вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" квітня 2025 р. Справа№ 910/11910/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 (повний текст складено та підписано 02.01.2025)
у справі №910/11910/24 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 62 037,05 грн,-
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" (далі - позивач, ТОВ "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач, ДП "Гарантований покупець") про стягнення 62 037,05 грн на підставі Договору № 5840/04 від 24.12.2009, з яких: 35 586,78 грн основного боргу; 6 262,58 грн 3 % річних, 20 187,69 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань з оплати відпущеної позивачем у жовтні 2021 року електричної енергії за "зеленим тарифом".
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 у справі №910/11910/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" 35 586,78 грн (тридцять п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень 78 коп.) основного боргу; 6 228,85 грн (шість тисяч двісті двадцять вісім гривень 85 коп.) 3% річних та 17 075,89 грн (сімнадцять тисяч сімдесят п'ять гривень 89 коп.) інфляційних втрат, 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) судового збору, 5 889,51 грн (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 15 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 21.01.2025 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване судове рішення прийняте з неповним з'ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник також посилається на те, що в умовах воєнного стану учасники ринку електричної енергії мають враховувати відповідне нормативне регулювання щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, а саме накази Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом». А тому відповідач вважає, що він не порушив умови договору, здійснив розрахунки з позивачем належним чином, з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставної у жовтні 2021 року. В підтвердження своїх доводів апелянт покликається на постанову Об'єднаної палати Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, в якій суд дійшов висновку про необхідність врахування наказів №140 від 28.03.2022 та №206 від 15.06.2022, а також звільнення Гарантованого покупця від сплати нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України.
Державне підприємство "Гарантований покупець" вказує, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від Національної енергетичної компанії «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на що не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом. У той же час суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, не взявши до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18. За твердженнями скаржника, сплата гарантованим покупцем 3% річних позивачу в надзвичайно складних умовах воєнного часу ще більше ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії та призведе до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за товарну продукцію (електричну енергію) та як наслідок, неможливості здійснення ними господарської діяльності в критичній сфері - електроенергетиці. При цьому скаржник просить суд звернути увагу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №910/4918/22, відповідно до якої суд, враховуючи обставини, що склалися в енергосистемі, зменшив Державному підприємству «НАЕК «Енергоатом» розмір 3% річних на 80% на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи щодо стягнутого судом розміру витрат на професійну правничу допомогу скаржник відмічає, що заявлений позивачем розмір витрат є завищеним та неспівмірним зі складністю справи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін, стверджує, що накази №140 та №206 не обмежують право позивача на отримання повної вартості відпущеної енергії, встановленої укладеним між сторонами договором. Вказаний наказ обмежує розмір виплат, які передбачені п. 10.1 Порядку, проте не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за "зеленим тарифом" при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з п. 10.4 Порядку. Відповідна позиція підтверджується у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.
Позивач заперечує проти клопотання скаржника про зменшення розміру 3% річних з огляду на їх правову природу, а також вказуючи на те, що заявлений до стягнення розмір 3% річних є незначним. Крім того позивач стверджує, що суд першої інстанції, керуючись критеріями визначеними в ч. ч. 5-9 ГПК України обґрунтовано, з урахуванням принципів співмірності, стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.
Також позивач повідомив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 6203,70 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11910/24.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/11910/24.
30.01.2025 матеріали справи №910/11910/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відмовлено Державному підприємству "Гарантований покупець" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі та неподання доказів надіслання копії апеляційної скарги до електронного кабінету позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
13.02.2025 до суду через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представником апелянта подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №157 (#1829359413801) від 10.02.2025 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4 542 грн та квитанцію №2663569 від 11.02.2025 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 у справі №910/11910/24, розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 у справі №910/11910/24 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
ТОВ "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" є виробником електричної енергії з відновлювальних джерел енергії, що підтверджується Постановою НКРЕКП № 1152 від 21.06.2019.
ТОВ "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" є учасником ринку електричної енергії та включено у реєстр учасників ринку електричної енергії, координатором якого є ДП "НЕК "Укренерго".
24.12.2009 між Державним підприємством "Енергоринок" (далі - ДПЕ) та ТОВ "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" (далі - ВАД) укладено Договір № 5840/04 (далі - Договір № 5840/04 від 24.12.2009 або Договір), відповідно до умов якого ВАД зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов Договору.
До Договору № 5840/04 від 24.12.2009 неодноразово вносились зміни, зокрема, 30.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ), Державним підприємством "Гарантований покупець" (далі - гарантований покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" (далі - виробник за "зеленим" тарифом, позивач) укладена Додаткова угода № 91/01 до Договору, згідно п. 1, 2 якої сторони дійшли згоди в преамбулі Договору слова "Державне підприємство "Енергоринок" замінити на слова "Державне підприємство "Гарантований покупець" та замінити статті 1-10 Договору статтями 1-8 в новій редакції.
31.03.2020 між Державним підприємством "Гарантований покупець" (далі - гарантований покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" (далі - продавець за "зеленим" тарифом, позивач) укладена Додаткова угода № 962/01/20 до Договору, згідно п. 1, 2 якої сторони дійшли згоди в преамбулі Договору слова "виробник за "зеленим" тарифом" замінити на слова "продавець за "зеленим" тарифом" та статті 1-7 Договору викласти в новій редакції.
Згідно п. 1.1. Договору (тут і далі - в редакції Додаткової угоди від 31.03.2020 № 962/01/20) за цим Договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку затвердженого електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Згідно п. 2.3 Договору продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Відповідно до п. 2.4 Договору (в редакції Додаткової угоди від 31.03.2020 № 962/01/20) сторони погодили, що продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Пунктом 2.5 Договору передбачено, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачам на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживача (пункт 3.1 Договору).
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за зеленим тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 договору).
Пунктом 3.3 Договору (в редакції Додаткової угоди від 11.02.2021 № 478/01/21) встановлено, що оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Пунктом 4.5 Договору (в редакції Додаткової угоди від 31.03.2020 № 962/01/20) встановлено, що гарантований покупець зобов'язаний: 1) купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; 2) у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за "зеленим" тарифом електричну енергію.
Пунктом 10.4 Порядку (в редакції, чинній станом на час спірних правовідносин) передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Позивач в обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на те, що 31.10.2021 між позивачем та відповідачем підписано Акт купівлі-продажу електроенергії, відповідно до якого сторони підтвердили, що позивач продав, а відповідач купив вироблену позивачем електричну енергію за жовтень 2021 року на суму 1 007 427,72 грн з ПДВ.
09.09.2022 НКРЕКП прийнято Постанову № 1117 "Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року", якою затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець", зокрема у жовтні 2021 року - 2 280 276 616,66 грн (без ПДВ).
Враховуючи умови п. 3.3 Договору, положення п. 10.4 глави 10 Порядку та те, що вказана постанова НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 була оприлюднена 12.09.2022, позивач вважає, що остаточний розрахунок з позивачем із забезпечення йому 100% оплати відпущеної електричної енергії за жовтень 2021 року відповідач повинен був здійснити у строк до 15.09.2022 включно.
Станом на дату звернення позивача з позовом до суду відповідач здійснив розрахунок з позивачем за обсяг проданої електричної енергії за жовтень 2021 року лише частково, на суму 971 840,94 грн з ПДВ, що підтверджується наданими суду платіжними дорученнями та платіжними інструкціями, перелік яких наведено до додатку №1 до позовної заяви.
Позивач стверджує, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем за продану електричну енергію за жовтень 2021 року складає 35 586,78 грн з ПДВ (1 007 427,72 грн - 971 840,94 грн).
Оскільки відповідач, всупереч взятим на себе зобов'язанням за Договором, оплату за придбану електроенергію здійснив частково, позивач звернувся з даним позовом до суду, згідно якого просить суд стягнути з відповідача 62 037,05 грн, з яких: 35 586,78 грн основного боргу; 6 262,58 грн 3 % річних, 20 187,69 грн інфляційних втрат.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що зобов'язання сторін у спірний період виникли під час дії воєнного стану. З метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та униукнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел в умовах воєнного стану, Міністерством енергетики України було прийнято накази №140 від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" та № 206 від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим" тарифом" (далі - відповідно Наказ № 140, Наказ № 206). Відповідач стверджує про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин Наказів № 140, № 206.
Відповідач заперечив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки нарахування цих сум здійснено позивачем з 15.09.2022, тоді як прострочення оплати виникло з 16.09.2022. Крім того, день оплати у розрахунках визначено позивачем як день прострочення, на який протиправно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідач зазначив, що у зв'язку із здійсненням збройної агресії Російської Федерації в Україні запроваджено воєнний стан, збройна агресія спричинила тяжкі наслідки, в т.ч. для відповідача, крім того, відповідач недоотримує кошти від НЕК "Укренерго" в якості оплати послуги, в результаті чого не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов'язання, зокрема перед виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом.
Відповідач стверджує про наявність підстав для застосування п. 5.1, 5.2 Договору, ст. 617 ЦК України та відмови позивачу у стягненні 3% річних та інфляційних втрат. Водночас, у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних до 1 грн.
Позивач у відповіді на відзив вказав, що доводи відповідача стосовно спеціального регулювання порядку розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом та відсутності у відповідача заборгованості перед позивачем з урахуванням положень наказів Міністерства енергетики України № 140 та № 206, є необугрунтованими та безпідставними. Позивач посилався на висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.
Позивач зазначив, що у додатку №2 до позовної заяви ним детально розраховано розмір 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості з врахуванням часткових оплат та розміру заборгованості, починаючи з дати прострочення (16.09.2022). Позивач зауважив, що відповідач, вказуючи про невірність наданого позивачем розрахунку, не наводить власного контррозрахунку.
Позивач вважає безпідставними доводи відповідача про звільнення його від нарахувань за ст. 625 ЦК України, заперечив проти клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 1 грн, оскільки позивач, стягуючи компенсаційні виплати у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, використовує спосіб захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні своїх матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив просив суд повністю відмовити у задоволенні позову, зокрема наголосив, що при розрахунках з позивачем він діяв в рамках нормативно-правових актів (накази Міністерства енергетики України №140, №206), виконував свої зобов'язання, а отже наявні підстави для застосування п. 5.1, 5.2 Договору, ст.617 Цивільного кодексу України та відмови позивачу у стягненні 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідач зазначив, що позивачем не спростовано доводи відповідача щодо допущених позивачем помилок у розрахунках 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач не визнає настання строку виконання грошового зобов'язання, що унеможливлює стягнення 3% річних та інфляційних втрат, тому контррзрахунок цих сум відповідачем не надавався.
Відповідач вважає, що стягнення з нього відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних за несвоєчасну оплату, враховуючи при цьому, що знецінення суми простроченого основного боргу повністю покривається нарахуванням інфляційних втрат, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. На думку відповідача, стягнення 3% річних може підірвати можливість виконання ним як стратегічним підприємством пріоритетних для безпеки держави завдань.
Позивач у додаткових поясненнях у справі вказав на безпідставність тверджень відповідача про те, що Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 констатувала про наявність правових підстав для застосування наказів Міністерства енергетики України №140, №206 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у жовтні 2021 року.
Позивач звернув увагу, що відповідач посилається на обставини непереборної сили як підставу для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, при цьому посилається на п. 5.1, п. 5.2. Договору, однак залишає поза увагою п. 5.3 - 5.5 Договору. Саме лише посилання відповідача на обставини непереборної сили без надання відповідних доказів не може слугувати підставою для звільнення від виконання зобов'язань за Договром.
Позивач зауважив, що правові підстави для зменшення розміру 3% річних у даній справі відсутні.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу електричної енергії, а відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", гарантований покупець електричної енергії (далі - гарантований покупець) - суб'єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов'язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством.
Згідно ст. 1 Закону України "Про альтернативні джерела енергії", «зелений» тариф - спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об'єктах електроенергетики, зокрема на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).
Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", купівля-продаж такої електричної енергії за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено "зелений" тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії "зеленого" тарифу.
Згідно ч. 5 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Спір у даній справі виник у зв'язку з нездійсненням відповідачем остаточного розрахунку з позивачем за відпущену останнім за Договором у жовтні 2021 року електричну енергію за "зеленим" тарифом.
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та ГК України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок №641).
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що позивачем не враховано особливості регулювання зобов'язань сторін під час дії воєнного стану, зокрема, положення наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії", №206 від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за зеленим тарифом".
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Правовідносини у даній справі виникли між сторонами на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, регулювання яких здійснюється положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про ринок електричної енергії".
Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
За змістом частин другої та третьої статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби.
Гарантований покупець зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.
Купівля-продаж такої електричної енергії за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено "зелений" тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом затверджується Регулятором.
Договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії "зеленого" тарифу.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.
Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом регулюються Порядком, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641).
Відповідно до пункту 10.1 Порядку №641 до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних.
Згідно з пунктом 10.4 Порядку №641 після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Таким чином, відповідно до Порядку № 641 позивач має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за поставлену ним електричну енергію відповідно до укладеного договору, а відповідач зобов'язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи (два авансових та один - за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Сторони, підписавши договір, встановили в його пункті 3.3 порядок розрахунків за електричну енергію, відповідно до глави 10 Порядку №641.
Таким чином, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги Комісією).
Аналогічні висновки в подібних правовідносинах висловлені Верховним Судом у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.04.2023 у справі №910/15867/21.
Згідно матеріалів справи, в рамках виконання договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу у жовтні 2021, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 09.09.2022 №1117, яка оприлюднена на офіційному веб-сайті регулятора 12.09.2022, затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Державним підприємством "Гарантований покупець", зокрема, у жовтні 2021 року.
Останнім днем оплати гарантованим покупцем електричної енергії, відпущеної позивачем за жовтень 2021 року є 15.09.2022.
Відтак, ураховуючи вимоги ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", ст. 530 ЦК України, п. 10.4 Порядку, а також п. 3.3 договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату за придбану ним електричну енергію в обсязі 100% протягом трьох робочих днів з моменту затвердження розміру вартості послуг та отримання акту.
З огляду на викладене, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у жовтні 2021 року у строк протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення постанови НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Отже, станом на день розгляду спору судом першої інстанції, строк оплати за отриманий відповідачем товар настав, оскільки між сторонами підписано та скріплено їх печатками акт купівлі-продажу електроенергії, а постановою НКРЕКП затверджено розмір вартості послуги.
Натомість, відповідач умови договору не виконав, отриману у жовтні 2021 року електричну енергію оплатив частково на суму 971 840,94 грн з ПДВ.
Відтак, враховуючи наведене, внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань з оплати отриманої у жовтні 2021 року електричної енергії за гарантованим покупцем виникла заборгованість у розмірі 35 586,78 грн з ПДВ грн, як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджено належними та допустимими доказами і не спростовано відповідачем.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України введено воєнний стан указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні". У подальшому указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Тобто, з моменту введення воєнного стану, з урахуванням положень статті 1 Закону України "Про оборону України", в Україні діє особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії, Міністерством енергетики України прийнято наказ "Про розрахунки на ринку електричної енергії" від 28.03.2022 №140 (далі - Наказ №140), відповідно до пп. 1.1.1 якого наказано ДП "Гарантований покупець" з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 №641, та з урахуванням таких положень: за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для здійснення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно до таких показників, зокрема, сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії сонячного випромінювання.
Згідно пп. 1.2 п. 1 Наказу №140 у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1.1.1 - 1.1.5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 цього пункту, а підпункт 1.1.6 цього пункту не застосовується.
У пп. 1.3 п. 1 Наказу №140 визначено, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 цього пункту.
Крім того, відповідно до Законів України "Про ринок електричної енергії", «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні", від 14 березня 2022 року №133 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 17 травня 2022 року №341 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану Міністерством енергетики України прийнято наказ "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" від 15.06.2022 №206 (далі - Наказ №206).
Наказом Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022, який був чинний до 05.07.2022 та втратив чинність на підставі наказу № 221 від 05.07.2022, ДП "Гарантований покупець" з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 №641, та з урахуванням таких положень:
за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників: сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (пп. 1.1.1 наказу № 140);
у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктом 1.1.1 - 1.1.5, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 (п. 1.2 наказу № 140);
за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 (п. 1.3 наказу № 140).
Відповідно до наказу №206:
1. Державному підприємству "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - виробники), що мають договірні відносини з Державним підприємством ДП "Гарантований покупець", із дотриманням вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26 квітня 2019 року № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 цього наказу.
2. Установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності Державного підприємства "Гарантований покупець") станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно до таких показників:
1) сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання;…
6) у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за "зеленим" тарифом для такого виробника;
7) у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 цього пункту.
3. Установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності Державного підприємства "Гарантований покупець") станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.
У випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 пункту 2 цього наказу, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам відповідно до підпункту 6 пункту 2 цього наказу.
5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та діє протягом періоду дії воєнного стану в Україні.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022 по справі №640/10894/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар-Груп" до Міністерства енергетики України про визнання протиправним та скасування Наказу №206 відмовлено.
У вказаній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023 у справі №640/10894/22 зазначено, що Міненерго здійснює нормативно-правове регулювання відносин у електроенергетичному комплексі в особливий період шляхом видання наказів, які мають відповідати вимогам Конституції та законів України, а електроенергетичні підприємства у своїй діяльності в особливий період повинні керуватись прийнятими актами Міненерго. З огляду на викладене, Наказ від 15.06.2022 №206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" прийнятий відповідачем в межах повноважень та з метою забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії.
Державна реєстрація оскаржуваного наказу відбулась відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 12.04.2005 №34/5.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2022 №172 "Про внесення зміни до пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади" передбачено, що у невідкладних випадках, пов'язаних із введенням в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, що потребують негайного прийняття рішення, суб'єкт нормотворення може видати відповідний нормативно-правовий акт без узгодження із суб'єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами.
Згідно ч. 8 ст. 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.
Відповідно до вимог ст. 15 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" центральні органи виконавчої влади та інші державні органи, серед іншого, визначають у відповідній сфері управління, галузі національної економіки можливості щодо задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, національної економіки та забезпечення життєдіяльності населення в умовах особливого періоду.
Приймаючи наказ №206, Міненерго реалізувало передбачену компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП "Гарантований покупець") в особливий період, а саме, під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64.
Наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 №206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" був виданий для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії.
Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, при вирішенні питання розміру коштів, які підлягають сплаті за поставлену в жовтні 2021 року електричну енергію, необхідно керуватись нормативно-правовими актами, які встановлювали та встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, якими є накази Міненерго №140 та №206, видані відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Накази Міненерго №140 та №206 не вносять зміни до порядку і строків розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, які регулюються умовами укладеного між сторонами договору та Порядком №641.
Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 35 586,78 грн заборгованості за придбану відповідачем у жовтні 2021 року електричну енергію за "зеленим" тарифом є доведеними, обґрунтованими та відповідачем належним чином та в установленому законом порядку не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Одночасно позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача 6 262,58 грн 3 % річних, 20 187,69 грн інфляційних втрат, розрахованих станом на 10.09.2024 (додадок № 2 до позовної заяви).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
У п. 5.24 постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/6636/21 викладено правовий висновок про те, що ненадходження коштів від інших учасників ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором.
Подібного висновку про застосування ч.2 ст.625 ЦК України дійшов Верховний Суд також у п.25 постанови від 21.12.2021 у справі №910/15364/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виклала висновок, що зобов'язання зі сплати інфляційних та процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, а тому вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
На час прийняття оскаржуваного рішення, Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
У даній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов'язання, є акцесорними, додатковими до основного, зобов'язаннями, які залежать від основного зобов'язання і поділяють його долю, а тому вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний здійснити оплату відпущеної у жовтні 2021 року електричної енергії за "зеленим" тарифом у строк до 15.09.2022 (включно), у зв'язку з чим визначений позивачем початок періоду прострочення відповідачем оплати відпущеної у жовтні 2021 року електричної енергії за "зеленим" тарифом (16.09.2022), відповідає встановленим обставинам справи.
Здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, які нараховано судом на наявну у відповідача станом на 16.09.2022 заборгованість у сумі 386 327,49 грн (1 007 427,72 грн згідно Акту купівлі-продажу електроенергії від 31.10.2021 - 621 100,23 грн загальна сума оплат згідно платіжних доручень від 13.10.2021, від 25.10.2021, від 29.10.2021, від 29.10.2021, від 15.11.2021 = 386 327,49 грн) з урахуванням здійснених відповідачем подальших часткових оплат (28.09.2022 - 136 252,76 грн, 18.10.2022 - 148 942,15 грн, 18.10.2023 - 484,21 грн, 20.10.2023 - 202,95 грн, 26.10.23203 - 734,56 грн, 30.11.2023 - 653,63 грн, 28.12.2023 - 1 116,04 грн, 21.02.2024 - 3 294,14 грн, 30.07.2024 - 53 364,71 грн, 28.08.2024 - 5 695,56 грн), не включаючи у період прострочення день фактичної сплати суми заборгованості, місцевий господарський суд встановив, що обґрунтованими сумами 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача за порушення виконання ним своїх грошових зобов'язань за Договором, є 6 228,85 грн та 17 075,89 грн відповідно. При цьому розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат здійснювався судом в межах заявленого позивачем періоду нарахування цих сум (з 16.09.2022 по 10.09.2024).
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про їх обґрунтованість в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у сумі 6 228,85 грн 3% річних та 17 075,89 грн інфляційних втрат.
Водночас судом не встановлено жодних підстав для зменшення нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
Доводи апелянта про те, що згідно наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 №206 в ДП «Гарантований покупець» немає обов'язку здійснювати повні розрахунки з виробниками електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, колегія суддів визнає безпідставними,
оскільки накази № 140 та № 206 закріплюють забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел мінімальною оплатою, встановленою Міністерством енергетики України) вартості переданої ДП «Гарантований покупець» електричної енергії, однак не звільняють відповідача від обов'язку повного розрахунку.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, згідно яких вбачається наступне.
«Надаючи правову оцінку змісту вказаних наказів, об'єднана палата висновує, що наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" № 206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.
Разом з цим об'єднана палата наголошує на тому, що у відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України Наказів №140 та №206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії") строк виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом визначається виключно згідно з умовами двостороннього договору та Порядку № 641, при цьому розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у Наказах № 140 та № 206.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності, суперечливого застосування закону.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine)).
Відповідно до Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів - єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правових визначеності та передбачуваності є невід'ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності; неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію правової невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час, як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права.
Враховуючи наведені у цій постанові висновки, об'єднана палата погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641.
Відтак, об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22.
Оскільки, за висновками об'єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641.
Враховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо ненадання відповідачем розрахунків і доказів відсутності на поточному рахунку коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції, об'єднана палата доходить висновків про відсутність підстав для тлумачення норм Наказу №206 як такого, що змінює чи припиняє обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до чинного законодавства, Порядку № 641 та укладеного між сторонами договору.
Поряд з цим, об'єднана палата звертає увагу на те, що Міністерство енергетики наказом № 136 від 01.04.2024 року скасувало дію Наказу № 206 від 15.06.2022 року, яким встановлювались для ДП "Гарантований покупець" мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.
Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641.
Відтак, висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині наявності у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану та Наказів № 140 та № 206 є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та приписам Наказів № 140 та № 206».
З огляду на викладене, спростовуються і доводи апелянта про не надання судом належної оцінки доводам відповідача щодо порядку оплати під час особливого періоду, оскільки Гарантований покупець здійснює розрахунки по договору з врахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставленої у спірний період.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, підлягає застосуванню саме Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.09.2019 №641, і такі висновки зроблені з урахуванням наведеної вище правової позиції Об'єднаної палати у справі №910/4439/23 на яку, в тому числі, покликається і скаржник.
Також не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом (оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж) та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від Національної енергетичної компанії «Укренерго» в якості оплати послуги, оскільки, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин на які вказує скаржник.
Статтею 617 ЦК України, а також статтею 218 ГК України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 Господарського кодексу та ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні").
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Відповідно до п. 5.2 договору при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.
Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства (п5.3 договору).
Відповідно до п.5.4 договору потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв'язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події.
Якщо обставини непереборної сили тривають довше трьох місяців, сторони вирішують питання щодо подальшого виконання цього договору (п.5.5 договору).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Верховний Суд звертав увагу, що ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про ТПП в Україні").
Згідно ч.1 ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 та від 17.08.2022 y справі №922/854/21, вказав, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
Водночас, сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21).
Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести:
1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, то в силу приписів ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України не вважаються обставинами непереборної сили, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Однак відповідачем не подано суду доказів на підтвердження обставин непереборної сили, зокрема, відповідного сертифікату про засвідчення відповідних обставин саме за його зверненням до ТПП відповідно до умов договору між сторонами; не подано суду доказів повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин відповідно до умов п. 5.2 договору; не доведено, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами саме укладеного з позивачем договору.
Щодо доводів апелянта про незастосування судом першої інстанції при вирішенні даного спору положень ст. 614 ЦК України, положень ч.3 ст. 551 ЦК України, ч.ч.1,2 ст.233 ГК України, необхідності зменшення розміру 3% річних до 1 грн, колегія суддів зазначає наступне.
На час прийняття рішення судом першої інстанції, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вирішила справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Водночас у справі, що переглядається, обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, як у справі №902/417/18, колегією суддів не встановлено. Нарахований позивачем розмір 3% річних (6 228,85 грн) не є надмірним порівняно із сумою заборгованості (35586,78 грн) та його визначено у розмірі, який встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Виходячи з матеріалів справи, враховуючи як те, що відповідач є державним підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, відповідно до статуту відповідача майно підприємства є державною власністю, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України, який передбачає у державному бюджеті видатки на фінансову підтримку гарантованого покупця для оплати електричної енергії, специфіку відносин, що існують на ринку електричної енергії, так і ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період, наявність на момент прийняття рішення судом першої інстанції заборгованості, проти сплати якої відповідач заперечував, і яка існувала тривалий період, оцінюючи співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін, досліджуючи обґрунтованість доводів ДП "Гарантований покупець", суд першої інстанції правомірно відмовив у зменшенні суми неустойки до 1 грн., оскільки це не буде забезпечувати балансу сторін.
За встановлених обставин справи апелянтом (відповідачем) не доведено правомірність вимог про зменшення 3% річних до 1 гривні, оскільки це також не буде забезпечувати балансу сторін.
Щодо посилань відповідача на те, що у спірних правовідносинах наявні обставини непереборних сили (дія воєнного стану), що є підставою для звільнення його від нарахувань згідно ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже, за змістом положень чинного законодавства наявність обставин непереборної сили є підставою саме для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте не свідчить про можливість відстрочення виконання самого зобов'язання.
Також слід зазначити, що за змістом положень ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі №908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі №802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 19.12.2019 у справі №911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі №913/869/14.
Отже правові підстави для звільнення відповідача від сплати 3% річних за невиконання обов'язку по сплаті основного боргу відсутні.
Також суд апеляційної інстанції вважає хибними твердження скаржника про необхідність врахування під час розгляду даного спору висновків Північного апеляційного господарського суду наведених в постанові від 29.11.2022 у справі №910/4918/22 щодо можливості зменшення розміру 3% річних на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки за приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
За результатами розгляду апеляційної скарги встановлено наступне.
25.10.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 203,70 грн.
На підтвердження заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії: Договору про надання правничої допомоги від 01.08.2024 № 01/08-2024/ЕД (далі - Договір); Додаткової угоди № 1 від 01.08.2024 до Договору; Акту про надання послуг від 25.10.2024 згідно з Додатковою угодою № 1 від 01.08.2024 до Договору; Опису робіт (наданих послуг) виконаних Адвокатським об'єднанням "ПРІОРИТЕТ" для надання правничої допомоги згідно з Додатковою угодою № 1 від 01.08.2024 до Договору (від 25.10.2024); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ № 000081 від 12.07.2017; ордеру серії ВХ № 1080145 від 26.09.2024 на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Волощук П.Ю., виданого Адвокатським об'єднанням "ПРІОРИТЕТ" на підставі Договору про надання правничої допомоги від 01.08.2024 № 01/08-2024/ЕД.
Суд встановив, що Договір про надання правничої допомоги від 01.08.2024 № 01/08-2024/ЕД укладено між Адвокатським об'єднанням "ПРІОРИТЕТ" (далі - адвокатське об'єднання) та позивачем (далі - клієнт). Предметом цього Договору сторони визначили зобов'язання адвокатського об'єднання здійснити захист, представництво та інші передбачені цим договором види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 1.1).
Відповідно до п. 4.1 Договору погоджено, що за надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплачувати адвокатському об'єднанню гонорар, який встановлюється із урахуванням складності справи та витраченого часу і вказується в рахунках на оплату. Гонорар може бути і вигляді фіксованої суми, аоб погодинної оплати та сплачуватись виключно за фактично надані послуги, відповідно до письмового рахунку адвокатського об'єднння.
Згідно п. 4.4 Договору, за результатами надання правової допомоги складається акт про надання правової допомоги, який підписується сторонами, в якому вказується обсяг наданої адвокатським об'єднанням правової допомоги та її вартість.
Водночас, за укладеною між адвокатським об'єднанням та позивачем 01.08.2024 Додатковою угодою № 1 до Договору (далі - Додаткова угодо № 1) адвокатське об'єднання зобов'язалось надати позивачу правничу допомогу в ході здійснення позовної роботи щодо стягнення на користь ТОВ "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" з Державного підприємства "Гарантований покупець" суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 62 037,05 грн за Договором № 5840/04 від 24.12.2009, в тому числі, забезпечити представництво прав та охоронюваних законом інтересів позивача при розгляді даної справи судами.
У п. 3.1 Додаткової угоди № 1 сторони погодили, що вартість послуг, які передують поданню позовної заяви, надаються при складанні та поданні позовної заяви, складанні інших процесуальних документів до суду першої інстанції та під час супроводження справи в суді першої інстанції становить 6 203,70 грн, які підлягають сплаті клієнтом на користь адвокатського об'єднання протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду першої інстанції.
Відповідно до Акту про надання послуг від 25.10.2024 визначено вартість наданих за Додатковою угодою № 1 від 01.08.2024 до Договору послуг у розмірі 6 203,70 грн. Опис робіт (наданих послуг) від 25.10.2024 містить перелік виконаних адвокатським робіт (наданих послуг) та час, витрачений на їх виконання.
Наявні в матеріалах справи Акт про надання послуг від 25.10.2024 на суму 6 203,70 грн та Опису робіт (наданих послуг) виконаних Адвокатським об'єднанням "ПРІОРИТЕТ" для надання правничої допомоги згідно з Додатковою угодою № 1 від 01.08.2024 до Договору, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, є належними доказами на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг з надання професійної правничої допомоги.
Судом встановлено, що сукупність поданих позивачем доказів підтверджує факт надання позивачу професійної правничої допомоги саме по справі № 910/11910/24, а рівно понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу по даній справі.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою, відповідно сама лише відсутність обгрунтованих заперечень відповідача по сумі витрат, не є підставою для безумовного стягнення їх заявленого розміру.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у праві № 910/19160/21.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на правову допомогу в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 5 889,15 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем викладено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6203,70 грн.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази в копіях: договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/ЕД від 01.08.2024, додаткової угоди №3 від 03.02.2025 до вказаного договору, акту про надання послуг від 21.02.2025 згідно з додатковою угодою №3 на суму 6 203,70 грн. та опису робіт від 21.02.2025 (здійснення правового аналізу апеляційної скраги - 2 год, підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу -3 год).
Враховуючи викладені вище обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 203,70 грн, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи на стадії апеляційного провадження, зважаючи на розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи та вже сформованій правовій позиції, не складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви позивача з покладанням на відповідача обов'язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі по 3000,00 грн., відповідно в решті заяви про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.
При цьому підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 у справі №910/11910/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 у справі №910/11910/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".
4. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ СИМОНА ПЕТЛЮРИ, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" (03040, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 1; ідентифікаційний код 34698924) 3000 ,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Матеріали справи №910/11910/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко