22 квітня 2025 року м. Харків Справа № 905/173/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Пуль О.А.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (вх.№533 Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.02.2025 (прийняту у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Величко Н.В., ухвала підписана 27.02.2025) у справі №905/173/25
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м.Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція", м.Запоріжжя,
про стягнення 341 750,61 грн,
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.02.2025 у справі №905/173/25 постановлено передати матеріали справи №905/173/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" про стягнення 341750,61 грн до Господарського суду Запорізької області.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.02.2025 у справі №905/173/25 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції; судові витрати покласти на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (вх.№533 Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.02.2025 у справі №905/173/25 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 15.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк до 15.04.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.
Відповідно до частин 1, 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.
Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.
Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався. Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність клопотань від учасників справи про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та відсутність необхідності призначати розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням осіб за власною ініціативою, перегляд оскаржуваної ухвали про передачу справи на розгляд іншого суду (пункт 8 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України) здійснюється без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
З матеріалів справи вбачається, у лютому 2025 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", звернувся до Господарського суду Донецької області із позовною заявою (документ сформований в системі "Електронний суд" 23.02.2025), в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" 3% річних в розмірі 57181,24 грн, інфляційних втрат в розмірі 284569,37 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати наданих послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за договором від 01.01.2024 № 2350-0302-ПД, крім того відшкодування сплаченого судового збору за розгляд справи в розмірі 4101,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на такі обставини.
Відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про ринок електричної енергії" та Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП), від 14.03.2018 № 309 (із змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕКП від 29.09.2023 № 1763, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - позивач, ОСП, НЕК "Укренерго") наказом від 22.12.2023 № 742 затвердило умови договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Умови договору набирають чинності з 01.01.2024.
Заявою - приєднанням до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" на підставі вільного волевиявлення щодо приєднання до умов договору в повному обсязі, засвідчило приєднання та підтвердило згоду про те, що договір вважається укладеним з дати акцепту, зазначеного у повідомленні ОСП про приєднання до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Відповідно до повідомлення про приєднання до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління: дата акцептування 01.01.2024; ідентифікатор договору № 2350-03032-ПД.
Даний договір є публічним та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України та розміщений на офіційному сайті НЕК "Укренерго" за мережевим посиланням: https://ua.energy/uchasnikam_rinku/reyestratsiya-uchasnykivrynku/dogovory/.
Наказом НЕК "Укренерго" від 07.06.2024 № 334 затверджені нові умови договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Даний договір встановлює права та обов'язки ОСП та користувача та встановлює порядок і умови надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління користувачам системи передачі.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 умов якого, цей договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (далі - договір) є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління користувачем системи передачі. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання користувача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №309, та є однаковими для всіх користувачів.
Згідно з пунктом 2.1 договору, цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України.
За цим договором ОСП безперервно надає послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи (ОЕС) України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавним лініям зв'язку (ОЕС) України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - послуга). Послуга, яка надається за цим договором згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010) має код 35.12.
Користувач зобов'язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору (п.2.2 договору).
Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.4 договору, ціна договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік. Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць.
Оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється НКРЕКП, відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється OCП на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою.
Планова та /або фактична вартість послуги визначається як добуток діючого на момент надання Послуги тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 3.5. договору, користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із зазначеною системою платежів і розрахунків: 1 платіж до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду; 2 платіж до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду; 3 платіж до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.
Плановий обсяг послуги, що використовується для визначення планової вартості Послуги визначається на підставі даних Адміністратора комерційного обліку (далі АКО) за кожну декаду розрахункового періоду (п.3.6 договору).
Пунктом 3.7 договору передбачено, що користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.
Вартість фактично наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти надання послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості фактично наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в "Системі управління ринком", що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно), або акт надання послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).
Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді виконавець ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта надання послуги та/або акта коригування до актів надання послуги в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.
Пунктом 4.2.1 договору на користувача покладено обов'язок своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за договором.
У пункті 13.3 договору передбачено, що у випадку ухвалення рішення про реорганізацію та/або ліквідацію, банкрутство, про внесення змін до установчих документів щодо найменування і місцезнаходження суб'єкта господарювання, про зміну банківських реквізитів, інших даних користувача, що зазначені у заяві-приєднанні, користувач протягом 10 календарних днів з дня настання таких змін повідомляє ОСП про такі зміни.
Як вказує позивач, за період з січня 2024 року по червень 2024 року підписано наступні акти надання послуг: акт від 31.01.2024 про надання послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № ДУА-0004691 на суму 1577918,00 грн; акт від 29.02.2024 про надання послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № ДУА-0005391 на суму 917703,26 грн; акт від 31.03.2024 про надання послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № ДУА-0006195 на суму 377095,48 грн; акт від 30.04.2024 про надання послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № ДУА-0006975 на суму 211653,61 грн; акт від 31.05.2024 про надання послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № ДУА-0007714 на суму 110000,15 грн; акт від 30.06.2024 про надання послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № ДУА-0008484 на суму 78904,60 грн. Також, ОСП виставило ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" акт коригування за квітень 2024 року від 04.07.2024 ДУА_К-0002474 на суму 211715,72 грн.
Посилаючись на наявність заборгованості ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" станом на 16.07.2024 за період з січня 2024 року по червень 2024 року у сумі 3273275,10 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління НЕК "Укренерго" звернулось до Господарського суду Донецької області за захистом порушених прав з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція".
Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.02.2025 у справі № 905/1050/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (вул. Енергетиків, б. 34, м. Курахове, Донецька область, 85612, ідентифікаційний код юридичної особи - 43594541) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, 25 м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи - 00100227) заборгованість у розмірі 3273275,10 грн, 3% річних у розмірі 38129,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 93233,44 грн, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 40855,66 грн. Відстрочено виконання рішення суду на шість місяців з дня ухвалення рішення.
За твердженням позивача, аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що основна сума заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 3273275,10 грн не погашається, НЕК "Укренерго" звернулось до Господарського суду Донецької області щодо захисту порушених прав і законних інтересів в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з моменту звернення з позовною заявою у справі № 905/1050/24 до дати звернення до суду з даною позовною заявою у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати послуг за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
27.02.2025 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу про передачу матеріалів справи №905/173/25 до Господарського суду Запорізької області.
Вказана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що станом на дату вирішення питання про відкриття провадження за вказаною позовною заявою місцезнаходженням відповідача є м. Запоріжжя, позовна заява не містить обґрунтування визначення територіальної підсудності, судом також не встановлені обставини, які б свідчили про виключну підсудність цього позову Господарському суду Донецької області, а тому за висновками суду матеріали вказаної позовної заяви підлягають передачі за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник з посиланням на приписи частин першої, п'ятої статті 29 ГПК України вказує на те, що сторонами не вносились зміни та доповнення до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління щодо місцезнаходження підприємства у відповідності до пунктів 8.8, 13.1 цього договору, реєстрації зміни місцезнаходження відповідача відбулась 11.02.2025.
Крім того, скаржник посилається на те, що ухвалою від 10.02.2025 Господарський суд Донецької області залишив позовну заяву позивача без руху з підстав невиконання вимоги ч. 3 ст. 162 ГПК України, але аж ніяк не з підстав належності або неналежності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності). При вирішенні питання про відкриття провадження у даній судовій справі, на переконання відповідача, суд мав дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).
За твердженням заявника, правила статті 29 ГПК України застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами. Відтак, вважає, що оскільки відповідач, діючий на підставі ліцензії, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, основним видом діяльності якого є виробництво електроенергії, що вироблялася за адресою м. Курахове, Донецька область, мав можливість виконувати договірні зобов'язання лише у зазначеному місці, тобто на території ТЕС, - спір повинен розглядатися Господарським судом Донецької області, до якого звернувся позивач з позовною заявою.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (п.24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, "встановлений законом", має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч 2 ст. 4 ГПК України).
Разом з тим, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права, а саме нормами ГПК України.
Розділом I "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено основні положення (глава 1, ст.ст. 1-19), врегульовано питання щодо юрисдикції господарських судів (глава 2, ст.ст. 20-31) та визначено учасників судового процесу (глава 4, ст.ст. 41-72).
Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Склад учасників справи в господарському процесі визначено статтею 41 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідно до частини 1 цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За приписами статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку предметом позову є вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ідентифікаційний код юридичної особи - 00100227) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (ідентифікаційний код юридичної особи - 43594541) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати послуг за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 Господарського процесуального кодексу України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 Господарського процесуального кодексу України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 Господарського процесуального кодексу України).
У параграфі 3 глави 2 розділу І Господарського процесуального кодексу України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Згідно з частинами першою, другою статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.
Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма статті 27 Господарського процесуального кодексу України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб'єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.
При цьому, правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 Господарського процесуального кодексу України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 Господарського процесуального кодексу України.
В даному випадку, спір у даній справі не входить до переліку спорів, щодо яких статтею 30 ГПК України визначено виключну підсудність, що не спростовується скаржником.
Водночас, за умовами частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
У всіх передбачених приписами статті 29 Господарського процесуального кодексу України випадках альтернатива загальному правилу підсудності для позивача є факультативною, оскільки позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох).
За частиною п'ятою статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз положення процесуального закону свідчить про те, що ним передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Вказані вимоги є вичерпними, жодних інших вимог для визначення підсудності за вибором позивача, у тому числі щодо заявлення позовних вимог, безпосередньо пов'язаних з місцем виконання цього договору, господарське процесуальне законодавство не встановлює.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
ЦК України не містить дефініції «місце виконання договору». Натомість у ЦК України йдеться про місце виконання зобов'язання і відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у справі № 924/124/23 зробив такі висновки щодо застосування пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України.
Пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України встановлює регулювання, відповідно до якого, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов'язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов'язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
Отже, поняття місця виконання грошового зобов'язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції у разі спору про стягнення грошових коштів у разі невиконання такого зобов'язання.
З цих підстав не підлягає застосуванню частина п'ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
Як вже було зазначено у даній справі спір стосується стягнення грошових коштів за прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати послуг за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Так, пунктом 3.11 цього договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі на банківські рахунки сторін, що зазначені в цьому договору.
Колегія суддів зазначає, що у справі, що переглядається, спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління в частині надання позивачем послуг, а відтак й місце надання цих послуг не має значення для визначення юрисдикції спору. Водночас, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов'язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов'язання виник спір.
Доводів та обставин, що зумовлювали б інше тлумачення порядку виконання спірного зобов'язання щодо сплати грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору, ніж наведені вище, скаржник не навів.
З цих підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління не було внесено змін стосовно місцезнаходження відповідача. При цьому, суд звертає увагу на те, що посилання заявника на пункти 8.8, 13.1 договору є безпідставним, оскільки наведені положення та цитування в апеляційній скарзі не відповідають умовам (положенням) цього договору, примірник якого долучено до позовної заяви.
Отже, враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, у справі, що переглядається, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 ГПК України: позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.
З наданих до позовної заяви документів вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (85612, Донецька область, Мар?їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34, ідентифікаційний код 43594541).
Проте, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, станом на дату вирішення питання про відкриття провадження за вказаною позовною заявою, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (ідентифікаційний код 43594541), є: 69006, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 20. Наведене підтверджується відповіддю від 27.02.2025 №1153878 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вказує скаржник та підтверджується інформацією щодо цієї юридичної особи, реєстрація змін щодо місцезнаходження ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" відбулась 11.02.2025.
Разом з тим, з даною позовною заявою (вх. №1088/25 від 24.02.2025, документ сформований в систему "Електронний суд" 23.02.2025) позивач звернувся до Господарського суду Донецької області після внесення даних змін, а відтак посилання відповідача на те, що ухвалою суду від 10.02.2025 було залишено таку позовну заяву без руху та щодо подання позову до зміни місцезнаходження юридичної особи спростовується матеріалами справи.
З огляду на зазначені вище обставини, оскільки місцезнаходженням відповідача на час подання позовної заяви та вирішення питання про відкриття провадження у справі визначено м.Запоріжжя, спір за вказаним позовом відповідно до приписів частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України підсудний Господарському суду Запорізької області.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Враховуючи викладене, Господарський суд Донецької області, передаючи позовну заяву та додані до неї документи на розгляд Господарського суду Запорізької області, правильно застосував норми процесуального права, які регулюють правила територіальної юрисдикції щодо загальної підсудності.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновків, що оскаржувана ухвала відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутні підстави для її скасування, у зв'язку із чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.02.2025 у справі №905/173/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає.
Повна постанова складена 22.04.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.А. Пуль