ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.04.2025Справа № 910/954/25
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатекс", Хмельницька область, Хмельницький район, м. Старокостянтинів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топкар Бетері", м. Київ
про стягнення 894 847,65 грн, -
27.01.2024 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегатекс" (позивач) з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Топкар Бетері" (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 690 000,00 грн, суми пені в розмірі 80 941,99 грн, суми 10% річних в розмірі 40 684,94 грн тв суми інфляційних втрат в розмірі 83 220,72 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки №15 від 02.02.2024 року в частині оплати поставленої позивачем продукції.
Ухвалою від 05.02.2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатекс" було залишено без руху.
10.02.2025 року на виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 відкрито провадження у справі №910/954/25 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 17.02.2025 року було неодноразово надіслано відповідачу на його поштову адресу (поштові відправлення 0610231466340, 0610237127032 та 0610240120790.
Відповідач, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №0610240120790 отримав ухвалу суду від 17.02.2025 про відкриття провадження у справі 25.03.2025.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 09.04.2025 року (включно).
Відповідач правом на подачу до суду відзиву на позовну на заяву не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
02.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегатекс» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Топкар Бетері» (відповідач, покупець) укладено Договір поставки №15 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується, відповідно до Замовлень та технічних завдань покупця, поставляти покупцю залиті електролітом і заряджені акумуляторні свинцеві стартерні батареї (під торговими марками постачальника або/та торговими марками покупця або/та не брендовані), виготовлені відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 959:2006 (ГОСТ 959-2002, IDT), EN 50342:2001+А1:2001, ТУ У 27.2-20338741-007:2013, а також комплектуючі та запасні частини до них (іменовані надалі - продукція), а покупець зобов'язується приймати і своєчасно оплачувати продукцію на умовах цього Договору).
Орієнтовна кількість продукції за цм Договором становить 15 000 штук і формується виходячи з суим кількостей одиниць продукції в кожній специфікації. (п. 1.2. Договору).
Оплата продукції здійснюється покупцем шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі, в строки та на умовах, визначених в Специфікаціях. (п. 2.5. Договору).
Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2024 року, проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. (п. 12.1. Договору).
Додатком №3 до Договору сторонами погоджено Специфікацію №1 на суму в розмірі 911 762,53 грн, відповідно до умов якої платежі за поставлену продукцію здійснюються покупцем шляхом банківського переказу безготівкових грошових коштів на разрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки.
На підставі видаткової накладної №117 від 12.02.2024 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму в розмірі 911 762,53 грн (товарно-транспортна накладна №РБ117 від 12.02.2024 року).
Товар за вказаною видатковою накладною було прийнято відповідачем без зауважень.
Відповідачем було проведено частковий розрахунок за товар на суму в розмірі 221 762,53 грн (платіжні інструкції №№ 320 від 16.08.2024 року на суму 50 000,00 грн, 353 від 10.09.2024 року на суму 50 000,00 грн, 388 від 08.10.2024 року на суму 20 000,00 грн, 402 від 24.10.2024 року на суму 25 000,00 грн, 429 від 13.11.2024 року на суму 30 000,00 грн, 453 від 03.12.2024 року на суму 15 000,00 грн, 454 від 03.12.2024 року на суму 5 000,00 грн, 485 від 30.12.2024 року на суму 26 762,53 грн).
Залишок вартості товару на суму в розмірі 690 00,00 грн відповідачем оплачено не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача суму вказаної заборгованості, суму пені в розмірі 80 941,99 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 83 220,72 грн та суму 10% річних в розмірі 40 684,94 грн
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та є фактично за своєю правовою суттю договором купівлі-продажу.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на суму в розмірі 911 762,53 грн, що підтверджується зазначеними вище документами.
Додатком №3 до Договору сторонами погоджено Специфікацію №1, відповідно до умов якої платежі за поставлену продукцію здійснюються покупцем шляхом банківського переказу безготівкових грошових коштів на разрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки.
Таким чином, строк оплати ватості продукції за Договором по 13.03.2024 року включно.
Не зважаючи на факт поставки товару, його прийняття відподно до умов Договору, відповідачем оплата товару у строк визначений Договором здійснена лише частково на суму в розмірі 221 762,53 грн, що не заперечено відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.
Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем, про що міститься відповідний підпис на видатковій накладній та відбиток печатки на товарно-транспортній накладній.
Враховуючи викладене, у відповідача виник обов'язок з оплати поставленої позивачем продукції.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено повну оплату поставленого позивачем товару, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 690 000,00 грн, погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 690 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і підприємство відповідача на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 80 941,99 грн з 28.07.2024 року по 23.01.2025 року.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно пункту 8.1. Договору у разі несвоїчасної опоати продукції за цим Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені і визнано його не обґрунтованим, оскільки позивачем не враховано норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та здійснено нарахування пені не від початку прострочення виконання зобов'язання, а через шість місяців після спливу зазначеного строку.
За розрахунками суду, за шестимячний строк з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, сума пені становить:
- в період з 14.03.2024 року (перший день прострочення з оплати вартості продукції) по 15.08.2024 (день що передує дню проведенню відповідачем оплати на суму 50 000,00 грн згідно платіжної інструкції №320 від 16.08.2024 року) сума пені розрахована на суму боргу в розмірі 911 762,53 грн становить - 104 852,69 грн;
- в період з 16.08.2024 року (день, в який відповідачем проведено оплату на суму 50 000,00 грн згідно платіжної інструкції №320 від 16.08.2024 року) по 09.09.2024 (день що передує дню проведенню відповідачем оплати на суму 50 000,00 грн згідно платіжної інструкції №353 від 10.09.2024 року) сума пені розрахована на суму боргу в розмірі 861 762,53 грн становить - 15 304,53 грн;
- в період з 10.09.2024 року (день, в який відповідачем проведено оплату на суму 50 000,00 грн згідно платіжної інструкції №353 від 10.09.2024 року) по 14.09.2024 (остнній день шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України) сума пені розрахована на суму боргу в розмірі 811 762,53 грн становить - 2 883,31 грн.
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваденні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи, що позивачем заявлено в позовних вимог до стягнення з відповідача суму пені в меншому розмірі, а саме в розмірі 80 941,99 грн, ніж в розрахунку, наведеному судом, до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 80 941,99 грн.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 40 684,94 грн суми 10% річних та 83 220,72 грн суми інфляційних втрат за період з 12.02.2024 року по 23.01.2025 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Пунктом 8.1. Договору сторонами визначено, що у разі несвоєчасної оплати продукції за цим Договором покупець сплачує постачальнику 10 відсотків річних від вартості неоплаченої продукції за весь час прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 10% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що позивачем помилково здійснено відлік початку строку з 12.02.2024 року, в той час як прострочення оплати продукції у відповідача виникло з 14.03.2024 року, однак, означена обставина не вплинула на розмір розрахованих позивацем санкцій 10% річних та інфляційних втрат, а тому, керуючись нормою до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, до стягнення з відповідача підлягає сума 10% річних в розмірі 40 684,94 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 83 220,72 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 690 000,00 грн, сума пені в розмірі 80 941,99 грн, сума 10% річних в розмірі 40 684,94 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 83 220,72 грн.
Судовий збір позивача у розмірі 13 422,72 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Топкар Бетері» (ідентифікаційний код 45353435, адреса: 02230, м. Київ, вул. Польова, буд. 3-А) на користь Товариства з омеженою відповідальністю «Мегатекс» (ідентифікаційний код 20338741, місцезнаходження: 31100, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Старокостянтинів, вул. Весняне шосе, буд. 1/2) основну суму заборгованості в розмірі 690 000,00 грн (шістсот дев'яносто тисяч гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 80 941,99 грн (вісімдесят тисяч дев'ятсот сорок одна гривня 99 копійок), суму 10% річних в розмірі 40 684,94 грн (сорок тисяч шістсот вісімдесят чотири гривни 94 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 83 220,72 грн (вісімдесят три тисячі двісті двадцять гривень 72 копійки) та суму судового збору в розмірі 13 722,72 грн (тринадцять тисяч сімсот двадцять дві гривни 72 копійки).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ