Справа № 185/11977/24
Провадження № 2/185/1592/25
08 квітня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Бондаренко В.М.,
за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,
представника позивачів: адвоката Демиденко Д.А.
(в режимі відеоконференції),
перекладача: Кудрова Р.О.
(в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової шкоди-
06 листопада 2024 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення майнової шкоди у загальній сумі 149 083 315,08 грн та судових витрат по справі.
Позиція позивачів
В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилаються на те, що збройна агресія Російської Федерації проти України, окупація, оточення та захоплення окремих територій Луганської області, обстріли зі сторони збройних сил Російської Федерації спричинили істотні руйнування та знищення житлових та нежитлових приміщень, виробничих потужностей, наявних товарно-матеріальних цінностей позивачів. Внаслідок чого, позивачі зазнали майнової шкоди на загальну суму 149 083 315,08 грн.
Підсудність та підвідомчість
Відповідно до законодавства України та чинних міжнародних договорів, в тому числі договорів, чинних на момент заподіяння шкоди, сторонами яких є Україна та Російська Федерація: цей спір належить до підсудності судів України на тій підставі, що дія або обставини, які стали підставою для подання цього позову про заподіяння шкоди, мали місце на території України; і належить до підсудності цього конкретного суду, оскільки дії, які стали підставою для цього позову, тобто місцем заподіяння шкоди, вчинені у Сватівському районі Луганської області.
Цей спір підсудний судам України, оскільки дії та обставини, які стали підставою для подання цього позову про стягнення збитків, сталися на території України. Цей принцип закріплений як у внутрішньому законодавстві України, так і в міжнародних договорах, учасниками яких є Україна та Російська Федерація.
Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» однією з підстав юрисдикції українських судів у справах з іноземним елементом є заподіяння шкоди на території України. Стаття 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: «…3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; …7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України».
Оскільки шкода була заподіяна позивачам на території України, а дії Російської Федерації та обставини незаконної окупації частини України, які стали підставою для подання цього позову, мали місце на території України, дана справа належить до юрисдикції судів України.
На момент заподіяння шкоди Україна та Російська Федерація були сторонами Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - «Конвенція про правову допомогу»).Стаття 42 Конвенції про правову допомогу, яка містить угоду Договірних Держав про матеріальне право, що застосовується, та підсудність щодо деліктних позовів, передбачає:
«1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. …
3. У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що стало підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач».
Оскільки дії Російської Федерації та шкода, заподіяна позивачам в результаті таких протиправних дій, мали місце на території України, компетентними судами України для розгляду цієї справи є суди України.
Підвідомчість, тобто питання про те, який саме український суд є компетентним у цій справі, має визначатися відповідно до законодавства України.
Частиною 6 статті 28 ЦПК України передбачено, що «позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних … осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди».
У цій справі шкода була заподіяна на території Сватівського району Луганської області. Розпорядженням Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області була визначена підвідомчість (територіальна підсудність) справ у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану Сватівським районним судом Луганської області.
Щодо судового імунітету держави Російської Федерації (далі - «РФ» або «Російська Федерація»)
За загальним правилом, держава як суверен, органи такої держави не підпорядковуються органам державної влади інших держав, тобто мають суверенний імунітет, у тому числі судовий імунітет.
Положеннями частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що «пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України».
З підстав, докладніше описаних нижче, Російська Федерація (далі - Російська Федерація або РФ) не має судового імунітету в цій справі.
Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 59/38 2.12.2004 передбачає, що: «Якщо інше не погоджено між зацікавленими державами, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої держави, який іншим чином компетентний у розгляді, пов'язаному з грошовою компенсацією за… збитки чи втрату матеріального майна, заподіяні дією…, яку може бути присвоєно цій державі, якщо дія…відбулася повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії…перебував на цій території під час дії…». Даний позов пов'язаний із грошовою компенсацією позивачам збитків у вигляді знищеного майна. При цьому неправомірні дії вчинялись на території України. Зважаючи на це, згідно зі статтею 12 Конвенції ООН про імунітети, РФ не може посилатися на імунітет від юрисдикції українського суду, який відповідно до застосованих юрисдикційних норм компетентний розглядати цей позов.
Хоча Конвенція ООН про імунітети ще не набула чинності (оскільки ноти про її ратифікацію ще не були депоновані мінімально необхідною кількістю держав-учасниць), Конвенція ООН про імунітети є обов'язковою для РФ як звичаєве міжнародне право з таких причин.
По-перше, Конвенцію ООН про імунітети було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН. Таким чином, Конвенція ООН про імунітети є одним із «загальних принципів права, визнаних цивілізованими країнами», і, згідно зі статтею 38.1(c) Статуту Міжнародного Суду Правосуддя, є джерелом звичаєвого міжнародного права, який є обов'язковим, зокрема, і для Російської Федерації.
По-друге, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях ухвалив, що Конвенція ООН про імунітети застосовується як звичаєве міжнародне право щодо держави, навіть якщо ця держава не ратифікувала її, за умови, що ця держава не висловила заперечень проти нього. (Див. зокрема, рішення Великої палати ЄСПЛ за позовом Cudak проти Литви (апеляційна скарга № 15869/02, рішення від 23.03.2010, § 55), рішення Великої палати ЄСПЛ за позовом Sabeh El Leil проти Франції (скарга № 34869/05, рішення ЄСПЛ від 29.06.2011, § 51) та рішення ЄСПЛ за позовом Wallishauser проти Австрії, § 60).
Судова практика ЄСПЛ є обов'язковою для українських судів. Зокрема, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», стаття 17 встановлює: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.». Аналогічне положення міститься у статті 10 ЦПК України: «Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.». РФ підписала Конвенцію ООН про імунітети у 2006 році, і хоча не ратифікувала її, не висловила жодних заперечень. Зважаючи на це, згідно з рішеннями ЄСПЛ, Конвенція ООН про імунітети обов'язкова до застосування судами України як звичаєве міжнародне право по відношенню до РФ.
Незалежно від положень статті 12 Конвенції ООН про суверенні імунітети, стаття 7(1)(а) Конвенції ООН про суверенні імунітети закріплює загальновизнаний принцип загального міжнародного права, що «1. Держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції під час розгляду у суді іншої Держави питання чи справи, якщо вона прямо виразила згоду на юрисдикцію такого суду щодо такого питання чи справи: (а) шляхом міжнародного договору». Так, Україна та РФ на момент спричинення шкоди позивачу були учасницями Конвенції про правову допомогу.
Відповідно до статті 1 Конвенції про правову допомогу «Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін».
Згідно з частинами 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу «1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. … 3. По справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач».
В даному випадку «дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди» - інакше кажучи, дії РФ та збитки, завдані позивачам внаслідок таких дій - мали місце на території України, а тому - суди України є компетентними судами у цій справі.
Слід зазначити, що згідно із Законом України від 01.12.2022 № 2783-IX Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу у відносинах з РФ.
Проте, відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-7/99 від 09.02.1999 у справі про офіційне тлумачення положення частини 1статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Конституційний Суд у пункті 2 рішення вказав: «За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.».
З огляду на вищевикладене зазначені норми підлягають застосуванню у тому вигляді, в якому вони діяли коли мали місце відповідні факти, тобто протиправні дії РФ, якими була заподіяна шкода позивачам. Таким чином, Конвенція про правову допомогу продовжує визначати компетенцію судів України у цій справі, незважаючи на подальше зупинення її дії.
Щоб уникнути сумнівів, Конвенція про правову допомогу не обмежує сферу свого застосування справами проти недержавних сторін. Таким чином, навіть незалежно від положень статті 12 Конвенції ООН про суверенні імунітети РФ прямо висловило згоду на юрисдикцію судів держав-учасниць зазначених договорів у справах щодо заподіяння шкоди у випадках, у яких дія або інша обставина, що послужила підставою позову мала місце на території такої держави.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29.06.2011, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 59).
ЄСПЛ наголошує, що обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі, дотримання вказаних нижче принципів:
переслідує законну мету: ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29.06.2010, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17.07.2012, § 60). У контексті наведеної практики, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, окупація окремих територій України, здійснена РФ в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, виключає, за ініціативою РФ, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Вказане позбавляє застосування судового імунітету РФ, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети;
є пропорційне меті, яка переслідується: відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29.06.2010, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17.07.2012, § 60);
не порушує самої сутності права на доступ до суду: при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28.05.1985, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 55), Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23.03.2010, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21.11.2001, окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Питанню щодо можливості обмеження судового імунітету РФ у справах про відшкодування завданої нею шкоди було надано оцінку Верховним Судом.
Так, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі
№ 635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі
№ 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Крім того, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
Таким чином, Верховний Суд дійшов однозначного висновку про те, що за описаних обставин РФ не може користуватися судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Отже, за будь-яких умов суд України має право ігнорувати імунітет РФ при розгляді справи, предметом якої є відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії та тимчасової окупації РФ окремих територій України, оскільки такі дії іноземної держави виходять за межі її суверенних прав.
Заяви, клопотання сторін; інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 19 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12 лютого 2025 року. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Учасникам судового процесу роз'яснено можливість брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду.
З метою додержання вимог щодо належного та своєчасного повідомлення відповідача, на адреси посольств РФ, Міністерства юстиції РФ та Міністерства закордонних справ РФ було направлено позовну заяву із додатками, а також ухвалу про відкриття провадження у справі від 19 листопада 2024 року, з нотаріально посвідченими копіями перекладу на російську мову.
Перевіркою трек-номерів AT «Укрпошта» на сайті https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA та офіційного сайту «Georgian Post» (https://www.gpost.ge/) встановлено, що 30 грудня 2024 року вказані вище відправлення отримано посольством РФ в США, 09 січня 2025 року Міністерством юстиції РФ та Міністерством закордонних справ РФ.
21 січня 2025 року представником позивачів було подано заяву про залучення перекладача у справі та клопотання про долучення до матеріалів справи докази направлення документів відповідачу, а також трекінги Укрпошти про вручення зазначених документів.
Ухвалою суду від 31 січня 2025 року допущено до участі у справі перекладача з російської мови та навпаки - Кудрова Романа Олексійовича.
12 лютого 2025 року у підготовчому судовому засіданні прийняли участь представник позивачів та перекладач в режимі відеоконференції. Представник позивачів зазначив про відсутність додаткових доказів, позовні вимоги підтримував у повному обсязі, просив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Представник відповідача в підготовче засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08 квітня 2025 року. Дану ухвалу з нотаріально посвідченим перекладом на російську мову було направлено на адреси посольств РФ, Міністерства юстиції РФ та Міністерства закордонних справ РФ.
Перевіркою трек-номерів AT «Укрпошта» на сайті https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA та офіційного сайту «Georgian Post» (https://www.gpost.ge/) встановлено, що 28 лютого 2025 року вказану вище ухвалу отримано посольством РФ у Франції, 03 березня 2025 року посольством РФ в Португалії, 04 березня 2025 року посольством РФ в США, 04 квітня 2025 року Міністерством юстиції РФ та 31 березня 2025 року Міністерством закордонних справ РФ. Крім того, 11 та 17 березня 2025 року офіційною електронною поштою Міністерством юстиції РФ та Міністерством закордонних справ РФ.
08 квітня 2025 року у судовому засіданні прийняли участь представник позивачів та перекладач в режимі відеоконференції. Представник позивачів позовні вимоги підтримував у повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 (далі - «Позивач-1») та ОСОБА_2 (далі - «Позивач-2») - громадяни України, яким на праві приватної власності належить нерухоме та рухоме майно, розміщене на території міста Сватове Сватівського району Луганської області.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.11.2011 НОМЕР_1 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.08.2019 № 178716543 Позивач-1 є власником об'єкта нерухомого майна, в будівлі літ. Б-1 - технічне приміщення, загальною площею 300,2 м2 на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0058 та об'єкта нерухомого майна, в будівлі літ. А-1 - складське приміщення, загальною площею 625,7 м2 на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0059, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.07.2004 № 4058509 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.08.2019 № 176466015 Позивач-1 є власником об'єкта нерухомого майна, в будівлі літ. А-1 - склад, загальною площею 264,1 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0059.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.07.2004
№ 4233844 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.07.2019 № 172380251 Позивач-1 є власником об'єкта нерухомого майна, в будівлі літ. А-1 - мебельний склад, загальною площею 928,4 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0056.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.08.2005 НОМЕР_2 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.08.2005 № 8193619 Позивач-1 є власником об'єкта нерухомого майна, в будівлі літ. А1 - житловий будинок, загальною площею 138,8 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0035.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.07.2004
№ 4233469 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.08.2019 № 176483663 Позивач-1 є власником об'єкта нерухомого майна, в будівлі літ. А-1 - господарський склад, загальною площею 888,6 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0059.
Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.09.2007
№ 15789377 Позивач-1 та Позивач-2 є співвласниками об'єкта нерухомого майна, в будівлі літ. А-1 - будівля господарчого складу, загальною площею 585,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 4424010100:24:126:0034.
Вказане майно Позивачі планували використати при організації спільної діяльності, про що 21.10.2021 уклали відповідний договір, де внеском кожної зі сторін була 1/3 частка вказаної будівлі господарчого складу.
Крім вказаного, Позивач-1, маючи зареєстрований статус фізичної особи-підприємця, здійснював підприємницьку діяльність з переробки насіння соняшнику шляхом виробництва соняшникової олії, паливних брикетів, продуктів вторинної переробки. Для здійснення підприємницької діяльності (розміщення виробничих потужностей, зберігання сировини та готової продукції) Позивач-1 використовував вищевказане нерухоме майно, а також належні йому транспортні засоби, обладнання та техніку.
Зокрема, у виробництві було задіяно транспортні засоби: вантажний (бортовий) КАМАЗ 53215 (рік випуску - 2005), реєстраційний номер НОМЕР_3 ; загальний вантажний бортовий КАМАЗ 53212 (рік випуску - 1988), реєстраційний номер НОМЕР_4 ; причіп (бортовий) НЕФАЗ 8332 (рік випуску - 2001), реєстраційний номер НОМЕР_5 ; а також обладнання та техніку: мобільний розвантажувальний транспортер, охолоджувальний бункер БВ-40, охолоджувальні бункери ОБВ-25, насіннерушка МРН-50, машина лущення насіння соняшнику МШСП 1000, жаровня для маслоцеха Ж-93/5, маслопреси МП-68, жаровні маслоцеху Ж-140/4, автомобільні ваги 12 м 60 т, ємності, насоси для масла НОМЕР_6 , зерносушарка ЕСО-TERM -2,5 т/год PGD-2104.300, преси брикетувальні ПБ-48, металевий бункер гранул, вентилятори пилові модель-ВРП№6,3(ВЦП 5-45 №6,3 АИР132М4), подрібнювачі зерна osuch 7,5 кВт, групові циклони 4БЦШ-500, охолоджувачі пелет (гранул), верстат 1М63БФ101 токарно-гвинторізний універсальний, кран-балка підвісна в/п 5 тон, інструментальні візки з інструментом TOЗTUL 7 секцій 157 од TOPTUL GCAJ0060 ASA, моноблок 21,5 ASUS A5202WHAK-BA025R (90PT0382-M00D70), персональний комп'ютер (ПК) ASUS ROG Strix G15CE-71170F0360 (90PF02P1-M002K0), IP відеокамери Zetpro ZIP-2122LT-BT-F40M 2мп, 16-канальный Turbo HD відеореєстратор Hikvision DS-7316HUHI-K4, аналізатор інфрачервоний ІНФРАСКАН-1050 2013,котел твердопаливний (піролізний) КТП-800BiTurbo, фільтр ВНП-30 (вертикальний напірний пластинчатий) для очищення харчових олій на різних стадіях переробки.
Станом на 24 лютого 2022 року на складах за адресою: Луганська область, Сватівський район, м. Сватове, вул. Челюскінців, буд. 1, зберігалась сировина та готова продукція: українське насіння соняшника врожаю 2021 року у кількості 2822,0 тон; брикети паливні з лушпиння соняшника у кількості 2145,25 тон; олія з насіння соняшника (ДСТУ 4492:2017) у кількості 725,04 тон; макуха соняшникова у кількості 858,60 тон.
Відповідно до висновку експерта № 351 від 08.08.2023 за результатами проведення економічного дослідження на підставі наданих первинних документів та відомостей обліку, документально підтверджується придбання, виробництво та облік у ФОП ОСОБА_1 зазначеної сировини та готової продукції на вказаних складах.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений період дії воєнного стану неодноразово продовжувався та станом на день ухвалення рішення продовжує тривати.
Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309, територія місця розташування майна позивачів, а саме: територія Сватівської міської територіальної громади Сватівського району Луганської області з 24 лютого 2022 року до 08 березня 2022 року була віднесена до територій активних бойових дій, а починаючи з 08 березня 2022 року і до сьогодні є тимчасово окупованою Російською Федерацією.
Після вторгнення 24 лютого 2022 року Російської Федерації на територію України позивачі були змушені виїхати з території Луганської області, а Позивач-1 також припинити свою господарську діяльність, залишивши все майно, виробничі потужності, сировину та виготовлену продукцію на тимчасово окупованій території за адресою: АДРЕСА_1 .
Протягом всього часу збройної агресії, територія Сватівської міської територіальної громади Сватівського району Луганської області неодноразово піддавалась ворожим обстрілам зі сторони збройних сил Російської Федерації, що спричинило істотні руйнування та знищення житлових та нежитлових приміщень, виробничих потужностей, наявних товарно матеріальних цінностей (насіння соняшника, олія соняшникова, лушпиння, паливні брикети з лушпиння соняшника та інше).
Про знищення майна позивачам стало відомо від робітників, які залишились та охороняли територію та змогли зафіксувати результати ворожих обстрілів на фото та відео, що додаються.
Також, зі слів робітників відомо, що обстріли території розміщення майна позивачів відбувались 24 червня 2022 року, у новорічну ніч з 31 грудня 2022 року на 01 січня 2023 року та продовжувалися і надалі.
За даним фактом Позивач-1 звернувся з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.
24 квітня 2023 року Головним управлінням СБУ в Донецькій та Луганській областях порушено кримінальне провадження № 22023130000000328 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України, яке передано на досудове розслідування до слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. На теперішній час ведеться слідство та тривають слідчі дії, Позивача-1 визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.
Судом встановлено, що для визначення розміру завданої шкоди позивачі звернулись до спеціалізованих установ з метою проведення експертних будівельно-технічних, товарознавчого та економічного досліджень щодо майна, яке було втрачено з початком військового вторгнення Російської Федерації на територію України, за результатами чого отримано відповідні експертні висновки, а також до суб'єкта оціночної діяльності з метою встановлення ринкової вартості втрачених транспортних засобів.
З висновку експерта № 0067 від 10 травня 2023 року за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, проведеного на замовлення Позивача-2, вбачається наступне: відновна вартість заміщення для усунення пошкоджень 1/3 частки об'єкта нерухомого майна, будівлі літ. А-1 - будівля господарчого складу, загальною площею 585,9 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0034, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, становить: 1 010 030,00 грн. (один мільйон десять тисяч тридцять грн), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складає: 27 620,00 доларів США (двадцять сім тисяч шістсот двадцять).
З висновку експерта № 0069 від 10 травня 2023 року за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, проведеного на замовлення Позивача-1, встановлено, що нижчевказані об'єкти дослідження є повністю зруйнованим внаслідок постійних обстрілів та визначено наступне:
-відновна вартість заміщення будівлі літ. Б-1 - технічне приміщення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0058, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, (з округленням до цілого) становить: 2 227 923,00 грн (два мільйони двісті двадцять сім тисяч дев'ятсот двадцять три гривні 00 коп.), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складала 60 924,00 доларів США (шістдесят тисяч дев'ятсот двадцять чотири);
-відновна вартість заміщення будівлі літ. А-1 - мебельний склад, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0056, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, (з округленням до цілого) становить: 2 883 987,00 грн (два мільйони вісімсот вісімдесят три тисячі дев'ятсот вісімдесят сім гривень 00 коп.), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складала 78 865,00 доларів США (сімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят п'ять);
-відновна вартість заміщення будівлі літ. А-1 - складське приміщення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0059, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, (з округленням до цілого) становить: 2 097 561,00 грн (два мільйони дев'яносто сім тисяч п'ятсот шістдесят одна гривня 00 коп.), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складала 57 360,00 доларів США (п'ятдесят сім тисяч триста шістдесят);
-відновна вартість заміщення будівлі літ. А-1 - господарчий склад, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0059, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, (з округленням до цілого) становить: 2 630 171,00 грн (два мільйони шістсот тридцять тисяч сто сімдесят одна гривня 00 коп.), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складала 71 924,00 доларів США (сімдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять чотири);
-відновна вартість заміщення будівлі літ. А-1 - склад, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0059, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, (з округленням до цілого) становить: 829 201,00 грн (вісімсот двадцять дев'ять тисяч двісті одна гривня 00 коп.), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складала 22 675,00 доларів США (вісімсот двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять);
-відновна вартість заміщення будівлі літ. А1 - житловий будинок, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0035, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, (з округленням до цілого) становить: 4 357 808,00 грн (чотири мільйони триста п'ятдесят сім тисяч вісімсот вісім гривень 00 коп.), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складала 119 168,00 доларів США (сто дев'ятнадцять тисяч сто шістдесят вісім);
-відновна вартість заміщення 1/3 частки будівлі літ. А-1 - будівля господарчого складу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:126:0034, яка була зруйнована в результаті збройної агресії, станом на момент виконання експертизи, (з округленням до цілого) становить: 1 010 030,00 грн (один мільйон десять тисяч тридцять гривень 00 коп.), що у валюті долари США (за курсом НБУ) складає 27 620,00 доларів США (двадцять сім тисяч шістсот двадцять).
Відповідно до висновку експерта № 7/12 від 04 грудня 2023 року за результатами проведення товарознавчого дослідження встановлено:
-загальна ринкова вартість об'єктів дослідження: мобільний розвантажувальний транспортер, охолоджувальний бункер БВ-40, охолоджувальні бункери ОБВ-25, насіннерушка МРН-50, машина лущення насіння соняшнику МШСП 1000, жаровня для маслоцеха Ж-93/5, маслопреси МП-68, жаровні маслоцеху Ж-140/4, автомобільні ваги 12 м 60 т, ємності, насоси для масла Ш40-4-19.5/6, зерносушарка ЕСО-TERM -2,5 т/год PGD-2104.300, преси брикетувальні ПБ-48, металевий бункер гранул, вентилятори пилові модель-ВРП№6,3(ВЦП 5-45 №6,3 АИР132М4), подрібнювачі зерна osuch 7,5 кВт, групові циклони 4БЦШ-500, охолоджувачі пелет (гранул), верстат 1М63БФ101 токарно-гвинторізний універсальний, кран-балка підвісна в/п 5тон, інструментальні візки з інструментом TOЗTUL 7 секцій 157 од TOPTUL GCAJ0060 ASA, моноблок 21,5 ASUS A5202WHAK-BA025R (90PT0382-M00D70), персональный компьютер (ПК) ASUS ROG Strix G15CE-71170F0360 (90PF02P1-M002K0), IP відеокамери Zetpro ZIP-2122LT-BT-F40M 2мп, 16-канальный Turbo HD відеореєстратор Hikvision DS-7316HUHI-K4, аналізатор інфрачервоний ІНФРАСКАН-1050 2013,котел твердопаливний (піролізний) КТП-800BiTurbo, фільтр ВНП-30 (вертикальний напірний пластинчатий), станом на 24.02.2022, складає 12 053 170,33 грн (дванадцять мільйонів п'ятдесят три тисячі сто сімдесят гривень 33 коп.), що в еквіваленті валюти долари США за курсом НБУ на 24.02.2022 складає 412005,18 дол. США (чотириста дванадцять тисяч п'ять доларів США та 18 центів);
-ринкова вартість соняшника врожаю 2021 року у кількості 2822,0 т станом на 24 лютого 2022 року складає 66 034 800,00 грн (шістдесят шість мільйонів тридцять чотири тисячі вісімсот гривень 00 коп.), що в еквіваленті валюти долари США за курсом НБУ на 24.02.2022 складає 2257221,87 дол. США (два мільйони двісті п'ятдесят сім тисяч двісті двадцять один долар США і вісімдесят сім центів);
-ринкова вартість паливних брикетів з лушпиння соняшника у кількості 2145,25 т станом на 24 лютого 2022 року складає 14 052 309,96 грн (чотирнадцять мільйонів п'ятдесят дві тисячі триста дев'ять гривень 96 коп.), що в еквіваленті валюти долари США за курсом НБУ на 24.02.2022 складає 480340,39 дол. США (чотириста вісімдесят тисяч триста сорок доларів США і тридцять дев'ять центів);
-ринкова вартість олії соняшникової у кількості 725,04 т станом на 24 лютого 2022 року складає 30 874 907,60 грн (тридцять мільйонів вісімсот сімдесят чотири тисячі дев'ятсот сім гривень 60 коп.), що в еквіваленті валюти долари США за курсом НБУ на 24.02.2022 складає 1055375,60 дол. США (один мільйон п'ятдесят п'ять тисяч триста сімдесят п'ять доларів США і шістдесят центів);
-ринкова вартість макухи соняшникової у кількості 858,60 т станом на 24 лютого 2022 року складає 8 290 650,19 грн (вісім мільйонів двісті дев'яносто тисяч шістсот п'ятдесят гривень 19 коп.), що в еквіваленті у доларах США за офіційним курсом НБУ складає 283393,56 дол. США (двісті вісімдесят три тисячі триста дев'яносто три долари США і п'ятдесят шість центів).
Вищевказане майно на даний час є зруйнованим внаслідок постійних обстрілів, що підтверджується відповідними фото та відео матеріалами.
Відповідно до звітів від 05 грудня 2023 року про оцінку майна, проведених на замовлення Позивача-1, встановлено наступне:
1) ринкова вартість транспортного засобу (тип- причіп (бортовий)) НЕФАЗ 8332 (рік випуску - 2001), реєстраційний номер НОМЕР_5 , становить 129 711,00 грн (сто двадцять дев'ять тисяч сімсот одинадцять гривень 00 коп.), що еквівалентно 3 550 дол. США (три тисячі п'ятсот п'ятдесят дол. США);
2) ринкова вартість транспортного засобу (тип - загальний вантажний бортовий) КАМАЗ 53212 (рік випуску - 1988), реєстраційний номер НОМЕР_4 , становить 292 306,00 грн (двісті дев'яносто дві тисячі триста шість гривень 00 коп.), що еквівалентно 8 000 дол. США (вісім тисяч дол. США);
3) ринкова вартість транспортного засобу (тип - вантажний (бортовий)) КАМАЗ 53215 (рік випуску - 2005), реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 308 749,00 грн. (триста вісім тисяч сімсот сорок дев'ять гривень 00 коп.), що еквівалентно 8 450 дол. США (вісім тисяч чотириста п'ятдесят дол. США).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Недоторканність права власності передбачена статтею 41 Конституції України, згідно з якою «право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності».
Статтею 321 ЦК України передбачено, що «право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні».
Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.
Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Щодо транспортних засобів, обладнання та техніки, задіяної у господарській діяльності.
Учасниками цивільних відносин та суб'єктами права власності є фізичні та юридичні особи (ч.1 ст. 2 та ч. 1 ст. 318 ЦК України). При цьому ЦК України окремо не визначає такий суб'єкт права власності, як фізична особа - підприємець, набуття такого статусу дозволяє лише здійснювати господарську діяльність.
Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, у свою чергу суб'єктами господарювання згідно зі ст. 55 ГК України є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Частиною 1 ст. 320 ЦК України передбачено, що «власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом».
Незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності (підприємницької або незалежної професійної), суб'єктом права власності виступає саме фізична особа, а не підприємець.
Не передбачено і законодавчих підстав вважати майно, що знаходиться у приватній власності фізичної особи, основними засобами суб'єкта господарювання, якщо такий громадянин зареєструється підприємцем. Використання власного майна для здійснення, зокрема, підприємницької діяльності є одним із напрямів розпорядження майном фізичної особи.
За вказаних обставин, саме Позивач-1 є власником вищезазначених матеріальних активів, які використовувались та були виготовлені в процесі здійснення ним підприємницької діяльності.
За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом частин 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України, «розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі».
За приписами частин 1, 2 ст. 1166 ЦК України «майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини».
Згідно з роз'ясненнями наведеними у п. 9 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
За загальним правилом стягнення збитків та відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
З огляду на вказане, обов'язковою умовою притягнення Російської Федерації до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії Російської Федерації за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії Російської Федерації з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріли майна позивачів, здійснені в рамках реалізації акту агресії Російською Федерацією.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Очевидно, що майно позивачів, в тому числі з урахуванням його специфіки, за всіх розумних обставин не могло бути використано для військових цілей. Відтак, дії Російської Федерації щодо ракетно-артилерійських обстрілів були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, Російська Федерація несе повну відповідальність як за відповідні ракетні удари, так і за спричинені ними наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну Позивачів.
До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
В даному випадку протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 82 ЦПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Загальновідомими обставинами є, що 22 лютого 2022 року Рада Федерації федеральних зборів Російської Федерації надала дозвіл президенту Російської Федерації на використання збройних сил Російської Федерації за межами Росії, після чого Президент Російської Федерації оголосив про проведення спеціальної воєнної операції в Україні.
Факт здійснення Російською Федерацією проти України так званої «спеціальної воєнної операції» підтверджується Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, Резолюцією ГА ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1, наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182.
Як свідчать обставини справи, саме внаслідок бойових дій, ракетних обстрілів, спричинених збройною агресією Російської Федерації, було пошкоджене належне позивачам на праві власності майно, чим завдано останнім матеріальної шкоди.
За змістом частини другої статті 1166 ЦК України у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на Російську Федерацію покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Таким чином, відповідно до наведених положень ЦК України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Підсумовуючи викладене, судом встановлено, що у даному випадку наявний повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до Російської Федерації такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди, а саме:
-протиправність дій Російської Федерації, що полягає у військовій агресії проти України в порушення численних норм міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод, правових актів міжнародних організацій, міжнародних договорів, конвенцій, угод, резолюцій, факт чого визнано міжнародною спільнотою на найвищому юридичному рівні;
наявність збитків у зв'язку з фізичним знищенням майна;
-заподіяні збитки є прямим наслідком військової агресії Російської Федерації, оскільки до початку військового вторгнення за звичайних умов позивачі мали юридично забезпечену можливість фактичного панування над майном, безперешкодно користуватися та розпоряджатися ним, законно очікувати та обґрунтовано сподіватися на досягнення мети реалізації права власності та тільки неправомірні дії Російської Федерації стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила їх належного майна;
-умисний характер дій Російської Федерації, оскільки їх протиправність носить множинний та триваючий характер; Російська Федерація чинить акти агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Таким чином, неправомірна винна поведінка Російської Федерації, яка полягає у протиправній воєнній агресії проти України та здійсненні ракетних обстрілів території України, внаслідок чого знищено майно позивачів, утворюючи склад цивільного правопорушення, є підставою для стягнення завданої матеріальної шкоди у розмірі 148 073 285,08 грн на користь Позивача-1 та 1 010 030,00 грн на користь Позивача-2.
На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду з позовом позивачами не сплачувався судовий збір, оскільки вони звільнені від його сплати на підставі п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Оскільки позивачі при поданні позову були звільнені від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача Російської Федерації в дохід Державного бюджету України.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки 1% від суми позову перевищує суму 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну суму
15 140,00 грн (п'ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок).
Так як позов задоволено повністю, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України у повному обсязі.
Крім того, 18 та 27 березня 2025 року представниками позивачів було подано додаткові докази в підтвердження понесених в процесі розгляду справи судових витрат.
Стосовно судових витрат сторін, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснювали адвокати Нечипоренко Ліна Олександрівна (на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 12 червня 2024 року) та Демиденко Дар'я Анатоліївна (на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 14 січня 2025 року.
Представництво інтересів позивача ОСОБА_2 здійснювали адвокати Нечипоренко Ліна Олександрівна (на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 18 червня 2024 року) та Демиденко Дар'я Анатоліївна (на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 14 січня 2025 року.
Згідно підпунктів 4.1., 4.2., 4.3 пункту 4 договорів про надання правової (правничої) допомоги від 12 та 18 червня 2024 року, укладених позивачами з адвокатом Нечипоренко Л.О., правова допомога за даним договором надається оплатно. Оплата здійснюється на підставі акту виконаних робіт. Виключно додатковою угодою до даного договору, може бути встановлений обов'язок клієнта виплатити адвокату гонорар в розмірі понад суми, визначеною в п. 4.1. договору, та в строки, які узгоджені таким додатковим договором. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги не виключає обов'язок клієнта щодо оплати адвокату грошових коштів, необхідних для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням цього договору. До таких фактичних витрат, які повинні бути підтверджені документально, відносяться: проведення досліджень, експертиз, перекладу, транспортні витрати, телефонні розмови, поштові витрати, оплата копіювальних, інших технічних робіт, судові витрати та інші види витрат, необхідні для результативного надання правової допомоги за даним договором.
Згідно акту наданих послуг № 1 від 17 березня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 12.06.2024 загальна вартість правничої допомоги, наданої адвокатом Нечипоренко Л.О. позивачу ОСОБА_1 на виконання умов договору складає 193 690,93 грн, а саме: 1) підготовка та написання позовної заяви в інтересах клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди, у тому числі підготовка та формування додатків до позову, їх посвідчення, виїзд до перекладача та нотаріуса - 1 шт., 100 000,00 грн; 2) складання процесуальних документів у справі № 185/11977/24 за позовом клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди та їх подача до суду - 5 шт., 12 000,00 грн; 3) витрати понесені на оплату послуг перекладача у справі № 185/11977/24 за позовом клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди (переклад позовної заяви та доданих документів, переклад процесуальних документів у справі, участь в судових засіданнях) - 5 шт., 65 000,00 грн; 4) витрати, понесені на оплату проведення оцінки ринкової вартості транспортних засобів, отримання відповідних звітів - 3 шт., 6 000,00 грн; 5) витрати на оплату друкарських послуг - 1шт., 10 690,93 грн.
Згідно підпунктів 4.1., 4.2., 4.3 пункту 4 договорів про надання правової (правничої) допомоги від 14 січня 2025 року, укладених позивачами з адвокатом Демиденко Д.А., правова допомога за даним договором надається клієнту безоплатно. Виключно додатковим договором, укладеним у письмовій формі, може бути встановлений обов'язок клієнта виплатити адвокату гонорар в розмірі та в строк, які узгоджені таким додатковим договором. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги не виключає обов'язок клієнта щодо оплати адвокату грошових коштів, необхідних для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням цього договору. До таких фактичних витрат, які повинні бути підтверджені документально, відносяться: проведення досліджень, експертиз, перекладу, транспортні витрати, телефонні розмови, поштові витрати, оплата копіювальних, інших технічних робіт, судові витрати та інші види витрат, необхідні для результативного надання правової допомоги за даним договором.
Додатковою угодою від 14.03.2025, укладеною між ОСОБА_1 та адвокатом Демиденко Д.А., було внесено зміни до договору про надання правової (правничої) допомоги від 14.01.2025, згідно якої оплата за вказаним договором здійснюється на підставі акту виконаних робіт.
Згідно акту наданих послуг від 14.03.2025 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 14.01.2025 загальна вартість правничої допомоги, наданої адвокатом Демиденко Д.А. позивачу ОСОБА_1 на виконання умов договору складає 34 000,00 грн, а саме: 1) участь у судових засіданнях у справі № 185/11977/24 за позовом клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди - 2 шт., 10 000,00 грн; 2) складання процесуальних документів у справі № 185/11977/24 за позовом клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди та їх подача до суду - 5 шт., 12 000,00 грн; 3) здійснення відправки відповідачу процесуальних документів у справі № 185/11977/24 за позовом клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди - 2 шт., 4 000,00 грн; 4) виїзд до нотаріуса для посвідчення перекладу процесуальних документів у справі № 185/11977/24 за позовом клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди - 2 шт., 4 000,00 грн; 5) виїзд до перекладача для здійснення перекладу процесуальних документів у справі № 185/11977/24 за позовом клієнта до РФ про відшкодування майнової шкоди - 2 шт., 4 000,00 грн.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача ОСОБА_1 складає 227 690,93 грн.
Суд звертає увагу на те, що в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зроблено правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, заперечень відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у розмірі 167 211,07 грн.
Крім того, позивачами понесені витрати у зв'язку з проведенням експертних досліджень, з оплати друкарських послуг, поштові витрати на здійснення відправки відповідачу процесуальних документів, витрати на оплату послуг нотаріуса з посвідчення перекладу процесуальних документів на російську мову та витрати на оплату послуг перекладача.
На підтвердження розміру понесених зазначених судових витрат позивачем ОСОБА_1 було подано: квитанцію № 0.0.3785232893.2 від 25.07.2024 на суму 10 690,93 грн за надання друкарських послуг; рахунок № 1010/01 від 10.10.2023 та квитанцію № 0.0.3242283532.1 від 11.10.2023 на суму 50 186,00 грн про оплату за проведення товарознавчого дослідження; рахунок № 2203/3 від 22.03.2023 та платіжну інструкцію № 0.0.2917769313.1 на суму 26400,00 грн про оплату за проведення будівельно-технічного дослідження; платіжну інструкцію № 0.0.3097298250.1 від 14.07.2023 на суму 28 000,00 грн про оплату за проведення економічного дослідження; довідку приватного нотаріуса від 07.03.2025 про оплату нотаріальних послуг у розмірі 3 500,00 грн за засвідчення справжності підпису перекладача; договір послуг із письмового та усного перекладу б/н від 20.06.2024. Матеріали справи містять поштові розрахункові квитанції на загальну суму 14 012,00 грн, що надавались представниками Позивача-1 протягом розгляду справи на підтвердження направлення процесуальних документів відповідачу. Загалом ОСОБА_1 сплачено 132 788,93 грн.
Крім того, позивачем ОСОБА_2 надано рахунок № 2203/1 від 22.03.2023 та платіжну інструкцію № 0.0.2917761685.1 від 23.03.2023 на суму 6 000,00 грн про оплату за проведення будівельно-технічного дослідження.
Суд вважає обґрунтованими та доведеними витрати позивачів на проведення експертних досліджень, оскільки встановлені за результатами їх проведення факти є предметом доказування у даній справі, а також витрати за вчинення нотаріальних дій та послуги перекладача, які були обов'язковими з огляду на необхідність здійснення перекладу процесуальних документів на російську мову та понесення витрат на поштові послуги з відправлення процесуальних документів відповідачу.
Таким чином, загальний розмір понесених судових витрат, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 складає 300 000,00 грн (167 211,07 грн (витрати на професійну правничу допомогу) + 132 788,93 грн (витрати на експертні дослідження, друкарські послуги, поштові витрати, витрати на оплату послуг нотаріуса, витрати на оплату послуг перекладача), а на користь позивача ОСОБА_2 - 6 000,00 грн (витрати за проведення будівельно-технічного дослідження).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової шкоди, - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , майнову шкоду у розмірі 148 073 285,08 грн (сто сорок вісім мільйонів сімдесят три тисячі двісті вісімдесят п'ять гривень 08 копійок).
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майнову шкоду у розмірі 1 010 030,00 грн (один мільйон десять тисяч тридцять гривень 00 копійок).
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені судові витрати по справі у розмірі 300 000,00 грн(триста тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , понесені судові витрати по справі у розмірі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з держави Російська Федерація в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 15 140,00 грн (п'ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 .
Позивач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 .
Відповідач - Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місцезнаходження: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1.
Повний текст рішення складено 18 квітня 2025 року.
Суддя В.М. Бондаренко