Номер провадження: 33/813/114/25
Номер справи місцевого суду: 522/7794/24
Головуючий у першій інстанції Лагода К. О.
Доповідач Копіца О. В.
17.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Копіци О.В.; за участю секретаря судового засідання Ровенко А.С., захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Лещенка А.В., прокурора Щербіни Н.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника Лещенка А.В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Приморського райсуду м. Одеси від 01.10.2024 стосовно:
ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вознесенськ Миколаївська обл., громадянки України, освіта вища, працюючої головним спеціалістом відділу протоколу та взаємодії з дипломатичними установами управління міжнародного та міжрегіонального співробітництва Департаменту інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, міжнародного співробітництва і туризму ООДА, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- про накладення стягнення за вчинення адміністративногоправопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції ОСОБА_1 було визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП та накладено на неї стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн., а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605, 60 грн.
Відповідно до постанови суду, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного спеціаліста відділу протоколу та взаємодії з дипломатичними установами управління міжнародного та міжрегіонального співробітництва Департаменту інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, міжнародного співробітництва і туризму Одеської обласної державної адміністрації, будучи суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», при заповненні та подачі 14.03.2023 об 14:50 год. до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2022 рік, подала завідомо недостовірні відомості на суму 1 127 469, 99 грн., що відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання вказаної декларації, а саме відомості щодо вартості квартири, яка належить їй на праві власності з 10.12.2021, загальною площею 45,8 кв.м., реєстраційний номер 2534958751100, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а саме у полі «Вартість на дату набуття або за останньою грошовою оцінкою, грн.» обрала позначку «Не застосовується», однак, відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна від 26.07.2018 №2-6-2/45, вартість нерухомого майна становить 41 377, 02 доларів США, що, згідно довідки ТОВ «КАДОРР-КАМАНІНА» (код ЄДРПОУ 40084353), загальна сума сплачених грошових коштів за об'єкт нерухомості у гривневому еквіваленті становить 1 127 469, 99 грн.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник Лещенко А.В. в інтересах ОСОБА_1 не погодився із оскаржуваною постановою суду з огляду на наступні обставини:
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого їй адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, зокрема, остання не зазначала та не вказувала жодної цифри у вартості квартири, зазначивши у декларації позначку «не застосовується», тому такі дії не можна вважати зазначенням завідомо недостовірних відомостей у декларації; ОСОБА_1 діяла правомірно, відповідно до роз'яснень НАЗК, оскільки у неї не було можливості встановити точну вартість майна у грошовій одиниці України, сам договір купівлі-продажу майнових прав не мав визначення вартості у гривнях, сума платежів змінювалась кожний день на момент оплати; ОСОБА_1 не могла знати точну суму в еквіваленті у гривнях, оскільки надавала доручення ОСОБА_2 на сплату вартості майнових прав; з урахуванням викладених обставин дії ОСОБА_1 не мали умислу на надання завідомо недостовірних відомостей та фактично були помилкою в методі обчислення вартості об'єкта, оскільки остання прямо зазначила про наявність у її власності квартири;
- суд необґрунтовано прив'язує початок відліку строку виявлення правопорушення до складення висновку НАЗК від 02.04.2024 щодо виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного із корупцією, натомість, в даній справі датою виявлення є факт надання 14.02.2024 та 19.02.2024 ОСОБА_1 пояснень та копій документів представнику НАЗК, або дата отримання 22.02.2024 представником НАЗК листа та довідки з сумами та датами сплати ОСОБА_1 грошових коштів; поза увагою суду залишилось те, що 29.03.2024 уповноваженою особою НАЗК було складено довідку про результати повної перевірки декларації, яка слово у слово повторює вищезгаданий висновок НАЗК;
- в порушення приписів ч. 2 ст. 268 КУпАП, оскаржувана постанова суду 1-ої інстанції була винесена за відсутності ОСОБА_1 та її захисника, що є грубим порушенням права на справедливий суд та є обов'язковою підставою для скасування постанови суду.
Посилаючись на викладені обставини, захисник Лещенко А.В. просить постанову суду скасувати та провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, не зважаючи на належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду, подала клопотання, в якому просила апеляційний розгляд проводити без її участі.
Натомість, в судове засідання апеляційного суду прибув захисник ОСОБА_1 - адвокат Лещенко А.В., який не заперечував проти проведення апеляційного розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Враховуючи неявку ОСОБА_1 в судове засідання, апеляційний суд, керуючись при цьому приписами ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, а також з'ясувавши думку захисника та прокурора, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснювати без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Заслухавши пояснення захисника Лещенка А.В., який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора Щербіни Н.М., яка заперечувала проти її задоволення, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно із положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При розгляді зазначеної справи у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Так, диспозиція ч. 4 ст. 172-6 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до Примітки до зазначеної статті, відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
При цьому, ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закону) визначено поняття правопорушення, пов'язаного із корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Наказом директора Департаменту інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, міжнародного співробітництва і туризму Одеської обласної державної адміністрації №40/к від 21.07.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу протоколу та взаємодії з дипломатичними установами управління міжнародного та міжрегіонального співробітництва Департаменту інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, міжнародного співробітництва і туризму Одеської обласної державної адміністрації в 26.07.2021 та присвоєно 9 ранг державного службовця категорії «В» (а.с. 36).
В свою чергу, відповідно до п.п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», державні службовці є суб'єктами, на яких поширюється дія зазначеного закону.
Положеннями ч. 1 ст. 45 Закону У країни «Про запобігання корупції» передбачено, що особи, зазначені у п. 1, п.п. «а», «в»-«ґ» п.п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що у декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості, серед іншого, включають дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.
Так, на підставі аналізу матеріалів справи вбачається, що 26.07.2018 ОСОБА_1 як покупцем було укладено із ТОВ «КАДОРР-КАМАНІНА» як продавцем договір №2-6-2/45 купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, тобто ОСОБА_1 , майнове право на квартиру, розташовану в житловому комплексі з вбудованими приміщеннями соціально-оздоровчого призначення і підземним паркінгом «Сорок п'ята ОСОБА_3 » за адресою: АДРЕСА_3 , а покупець зобов'язався прийняти майнове право та сплатити продавцю суму договору в розмірі 41 377, 02 доларів США, при цьому, відповідно до умов договору покупець повинна була сплачувати суму договору поетапно, у гривні, сума якої еквівалентна вищевказаній (т. 1, а.с. 37-42).
ОСОБА_1 , відповідно до довідки головного бухгалтера ТОВ «КАДОРР-КАМАНІНА» ОСОБА_4 , станом на 09.12.2021 виконала зобов'язання за вищевказаним договором №2-6-2/45 від 26.07.2018 у повному обсязі (т. 1, а.с. 44).
Цього ж дня, тобто 09.12.2021, згідно з актом прийому-передачі (т. 1, а.с. 45), ТОВ «КАДОРР-КАМАНІНА» передало, а ОСОБА_1 прийняла об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_4 .
На підставі аналізу наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності на об'єкт нерухомого майна - кв. АДРЕСА_5 , було зареєстровано ОСОБА_1 10.12.2021 (т. 1, а.с. 46).
Відтак, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, ОСОБА_1 набула право приватної власності на вищезгадану квартиру саме 10.12.2021.
Водночас, відповідно до листа директора ТОВ «КАДОРР-КАМАНІНА» ОСОБА_5 за вих.№2/01-24 від 21.02.2024, товариство підтвердило виконання (оплату) ОСОБА_1 вищевказаного договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна №2-6-2/45 від 26.07.2018 та укладеної до нього додаткової угоди, а також зазначило, що загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомого майна склала 1 127 469, 99 грн. (т. 1, а.с. 47-48).
В цьому контексті суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що положеннями п. 10 Розділу ІІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Наказом НАЗК №449/21 від 23.07.2021 (надалі - Порядок), чинного на момент подання 14.03.2023 ОСОБА_1 декларації за 2022 рік, який міститься у відкритому доступі та підлягає застосуванню суб'єктами декларування під час заповнення декларацій, встановлено, що інформація про вартість об'єкта декларування зазначається на дату набуття суб'єктом декларування та/або членами його сім'ї права на цей об'єкт декларування або відповідно до останньої грошової оцінки майна.
При цьому, грошове вираження або вартість об'єкта декларування в іноземній валюті з метою відображення у декларації перераховується в грошову одиницю України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату набуття права на об'єкт, проведення останньої грошової оцінки, отримання доходу, здійснення видатку.
З урахуванням викладених обставин, апеляційний суд констатує, що на момент подання ОСОБА_1 14.03.2023 щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2022 рік, остання вочевидь розуміла, що вищезазначений об'єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_5 , належить їй на праві приватної власності з 10.12.2021 та була придбана нею на підставі відплатного договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна №2-6-2/45 від 26.07.2018, при цьому, загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомого майна склала 1 127 469, 99 грн.
Що стосується посилань захисника на те, що ОСОБА_1 діяла відповідно до роз'яснень НАЗК та у неї не було можливості встановити точну вартість майна у грошовій одиниці України, апеляційний суд зауважує на помилковості таких тверджень з огляду на наступні обставини.
Як вже було зазначено вище, в своїх роз'ясненнях НАЗК, а саме у вищезгаданому Порядку, зауважує на тому, що у разі вираження вартості об'єкту декларування в іноземній валюті, така його вартість перераховується в грошову одиницю України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату набуття права на об'єкт або здійснення видатку.
При цьому, дійсно, як на цьому обґрунтовано зауважує захисник, договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна було укладено ОСОБА_1 із визначенням суми договору в доларах США, проте всі поетапні розрахунки за зазначеним договором здійснювались уповноваженою особою ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - у гривні (т. 1, а.с. 51-56, 58-61).
Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка ТОВ «КАДОРР-КАМАНІНА», в якій зазначені конкретні суми поетапної сплати ОСОБА_1 суми договору в національній валюті України - гривні, а також загальну вартість майнових прав на об'єкт нерухомого майна - 1 127 469, 99 грн. (т. 1, а.с. 49).
З огляду на здійснення ОСОБА_1 поетапної оплати вартості майнових прав на вищевказану квартиру лише у гривні, вбачається, що не важко визначити загальну вартість таких прав, підсумовуючи всі здійснені за даним договором виплати, внаслідок чого є повністю спростованими посилання захисника на те, що ОСОБА_1 не мала реальну можливості встановити точну вартість майна у грошовій одиниці України.
Надаючи оцінку посиланням захисника на те, що дії ОСОБА_1 не можна вважати зазначенням завідомо недостовірних відомостей у декларації з огляду на обрання нею позначки «не застосовується» у графі вартості квартири, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу захисника на те, що положеннями п.10 Порядку встановлено, що позначка «Не застосовується» обирається суб'єктом декларування у разі, якщо згідно з документом, на підставі якого набуто право на об'єкт декларування, неможливо встановити вартість майна у грошовій одиниці України, зокрема, якщо така вартість вказана в радянських або українських карбованцях, купонах, а оцінка такого майна не проводилась чи її результати суб'єкту декларування не відомі.
Разом із тим, в даному випадку ОСОБА_1 вочевидь була достеменно відома вартість придбаних нею майнових прав на об'єкт нерухомого майна, тобто вартість квартири, внаслідок чого у неї не було передбачених законом підстав зазначати у відповідному полі декларації (вартість) позначку «не застосовується».
Із зазначених вище підстав суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги доводи захисника з приводу допущення ОСОБА_1 помилки в методі обчислення вартості об'єкта, натомість, останнього взагалі не було зазначено жодної суми у відповідній графі декларації «вартість об'єкта», не зважаючи на фактичну обізнаність про її вартість на день заповнення декларації.
З урахуванням викладених обставин, всупереч твердженням апелянта, апеляційний суд доходить переконання про те, що ОСОБА_1 , перебуваючи на вищезазначеній посаді, будучи суб'єктом декларування, при заповненні та подачі 14.03.2023 щорічної декларації, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2022 рік, подала завідомо недостовірні відомості стосовно вартості квартири, яка належить їй на праві приватної власності на суму 1 127 469, 99 грн., чим допустила порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Отже, враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про правильність та обґрунтованість висновків суду 1-ої інстанції про винуватість ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
Водночас, заслуговують на увагу твердження захисника Лещенка А.В. з приводу спливу на момент розгляду справи строку накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення з огляду на наступні обставини.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією» від 25.05.1998 для своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи судам необхідно звертати увагу на роз'яснення в кожній справі таких питань, зокрема, чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст. 38 КУпАП.
Відповідно до ч. 4 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених ст.ст. 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
Так, судом 1-ої інстанції моментом виявлення вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП було визнано складення НАЗК висновку щодо виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, тобто 02.04.2024 (т. 1, а.с. 140).
Разом із тим, на підставі аналізу матеріалів справи вбачається, що 29.03.2024 Управлінням проведення повних перевірок НАЗК за результатами проведення повної перевірки щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік, поданої ОСОБА_1 , було складено довідку №16/24 та встановлено, що останньою було зазначено, серед іншого, недостовірні відомості у декларації, які відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, на суму 1 127 469, 99 грн., внаслідок чого в діях суб'єкта декларування встановлено ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП (т. 1, а.с. 22-30).
Водночас, обґрунтований висновок стосовно наявності в діях ОСОБА_1 ознак вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП було складено Управлінням проведення повних перевірок НАЗК пізніше, а саме 02.04.2024 (т. 1, а.с. 17-21).
Апеляційний суд звертає увагу, що зі змісту вищевказаного висновку НАЗК щодо виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного із корупцією, вбачається, що саме за результатами проведення повної перевірки поданої ОСОБА_1 декларації було встановлено факт зазначення нею недостовірних відомостей стосовно вартості належної їй на праві приватної власності квартири, що відрізняються на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Отже, апеляційний суд констатує, що днем виявлення правопорушення в даному випадку слід вважати саме 29.03.2024, тобто день складення довідки №16/24 за результатами проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і саме з цієї дати необхідно відраховувати початок 6-ти місячного строку для накладення адміністративного стягнення, який сплив 29.09.2024.
Так, протокол про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією №1021/2024 стосовно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП складено 16.05.2024 та наступного дня, тобто 17.05.2024 матеріали надіслано до суду 1-ої інстанції для розгляду (т. 1, а.с. 77).
Судом 1-ої інстанції справу із прийняттям оскаржуваної постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення розглянуто 01.10.2024, тобто після спливу шестимісячного строку з дня виявлення адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та з огляду на приписи ч. 4 ст. 38 КУпАП, апеляційний суд вважає, що у суду 1-ої інстанції не було підстав для накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, оскільки строк накладення адміністративного стягнення, визначений вимогами ст. 38 КУпАП, сплив 29.09.2024.
Апеляційний суд під час розгляду зазначеної справи також враховує практику Європейського Суду з прав людини (п. 137 рішення від 09.01.2013 у справі «Волков проти України» (заява №21722/11) про те, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbingsand Others v. The United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.
З урахуванням викладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом 1-ої інстанції був залишений поза увагою той факт, що на момент розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП спливли строки накладення адміністративного стягнення, встановлені ст. 38 КУпАП.
Пункт 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлює, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Відтак, у суду 1-ої інстанції не було відповідних правових підстав для накладання стягнення на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП поза межами строків накладення адміністративного стягнення, натомість, провадження у справі підлягало закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Водночас, є слушними посилання захисника на те, що проголошення оскаржуваної постанови суду 1-ої інстанції відбулось за відсутності учасників справи, разом із тим, відповідно до аналізу матеріалів справи, сам розгляд справи було проведено в присутності ОСОБА_1 , її захисника Лещенка А.В. та прокурора Острик О.В. (т. 1, а.с. 131-135), при цьому, апеляційним судом в подальшому було забезпечено право ОСОБА_1 на оскарження судового рішення та поновлено строк на апеляційне оскарження постанови суду, внаслідок чого право ОСОБА_1 на доступ до суду в даному випадку фактично не було порушено.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга захисника Лещенка А.В. підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню, із закриттям провадження у справі стосовно ОСОБА_1 , у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, з мотивів, викладених апеляційним судом вище.
Керуючись ст.ст. 7, 38, 247, 251, 252, 266, 268, 280, 283, 294 КУпАП апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника Лещенка А.В., в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2024 про накладення стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП - скасувати, провадження по справі закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.В. Копіца