21 квітня 2025 року Справа № 280/1737/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.03.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому позивач просить суд:
- визнати незаконними дії відповідача №1476-771/Ф-02/8-0800/24 від 28.01.2025 щодо не виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 №280/158/24, яке набрало законної сили 09.05.2024 про зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії з 70% до 77% грошового забезпечення позивачу та виплачувати у подальшому пенсію виходячи із 77% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача виконати у повному обсязі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 №280/158/24, яке набрало законної сили 09.05.2024, провести перерахунок пенсії позивачу з 70% до 77% грошового забезпечення та виплачувати у подальшому пенсію виходячи із 77% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 14.03.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження).
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№11253 від 11.03.2025). Зокрема зазначено, що позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена йому відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №280/158/24, зокрема зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.04.2019 у розмірі 77% грошового забезпечення, визначеного у довідці Державної установи “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Запорізькій області» від 12.07.2021 №33/28-1420. Зауважено, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства України, яке врегульовує спірні правовідносини, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №280/158/24 не виконано та не проведено перерахунок пенсії з урахуванням 77% грошового забезпечення. Не погоджуючись із невиконанням відповідачем судового рішення, яке набрало законної сили, позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення проти задоволення позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№15722 від 02.04.2025). Зокрема зазначено, що дії відповідача щодо застосування 70 % грошового забезпечення, передбаченого Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» під час проведення перерахунку пенсії позивача на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №280/158/24 є такими, що повністю відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки на момент здійснення такого перерахунку діяла норма статті 13 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка передбачала саме такий максимальний розмір пенсії. Додатково відзначено про необхідність застосування передбаченого КАС України шестимісячного строку звернення до суду. З огляду на вказане представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погодившись із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву позивач подав до суду відповідь на відзив (вх.№18662 від 17.04.2025) у якій окрім іншого вказано, що внесені Законом України від 27.03.2014 №1166-VIІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», зміни до частини другої статті 13 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років в розмірі 70% від сум грошового забезпечення не стосується перерахунку вже призначеної пенсії. Враховуючи, що пенсію за вислугу років позивачу було призначено з 28.04.1998, то граничний розмір грошового забезпечення в розмірі 70% на неї не розповсюджується. Додатково відзначено, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом, а тому доводи відповідача про порушення позивачем передбаченого КАС України шестимісячного строку звернення до суду із даною позовною заявою є необґрунтованими.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 28.04.1997 (а.с.9).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №280/158/24, яке набрало законної сили 09.05.2024, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення основного розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення під час проведення з 01.04.2019 перерахунку та виплати основного розміру пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2019 у розмірі 77% грошового забезпечення, визначеного у довідці Державної установи “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Запорізькій області» від 12.07.2021 №33/28-1420, у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням виплачених сум (а.с.10-12).
У зв'язку із невиконанням відповідачем у добровільному порядку вказаного судового рішення, позивач 15.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №280/158/24, яке набрало законної сили 09.05.2024 (а.с.17).
Листом відповідача від 28.01.2025 №1476-771/Ф-02/8-0800/25 позивачу повідомлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/158/24 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 у розмірі 77% грошового забезпечення, визначеного у довідці Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Запорізькій області" від 12.07.2021 №33/28-1420, у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням виплачених сум. Водночас роз'яснено, що при виконанні рішення суду у справі №280/158/24 про зобов'язання проведення перерахунку пенсії, з урахуванням оновленого розміру грошового забезпечення Головним управлінням застосовані норми законодавства, чинні на квітень 2019 року, зокрема, норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", якою передбачено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (а.с.18).
Позивач не погоджуючись із діями відповідача щодо не виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 №280/158/24, яке набрало законної сили 09.05.2024 про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії, виходячи із 77% відповідних сум грошового забезпечення, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що в якості підстав звернення із даною позовною заявою позивач вказує про незгоду із невиконанням відповідачем рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 №280/158/24, яке набрало законної сили 09.05.2024 про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії позивача, виходячи із 77% відповідних сум грошового забезпечення, визначеного у довідці Державної установи “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Запорізькій області» від 12.07.2021 №33/28-1420.
Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно із вимогами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року №10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статтей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 в справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 в справі № 440/1810/19, від 25.02.2021 в справі № 640/13599/20, від 30.03.2021 в справі № 580/3376/20, від 27.04.2021 в справі № 460/418/20, від 17.01.2023 в справі № 520/5864/22.
Водночас, суд враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18, від 28.02.2023 у справі № 260/1898/22, від 16.03.2023 у справі № 640/12697/21, від 30.11.2023 у справі № 420/6135/22, від 30.01.2024 по справі №320/19014/23 адміністративне провадження № К/990/36544/23, яка підлягає врахуванню судом під час розгляду даної справи. На даний час зазначена позиція Верховного Суду є незмінною та, зокрема, викладена Верховним Судом в постанові від 19.09.2024 по справі №400/3650/24 (адміністративне провадження № К/990/28721/24_.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вище наведене, суд вважає за необхідне наголосити, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, не усуває юридичного конфлікту, а створює передумови для виникнення нової спірної ситуації, не відповідає об'єкту порушеного права, оскільки шляхом розгляду позовних вимог в межах іншої справи неможливо захистити чи відновити порушене право позивача на виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, та безумовно має бути виконано.
Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки таким чином порушуються процесуальні норми КАС України.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 №280/158/24, яке набрало законної сили 09.05.2024, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Наявність спеціальних правових норм КАС України (статті 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
З огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову, підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно із статтею 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21.04.2025.
Суддя І.В.Садовий