Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2277/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/469/25
Категорія ч.4 ст.426-1 КК України Доповідач ОСОБА_2
14 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (дистанційно),
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 62021240020000165 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 21 січня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Городище Черняхівського району Житомирської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, військовослужбовця, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину 2021 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.426-1 КК України,
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судом, кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.426-1 КК України та призначити йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м'якість. Зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 безпідставно застосовано положення як ст.69 КК України, так і ст.ст. 75, 76 КК України. Вказує, що суд не врахував належним чином тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, та обставини його вчинення, зокрема те, що обвинувачений умисно скоїв насильство проти свого підлеглого, будучи військовослужбовцем правоохоронного органу (Національної гвардії України), і будучи зобов'язаним запобігати кримінально-караним діянням. Вважає, що своїми діями ОСОБА_7 подає іншим ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що в свою чергу підриває боєготовність військових формувань та авторитет Національної гвардії України в цілому.
В запереченні на апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 , яке надійшло від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , йдеться про безпідставність доводів апелянта та про залишення вироку суду без зміни.
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 21 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.426-1 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, встановивши іспитовий строк - 3 (три) роки, якщо останній протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки відповідно до ст. 76 КК України, а саме : повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації.
Позовну заяву ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, ОСОБА_7 , будучи головним сержантом 1-ї патрульної роти військової частини НОМЕР_1 , 09.08.2021, близько 16 год., більш точний час досудовим слідством не встановлено, в порушення вимог ст. ст. 6, 11, 16, 29, 30, 37, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, грубо порушуючи порядок проходження військової служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, будучи військовою службовою особою, являючись прямим начальником за службою відносно солдата ОСОБА_10 , а також старшим останнього за військовим званням, перебуваючи в кабінеті № 13, який знаходиться на другому поверсі приміщення першої патрульної роти військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на застосування насильства щодо підлеглого військовослужбовця, діючи з прямим умислом, з метою приниження його особистої честі і гідності, спричинення фізичного болю і моральних страждань та демонстрації своєї уявної переваги, будучи невдоволеним тим, що солдат ОСОБА_10 , під час розмови, заперечив факт вживання ним спільно із солдатом ОСОБА_11 наркотичних речовин, застосував насильство щодо свого підлеглого солдата ОСОБА_10 , наніс йому один удар кулаком правої руки у праве плече, один удар кулаком лівої руки у ліве плече та три удари долонями правої та лівої рук по обличчі.
В подальшому, 09.08.2021 близько 17 год, більш точний час досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_7 , будучи головним сержантом 1-ї патрульної роти військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 6, 11, 16, 29, 30, 37, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, грубо порушуючи порядок проходження військової служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, будучи військовою службовою особою, являючись прямим начальником за службою відносно солдата ОСОБА_10 , а також старшим останнього за військовим званням, перебуваючи у кабінеті №1, який знаходиться на першому поверсі приміщення першої патрульної роти військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на застосування насильства щодо підлеглого військовослужбовця, діючи з прямим умислом, з метою приниження його особистої честі і гідності, спричинення фізичного болю і моральних страждань та демонстрації своєї уявної переваги, будучи невдоволеним тим, що солдат ОСОБА_10 , під час розмови, яка відбувалась в присутності солдатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , заперечив факт вживання ним спільно із солдатом ОСОБА_11 наркотичних речовин, застосував насильство щодо свого підлеглого солдата ОСОБА_10 , а саме : наніс йому три удари кулаком правої руки в область ребер з лівої сторони та селезінки, два удари кулаком лівої руки в області ребер з правої сторони, один удар кулаком правої руки, один удар кулаком лівої руки в область грудної клітини, один удар долонею правої руки в область лівої щоки обличчя, один удар долонею лівої руки в область правої щоки обличчя, два удари кулаком правої руки в живіт з лівої сторони в районні селезінки, один удар кулаком лівої руки в область живота з правої сторони, два удари правою ногою по тілу в районі лівої нирки, один удар кулаком правої руки в область грудної клітини.
Своїми умисними діями головний сержант ОСОБА_7 спричинив солдату ОСОБА_10 тілесні ушкодження, а саме закриту травму живота у вигляді розриву селезінки, що ускладнилась внутрішньочеревною кровотечею та геморагічним шоком III ступеню, які відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Потерпілий ОСОБА_10 та його представник ОСОБА_14 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду. Подали заяви, в яких просили апеляційний розгляд провадити у їх відсутності. Потерпілий ОСОБА_10 також зазначив, що претензій матеріального і морального характеру до ОСОБА_7 не має та просив не позбавляти останнього волі.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора ОСОБА_6 в підтримання апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 в заперечення апеляційної скарги, дослідивши дані, які характеризують особу обвинуваченого, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
На підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким із учасників процесу не оспорювалися. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції не було, йому роз'яснено, що у даному випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин, висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у застосуванні військовою службовою особою насильства щодо підлеглого, яке спричинило тяжкі наслідки, вчиненому в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та сторонами не оспорюються, а тому апеляційним судом не переглядаються. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.4 ст.426-1 КК України кваліфіковані правильно.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
При цьому, відповідно до ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на наркологічному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, шкодує про вчинене, одружений, має на утриманні малолітню дитину, дружина не працює та доглядає спільну доньку, нагороджений грамотами, подякою та грошовими преміями згідно службової картки, виконував та виконує завдання на сході України, нагороджений відзнакою Президента України "За оборону України".
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, відповідно до положень ст.66 КК України, суд першої інстанції визнав щире каяття, та добровільне відшкодування завданого збитку, а також участь у відсічі збройної агресії рф та позитивну характеристику за місцем проходження військової служби.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до положень ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Таким чином, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення покарання ОСОБА_7 із застосуванням положень ст.69 КК України у виді позбавлення волі у розмірі, що є нижчим від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.4 ст.426-1 КК України.
Також суд першої інстанції врахував, звернення командування та особового складу в/ч НОМЕР_2 про те, що ОСОБА_7 більше користі для обороноздатності держави принесе не в умовах ізоляції від суспільства, оскільки будучи досвідченим військовослужбовцем, останній виконував та виконує завдання на сході України, нагороджений відзнакою Президента України "За оборону України", грамотами, подякою та грошовими преміями згідно службової картки, а тому вважав, що його виправлення та перевиховання можливо без ізоляції від суспільства, тобто наявні підстави для застосування ст.75 КК України.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування положень ст.69 КК України при призначенні обвинуваченому покарання, враховуючи недостатність встановлених судом першої інстанції обставин, що пом'якшують покарання, оскільки суд зобов'язаний встановити не лише їх наявність, а й обгрунтувати, яким чином такі пом'якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Як вбачається з вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину та щиро розкаявся у скоєному, неодноразово просив вибачення у потерпілого та добровільно відшкодував завдані збитки, що свідчить про свідоме засудження ним своєї поведінки та бажання усунути наслідки своїх неправомірних дій. Зазначене є обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ч.1 ст.66 КК України
Відповідно до ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Як було встановлено судом, з початком повномасштабної агресії рф проти України ОСОБА_7 бере активну участь у забезпеченні захисту Батьківщини та позитивно характеризується за місцем проходження військової служби, перебуває в зоні активних бойових дій в Донецькій області, командування та особовий склад в/ч НОМЕР_2 клопочуть про те, що ОСОБА_7 більше користі для обороноздатності держави принесе не в умовах ізоляції від суспільства, будучи досвідченим військовослужбовцем, нагороджений відзнакою Президента України "За оборону України" та 05.03.2025 року нагороджений медаллю «ЗА ЗВИТЯГУ», вказані обставини, на переконання колегії суддів, є такими, що істотно знижують ступень тяжкості вчиненого кримінального та суспільну небезпечність обвинуваченого. Навіть потерпілий просив не позбавляти волі обвинуваченого, оскільки він його пробачив.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявність кількох пом'якшуючих обставин (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, а також участь у відсічі збройної агресії рф, позитивна характеристика за місцем проходження військової служби та клопотання командування військової частини) та відсутність обставин, що обтяжують покарання, в своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та суспільну небезпечність обвинуваченого, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.426-1 КК України.
Враховуючи принципи індивідуалізації, співмірності заходу примусу характеру вчинених дій та конкретні обставини справи, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, на переконання колегії суддів, відповідає вимогам статей 50,65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування вимог ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідності до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на відношення останнього до вчиненого, тоюто його щире каяття, а також на звернення командування та особового складу в/ч НОМЕР_2 про те, що ОСОБА_7 більше користі для обороноздатності держави принесе не в умовах ізоляції від суспільства, оскільки будучи досвідченим військовослужбовцем, він виконував та виконує завдання на сході України, нагороджений відзнакою Президента України "За оборону України", грамотами, подякою та грошовими преміями згідно службової картки (а.п.157-161).
Крім того, суд першої інстанції врахував думку потерпілого ОСОБА_10 , який просив суд не позбавляти волі обвинуваченого, якого він пробачив та претензій до нього не має.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, з урахуванням вищенаведеного і даних про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції його від суспільства із застосуванням ст.75 КК України та звільненням останнього від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку та з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На думку колегії суддів, звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним в подальшому нових злочинів.
При цьому, колегія суддів враховує, що під час збройної агресії рф проти України, обвинувачений ОСОБА_7 знаходиться в зоні активних бойових дій на сході України, де виконує завдання. Проте, прибув до суду на розгляд апеляційної скарги прокурора, не скориставшись своїм правом на зупинення або відкладення апеляційного розгляду, що на переконання колегії суддів також свідчить про його високу відповідальність та правосвідомість та підтверджує висновки суду щодо готовності останнього нести відповідальність за скоєне, тобто його щире каяття.
Вказані обставини також беззаперечно свідчать про можливість застосування до обвинуваченого при призначенні покарання положень ст.75 КК України.
Таким чином, висновки суду щодо можливості застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень ст.69 та ст.75 КК України повністю узгоджуються в позицією, висловленою в Постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03.11.2022 року у справі № 295/9395/20 провадження №51-5588км21.
Доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м'якість, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що судом не повністю враховано, що обвинувачений вчинив тяжке кримінальне правопорушення, а саме скоїв насильство проти свого підлеглого, будучи військовослужбовцем, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначене є кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.426-1 КК України, за яке його засуджено, а ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення судом першої інстанції врахована.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законе та обґрунтоване рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 21 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: