"09" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/289/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф., при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/289/23
за позовом Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (65062, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945)
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Джинестра Груп» (65015, м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, код ЄДРПОУ 44580477); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Буд» (65015, м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, код ЄДРПОУ 35302976)
про скасування рішень державних реєстраторів, приведення приміщення у попередній стан
Представники сторін:
Від прокуратури: Ейсмонт С. О. посвідчення;
від позивача: Кравченко Ю.В. самопредставництво
від відповідачів: 1. не з'явився;
2. Мартинчук В.В. ордер
Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Джинестра Груп» та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Буд» про скасування рішень державних реєстраторів, приведення приміщення у попередній стан.
В обґрунтування позовних вимог заявник вказує, що ТОВ “Бізнес Буд» незаконно набуло право власності на об'єкт нерухомості, тому не мало право проводити його реконструкцію та здійснювати подальше відчуження, шляхом внесення до статного капіталу ТОВ “Джинестра Груп» на підставі акт прийому-передачі від 08.12.2021, рішення Єдиного учасника ТОВ “Бізнес Буд», серія та номер: 1/2021 від 08.12.2021, протоколу Загальних зборів учасників ТОВ “Джинестра груп» від 08.12.2021, тощо.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2023року було відкрито позовне провадження у справі № 916/289/23 за правилами загального позовного провадження.
Крім того, разом з позовною заявою Заступником керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси було подано до суду заява про забезпечення позову за вх. №2/73-23, в якій заявник просить суд постановити ухвалу, якою накласти арешт на об'єкт нерухомого майна площею 171 кв.м. (нежитлова будівля літ. Б) та на об'єкт нерухомого майна площею 1395,4 кв.м. (нежитлова будівля літ. Б) які розташовані по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі та зареєстровані за ТОВ “Джинестра груп».
Ухвалою суду від 23.01.2023р. у задоволенні заяви Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси про забезпечення позову за вх. № 2-73/23 від 19.01.2023р. у справі № 916/289/23 було відмовлено.
28.02.2023р. у зв'язку з надходженням запиту (ухвали) Південно-західного апеляційного господарського суду (вх. ГСОО № 199/23 від 24.02.2023), матеріали справи №916/289/23 були скеровані до Південно-західного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.01.2023.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023р. апеляційну скаргу Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.01.2023 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/289/23 було задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.01.2023 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/289/23 скасовано, прийняти нове рішення, яким заяву Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси про забезпечення позову за вх. № 2-73/23 від 19.01.2023 у справі № 916/289/23 задоволено, вжито заходи забезпечення позову у справі № 916/289/23, а саме: накладено арешт на об'єкт нерухомого майна площею 171 кв.м. (нежитлова будівля літ. Б), розташований по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі та зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю “Джинестра груп»; накладено арешт на об'єкт нерухомого майна площею 1395,4 кв.м. (нежитлова будівля літ. Б), розташований по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі та зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю “Джинестра груп».
18.08.2023р. матеріали справи №916/289/23 були повернуті на адресу Господарського суду Одеської області.
20.09.2023р. за вх. №32688/23 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи на вирішення експерта поставити такі питання: 1) Чи виконувались будівельні роботи у період з 26 грудня 2005 року на об'єктах площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі (у минулому 154/1000 частин нежитлових приміщень, а саме літ. “Б» - спальний корпус № 2, загальною площею 789,4 кв.м.. розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі)? Якщо так, то які саме будівельні робота були виконані, у тому числі яким був вид даних робіт, а також коли саме та ким вони були виконані? 2) Чи можлива перебудова об'єктів площею 171 кв.м. та 1395.4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, у відповідність до технічного паспорту, виданого КП “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наявного в інвентаризаційній справі № 13336343 без їх істотної зміни (наприклад, їх знесення, змінення, заміни, переміщення (перенесення) на інші місця)? Проведення експертизи відповідач 2 просив суд доручити експерту Мазуровій Інзі Станіславівні.
Ухвалою суду від 23.10.2023р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Буд» за вх. №32688/23 від 20.09.2023р. про призначення експертизи було задоволено частково. Призначено по справі № 916/289/23 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерта поставити наступні питання: Чи виконувались будівельні роботи у період з 26 грудня 2005 року на об'єктах площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі (у минулому 154/1000 частин нежитлових приміщень, а саме літ. “Б» - спальний корпус № 2, загальною площею 789,4 кв.м.. розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі)? Якщо так, то які саме будівельні роботи були виконані, у тому числі яким був вид даних робіт та період їх виконання? Чи можлива перебудова об'єктів площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, у відповідність до технічного паспорту, виданого КП “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наявного в інвентаризаційній справі № 13336343 без їх істотної зміни (наприклад, їх знесення, змінення. заміни, переміщення (перенесення) на інші місця)? Провадження по справі зупинено.
19.12.2023р. за вх. №46078/23 до суду від Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз разом зі супровідним листом надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.12.2023р. провадження по справі було поновлення із призначення до розгляду клопотання судового експерта та запропоновано сторонам надати до суду витребуванні експертом документи.
Ухвалою суду від 19.02.2024р. клопотання судового експерта від 19.12.2023р. за вх. №46075/23 про надання додаткової документації, необхідної для виконання експертизи було задоволено частково. Погоджено строк виконання експертизи понад 90 днів. Залучено до матеріалів справи: копію охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини №04-02/2328сп від 29.09.2016р., копію висновку по оцінці технічного стану основних несучих і огороджувальних будівельних конструкцій 3-х поверхової будівлі з цокольним поверхом, розташоване у центральній частині м. Одеса, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, копії матеріалів інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, Французький бульвар 28/30. Надано згоду на використання публічної інформації, яка є у вільному доступі мережі Інтернет. Провадження по справі зупинено, матеріали справи направлені до експертної установим, для продовження проведення експертного дослідження.
06.05.2024р. за вх. №18199/24 до суду від Одеського науково- дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов лист вих. № 23-5885 від 06.05.2024р. Відповідно до вказаного листа було надано клопотання судового експерта Куцаревої А.О. про забезпечення 28.05.2024р. прибуття експерта та надання безперешкодного доступу до об'єкта дослідження, яке необхідне для виконання експертизи.
29.05.2024р. за вх. №21470/24 до суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України разом зі супровідним листом були повернуті матеріали господарської справи №916/289/23.
Крім того разом з матеріалами справи до суду від Одеського науково- дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло клопотання судового експерта Куцаревої А.О. згідно якого останній поточнив дату прибуття експерта та надання безперешкодного доступу, а саме 18.06.2024р. о 10:00
Ухвалою суду від 30.05.2024р. провадження по справі було поновлення із призначенням клопотання судового експерта до розгляду в засіданні суду.
Ухвалою суду від 11.06.2024р. клопотання судового експерта від 29.05.2024р. за вх. №21470/24 про надання безперешкодного доступу до об'єкту дослідження було задоволено. Зобов'язано відповідача 2 по справі забезпечити прибуття та надання судовому експерту 18.06.2024р. о 10:00 безперешкодного доступу до об'єкта дослідження, а саме: об'єктів площею 171 кв.м та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б» розташованої Французькому бульвару, 28/30 у м. Одесі. Провадження по справі зупинено, матеріали справи направлені до експертної установим, для продовження проведення експертного дослідження.
19.11.2024р. до суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України разом зі супровідним листом надійшов Висновок експерта №23-5885 від 13.11.2024р. та матеріали господарської справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2024р. провадження по справі було поновлено із призначенням до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою господарського суду від 29.01.2025р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.
21.02.2023р. за вх. №5468/23 до суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення по суті спору, згідно яких позивач позовні вимоги Приморської окружної прокуратури м. Одеси підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
09.03.2023р. за вх. №7500/23 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.
23.03.2023р.за вх.№9509/23 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, згідно якої прокурор вказує що заперечення відповідача 2 є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
17.12.2024р. за вх. №45043/24 до суду від відповідача 2, за наслідком проведеної експертизи надійшли письмові пояснення, згідно яких останній просить суд в задоволення позову відмовити повністю.
21.01.2025р. за вх. №2770/25 до суду від прокуратури, за наслідком проведеної експертизи надійшли письмові пояснення, згідно яких останній просить суд заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та зазначає, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Відповідач 1 про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою. Відзив на позовну заяву від відповідача 1 до суду не надходив.
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судом, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
За посиланнями прокурор, у лютому 2017 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Івент Менеджмент Груп», ТОВ «Бізнес Буд» про витребування майна, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, з чужого незаконного володіння. Позов обґрунтовано тим, що зазначене майно є державною власністю, а тому не могло бути відчужене без згоди уповноваженого органу державної влади - Фонду державного майна України.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі №522/3777/17-ц позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Маркова О.О., ОСОБА_2 , ТОВ «Івент Менеджмент Груп», ТОВ «Бізнес Буд» про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, витребувано, у тому числі, 154/1000 частин нежитлових приміщень, а саме: літ. «b» - спальний корпус №2, загальною площею 789,4 кв.м. з незаконного володіння ТОВ «Бізнес Буд» на користь Фонду державного майна України.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11.06.2021р., рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до зазначених осіб відмовлено.
У серпні 2021 року заступником керівника Одеської обласної прокуратури подано касаційну скаргу на зазначену постанову, яка Постановою Верховного Суду від 27.07.2022 задоволена, постанова Одеського апеляційного суду від 11 червня 2021 року скасована, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року залишено в силі.
Поряд з цим, як вказує прокурор, під час виконання зазначеного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області Карякіна К.А. №60250211 від 08.09.2021 право власності ТОВ «Бізнес-Буд» було припинено у зв?язку з виділом частки з об?єкта нерухомого майна,площа якого складала 789,4 кв.м.
У той же час, як вказує прокурор, на підставі рішення державного реєстратора Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області Карякіна К.А. № 60249792 від 08.09.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ТОВ «Бізнес Буд» зареєстроване право власності на нежитлову будівлю літ. Б площею 171 кв.м. та на підставі рішення того ж реєстратора № 60249232 на нежитлову будівлю літ. Б площею 1395,4 кв.м.
На переконання прокурора, фактична одна й та сама будівля площею 789,4 кв.м. перетворена на два окремих об?єкти нерухомого майна площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м.
За посиланнями прокурора, підставою для такого поділу, як вбачається з Реєстру, є технічні паспорти від 25.08.2021, висновок б/н ТОВ «БТІ Південь», свідоцтво про право власності від 31.05.2014, заява №1027 від 03.09.2021, видавник приватний нотаріус Левчук О.С., заява №993 від 03.09.2021, видавник приватний нотаріус Левчук О.С., Наказ від 10.03.2021 ТОВ «Бізнес Буд».
Відповідно до зазначеного висновку ТОВ «БТІ Південь» щодо технічної можливості виділу в натурі частки об?єкта нерухомого майна у фактичному користуванні ТОВ «Бізнес Буд» перебувало 1566,4 кв.м. Склад новоутворених об?єктів нерухомо майна складає 1395,4 кв.м. та 171 кв.м. Оскільки за технічними показниками об?єкт має окремий вхід та може бути виділений в натурі, можливе утворення двох самостійних об?єктів площею 1395,4 та 171 Кв.м
Проте, прокурор зазначає, що у законному користуванні ТОВ «Бізнес Буд» перебувало лише 789,4 кв.м.
Прокурор вказує, що з технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. Б, виданого КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради ТОВ «Бізнес Буд», та технічних паспортів від 25.08.2021 на дві новоутворені будівлі вбачається, що фактично відбулася реконструкція спірного об?єкту нерухомості.
При цьому, у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів на час проведення робіт зі збільшення площі спірного об?єкту відсутня реєстрація дозвільної документації щодо проведення таких робіт та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів.
На переконання прокурора, зазначене свідчить про те, що будівля площею 1566,4 кв.м. є об?єктом самочинного будівництва.
Як вказує прокурор, Листом №01-21/519вих від 23.09.2022 Управління з питань охорони об?єктів культурної спадщини ОМР повідомило, що за адресою: Французький бульвар, 28-30 перебуває «Комплекс з трьох корпусів дач Анатри» (арх. Дмитренко Ю.М.) 1913 р., що належить до об?єктів, що охороняються державою як пам?ятка культурної спадщини. Рішенням Одеського облвиконкому від 15.08.1985 №480 зазначені об?єкти прийняті під охорону держави як пам?ятки архітектури місцевого значення.
Прокурор зазначає, що шляхом співставлення викопіювання з «Історико-архітектурного опорного плану, проекту зон охорони, визначення меж історичних ареалів м. Одеси», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України» від 20.06.2008 №728/0/16-08 та технічного паспорту з інвентарної справи №13336343 на будівлі, розташовані за зазначеною адресою, вбачається, що будівля літ. Б є однією з будівель - пам?яток («Комплекс з трьох корпусів дач Анатри» (арх. Дмитренко Ю.М.), 1913 р.).
Відповідно до листа Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об?єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації №2337/10/01-12/2-22/1056 від 24.11.2022 ТОВ «Бізнес Буд» проведені ремонтно-будівельні роботи на будівлі по вул. Французький бульвар, 28-30 (літ Б.) без погодженої науково-проєктної документації та відповідного письмового дозволу,
Крім того, листом №2631/01-46/2-22/1286 від 23.12.2022 Департамент культури, національностей, релігій та охорони об?єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації повідомив, що науково-проектна документація щодо проведення ремонтно-реставраційних робіт на зазначеній будівлі-пам??ятці не погоджувалася та дозвіл на проведення ремонтно-реставраційних робіт не надавався.
Таким чином, як вважає прокурор, ТОВ «Бізнес Буд» виконано будівельні роботи з реконструкції спірної будівлі (площа якої за правовстановлюючими документами склала 789,4 кв.м.) без отримання права на виконання таких робіт, чим порушено норми містобудівного законодавства, законодавства про охорону культурної спадщини, тощо.
Відсутність в Реєстрі будівельної діяльності інформації щодо реєстрації документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію спірного об?єкту будівництва за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30 підтверджена листом Управління ДАБК ОМР №01-6/314-пр від 13.12.2022, а також Листом ДІАМ України, який надійшов електронним обміном (зареєстрований у прокуратурі за №11207-22 від 22.12.2022) на адресу останньої у відповідь на запит №52-9200вих-22 від 12.22.2022 року.
На переконання прокурора, ТОВ «Бізнес Буд» незаконно набуло право власності на об?єкт нерухомості, тому не мало право проводити його реконструкцію та здійснювати подальше відчуження.
Так, як вказує прокурор, вивченням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білостоцької М.Л. № 62285694 від 14.12.2021 об?єкт нерухомого майна площею 171 кв.м. зареестрований за ТОВ «Джинестра груп» та на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білостоцької М.Л. №62286170 від 14.12.2021 об?єкт нерухомого майна площею 1395,4 кв.м. зареєстрований також за ТОВ «Джинестра груп». Підстава для реєстрації зазначена: акт прийому-передачі від 08.12.2021, рішення Єдиного учасника ТОВ «Бізнес Буд», серія та номер: 1/2021 від 08.12.2021, протокол Загальних зборів учасників ТОВ «Джинестра груп» від 08.12.2021, тощо.
Тобто, як зазначає прокурор, спірне майно на підставі зазначених документів внесене до статного капіталу ТОВ «Джинестра Груп».
Прокурор вважає, що зазначений правочин та рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білостоцької М.Л. щодо реєстрації спірного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є незаконними
За посиланнями прокурора, враховуючи що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний факт, з яким закон пов?язує виникнення в особи суб?єктивного права власності на певні об?єкти, при застосуванні цієї норми необхідно встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб відповідачі набули право власності на спірний об?єкт.
Поряд з цим, у даному випадку, як вказує прокурор відповідач ТОВ «Джинестра Груп» набуло право власності на спірне майно під час розгляду справи 522/3777/17-ц у суді, предметом розгляду якої є саме правомірність набуття ТОВ «Бізнес Буд» права власності на нього.
При цьому, як вважає прокурор, на час набуття права на спірне майно ТОВ «Джинестра Груп», останньому не могло бути не відомо щодо наявності спору в суді, предметом вирішення якого є саме правомірність набуття права власності на це майно ТОВ «Бізнес Буд», адже останнє є засновником ТОВ «Джинестра Груп» і, відповідно до протоколу №2 загальних зборів учасників товариства, саме за рахунок внесення вкладу у вигляді спірного майна і було збільшено статутний капітал ТОВ «Джинестра Груп».
За посиланнями прокурор, з урахуванням того, що ТОВ «Бізнес Буд» є власником ТОВ «Джинестра Груп», останнє не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна, а набуття ним права власності під час розгляду справи 522/3777/17-ц у суді та подальша реконструкція з поділом майна, може свідчити про намагання ухилитися від цивільно-правової відповідальності та подальшого повернення майна державі.
За таких обставин, на переконання прокурора, скасування рішень державних реєстраторів, на підставі яких зареєстроване право власності за відповідачами, не порушуватиме принцип законності та пропорційності втручання у право власності ТОВ «Джинестра Груп».
Прокурор наголошує, що як встановлено судом у справі №522/3777/17-ц, спірне нерухоме майно вибуло з власності держави незаконно. Фонд державного майна України не приймав будь-яких рішень та не надавав дозволів на відчуження вищевказаного нерухомого майна та враховуючи вимоги закону про те, що лише власнику майна належить право відчуження власного майна, послідуюче відчуження спірного майна та перебування його у власності та користуванні інших осіб є незаконним, а тому він має право на повернення вказаного майна (нежитлових приміщень) з володіння особи, за якою на даний час зареєстроване спірне майно.
Як зазначає прокурор, право власності ТОВ «Бізнес Буд» на спірне майно припинене фактом набрання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі №522/3777/17-ц (яким витребувано на користь ФДМ України з незаконного володіння 154/1000 частин нежитлових приміщень площею 789,4 кв.м.) законної сили.
Враховуючи зазначене, на переконання прокурора, всі правочини щодо подальшого відчуження товариством спірного об?єкту нерухомості є незаконними.
Прокурор наголошує, що незважаючи на те, що рішення суду у справі №522/3777/17-ц набрало законної сили, ФДМ України не може зареєструвати право власності та розпоряджатися майном у зв?язку з наявною реєстрацію права власності на нього за іншою особою. Більш того, спірне майно перебуває і у фактичному користуванні ТОВ «Джинестра Груп», що створює перешкоди у користуванні законним власником - ФДМ України своєю власністю.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р.).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.
Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу частини першої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Так, звертаючись з відповідним позовом до суду прокурор вказує, що зазначений позов направлено на захист інтересів держави в особі Фонду державного майна України, який будучи власником спірного об'єкту нерухомого майна, незаконність вибуття якого з державної власності підтверджена за наслідками розгляду справи №522/3777/17-ц, в зв'язку з неправомірними діями відповідачів не може реалізувати своє законе право та зареєструвати за собою право власності на спірний об'єкт нерухомого майна
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з приписами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В силу статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
За змістом положень частини 1 статті 388 ЦК України власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Відповідний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункт 87).
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.38)).
За висновками Великої Палати Верховного Суду задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (пункт 92), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 44)), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.37)).
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), та Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025року у справі 644/6686/19 (провадження № 61-7129св24)
Таким чином, задоволення заявлених позовних вимог Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про скасування рішень державних державного реєстратора не призведе до відновлення володіння державою в особі Фонду державного майна України вказаним майном, а тому зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту прав позивача.
Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з підстав неправильності та неефективності обраного позивачем способу захисту.
Щодо вимог про визнати недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна від 08.12.2021, укладеного між ТОВ “Бізнес Буд» та ТОВ “Джинестра Груп» суд зазначає наступне.
Так звертаючись з відповідною вимогою до суду прокурором в позовний заяві не зазначено та жодним чином не обґрунтовано підстави з яких відповідний акт має бути визнаний недійсним.
Поряд з цим в судовому засіданні, на запитання суду щодо підстав та обґрунтування вимоги про визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна від 08.12.2021, прокурором було зазначено загальні посилання на ст. 203ЦК України, ст. 215 ЦК України.
Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.
Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Поряд з цим, звертаючись з відповідною вимогою, в порушення ст. 73-74 ГПК України прокурором належним та допустимими доказами не доведено та обґрунтовано наявність підстав для визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна від 08.12.2021, укладеного між ТОВ “Бізнес Буд» та ТОВ “Джинестра Груп», що має наслідком відмови в задоволенні відповідної вимоги.
Щодо вимоги про зобов'язання ТОВ “Бізнес Буд» привести самочинно реконструйовані об'єкти - площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, у відповідність до технічного паспорту, виданого КП “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наявного в інвентаризаційній справі № 13336343 суд зазначає наступне.
Так, як встановлено судом та не заперечується сторонами, будівля літ. “Б», яка розташована по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі - пам'ятка архітектури почату ХХ століття, особняк у складі комплексу «Дач Анатри», спороджений у 1913 році за проектом архітектора Дмитренка Ю.М. під охорону держави прийнята Рішенням Одеського виконавчого комітету від 15.08.1985 №480 як пам'ятка архітектури місцевого значення.
Судом, 23.10.2023р. було призначено судову будівельно-технічну експертизу, та з урахуванням особливого статуту спірного об'єкту на вирішення експертів, зокрема було поставлено наступне питання: Чи можлива перебудова об'єктів площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, у відповідність до технічного паспорту, виданого КП “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наявного в інвентаризаційній справі № 13336343 без їх істотної зміни (наприклад, їх знесення, змінення. заміни, переміщення (перенесення) на інші місця)?
За змістом ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
За насідком проведеної експертизи, 19.11.2024р до суду надійшов Висновок експерта №23-5885.
Так в описовій частині експертного висновку зазначено наступне: «нежитлова двоповерхова будівля флігеля площею 171 кв.м, демонтована через обвалення, можливо було проведено протиаварійні та консерваційні роботи. Обвалення флігелю також підтверджується у висновку по оцінці технічного стану основних несучих та огороджувальних будівельних конструкцій 3-х поверхової будівлі з цокольним поверхом, що розташована у центральній частині м. Одеси, за адресою: Французький бульвар, 28/30, виконаний ПП «Проект» у 2016 році (т. 3 а.с. 148-180); - по об'єкту дослідження площею 1395,4 кв.м проведено посилення кладки простінків і частин прорізів, що примикають; виконано розчищення поверхонь фасадних стін від штукатурки; демонтаж віконних та балконних блоків; проведена заміна деформованих конструкцій горищного перекриття, реконструкція та ремонт даху з надбудовою мансарди, встановлення металопластикових вікон на мансардному поверсі; вирівнювання підлоги, з посиленням конструкцій перекриття; в приміщеннях будівлі проведено ремонтно-будівельні роботи по частковому чорновому опорядженню стін, частково влаштовано чорнову підлогу, а також проведені роботи по улаштуванню та частковій заміни перекриття; у приміщеннях виконані будівельні роботи з демонтажу перегородок та влаштування додаткових перегородок. - станом на момент проведення дослідження об'ємно-планувальні характеристики (лінійні розміри, площа, висота, конфігурація і склад приміщень), а також розташування несучих і самонесучих стін, перегородок, а також наявних у них дверних і віконних прорізів, розміщення внутрішніх архітектурних елементів на об'єктах площею 171 кв.м та 1395,4 кв.м будівлі літ. «Б», розташованої по Французькому бульвару, 28/30 та 154/1000 частин нежитлових приміщень, а саме літ. «Б» - спальний корпус № 2, загальною площею 789,4 кв.м розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, відрізняються між собою, що свідчить про те, що в виконання будівельних робіт площа, лінійні розміри, склад приміщень тощо - змінилися».
Пунктом 2 зазначеного висновку, на запитання «Чи можлива перебудова об'єктів площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, у відповідність до технічного паспорту, виданого КП “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наявного в інвентаризаційній справі № 13336343 без їх істотної зміни (наприклад, їх знесення, змінення. заміни, переміщення (перенесення) на інші місця)?» експертам була дана наступна відповідь: «Через зміну об'ємно-планувальних характеристик (лінійні розміри, площа, висота, конфігурація і склад приміщень), а також керуючись ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», перебудова об'єктів площею 171 кв.м та 1395,4 кв.м будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, у відповідність до технічного паспорту, виданого КП “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наявного в інвентаризаційній справі № 13336343 без їх істотної зміни (наприклад, їх знесення, змінення, заміни, переміщення (перенесення) на інші місця не можлива.
Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Отже за результатом проведеної будівельно-технічної експертизи, висновок по які судом визнано як належний та допустимий доказ, встановлено про неможливість приведення спірного об'єкту в попередній стан без його істотних змін, зокрема знесення, змінення, переміщення (перенесення), що в свою чергу заборонено 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Враховуючи наведене вище, суд зазначає що задоволення позовної вимоги про зобов'язання ТОВ “Бізнес Буд» привести самочинно реконструйовані об'єкти - площею 171 кв.м. та 1395,4 кв.м. будівлі літ. “Б», розташованої по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі, у відповідність до технічного паспорту, виданого КП “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наявного в інвентаризаційній справі № 13336343 фактично матиме негативні наслідки для спірного об'єкту, який є об'єктом культурної спадщини та охороняється державою в особі її уповноважених органів та буде порушувати основні засади охорони культурної спадщини, які в першу чергу направлені на його збереження з урахуванням чого відповідна вимога задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Інші посилання сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру згідно ст.129 ГПК України.
Крім того, відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023р. апеляційну скаргу Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.01.2023 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/289/23 було задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.01.2023 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/289/23 скасовано, прийняти нове рішення, яким заяву Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси про забезпечення позову за вх. № 2-73/23 від 19.01.2023 у справі № 916/289/23 задоволено, вжито заходи забезпечення позову у справі № 916/289/23, а саме: накладено арешт на об'єкт нерухомого майна площею 171 кв.м. (нежитлова будівля літ. Б), розташований по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі та зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю “Джинестра груп»; накладено арешт на об'єкт нерухомого майна площею 1395,4 кв.м. (нежитлова будівля літ. Б), розташований по Французькому бульвару 28/30 у м. Одесі та зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю “Джинестра груп».
Враховуючи відмову у задоволенні заявленого Заступником керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України позову суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023р. у справі №916/289/23.
Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позову Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (65062, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Джинестра Груп» (65015, м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, код ЄДРПОУ 44580477); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Буд» (65015, м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, код ЄДРПОУ 35302976) - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська 3, код ЄДРПОУ 03528552)
3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023р. у справі №916/289/23.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21 квітня 2025 р.
Суддя К.Ф. Погребна