Справа № 615/2202/23 Головуючий суддя І інстанції Шарко О. П.
Провадження № 22-ц/818/1284/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
22 квітня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення витрат по сплаті комунальних послуг,
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на свою користь витрати по сплаті комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року у сумі 11 916,86 грн., та відшкодувати сплачений судовий збір у розмірі 1191 грн. 70 коп.
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності наступним особам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на житло від 13 січня 1998 року за № НОМЕР_2 видано Харківським центром приватизації державного житлового фонду згідно розпорядження №1565 від 13.01.1988р. ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина заявника ОСОБА_3 померла. Позивач та двоє його синів - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 прийняли спадщину після її смерті.
Зазначив, що згідно Договору про поділ спадкового майна, який посвідчено державним нотаріусом №1-44 у власність ОСОБА_4 переходить 81/400 частки квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 у власність переходить 19/400 часток квартири АДРЕСА_2 (копія договору у додатках). Крім того, згідно з приватизацією житла позивачу належить 1/4 частка вищезгаданої квартири, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - по 1/4 частки кожному. Таким чином вони є співвласниками спірного житла.
В даній квартирі зареєстрований позивач та ОСОБА_4 . Позивач фактично в даній квартирі не проживає з березня 2022 року, оскільки має статус внутрішньо переміщеної особи згідно довідки переселенця №6306-7500636179. ОСОБА_4 з 2014 року не користується даною квартирою, зараз знаходиться за кордоном, позивач весь час самостійно сплачував гроші за допомогою Приват-банку за комунальні послуги згідно виставлених рахунків постачальниками комунальних послуг, а відповідач ніколи не сплачував та не компенсував його витрати.
У зв'язку з неправомірними діями ОСОБА_1 позивач не має доступу до квартири з липня- серпня 2021р., про що він дізнався тільки 11 травня 2023 року. Весь цей час він був ВПО, але сплачував всі комунальні послуги, Маючи намагання не допустити заборгованості по комунальним платіжкам. З 01 червня 2023 року позивач припинив сплату комунальних послуг, оскільки в особистих рахунках не можливо виділити плату окремого співвласника без виокремлення часток співвласників, проект яких не розроблений. За період 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року його особисті витрати по оплаті комунальних послуг по кв. АДРЕСА_3 складають 35750,60 гривень
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року у сумі 11 916,86 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1191 грн. 70 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вважає, що суд першої інстанції з самого початку був у даній справі упередженим, оскільки переносив розгляд справи що півроку з різних причин, суд розглянув справу за його відсутності, незважаючи на подане ним клопотання.
Відповідач наголошує на тому, що у зазначеній квартирі, яка належить йому та позивачу на праві спільної часткової власності, він не проживає та не користуються житлово-комунальними послугами, ніяких договорів він не укладав. Водночас відповідач зареєстрований та проживає з 2015 року за іншою адресою: АДРЕСА_4 , на підтвердження надає суду витяг з реєстру територіальної громади (а.с.117).
Вважає, що позивач суд ввів в оману, стосовно його долі права власності на квартиру, оскільки позивач 1/3 частину вважає його долею, що 33,33% від власності усього приміщення, а насправді +19/400=29,75%, отже суд не прорахував його право власності як воно є насправді.
Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає не у повній мірі.
Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач як співвласник нерухомого майна зобов'язаний брати участь в утриманні майна.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком та 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 12 вищевказаного Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності наступним особам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на житло від 13 січня 1998 року за № НОМЕР_2 видано Харківським центром приватизації державного житлового фонду згідно розпорядження №1565 від 13.01.1988р.
ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина заявника ОСОБА_3 померла. Позивач та двоє його синів - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 прийняли спадщину після її смерті.
Відповідно Договору про поділ спадкового майна, який посвідчено державним нотаріусом №1-44 у власність ОСОБА_4 переходить 81/400 частки квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 у власність переходить 19/400 часток квартири АДРЕСА_2 .
Згідно з приватизацією житла позивачу належить 1/4 частка вищезгаданої квартири, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - по 1/4 частки кожному. Таким чином вони є співвласниками спірного житла.
В даній квартирі зареєстрований позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Як вбачається з Довідки Приват-банку від 28.08.2023 р. та відповідної їй таблиці по видам комунальних послуг, у додатках, з 01 червня 2023 року ОСОБА_2 припинив сплату комунальних послуг, оскільки в особистих рахунках не можливо виділити плату окремого співвласника без виокремлення часток співвласників, проєкт яких не розроблений. За період 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року його особисті витрати по оплаті комунальних послуг по кв. АДРЕСА_3 складають 35750,60 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором; споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до статті 151 ЖК України, громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру) зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію.
Згідно зі статтею 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї на безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
За правилами частини четвертої статті 319,статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами першою та другою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно зі ст.360 ЦК України - Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес)до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
У разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред'явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру. Крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанова ВСУ від 04.11.2015 року у справі 6-734цс15, постанови ВС від 20.09.2018 року у справі № 522/7683/13-ц, від 01.09.2020 року у справі № 352/2163/13-ц).
Відповідно Договору про поділ спадкового майна, який посвідчено державним нотаріусом №1-44 у власність ОСОБА_4 переходить 81/400 частки квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 у власність переходить 19/400 часток квартири АДРЕСА_2 .
Отже, позивач та відповідач в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов'язанні утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 592/3181/16-ц , аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Встановивши вищевказані обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що здійснені позивачем витрати на житлово-комунальні послуги підлягають компенсації відповідачем в порядку регресу, з урахуванням здійснених проплат, та вважав, що у позивача є правові підстави стягнуть з відповідача ОСОБА_1 1/3 частку від суми його особистих витрат на сплату комунальних послуг по кв. АДРЕСА_2 , що за період з 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року складає 11 916,86 грн.
Твердження скарги про відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем, як співвласника квартири, яку він зобов'язаний внаслідок цього утримувати. Укладення чи не укладення вказаного договору не має правового значення для вирішення вказаного спору, оскільки кожний співвласник несе зобов'язання за послуги з утримання квартири пропорційно його частки співвласника.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що непроживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві спільної власності, не звільняє відповідача, як співвласника квартири, від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які необхідні для утримання та збереження належного йому майна.
Доводи відповідача про те, що він за вказаною адресою не проживає, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач є співвласником квартири за вказаною адресою, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло та договором про поділ спадкового майна (а.с.9,10-11). А його реєстрація в квартирі чи фактичне проживання не звільняють його від обов'язку утримувати свою власність та оплачувати надані комунальні послуги.
Аргументи скарги про те, що суд першої інстанції з самого початку був упередженим, у зв'язку з тим, що переносив розгляд справи що півроку з різних причин, суд розглянув справу за його відсутності, незважаючи на подане ним клопотання, колегія суддів відхиляє, з огляду на нижчевикладене.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 14 лютого 2024 на 10-00 годину (а.с.48).
05.02.2024 представник позивача ОСОБА_5 подала заяву про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю у розгляді іншої справи (а.с.52)
13.02.2024 ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву (а.с.54-58)
14.02.2024 розгляд справи було відкладено на 11-00 годину 12.03.2024.
12.03.2024 розгляд справи було відкладено на 11-20 годину 09.04.2024.
09.04.2024 у зв'язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню розгляд справи було відкладено на 10-50 годину 14.05.2024.
14.05.2024 у зв'язку із неявкою сторін у справі розгляд справи було відкладено на 12-40 годину 05.06.2024.
05.06.2024 у зв'язку із неявкою сторін у справі розгляд справи було відкладено на 10-30 годину 24.07.2024.
23.07.2024 від ОСОБА_1 поштою надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
24.07.2024 представник позивача ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи, позов підтримує, у зв'язку з її лікуванням просила розглянути позов за її відсутністю (а.с.87).
24.07.2024 у зв'язку із неявкою сторін у справі розгляд справи було відкладено на 12-00 годину 29.08.2024.
25.08.2024 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з його лікуванням у Валківській лікарні (а.с.92).
29.08.2024 у зв'язку із неявкою сторін у справі розгляд справи було відкладено на 12-00 годину 24.09.2024.
24.09.2024 у зв'язку із неявкою сторін у справі розгляд справи було відкладено на 10-20 годину 24.10.2024.
01.10.2024 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на 3 місяці у зв'язку з тим, що його підприємство відправляє його на підвищення кваліфікації (а.с.95).
24.10.2024 по справі було ухвалено судове рішення.
Колегія суддів виходячи з матеріалів справи прийшла до висновку, що суд першої інстанції не був упередженим при розгляді справи, а відповідач мав можливість скористатися правовою допомогою при розгляд справи у зв'язку з тривалим відрядженням, крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач до свого клопотання про відрядження відповідних доказів суду першої інстанції не надав і до апеляційної скарги також.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник. За положеннями вищевказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом та одержувати від виконавця вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц, вказано, що статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. А боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України). Верховний Суд роз'яснив, що тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Суд вказав, що якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
У постановах Верховного Суду від 2 квітня 2020 р. у справі № 757/29813/17-ц, 25 червня 2020 року у справі 520/16591/16-ц сформульована правова позиція про те, що обов'язок по утриманню майна, включаючи обов'язок по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на відповідача як на власника частини квартири незалежно від факту його реєстрації чи проживання у житловому приміщенні.
Відсутність між співвласниками договірних відносин щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, не є підставою для відмови у стягненні з співвласниками витрат за вказані послуги. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 19 серпня 2020 року у справі справа № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).
Тому, заперечення відповідача щодо розміру заборгованості та посилань на не проживання в квартирі судом першої інстанції правильно не взято до уваги, оскільки співвласники квартири зобов'язані утримувати будинок і нести відповідні витрати.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, позивачу ОСОБА_2 належить частини, та відповідачу ОСОБА_1 належить частини квартири, відповідно до свідоцтва про право власності на житло, та + 19/400 частин квартири відповідно до договору про поділ спадкового майна, що підтверджується матеріалами справи (а.с.9 та на звороті, а.с.10-11).
Отже, виходячи з матеріалів справи на праві власності відповідачу ОСОБА_1 належить (1/4+19/400) частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та з урахуванням сплати позивача за спожиті житлово-комунальні послуги та заявленої суми у позові до стягнення у розмірі 11916,86 грн (а.с.1-2), суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що до стягнення підлягає заборгованість за спожиті послуги (1/4+19/400=29,75%) у наступному розмірі: 35750,60 грн/100*29,75%=10 635,80 грн, відповідно до розміру його частки в даній квартирі. Наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.
Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду у частині стягнення суми заборгованості, а тому рішення суду відповідно до п.п. 4, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в цій частині підлягає зміні.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом, сплатив 1191,70 грн судового збору (а.с.8).
Позовні вимоги задоволено на 10 635,80 /11916,86= 89,25 %.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено на 89,25 %, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1191,70х89,25 % =1 063,59 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 .
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково на 11,75 %, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1787,55*11,75%=210,04 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1 063,59 - 210,04 = 853,55 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року - змінити.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зменшити стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року з 11 916,86 грн до 10 635,80 грн (десять тисяч шістсот тридцять п'ять) гривень 80 коп.
В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 853,55 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 22 квітня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М. Мальований.
О.В. Маміна.