Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" квітня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/10/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
при секретарі судового засідання Деркач П. О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхо-будівельне управління № 9" (37500, Полтавська обл., м. Лубни, просп. Володимирський, 210)
до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 6 під'їзд, 1 поверх, кімната 35)
про визнання недійсним та скасування рішення
за участю представників:
позивача - Савенко Р.В., довіреність б/н від 06.02.2025,
відповідача - Дикань О.М., самопредставництво,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхо-будівельне управління № 9" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України по справі №7/01-127-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу № 70/220-р/к від 29.10.2024 року відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхо-будівельне управління № 9" (код ЄДРПОУ 22630473).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.01.2025 у справі № 922/10/25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 11.02.2025 об 11:00.
30.01.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №2695), з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
31.01.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні та направлення матеріалів відзиву у справі № 922/10/25 доступ до яких обмежено чинним інформаційним законодавством (вх. №2699).
31.01.2025 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні та направлення матеріалів відзиву у справі № 922/10/25 доступ до яких обмежено чинним інформаційним законодавством (вх. №2802), з додатковими документами на диску.
04.02.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №3079), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.
11.02.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. №3765).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у закритому судовому засіданні (вх. №2699 від 31.01.2025) відмовлено. Клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання (вх. №3765 від 11.02.2025) задоволено та відкладено підготовче засідання на 04.03.2025 о 10:20.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/10/25 до судового розгляду по суті на 18.03.2025 о 12:20.
Протокольною Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 08.04.2025 об 11:40.
Позивач у судове засідання 08.04.2025 з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю та визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України по справі №7/01-127-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу № 70/220-р/к від 29.10.2024 року відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхо-будівельне управління № 9" (код ЄДРПОУ 22630473).
Відповідач у судове засідання 07.01.2025 з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
29.10.2024 Адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було розглянуто справу №7/01-127-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, за результатами якого було прийнято рішення №70/220-р/к від 29.10.2024 року (далі - Рішення).
Відповідно до вищевказаного рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО- БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №9» (далі - ТОВ "Лубенське ШБУ №9") було визнано таким, що вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Комунальним підприємством «Шляхрембуд» Лубенської міської ради на закупівлю «Асфальтобетонна суміш та бітум БНД 60/90» (ДК 021:2015:44110000-4 - Конструкційні матеріали) та накладено штраф у розмірі 68000,00 грн.
Витяг з рішення було отримано ТОВ «Лубенське ШБУ №9» 05.11.2024 року, про що позивач посилається на інформацію із офіційного сайту Укрпошти за ідентифікатором № 0600977605960. Отже, останнім днем для подання позовної заяви є 05.01.2025.
Відповідач не погодився із Рішенням, вважає його необґрунтованим та незаконним, у зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що в Рішенні зазначається, що Розпорядження адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.01.2020 №66/5-рп/к розпочато розгляд справи №66-1-50/5-20 за ознаками вчинення ПП «ЛУБЕНСЬКЕ ШБУ-9» та ТОВ «ШБУ-9» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.
Розпорядженням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) прийнято розпорядження від 11.03.2021 №70/132-рп/к про прийняття до провадження Відділення матеріалів справи №66-1-50/5-20 та присвоєно прийнятій справі номер 7/01-127-21 (далі - Справа).
Так, позивачем у позові зазначено про те, що розгляд справи №7/01-127-21 почався у період з 22.01.2020 року відповідно до розпорядження адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №66/5-рп/к, про що у своєму Рішенні зазначив і Відповідач.
Позивачем у позові зазначено про те, що якщо Відповідач почав розгляд справи 22.01.2020 року, то кінцевим строком для розгляду вищезазначеної справи та прийняття рішення по справі є 22.01.2023 року.
Отже, на переконання позивача, кінцевим строком для розгляду вищезазначеної справи та прийняття рішення є 22.01.2023 року.
Як стверджує позивач, оскаржуване Рішення було прийнято відповідачем 29.10.2024 року, тобто після закінчення кінцевого строку для її розгляду та прийняття рішення (22.01.2023 року) більше ніж на 1,5 роки.
Таким чином, позивачем у позові зазначено про те, що відповідач після закінчення граничного строку (22.01.2023) мав прийняти рішення відносно Позивача щодо закриття справи на підставі абзацу 7 частини 1 статті 49 Закону №2210, проте не зробив цього, на підставі чого, відповідачем прийнято Рішення по вищезазначеній справі після закінчення граничних строків встановлених Законом (22.01.2023) та допущено порушення ч.4 ст. 37-1 Закону №2210, а саме не закрито справу на підставі абзацу 7 частини 1 статті 49 Закону №2210 через закінчення граничних строків розгляду справи та відсутністю складу правопорушення.
Також, у позові позивачем зазначено про те, що в оскаржуваному Рішенні зазначається, що зауважень або заперечень ПП «ЛУБЕНСЬКЕ ШБУ-9» та ТОВ «ШБУ-9» до змісту подання з попередніми висновками у справі №7/01-127-21 не надали. Проте, на переконання позивача, вищевказане не відповідає дійсності, оскільки Позивач подавав Відповідачу обґрунтовані заперечення до змісту подання з попередніми висновками у справі №7/01-127-21 одразу після початку розгляду справи №66-1-50/5-20 (якій пізніше присвоєно номер 7/01-127-21).
Щодо відсутності складу правопорушення, позивачем у позові зазначено про те, що оскаржуваному Рішенні зазначається, що згідно з протоколом засідання тендерного комітету Замовника від 04.05.2018 без номеру, тендерні пропозиції всіх учасників торгів відхилені, а Торги відмінені відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі».
Отже, на переконання позивача, у діях Позивача відсутній склад правопорушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, оскільки діями Позивача не було завдано жодної шкоди інтересам Держави, суспільства та Замовника та не наступили жодні негативні наслідки.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на ст.37-1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відповідно до якої, справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядаються органами Антимонопольного комітету України протягом розумного строку, але не більше трьох років з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Законом.
На думку позивача, якщо протягом граничних строків розгляду справи, передбачених частинами першою та другою цієї статті, органом Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, справа підлягає закриттю на підставі абзацу сьомого частини першої статті 49 цього Закону.
Згідно з абз.7 ч.1 ст. 49 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо закінчилися строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені статтею 37-1 цього Закону.
Позивачем у позові наголошено про те, що антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів за своєю природою повинні мати певний результат, а саме настання негативних наслідків та нанесення шкоди інтересам Держави, суспільства або Замовника, і також обов'язковою умовою є завершення торгів, за якими «правопорушника» мають визнати переможцем цих Торгів, тобто Торги повинні мати Результат. Якщо Торги не відбулися або були скасовані Замовником, то в такому випадку, дії учасників таких Торгів не можуть кваліфікуватися за пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, оскільки такі Торги не мають результату. Таким чином, в діях Позивача відсутній склад правопорушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. Розгляд справи №7/01-127-21 почалося з 22.01.2020 року відповідно до розпорядження адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №66/5-рп/к, про що у своєму Рішенні зазначив і Відповідач. Якщо Відповідач почав розгляд справи 22.01.2020, то кінцевим строком для розгляду вищезазначеної справи та прийняття рішення по справі є 22.01.2023 року. Рішення по вищезазначеній справі було прийнято 29.10.2024 року, тобто після закінчення кінцевого строку для її розгляду та прийняття рішення (22.01.2023) більше ніж на 1,5 роки.
Також позивач вказує на відсутність правопорушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки Замовником Торгів останні були відмінені, діями Позивача не було завдано жодної шкоди інтересам Держави, суспільства та Замовника, а негативні наслідки є такими, що не наступили.
Так, згідно із частиною 2 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
За таких обставин, позивач просить визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України по справі №7/01-127-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу №70/220-р/к від 29.10.2024 року відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (код ЄДРПОУ 03450436).
Відповідач проти позову заперечив повністю, у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість позову та його безпідставність. Відповідач вважає, що рішення № 70/220-р/к було прийнято Відділенням у спосіб та в межах строків визначених законодавством про захист економічної конкуренції, діючим на момент виникнення спірних правовідносин, підстави для його скасування відсутні.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
За приписами ст.7 Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки.
Статтею 42 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ч.1 ст.25 Господарського кодексу України держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Причиною виникнення спору є наявність/відсутність підстав, передбачених ч.1 ст.59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", для визнання недійсним та скасування рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 70/220-р/к у справі № 7/01-127-21 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
Частиною першою статті 2 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що Відділення здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про державну допомогу суб'єктам господарювання», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3295-ІХ від 09.08.2023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом.
Оскільки, нова редакція Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України" набрала чинності з 01 січня 2024 року, то відділенням розгляд справи, і, як наслідок, всі дії, в тому числі прийняття Рішення, мають розглядатися у редакції законодавства у сфері захисту економічної конкуренції, що діяло до 01 січня 2024 року і в цій же редакції законодавства суб'єкт господарювання у справі № 7/01-127-21 має оскаржувати Рішення відповідача.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно з п.1 ст.1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що одним із основних завдань Антимонопольного комітету України, є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Нормами статті 6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що адміністративні колегії Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться Антимонопольним комітетом України, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції.
Статтею 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що діяла до 01.01.2024) антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що діяла до 01.01.2024) передбачено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що діяла до 01.01.2024) розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Згідно з ч.1 ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, що діяла до 01.01.2024) строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення.
Судом встановлено, що 22.01.2020 адміністративною колегією Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято розпорядження № 66/5-рп/к про початок розгляду справи № 66-1-50/5-20 за ознаками вчинення ПП «ЛУБЕНСЬКЕ ШБУ-9» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ № 9» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (т.с. 1 а.с.78).
Частиною 2 статті 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, що діяла до 01.01.2024) передбачено, що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
29.10.2024 року за результатами розгляду справи № 7/01-127-21 адміністративна колегія Відділення прийняла Рішення №70/220-р/к т.с. 1 а.с. 71-77), яким постановила:
1. Визнати, що ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВОБУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №9» та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №9» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ШЛЯХРЕМБУД» ЛУБЕНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ на закупівлю «Асфальтобетонна суміш та бітум БНД 60/90» (ДК 021:2015:44110000-4 - Конструкційні матеріали) (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» - UA-2018-04-11-001288-c).
2. За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №9» штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень.
3. За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №9» штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень.
За таких обставин, розгляд справи здійснювався з 22.01.2020, тобто з моменту прийняття розпорядження про початок розгляду Справи, по 29.10.2024 (включно) дата прийняття Рішення №70/220-р/к.
При цьому, суд звертає увагу, що жодних строків щодо тривалості розгляду справ органами Антимонопольного комітету України законодавством про захист економічної конкуренції в редакції, що діяла до 01.01.2024, встановлено не було.
Зокрема, згідно з положеннями статті 35 Закону № 2210 розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Суд зазначає, що аналіз положень статті 35 Закону № 2210 дає підстави для висновку, що у цій статті визначено перелік дій, які підпадають під поняття визначення "розгляд справи", зокрема, це збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації).
Крім того, у Розділі VІІ Правил розгляду заяв і справ, ким визначено порядок розгляду справ також визначено, що службовцями Комітету (АМК), відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін. У справах можуть проводитися, зокрема такі дії: дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі. За результатами збирання та аналізу доказів у справі складається подання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла тощо, розпорядженням органів Комітету, яким підвідомча справа, може бути призначена експертиза.
Підсумовуючи наведене вище суд констатує, що дійсно положення ч.2 ст. 42 Закону № 2210 визначають, що перебіг строку позовної давності зупиняється на час розгляду органом АМК антимонопольної справи.
Так, частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Як визначено у статті 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пунктом 12 Правил розгляду справ, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.
Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказівку на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.
Вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання або один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку.
З урахуванням приписів ч.3 ст. 6 названого Закону для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.
Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.
За приписами пп. 23 та 32 Правил розгляду справ службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що рішення Комітету має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки.
Водночас положення статті 40 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та п. 16 Правил розгляду справи стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь у справі (зокрема, щодо наведення доказів) не обмежують цих осіб у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду Комітетом справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Вказані правові позиції викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду від 21.04.2021 у справі №910/701/17.
Таким чином, саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов'язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у рішенні АМК (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №910/13451/20).
Викладення структури Рішення АМК не регламентовано законодавчими приписами, як і з доводом Комітету про те, що останній не зобов'язаний давати детальну відповідь на кожен аргумент особи, яка бере участь у справі, а межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру порушення; водночас у випадку об'єднання декількох епізодів (правопорушень), які стосуються різних торгів в одному рішенні, Комітетом повинно бути встановлено та доведено наявність ознак протиправного діяння стосовно кожного епізоду (правопорушення) окремо із зазначенням по кожному з них встановлених Комітетом обставин з посиланням на відповідні докази та факти, а також положення законодавства, якими Комітет керувався, приймаючи рішення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 910/13451/20 та від 28.10.2021 у справі № 910/20229/20.
Як стверджується із оскаржуваного рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, комітетом визнано, що ПП «ЛУБЕНСЬКЕ ШБУ-9» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ № 9» вчинено антиконкурентні узгоджені дії, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ШЛЯХРЕМБУД» ЛУБЕНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ на закупівлю «Асфальтобетонна суміш та бітум БНД 60/90» (ДК 021:2015:44110000-4 - Конструкційні матеріали) (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» - UA-2018-04-11-001288-c).
Зокрема, відділенням на основі зібраних доказів встановлено обставини, які свідчать про узгодження ПП «ЛУБЕНСЬКЕ ШБУ-9» та ТОВ «ШБУ-9» дій та поведінки під час участі в Торгах, що підтверджується, зокрема, таким:
- пов'язаністю Відповідачів;
- спільним місцезнаходженням Відповідачів;
- наявністю у Відповідачів спільних працівників;
- використанням Відповідачами однієї IP-адреси;
- пов'язаністю Відповідачів через номер телефону;
- доступом до банківських рахунків Відповідачів одними особами;
- наданням поворотної фінансової допомоги;
- спільними особливостями підготовки документів, завантажених Відповідачами в електронну систему закупівель;
- нездійсненням Відповідачами пониження цінових пропозицій під час участі в аукціоні у Торгах.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №903/23/19 зазначено, що для кваліфікації дій суб'єктів господарювання антиконкурентними узгодженими не є обов'язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Отже, для визнання органом Антимонопольного комітету України порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки та участі у торгах, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури торгів. Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами). Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу. Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов'язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.
Близька за змістом правова позиція неоднаразово була висловлена у низці постанов Верховного Суду, в тому числі в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 924/381/17, від 12.06.2018 у справі № 922/5616/15, від 18.10.2018 у справі № 916/3214/17, від 18.12.2018 у - 14 - справі № 922/5617/15, від 05.03.2020 у справі № 924/552/19, від 11.06.2020 у справі № 910/10212/19, від 22.10.2019 у справі № 910/2988/18, від 05.08.2018 у справі № 922/2513/18, від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18, від 02.07.2020 у справі № 927/741/19.
Отже, недосягнення суб'єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону.
Враховуючи вищенаведене, суд відхиляє доводи позивача стосовно відсутності складу правопорушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції у зв'язку із відміною результатів Торгів за протоколом засідання тендерного комітету Замовника від 04.05.2018 та відсутністю негативних наслідків для Держави або інших господарюючих суб'єктів.
Суд зазначає, що позивач встановлені Відділенням в процесі розгляду справи №7/01-127-21 обставини, які знайшли своє відображення у оскаржуваному Рішенні фактично не спростовує і не наводить жодних аргументів щодо підстав, за яких відповідно до статті 59 названого Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення адміністративної колегії Відділення від 29.10.2024 № 70/220-р/к у справі № 7/01-127-21 повинно бути визнано Судом недійсним та в подальшому скасовано.
Як вже зазначалося судом вище, відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, що діяла до 01.01.2024) розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Згідно з ч.1 ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, що діяла до 01.01.2024) строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення.
Частиною 2 статті 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, що діяла до 01.01.2024) передбачено, що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Розгляд справи здійснювався Адміністративною колегією Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з 22.01.2020, тобто з моменту прийняття розпорядження про початок розгляду Справи, по 29.10.2024 (включно) дата прийняття Рішення № 70/220-р/к.
Жодних строків щодо тривалості розгляду справ органами Антимонопольного комітету України законодавством про захист економічної конкуренції в редакції, що діяла до 01.01.2024, встановлено не було.
Враховуючи викладене, з урахуванням положень ч.1 ст. 35 та ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, що діяла до 01.01.2024), абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3295-ІХ від 09.08.2023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України», суд приходить до висновку, що під час розгляду Справи було дотримано строк давності притягнення Відповідача до відповідальності, який було зупинено на час розгляду Відділенням Справи.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Так, відповідно до п. 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або як антиконкурентних узгоджених дій, або як недобросовісної конкуренції не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як антиконкурентні узгоджені дії (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13-15 і 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання (частина перша статей 6 і 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 4, 6, 8, 15-1, 16, 17 і 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). В останньому випадку господарським судам необхідно з'ясовувати та відображати в судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій суб'єктів господарювання, які мають ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або антиконкурентних узгоджених дій, або недобросовісної конкуренції.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення № 70/220-р/к у справі № 7/01-127-21 Відділення діяло у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені фактичні обставини справи та наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України по справі №7/01-127-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу №70/220-р/к від 29.10.2024 року відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (код ЄДРПОУ 03450436)
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У даному разі, судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з урахуванням фактичних обставин справи та наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких судові витрати покладаються на позивача, у зв'язку з відмовою в позові.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "18" квітня 2025 р.
Суддя Є.М. Жиляєв