невідповідністю об'єкту для проведення монтажних робіт, що фіксується актом неготовності об'єкту до монтажних робіт.
При цьому, згідно з п. 2.7. Договору у випадку виявлення представниками підрядника під час планового виїзду неготовності/невідповідності об'єкту для проведення монтажних робіт, сторони складають акт неготовності об'єкту до монтажних робіт (додаток 3), що тягне за собою зміну термінів виконання (здачі) робіт.
Готовність об'єкта для проведення монтажних робіт передбачає наступне:
- фінішне оздоблення стін та підлоги;
- наявність у приміщенні, де ведуться роботи, електроенергії (струму напругою 220В) і розетки для під'єднання інструментів, що використовуються при здійсненні монтажних робіт. (п. 2.7.1. Договору).
Таким чином, задля встановлення обставин виконання відповідачем монтажних робіт у визначений Договором строк, на чому наполягає позивач, за умовами Договору, судом має бути досліджена обставина готовності об'єкту для проведення монтажних робіт.
Як зазначено відповідачем, на виконання умов Договору підряду, ТОВ «ВЕКА-БУД УКРАЇНА», в період з 28.10.2021 року по 29.10.2021 року було здійснено виїзд на об'єкт за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова 238 а, та здійснено заміри для виготовлення та встановлення суцільноскляних перегородок. Вказані заміри були 29.10.2021 року передані в роботу в електронній системі Bitrix24, за допомогою якої здійснюються організаційні проекти ТОВ «ВЕКА-БУД УКРАЇНА»
12.11.2021 року, було здійснено закупівлю частини матеріалів (видаткові накладні №№ УК000000417 від 12.04.2022 року на суму 17 241,55 грн, УК000000852 від 12.10.2022 року на суму 25 704,78 грн, УК000000418 від 12.04.2022 року на суму 5 767,62 грн) для виконання будівельних робіт на об'єкті за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова 238 а.
На підтвердження закупівлі вказаного товару відповідачем надано витяги з системи Bitrix24
В подальшому, як зазначає відповідач, 30.11.2021 року, з метою виконання договірних зобов'язань за Договором підряду, з метою встановлення частини перегородок, було здійснено виїзд на об'єкт, однак приступити до виконання робіт не вдалось, у зв'язку з неготовністю об'єкта до початку виконання монтажних робіт (виїзд не було зафіксовано).
У подальшому ТОВ «ВЕКА-БУД УКРАЇНА» 03.12.2021 року, 07.12.2021 року та
21.12.2021 року здійснило замовлення та оплату «Скло загартоване», що підтверджується: податковою накладною від 03.12.2021 року № 38 на суму 29 732,62 грн.; Податковою накладною від 03.12.2021 року № 39 на суму 9 764,10 грн.; Податковою накладною від 07.12.2021 року № 70 на суму 67 692,62 грн.; Податковою накладною від 03.12.2021 року № 206 на суму 12 100,20 грн.
09.12.2021 року монтажна група ТОВ «ВЕКА-БУД УКРАЇНА» виїхала на об'єкт будівництва за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова 238 а, для встановлення суцільноскляних перегородок, однак було встановлено, що об'єкт не готовий для проведення монтажних робіт та встановлення суцільноскляних перегородок, оскільки там йшли оздоблювальні роботи та відбувалось часткове перепланування приміщення.
09.12.2021 року, на прохання Позивача, відповідачем були здійснені повторні заміри з метою коригування специфікацій по розмірах суцільноскляних перегородок.
Також, 09.12.2021 року представником підрядника (директором) ТОВ «ВЕКА-БУД УКРАЇНА» було складено акт неготовності Об'єкту до монтажних робіт від 09.12.2021 року, від підписання якого представник замовника відмовився. Даним актом зафіксовано, що «графік виконання робіт зміщується на 36 календарних днів».
10.12.2021 року було здійснено спілкування з представником Позивача, щодо погодження корективи специфікацій до договору підряду після здійснених 09.12.2021 року замірів (фіксація телефонної розмови підсистемою Bitrix24 наявна в матеріалах справи).
У подальшому, 23.12.2021 року, старшим проект менеджером, в порядку комунікації з уповноваженою особою Позивача - Глущенко Олександром було встановлено, що станом на 23.12.2021 року об'єкта за адресою м. Запоріжжя, вул. Скворцова 238 а до початку монтажних робіт не готовий, у зв'язку з чим в системі Bitrix24 було здійснено відповідний коментар по проекту 18729 «нет готовности к монтажу и нет доплаты. Переносим строки на месяц».
12.01.2022 року монтажна група ТОВ «ВЕКА-БУД УКРАЇНА» виїхала на об'єкт будівництва за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова 238 а, для встановлення суцільноскляних перегородок і було встановлено, що об'єкт станом на 12.01.2022 року не готовий для проведення монтажних робіт та встановлення суцільноскляних перегородок, оскільки там йшли загально будівельні та оздоблювальні роботи.
У зв'язку з цим, 12.01.2022 року представником підрядника (директором) ТОВ «ВЕКА-БУД УКРАЇНА» було складено акт неготовності Об'єкту до монтажних робіт від 12.01.2022 року, від підписання якого представник Замовника відмовився.
Як вказує відповідач, оскільки Замовник постійно переносив терміни виконання Підрядником робіт по встановлення суцільноскляних перегородок та не міг забезпечити готовність об'єкта для проведення монтажних робіт, актом від 12.01.2022 року було зафіксовано, що «проведення монтажних робіт переноситься на невизначений термін».
26.01.2022 року, старшим проект менеджером, в порядку комунікації з уповноваженою особою Позивача - Глущенко Олександром було встановлено, що станом на 26.01.2022 року об'єкта за адресою м. Запоріжжя, вул. Скворцова 238 а до початку монтажних робіт не готовий, у зв'язку з чим в системі Bitrix24 було здійснено відповідний коментар по проекту 18729 «строки задачи нужно перенести как минимум на месяц».
Відповідач зазначив, що оскільки станом на лютий 2022 року об'єкт не був готовий для проведення монтажних робіт по вині самого ж Позивача, який не зміг забезпечити готовність об'єкту для проведення монтажних робіт, що підтверджено актами та телефонним розмовами з представниками Позивача, які зобов'язувались повідомити про готовність об'єкту для проведення монтажних робіт, після квітня 2022 року ТОВ «БУДІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ 2020» не зверталися до Відповідача з повідомленням про закінчення оздоблення стін та підлоги та готовності об'єкту для проведення монтажних робіт з встановлення суцільноскляних перегородок.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Приймаючи до уваги викладене, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду сторонами не узгоджено кінцевого строку виконання робіт, оскільки його було перенесено (неодноразово) через неготовність об'єкта до монтажу, що фіксувалось зазначеними вище доказами.
Заперечення позивача щодо того, що акти неготовності об'єкту до монтажних робіт не можуть бути підтвердженням фактичної неготовності об'єкта до монтажу, оскільки відсутня фото-, відео- фіксація зазначених обставин, не може бути розцінена судом, як доказ готовності об'єкту до монтажних робіт.
Акти неготовності об'єкту до монтажних робіт, складені відповідачем згідно умов пункту 2.7. Договору, а тому є відповідними доказами в силу викладених вище норм.
При цьому, в противагу зазначених актів, долучених до матеріалів справи відповідачем, позивачем не додано доказів готовності об'єкту до монтажних робіт (фото, відео фіксації; документу про наявність фінішного оздоблення стін та підлоги; документу про наявність у приміщенні, де ведуться роботи, електроенергії (струму напругою 220В) і розетки для під'єднання інструментів, що використовуються при здійсненні монтажних робіт, і т.д.).
Оскільки відповідно до п. 6.4. Договору замовник зобов'язаний надати підряднику об'єкт, повністю придатний для належного виконання останнім робіт по договору, тому доведення обставин готовності об'єкта має бути належним чином доведена задля можливості встановлення об'єктивності причин для повернення перерахованого позивачем авансу на виконання умов Договору з підстав невиконання відповідачем умов договору в частині вчасного виконання робіт.
Однак, з матеріалів справи не вбачається наявність доказів обопільного виконання сторонами умов Договору, а саме зі сторони позивача (надання об'єкту повністю придатного для належного виконання відповідачем робіт по договору) та зі сторони відповідача (виконання робіт через ненадання позивачем об'єкту придатного для виконання робіт).
Статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Як встановлено матеріалами справи, Договір сторонами не розірвано, а тому він підлягає виконанню.
За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, у цій справі варто звернути увагу на те, що добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в пункті 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (такий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, вимоги позивача є недоведеними.
Згідно з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту є припинення дії, яка порушує право.
Частинами першою - третьою статті 13, частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології України 2020" судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 21.04.2025 року
Суддя С. МОРОЗОВ