21 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/1368/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач протиправно відмовив в наданні відстрочки, оскільки його мати є особою з інвалідністю ІІ групи; рідної сестри позивач не має; рідний брат проходить службу в ЗСУ, а батько помер, тому інших осіб, ніж позивач, які б могли здійснювати догляд за матір'ю, немає.
Ухвалою від 23.01.2025 суд вжив заходи забезпечення позову.
Ухвалою від 23.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), та витребував у ІНФОРМАЦІЯ_3 докази наявності в особи з інвалідністю ОСОБА_2 осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (дочка).
Відповідач не подав витребувані докази та відзив на позовну заяву, про причини цього суд не повідомив.
На підставі ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин суд кваліфікує як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15.11.2024 позивач подав заяву голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (а.с. 13-14).
До заяви додав: "Нотаріально завірена копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ; Нотаріально завірена копія посвідчення № НОМЕР_1 ; Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження; Нотаріально завірена копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ; Нотаріально завірена копія довідки МСЕК серії 10 ААБ №256289; Нотаріально завірена копія посвідчення НОМЕР_2 ; Нотаріально завірена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; Заява ОСОБА_2 додаток 15 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
За результатами розгляду заяви, позивачу було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з наявністю в особи з інвалідністю осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (дочка), та відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними, утримувати особу з інвалідністю.
Вважаючи протиправними рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Також, Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Постановою Кабміну від 16.08.2024 року № 930, Порядок № 560 доповнили новим пунктом 58-1 такого змісту:
військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов'язаного, який відповідно до закону зобов'язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
Згідно п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Предметом позову у даній справі є відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв'язку із наявністю іншої особи, яка не є військовозобовязаною (дочка).
Судом, ухвалою від 23.01.2025 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_3 докази наявності в особи з інвалідністю ОСОБА_2 осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (дочка), які слід надати суду протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, однак отримавши дану ухвалу 06.02.2025 станом на 17.04.2025 суду доказів не надано. Причини неможливості подання таких доказів суду не надані.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до відмітки в паспорті ОСОБА_2 (а.с. 26) дітьми зазначено: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з військового квитка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 серії НОМЕР_3 (а.с. 42-43) він з 26.11.2023 проходить військову службу в ЗСУ, отже не може здійснювати утримання матері ОСОБА_2 .
Інших дітей (дочок) ОСОБА_2 не має, доказів наявності таких суду не надано.
Крім того, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 33) ОСОБА_3 (батько позивача та чоловік ОСОБА_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Судом враховано, що брат позивача перебуває в лавах ЗСУ, а тому позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов'язаний та має фактичну можливість здійснювати утримання своєї матері як особи з інвалідністю ІІ групи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що свідчить про протиправність дій відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову за мобілізацією.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи, відповідач вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви, які суд визнав протиправними, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень
Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, суд сплачений позивачем судовий збір в сумі 2119,60 грн (1211,20 грн судового збору та 908,40 грн за заяву про забезпечення позову) стягує на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_6 ), Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) задовольнити.
Визнати протиправним рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 2119,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк