Справа № 953/5863/24 Головуючий суддя І інстанції Кононенко Т. О.
Провадження № 22-ц/818/1313/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення аліментів
22 квітня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мисечко Катерини Олександрівни на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
У липні 2024 року ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Мисечко К.О., звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з відповідачем не перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився спільний син - ОСОБА_3 . Батьком записаний відповідач.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2018 стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 у розмірі 1500 грн щомісяця, з індексацією, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.07.2018.
Зазначала, що визначений судом розмір аліментів не є достатнім для утримання дитини, оскільки позивач фактично сама утримує дитину. Дитина відвідує додаткові заняття, які сплачує позивач, натомість відповідач має стабільний дохід та має можливість сплачувати аліменти на утримання їх спільного сина у більшому розмірі, аніж 1500 грн на місяць.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням поданої уточненої позовної заяви 15.10.2024, ОСОБА_1 просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, стягуваних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до виповнення повноліття дитини. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4000, 00 грн
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мисечко Катерина Олександрівна в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення незаконне, необгрунтоване, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вказала, що у позовній заяві зазначала, що встановлений рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2018, є недостатнім з огляду на відвідування дитиною додаткових занять, які сплачує позивач та величезне збільшення цін. Також зазначає, що обставини, які існували на час розгляду справи про стягнення аліментів у 2018 році та на теперішній час змінились, на які вона посилалась, як на підставу для зміни способу стягнення аліментів, збільшення витрат на дитину, підвищення цін, погіршення її майнового стану, натомість покращення майнового стану платника аліментів, наявність у нього стабільного доходу.
Зазначила, що за інформацією виконавчої служби відповідач отримує постійний дохід у військовій частині НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до прерогатива обрання того чи того способу стягнення аліментів (у частці від доходу або у твердій грошовій сумі), якщо останні вже визначені початково судовим рішенням, належить одержувачу аліментів. Застосуванню підлягає винятково ч. 3 ст. 181 СК України, яка передбачає право одержувача аліментів змінити спосіб стягнення аліментів, визначений у рішенні суду, незалежно від аргументації (зміни матеріального або сімейного становища, зміни стану здоров'я і т.д.), що не передбачена законодавчо як обов'язкова умова в цьому випадку, як це має місце у ст. 192 СК України. Іншими словами, одержувач аліментів має відповідне абсолютне право: якщо одержувач аліментів вирішив реалізувати відповідне право, то, чому він так вирішив, неважливо. Такої позиції притримується, наприклад, Одеський апеляційний суд у постанові від 01.04.2021 р. у
справі № 521/12626/19, Київський апеляційний суд у постанові від 25.02.2021 р. у справі № 362/2865/20. Крім того, матеріальне становище відповідача не погіршилося, навпаки він проходить службу у лавах ВСУ, де отримує постійний дохід-заробітну плату.
Зауважила, що твердження суду про те, що відсутні докази на підтвердження зазначених нею доводів щодо недостатності розміру аліментів у вигляді 1500 грн. на місяць вважає образливим, ураховуючи рівень інфляції, рівень доходів матері та потреби дитини. Крім того, відповідач не сплачує й ці мізерні кошти, тому рішення суду першої інстанції порушує право дитини, передбачені ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
На обгрунтування вказав, що позивачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги будь-яких документів чи доказів, на які вона посилається. Позивач перешкоджає йому у спілкуванні з сином, нею не надано інформації про місце проживання дитини станом на момент звернення до суду з позовом. Його намагання у позасудовому порядку врегулювати спір у питаннях участі у житті сина, у тому числі в матеріальному утриманні дитини були залишені поза увагою.
Просить врахувати, що підставою звернення позивачки до суду є тільки твердження позивачки непідкріплені нічим. Позивач не долучила доказів які б свідчили про недостатність коштів для утримання дитини у тому розмірі, що він сплачує.
Позивачка стверджуючи про недостатність коштів для утримання дитини не додала до суду інформацію про розмір власних доходів, але в той же час мала змогу одразу оплатити правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. без будь-яких відстрочок, розстрочок, вартість чого підтверджує її адвокат.
Відповідач повідомляє суд, що на його утриманні є також старша донька ОСОБА_5 , яка продовжує навчатись і також потребує матеріального утримання, як повнолітня дитина, яка продовжує навчатись.
Посилається на правовий висновок постанови Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, згідно якого, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. При вирішенні вимог щодо розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я, здоров'я та матеріального становища дитини.
До відзиву ОСОБА_4 надав копію довідки військово-лікарської комісії від 17 серпня 2023 року №5878, згідно якої він «непридатний до служби у високомобільних десантних військах. придатний до військової служби» (а.с.149).
Згідно п. 1) ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ.
Пунктом 3) ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів. Позивачка посилалася на те, що у відповідача значно збільшилася заробітна плата, при цьому не надала жодного документального підтвердження зазначеного. Відповідних клопотань не заявляла.
Суд звернув увагу на те, що позивачка не позбавлена можливості звернення повторно до суду з таким позовом, надавши відповідні докази на підтвердження своїх доводів про необхідність зміни способу стягнення аліментів.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Матеріалами справи підтверджується та судом першої інстанції встановлено, що позивач з відповідачем не перебувала у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився спільний син - ОСОБА_3 . Батьком записаний відповідач.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2018 стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 у розмірі 1500 грн щомісяця, з індексацією, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.07.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Згідно з нормами ст. 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Разом з тим ч. 1 ст. 182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося її матеріальне становище, змінився сімейний стан чи стан її здоров'я чи дитини, або ж покращилося матеріальне становище, змінився сімейний стан (зменшилась кількість утриманців) чи стан здоров'я платника аліментів.
При вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Як вбачається з матеріалів справи, що з відповідача за рішенням було стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 у розмірі 1500 грн щомісяця, з індексацією, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.07.2018.
Подаючи позов про зміну способу стягнення присуджених аліментів, позивачка заявляла вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до виповнення повноліття дитини.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
При вирішенні вимог щодо розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я, здоров'я та матеріального становища дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, поставивши перед судом питання про зміну способу стягнення раніше присуджених аліментів, позивачці у контексті вказаної норми ч. 1 ст. 192 СК України належало доводити зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. Наведені з цього приводу доводи скарги про те, що зміна способу стягнення аліментів не потребує доведення визначених у вказаній нормі ч. 1 ст. 192 СК України обставин є безпідставними.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Верховний Суд України у постанові від 06 листопада 2013 року, прийнятій у справі № 6-113цс13, висловив позицію про те, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі частини другої статті 184 СК України, підлягає індексації за аналогією закону згідно з пунктом 8 статті 8 ЦПК України у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Статтею 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.
З викладеного вбачається, що індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, повинна проводитись відповідно до вищевказаного законодавства органом виконавчої служби або підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які провадять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.
Отже, тривале зростання загального рівня цін, що відображує зниження купівельної спроможності грошової одиниці (інфляція) саме по собі не потребує звернення отримувача аліментів до суду з відповідним позовом про зміну способу стягнення аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, оскільки законодавством передбачено відповідний механізм індексації (підвищення) розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено правовий висновок про те, що тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Таким чином, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Верховний Суд у згаданій постанові від 20.06.2019 у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) звернув увагу, що Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
З огляду на зазначене, доводи позивачки не є підставою для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів, оскільки сам по собі факт наявності додаткових витрат та інфляції не може бути підставою для задоволення заявлених позовних вимог, а є підставою для проведення індексації розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, у порядку, передбаченому чинним законодавством, а посилання на зміни у матеріальному стані позивачки та збільшення заробітної плати відповідача не підтверджені належними доказами у даній справі.
Крім того, колегія суду звертає увагу, що позивачка не позбавлена можливості в разі понесення нею додаткових витрат на дитину, що не покриваються аліментами, звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення понесених додаткових витрат, зокрема якщо такі витрати пов'язані з особливими обставинами, зокрема і захворюванням дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ч. 2 ст. 185 СК України).
Встановивши фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів про відсутність достатніх підстав для задоволення позову про зміну способу стягнення аліментів та збільшення розміру аліментів на утримання сина, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення її майнового стану та збільшення заробітної плати відповідача.
Позивачка, яка була представлена в суді першої інстанції професійним представником - адвокатом, всупереч процесуального обов'язку доказування підстав заявлених вимог, ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надала обов'язкових у даному випадку за змістом ст. 192 СК України доказів про зміну матеріального або сімейного стану батьків дитини - сторін у даній справі, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
13 січня 2025 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшла заява від адвоката Мисечко К.О. разом з довідкою про місцезнаходження відповідача (а.с.138-139).
14 січня 2025 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшла заява від представника позивачки - адвоката Мисечко К.О. разом з довідкою про доходи позивачки ОСОБА_1 з липня 2024 по грудень 2024 (а.с.140-141).
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Адвокатом Мисечко К.О. не наведено об'єктивних причин неможливості подання вказаних доказів, які є документами, щодо яких у позивача був безперешкодний доступ впродовж всього розгляду справи в суді першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не приймає надані адвокатом Мисечко К.О. невчасно з власної вини вищевказані докази.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вказана довідка не містить інформацію про те, як змінились доходи позивачки та потреби дитини у порівнянні з ситуацією, яка була у неї при призначенні аліментів заочним рішенням суду від 05 грудня 2018 року у справі № 640/13273/18, що входить до предмету доказування в суді першої інстанції відповідно до згаданої вище норми ч. 1 ст. 192 СК України.
Таким чином, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що відповідно до ст. 375 ЦПК України суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мисечко Катерини Олександрівни- залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 22 квітня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді Ю.М.Мальований.
О.В.Маміна.