з питання залишення позовної заяви без розгляду
21 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/17002/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
В провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 18 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, якою затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, з застосуванням січня 2016 року як базового місяця;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 18 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, якою затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у відсутності здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 25 червня 2020 року відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 25 червня 2020 року відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у відсутності нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 18 липня 2016 року по 25 червня 2020 року, здійсненні компенсації втрати частини доходів у зв'язку із такою затримкою за період з 18 липня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 18 липня 2016 року по 25 червня 2020 року, здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із такою затримкою за період з 18 липня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Відповідач подав заву про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом. В обґрунтування цієї заяви, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2024 року справі № 580/9690/23 відповідач зауважує на тому, що після внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) - 19 липня 2022 року, для звернення до суду за вирішенням трудового спору встановлено тримісячний строк. А тому, на переконання відповідача, строк звернення до суду з позовом із заявленими вимогами щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 18 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року та перерахунку індексації з 01 березня 2018 року по 25 червня 2020 року з набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) обмежено трьома місяцями. З нарахованими та виплаченими при звільненні з військової служби сумами грошового забезпечення позивач був обізнаний при звільненні з військової служби з отриманням грошового атестата, тобто у червні 2020 року. Проте, активні дії щодо отримання відомостей щодо спірної індексації грошового забезпечення позивач почав вчиняти у травні 2024 року, на що, як зазначає відповідач, вказував Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, звертаючи увагу на відступ від висновків про те, що строк звернення до суду бере початок після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання відповідної виплати. З таких підстав відповідач наполягає на пропуску позивачем трьохмісячного строку звернення до суду із вимогами до відповідача щодо індексації грошового забезпечення, будучи звільненим з військової служби 25 червня 2020 року та звернувшись до суду у вересні 2024 року.
Представник позивача подав заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду, у яких, насамперед звертає увагу на суперечливих відповідях відповідача щодо нарахування спірної індексації грошового забезпечення, а відтак, саме з огляду на непослідовні відповіді відповідача, позивач, як зазначає представник, зміг дізнатись про порушення своїх прав у липні 2024 року. Також зауважує на тому, що позивач проходив службу і був з неї звільнений у період дії статті 233 КЗпП України до внесення змін щодо тримісячного строку звернення до суду, а тому, як стверджує представник, на спірні правовідносини поширює дію редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала будь-яким строком звернення до суду з позовом щодо заробітної плати (грошового забезпечення), що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22. Тому вважає доводи відповідача необґрунтованими й просить відмовити у задоволенні заяви.
Також представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду з викладом аналогічних доводів.
Вирішуючи заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду суд враховує, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33,34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців та компенсація втрати частини доходів є компенсаторними складовими заробітної плати або формою матеріальної компенсації, що забезпечує збереження рівня їхніх доходів.
Визначаючись щодо нормативного регулювання строку звернення до суду у такій категорії адміністративних спорів суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, за якими положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Отже, під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України, тому довід відповідача щодо застосування строку згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України не приймається судом.
Своєю чергою, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX, тобто до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.".
За подібних зі спірними відносин та схожих фактичних обставин, визначаючись у питанні строку звернення до суду з позовом, Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/25695/23 виходив з такого, й суд уважає ці висновки застосовними при вирішенні клопотання відповідача.
Так, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку справи за позовами осіб, які були звільнені з публічної служби до 19 липня 2022 року, але звернулися до суду за захистом своїх прав у спорах про оплату вже після 19 липня 2022 року (зокрема, справа № 160/759/23 та інші) розтлумачив цю правову ситуацію таким чином, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Ця правова позиція підтримана Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту Рішення від 09 лютого 1999 року, пункт 4 Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зпівід 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у згаданій постанові від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/25695/23 дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Така позиція є сталою і послідовною. У рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, Верховний Суд виклав таку ж правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Ця позиція також підтримана і в постанові Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 640/18806/22.
Оскільки період заявлених позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення з 18 липня 2016 року по 25 червня 2020 року охоплено дією норми частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати та всіх сум, що належать працівникові при звільненні у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, відсутні підстави вважати пропущеним позивачем строк звернення до суду із позовом у цій справі.
Тому заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з цих підстав суд визнає необґрунтованою, яка, відповідно, задоволенню не підлягає.
При цьому необґрунтованими є посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 за відмінності як предмету правового спору, так і категорії справ (соціальні спори) та спірних правовідносин сторін.
Керуючись статтями 122, 240, 243, 248, 256 КАС України, суд,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 у справі № 240/17002/24.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.Г. Приходько