"15" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/520/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Бороган В.В.,
від відповідача: Каланжова А.О.,
від третьої особи 1: Каланжова А.О.,
від третьої особи 2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» до відповідача: Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Одеської міської ради та Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про стягнення 9070,21 грн заборгованості,
зазначає наступне:
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» (надалі - ОСББ “ТРІ-УМФ», Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Одеської міської ради (надалі - ОМР, Відповідач) 8278,99 грн заборгованості, 614,12 грн інфляційних нарахувань та 177,10 грн 3% річних, 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору, 8000,00 грн витрат з надання правничої допомоги та 2000,00 грн витрат на копіювання документів шляхом стягнення грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено порушення Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради зобов'язань із своєчасного та остаточного внесення (сплати) платежів як співвласника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку впродовж 01 грудня 2021 - 31 жовтня 2024 років, після визнання рішенням Суворовського районного суду м. Одеси відмерлою спадщиною квартиру АДРЕСА_1 , та відповідної реєстрації права власності за Відповідачем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 14.02.2025 позовній заяві ОСББ “ТРІ-УМФ» присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/520/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2025 прийнято позовну заяву ОСББ “ТРІ-УМФ» до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/520/25, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18.03.2025; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Одеської міської ради (надалі - Виконавчий комітет, Третя особа 1) та Департамент комунальної власності Одеської міської ради (надалі - Департамент, Третя особа 2).
07 березня 2025 року ОМР реалізовано право на представлення відзиву на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати при ухваленні рішення, посилається на те, що стала власником відповідного майна тільки 15.12.2023 (момент державної реєстрації), при цьому 17.10.2024 укладено договір із іншою фізичною особою найму житла; станом на 01.12.2021 ОМР не була власником відповідного майна, відтак відсутні правові підстави для стягнення заборгованості до моменту його набуття у власність; Позивачем не представлено доказів в підтвердження факту надання послуг, витрати на які обов'язково включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку; відсутній протокол загальних зборів, котрим затверджено кошторис доходів та витрат ОСББ; ОМР не була повідомлена про проведення загальних зборів та затвердженого ними кошторису, чим порушено право співвласника; заперечує проти стягнення заборгованості шляхом стягнення коштів з рахунку Виконавчого комітету.
12 березня 2025 року Департаментом представлено письмові пояснення третьої особи, в яких просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, повідомляє, що вказаний спір не відносить до повноважень Департаменту. Просить розглядати справу за відсутності представника.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 відкладено розгляд справи на 10 квітня 2025 року.
08 квітня 2025 року ОСББ “ТРІ-УМФ» представлено письмові пояснення, в яких посилається на правовий висновок, викладений у постанові від 31.05.2023 у справі № 335/12292/19, щодо того, що відумерала спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини. Просить поновити строк та долучити до матеріалів справи протокол загальних зборів від 11.12.2023 № 18, котрим затверджено представлений разом із позовною заявою кошторис.
11 квітня 2025 року ОМР представлено заперечення на письмові пояснення Позивача, в яких, серед іншого посилається на те, що правовий висновок, викладений у постанові від 31.05.2023 у справі № 335/12292/19 не підлягає застосування до спірних правовідносин; просить суд застосувати правовий висновок, викладений у постанові від 01.09.2020 у справі № 686/6276/19, стосовно того, що у разі відчуження квартири новий власник набуває усіх прав та обов'язків попереднього власника, у той же час, це не передбачає обов'язку покупця сплачувати борги попереднього власника майна.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 на підставі статей 80,119,164 ГПК України поновлено строк Позивачу для подачі нових доказів, долучено додані до письмовим пояснень докази та прийнято їх до розгляду, враховуючи те, що представлені докази надано для спростування викладеного у відзиві на позовну заяву (до позовної заяви долучено кошторис, котрий містить посилання на рішення загальних зборів, котрим його затверджено).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 відкладено розгляд справи на 15 квітня 2025 року.
У призначене на 15 квітня 2025 року представник Департаменту не з'явився, про засідання суду Департамент повідомлений належним чином, що підтверджується наявними довідками про доставку до його електронного кабінету кожної із постановлених у справі ухвал.
15 квітня 2025 року в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
05 жовтня 2026 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи ОСББ “ТРІ-УМФ» (Код ЄДРПОУ 40805386).
01 жовтня 2017 року складено акт приймання-передачі багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що обліковується на балансі КП ЖКС «ПІВНІЧНИЙ» в управління (на баланс) ОСББ “ТРІ-УМФ».
Загальними зборами співвласників багатоквартирних будинків АДРЕСА_3 , (ОСББ “ТРІ-УМФ»), оформленими протоколом від 13.11.2019 № 8, вирішено затвердити внесок на утримання багатоквартирних будинків АДРЕСА_4 у розмірі 4,50 (чотири) гривні 50 копійок за 1 (один) м2 (питання 6 порядку денного).
Статутом ОСББ “ТРІ-УМФ» (Статут), затвердженим протоколом загальних зборів від 22.04.2023, передбачено, що метою створення Об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників щодо користування, володіння і розпорядження спільним майном будинку, збереження і поліпшення техніко-економічних характеристик будинку з метою комфортного проживання (перебування) користувачів житлових та нежитлових приміщень, зниження витрат і втрат ресурсів на утримання спільного майна і на споживання житлово-комунальних послуг, благоустрою прибудинкової території га побутового обслуговування населення, дотримання співвласниками своїх обов'язків, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 2.1).
Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених Законом № 2866. Порядок надходження і використання коштів Об'єднання визначається Законом № 2866 та іншими спеціальними нормативно-правовими актами України (пункт 2.2).
Об'єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів; забезпечити виконання власниками приміщень своїх обов'язків: вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених Законом та статутом Об'єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного, ремонтного та інших фондів Об'єднання (пункт 3.1.6, 3.1.17)
Органами управління Об'єднання є загальні збори співвласників і правління. Контролюючим органом Об'єднання є ревізійна комісія (ревізор) (пункт 4.1).
Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об'єднання. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік (пункт 4.2).
До виключної компетенції загальних зборів належать: затвердження кошторисів, балансу Об'єднання та річного звіту; визначення порядку та строки сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників (пункти 4.3.4, 4.3.7).
Джерелами фінансування є кошти Об'єднання, які складаються з внесків і платежів співвласників (пункт 6.1.2).
Сплата встановлених загальними зборами Об'єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до ремонтного, резервного та інших фондів у розмірах і в строки, що встановлені загальними зборами Об'єднання, є обов'язковою для всіх співвласників (пункт 6.3).
Частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, або користуванні на підставі інвестиційного договору, який було укладено із забудовником Будинку, якщо інше не визначено рішенням загальних зборів Об'єднання (пункт 6.4).
Порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного, ремонтного та інших фондів, встановлюються загальними зборами Об'єднання відповідно до законодавства та Статуту (пункт 6.5).
Співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим сплачувати належні внески і платежі, заборгованість по внескам та платежам яка перевищує 30 діб є порушенням зобов'язання співвласником. При не оплаті внесків та/або платежів протягом трьох місяців та/або наявності заборгованості зі сплати внесків та/або платежів у розмірі який дорівнюються або є більше суми внесків за останні три місяці, власник сплачує додатковий внесок до резервного фонду у розмірі 30% від щомісячного внеску на УБПТ згідно площі квартири, кладовки, нежитлового приміщення які знаходяться у йот власності. Нарахування додаткового внеску відбуваються щомісячно доки сума заборгованості не стане меншою за суму внесків за останні три місяці. Також несвоєчасна сплата внесків та інших платежів, встановлених законодавством та статутними органами Об'єднання (більше трьох місяців), наявність іншої заборгованості власника приміщення перед Об'єднанням вважається добровільною відмовою (без подання про це письмової заяви) власника приміщення від технічної можливості користуватись внутрішньобудинковими інженерними мережами і системами, ліфтами, іншим спільним майном Об'єднання (пункт 7.5.8).
За порушення цього Статуту, Правил проживання і користування спільним майном (у разі їх затвердження Загальними зборами) та прийнятих статутними органами рішень, співвласники несуть відповідальність згідно із законом та вимог цього Статуту, а саме до порушників Правлінням може буди застосовані додаткові внески до ремонтного фонду Об'єднання та/або обмеження у користуванні спільним майном та внутрішньобудинковими мережами (пункт 8.1).
17 липня 2023 року Суворовським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі № 523/9903/23, яким заяву Одеської міської ради задоволено повністю, визнано відмерлою спадщину після смерті ОСОБА_1 , що складається з 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 та визнано відмерлою спадщину після смерті ОСОБА_2 , що складається з 1/2 частки квартири розташованою за адресою: АДРЕСА_5 .
Із представленого тексту судового рішення вбачається, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 - у жовтні 2021, обидва були співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 (по ).
Відповідно до Витягу зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 15.02.2023 року № 71490066, станом на 14 год. 47 хв. 15.02.2023 року заповіти та спадкові договори ОСОБА_1 не укладались.
Відповідно до Витягу зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 15.02.2023 року № 71490033, станом на 14 год. 46 хв. 15.02.2023 року заповіти та спадкові договори ОСОБА_2 не укладались.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.09.2023 у справі № 523/9903/23 виправлено описку в резолютивній частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.07.2023 у справі № 523/9903/23 за заявою Одеської міської ради, за участю заінтересованої особи - Виконавчого комітету Одеської міської ради, про визнання спадщини відмерлою, а саме дати народження спадкодавця ОСОБА_1 .
Державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради Єременком Іваном Миколайовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2023 року № 70723649 проведено державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 (РНОНМ: 2848362251100, номер запису про право власності: 52963648).
Рішенням загальних зборів ОСББ “ТРІ-УМФ», оформлених протоколом від 18.12.2023, затверджено кошторис доходів та витрат, розмір щомісячних внесків УББ (згідно Додатку) - внески на відшкодування витрат на управління (утримання) багатоквартирним будинком та прибудинковою територією. Дата введення в дію кошторису доходів і витрат та розміру щомісячних внесків УББ визначено 01.12.2023. Окрім того передбачено, що внески та платежі сплачувати не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Кошторисом доходів та витрат ОСББ “ТРІ-УМФ», затвердженим рішенням загальних зборів, оформлених протоколом від 18.12.2023), встановлено, зокрема розмір щомісячних внески співвласників ОСББ “ТРІ-УМФ» розміром 5,75 грн/м2, ремонтний фонд 1,00 грн/м2.
17 жовтня 2024 року між Пересипською районною адміністрацією ОМР та ОСОБА_3 укладено договір найму житла, яке відносить до житлового фонду територіального громади м. Одеси № 191, за яким останньому надано в оренду квартиру АДРЕСА_1 , площа квартири 40,7 кв.м.
06 листопада 2024 року Пересипською районною адміністрацією ОМР надано відповідь на звернення ОСББ “ТРІ-УМФ», в якому пропонує рахунок абонентів відкритих на попередніх власників/користувачів квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , списати як безнадійну.
Відповідно до представленого розрахунку ОСББ “ТРІ-УМФ» розмір заборгованості ОМР складає 8278,99 грн, нарахованих впродовж грудня 2021 - жовтня 2024 року, а також 614,12 грн інфляційних нарахувань та 177,10 грн 3% річних, нарахованих у зв'язку із відсутністю своєчасної та остаточної оплати вартості наданих послуг.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
За положеннями часини 1 та 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 385 ЦК України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
У статті 1 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначені в тому числі наступні терміни: об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Факт належності квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності не заперечується сторонами та підтверджується наданими по справі доказами.
Поряд із наведеним спірним постало питання моменту приналежності відповідної квартири територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Верховним Судом у постанові від 01.09.2020 у справі № 686/6276/19 сформовано наступний правовий висновок.
Частиною 2 статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Таким чином, новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.
Згідно із преамбулою Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» він визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Стаття 7 Закону Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов'язкам співвласників багатоквартирного будинку.
Положеннями цієї статті є встановлення у її частині другій правила, відповідно до якого кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Крім того, частина третя цієї ж статті передбачає, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов'язків попереднього власника як співвласника.
Тлумачення наведеної норми права у системному зв'язку з вищеприведеними нормами надає можливість дійти висновку про те, що у даному випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов'язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги.
Тобто з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов'язки співвласника багатоквартирного будинку, а новий власник набуває прав і обов'язків співвласника такого будинку. Адже згідно з частиною 1 статті 2 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
Отже, діючим законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.
У постанові є Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 335/12292/19 наведено наступний правовий висновок.
Верховний Суд визначив, що потрібно враховувати, що територіальна громада не є спадкоємцем за законом чи за заповітом, проте територіальна громада є учасником спадкових відносин щодо визначення юридичної долі відумерлої спадщини, яку складають як права, так і обов'язки, що належали спадкодавцю. Відумерле майно, на яке правомірно вправі претендувати територіальна громада, складає уся спадкова маса, яка залишилася без спадкоємців за законом або заповітом. Тобто спадщина визнається відумерлою в цілому, а не лише стосовно певного об'єкта нерухомості.
Тож територіальна громада виступає так званим екстраординарним спадкоємцем, тоді коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіального громади переходять як права, так і обов'язки, її правовий статус є таким самим, як і у спадкоємців.
Незважаючи на те, що набуття суб'єктивного права у територіального громади на відумерлу спадщину пов'язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади такою самою мірою діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.
В ухвалі Верховного Суду від 31.03.2025 у справі № 539/362/23 зазначено наступне.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1233 ЦК України).
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об'єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Особи, які мають право або зобов'язані подати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання із Спадкового реєстру інформації про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину (частина 1 статті 1277 ЦК України).
Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина 2 статті 1277 ЦК України).
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (частина 3 статті 1277 ЦК України).
Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них (частина 4 статті 1277 ЦК України).
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК України).
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина 1 статті 1282 ЦК України).
До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (стаття 1231 ЦК України).
Касаційним судом зауважено, що: законодавець не кваліфікує набуття територіальною громадою права на відумерлу спадщину як спадкування, а територіальну громаду, в цьому випадку, як спадкоємця; спадкоємці мають право на спадкування, натомість територіальній громаді належить публічний обов'язок. Тобто, територіальна громада має виконати публічний обов'язок, а не здійснити цивільне право чи інтерес, які в неї відсутні; публічний обов'язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини); по своїй суті набуття територіальною громадою права на відумерлу спадщину є специфічним різновидом правонаступництва, адже воно зумовлює не тільки набуття прав («актив»), але й обов'язків («пасив»). При визначенні складу пасиву і виду обов'язків, що включаються до нього основним критерієм має слугувати те, чи не є такі обов'язки особистими і не припинилися внаслідок смерті особи. До майнових обов'язків, що включаються до пасиву, відносяться як ті, які мають договірну сутність (зокрема, сплатити певну грошову суму, виконати роботу, надати послуги, передати річ), так і недоговірну (наприклад, сплата винагороди по публічній обіцянці); при виконанні обов'язків територіальною громадою законодавець встановив межу їх виконання. Такою межею виступає вартість майна набутого територіальною громадою як відумерлої спадщини. Це і не дивно, адже такі обов'язки є боргами особи, яка померла, і виникли внаслідок його діяльності, завдяки чому мають відшкодовуватися саме з його майна, що набувається територіальною громадою як відумерла спадщина. Порядком виконання обов'язків територіальною громадою встановлений в статтях 1281 та 1282 ЦК; законодавець на рівні книги 6 «Спадкове право» ЦК України не передбачає жодних переваг чи пріоритетів для кредиторів у тому разі, якщо обов'язки спадкодавця виконують його спадкоємці порівняно із кредиторами, якщо права на відумерлу спадщину набула територіальна громада. Висновок про те, що при відумерлості спадщини набувається лише право на майно, без обов'язків з очевидністю суперечить здоровому глузду та ставить в різне становище кредиторів, чого законодавець не мав на меті.
Як зазначалось, 17 липня 2023 року Суворовським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі № 523/9903/23, яким заяву Одеської міської ради задоволено повністю, визнано відмерлою спадщину після смерті ОСОБА_1 , що складається з 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 та визнано відмерлою спадщину після смерті ОСОБА_2 , що складається з 1/2 частки квартири розташованою за адресою: АДРЕСА_5 .
Із представленого тексту судового рішення вбачається, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 - у жовтні 2021, обидва були співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 (по ).
Відповідно до Витягу зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 15.02.2023 року № 71490066, станом на 14 год. 47 хв. 15.02.2023 року заповіти та спадкові договори ОСОБА_1 не укладались.
Відповідно до Витягу зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 15.02.2023 року № 71490033, станом на 14 год. 46 хв. 15.02.2023 року заповіти та спадкові договори ОСОБА_2 не укладались.
Приписами статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина 1). Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частина 2).
Приписами частини 4 статті 236 ГПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обміркувавши викладене, господарський суд доходить до висновку, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 335/12292/19, має більш тісний зв'язок із правовідносинами у справі, на відміну від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.09.2020 у справі № 686/6276/19.
Правовий висновок Верховного Суду у справі № 335/12292/19 стосується набуття суб'єктивного права у територіальної громади на відумерлу спадщину, так я зазначено, для територіальної громади такою самою мірою діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.
Відтак, враховуючи викладене, господарський суд з огляду на викладене у рішенні у справі № 523/9903/23 в частині того, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 - у жовтні 2021, доходить до висновку, що квартира, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , котра належала обом в однакових долях (1/2), як відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.
Заявлена ОСББ “ТРІ-УМФ» до стягнення сума заборгованості основного боргу сукупним розміром 8278,99 грн, складається з щомісячних нарахувань впродовж грудня 2021 - жовтня 2024 року.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина 3 статті 75 ГПК України).
Господарський суд враховує, що загальновідомою обставиною є факт виставлення ОСББ відповідних рахунків, котрі включають як комунальні послуги, так і сплату обов'язкових внесків, що в свою чергу, покладає на співвласників обов'язок сплати відповідної суми коштів.
Відповідно до статті 10 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» управління об'єднання співвласників є загальні збори об'єднання, правління, ревізійна комісія об'єднання.
Вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Загальні збори скликаються та проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів з урахуванням положень цієї статті.
Як встановлено судом, загальними зборами співвласників багатоквартирних будинків АДРЕСА_3 , (ОСББ “ТРІ-УМФ»), оформленими протоколом від 13.11.2019 № 8, вирішено затвердити внесок на утримання багатоквартирних будинків АДРЕСА_4 у розмірі 4,50 (чотири) гривні 50 копійок за 1 (один) м2 (питання 6 порядку денного).
Співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим сплачувати належні внески і платежі, заборгованість по внескам та платежам яка перевищує 30 діб є порушенням зобов'язання співвласником. При не оплаті внесків та/або платежів протягом трьох місяців та/або наявності заборгованості зі сплати внесків та/або платежів у розмірі який дорівнюються або є більше суми внесків за останні три місяці, власник сплачує додатковий внесок до резервного фонду у розмірі 30% від щомісячного внеску на УБПТ згідно площі квартири, кладовки, нежитлового приміщення які знаходяться у йот власності. Нарахування додаткового внеску відбуваються щомісячно доки сума заборгованості не стане меншою за суму внесків за останні три місяці. Також несвоєчасна сплата внесків та інших платежів, встановлених законодавством та статутними органами Об'єднання (більше трьох місяців), наявність іншої заборгованості власника приміщення перед Об'єднанням вважається добровільною відмовою (без подання про це письмової заяви) власника приміщення від технічної можливості користуватись внутрішньобудинковими інженерними мережами і системами, ліфтами, іншим спільним майном Об'єднання (пункт 7.5.8 Статуту, затвердженого протоколом загальних зборів від 22.04.2023).
Рішенням ж загальних зборів ОСББ “ТРІ-УМФ», оформлених протоколом від 18.12.2023, затверджено кошторис доходів та витрат, розмір щомісячних внесків УББ (згідно Додатку) - внески на відшкодування витрат на управління (утримання) багатоквартирним будинком та прибудинковою територією. Дата введення в дію кошторису доходів і витрат та розміру щомісячних внесків УББ визначено 01.12.2023. Окрім того передбачено, що внески та платежі сплачувати не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Кошторисом доходів та витрат ОСББ “ТРІ-УМФ», затвердженим рішенням загальних зборів, оформлених протоколом від 18.12.2023), встановлено, зокрема розмір щомісячних внески співвласників ОСББ “ТРІ-УМФ» розміром 5,75 грн/м2, ремонтний фонд 1,00 грн/м2.
В даній справі будь-яких вимог щодо оскарження рішень загальних зборів ОСББ “ТРІ-УМФ» не заявлено, про наявність судових рішень або існуючих судових спорів з приводу таких рішень сторони суду не повідомляли та відповідних доказів не надавали. Надання правової оцінки щодо наявності або відсутності підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів позивача виходить за межи предмету спору по цій справі, а тому суд не приймає до уваги доводи ОМР з цього приводу.
Здійснивши власне перерахування в межах заявлених ОСББ “ТРІ-УМФ» періодів та сум, господарський суд частково не погоджується із заявленою до стягнення сумою основного боргу, оскільки впродовж 13.11.2019 - 01.12.2023 (дата введення в дію, кошторису затвердженого рішенням загальних зборів, оформлених протоколом від 18.12.2023) розмір внеску становив 4,50 грн за 1 кв.м, з 01.12.2023 - 5,75 грн за 1 кв.м та 1,00 грн за 1 кв.м (ремонтний фонд), сплата коштів до останнього передбачена пунктом 6.3 Статуту ОСББ “ТРІ-УМФ», затвердженого протоколом загальних зборів від 22.04.2023.
Відтак, впродовж 01 грудня 2021 - 20 січня 2024 (період прострочення грудень 2021 - грудень 2023) розмір внесків складав 183,15 грн (40,7 * 4,50 = 183,15), впродовж 20 січня 2024 - жовтня 2024 - 274,73 грн (40,7 * 5,75 + (40,7 * 1) = 274,73 грн), відповідно сукупний розмір заборгованості складає 7142,90 грн заборгованості, з яких 4395,60 грн (183,15 * 24 місяців (грудень 2021 - грудень 2023) = 4395,60 грн)) + 2747,30 грн (274,73 * 10 місяців (20 січня 2024 - жовтня 2024) = 2747,30)).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивачем з посиланням на частину 2 статті 265 ЦК України заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні за прострочку виконання грошового зобов'язання, детальний розрахунок позивача міститься на арк.57-58 т.1 справи.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши представлений ОСББ “ТРІ-УМФ» розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, господарський суд частково не погоджується із ним, відтак здійснивши власне перерахування за допомогою Інформаційно-правової системи “Прецедент» в межах заявлених періодів та сум, доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення 136,74 грн 3% річних, 479,85 грн інфляційних нарахувань, з яких 0.47 грн 3% річних та 1.10 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 183.15 грн впродовж 01.12.2021 - 31.12.2021; 0.93 грн 3% річних та 4.76 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 366.30 грн впродовж 01.01.2022 - 31.01.2022; 1.08 грн 3% річних та 8.79 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 549.45 грн впродовж 01.02.2022 - 24.02.2022; 10.70 грн 3% річних та 16.85 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 4212.45 грн впродовж 01.01.2024 - 31.01.2024; 10.45 грн 3% річних та 13.19 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 4395.60 грн впродовж 01.02.2024 - 29.02.2024; 11.87 грн 3% річних та 23.35 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 4670.33 грн впродовж 01.03.2024 - 31.03.2024; 12.16 грн 3% річних та 9.89 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 4945.06 грн впродовж 01.04.2024 - 30.04.2024; 13.26 грн 3% річних та 31.32 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 5219.79 грн впродовж 01.05.2024 - 31.05.2024; 13.51 грн 3% річних та 120.88 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 5494.52 грн впродовж 01.06.2024 - 30.06.2024; 14.66 грн 3% річних, нарахованих на суму 5769.25 грн впродовж 01.07.2024 - 31.07.2024; 15.36 грн 3% річних та 36.26 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 6043.98 грн впродовж 01.08.2024 - 31.08.2024; 15.54 грн 3% річних та 94.78 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 6318.71 грн впродовж 01.09.2024 - 30.09.2024; 16.75 грн річних та 118.68 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 6593.44 грн впродовж 01.10.2024 - 31.10.2024.
Відповідно до підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI, Рішення суду про стягнення (арешт) коштів держаного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.
Згідно з абз.1 пп. 2 п. 9 та абз. 2 п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845, органи казначейства змушені повертати виконавчі документи у разі, якщо боржником зазначено не розпорядника бюджетних коштів.
Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
У відповідності до статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Згідно з частини 2 статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, як зазначав Позивач, згідно з підпункту 27 пункту 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.
Статтею 2 Бюджетного Кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Згідно з статтею 22 Бюджетного Кодексу України Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Відповідно до пункту 1.1. Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради (далі Положення), що затверджене рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021 р. № 535-VІІ “Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції», Виконком ОМР є виконавчим органом ОМР, який створюється ОМР на період її повноважень відповідно до Закону 280/97-ВР, Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради. Після закінчення повноважень ради Виконком ОМР здійснює свої повноваження до формування його нового складу.
Згідно з пунктом 1.3. Положення Виконком ОМР є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов'язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Фінансування видатків Виконкому ОМР здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади (п. 1.4. Положення).
Отже, Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, відтак господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів з Одеської міської ради з рахунків розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про здійснення стягнення грошових коштів з Одеської міської ради з рахунків розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Стосовно посилань Відповідача на форс-мажорні обставини як на підставу для повної або часткової відмови у позові, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року.
З вказаного листа вбачається, що "Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)."
Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.
У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб'єкта господарської діяльності.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Вказаний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань.
Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У рішенні від 03.01.2018 “Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції “справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі “Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у той же час, оскільки приписами Закону України “Про судовий збір» встановлено мінімальний розмір судового збору, який підлягає справленню при зверненні із позовом, на переконання господарського суду, розмір судового збору, який покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, не може бути меншим аніж мінімальний розмір судового збору, встановлений Законом України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241
Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» до відповідача: Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Одеської міської ради та Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про стягнення 9070,21 грн заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» (65069, м. Одеса, просп. Добровольського, буд. 79, Код ЄДРПОУ 40805386) 7142/сім тисячі сто сорок дві/грн 90 коп. заборгованості, 136/сто тридцять шість/грн 74 коп. 3% річних, 479/чотириста сімдесят дев'ять/грн 85 коп. інфляційних нарахувань та 3028/три тисячі двадцять вісім/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору шляхом стягнення грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, Код ЄДРПОУ 04056919).
У задоволені решти заявлених позовних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 18 квітня 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут