65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2778/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Бень В.Е.,
від відповідача (заявника): не з'явився,
розглянувши зареєстровану 02.04.2025 за вх. № 2-486/25
заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ДОВЖЕНКА 2»
про розстрочення виконання рішення суду
у справі № 916/2778/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, Код ЄДРПОУ 40121452)
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ДОВЖЕНКА 2» (65058, м. Одеса, вул. Довженка, буд. 2, Код ЄДРПОУ 38976140)
про стягнення 2051745,92 грн заборгованості,
зазначає наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (надалі - ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“», Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ДОВЖЕНКА 2» (надалі - ОСББ “ДОВЖЕНКА 2», Відповідач) 2051745,92 грн заборгованості, з яких 1342050,00 грн основного боргу, 183975,25 грн пені; 85104,07 грн 3% річних та 440616,60 грн інфляційних нарахувань, у зв'язку із споживання природного газу протягом вересня-грудня 2021 за відсутності укладеного договору, внаслідок чого відповідача включено до портфеля постачальника “останньої надії» та віднесено спожитий газ до об'ємів, поставлених позивачем. Втім, відповідачем обов'язку із своєчасної та остаточної оплати вартості поставленого природного газу не виконано.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 20.06.2024 позовній заяві ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2778/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 позовні вимоги ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» задоволено частково, стягнуто з ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» на користь ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» 1043936,54 грн основного боргу, 15157,30 грн пені, 65365,32 грн 3% річних, 338123,22 грн інфляційних нарахувань та 19187,96 грн витрат зі сплати судового збору.
24 січня 2025 року до Господарського суду Одеської області надійшов запит (ухвала від 20.01.2025) Південно-західного апеляційного господарського суду, яким витребувано матеріали справи № 916/2778/24 у зв'язку із апеляційним оскарженням ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» рішення у справі.
27 січня 2025 року матеріали справи надіслано до суду апеляційної інстанції.
02 квітня 2025 року ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про розстрочення виконання рішення суду на 8 місяців посилаючись на те, що діяльність ОСББ спрямована на створення та підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється без участі суб'єктів господарювання, те, ОСББ є неприбутковою організацією, яка фактично сплачує за послуги надані її мешканцям як колективний споживач; те, що запланований рівень місячний внесків складає приблизно 115982,52 грн, при майже аналогічних витрат, у той же час, вживаються заходи по стягненню заборгованості з мешканців шляхом пред'явлення позовів (справи № 522/13624/23, 522/21385/24-Е); те, що на виконання рішення у справі № 916/3041/23 з ОСББ стягнуто 668014,64 грн, відтак останній перебуває у скрутному матеріальному становищі.
Додатково зазначає, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 залишено без змін.
Відповідно до частини 1 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Станом на час представлення заяви про розстрочення виконання рішення матеріали справи до господарського суду не надходили, у той же час, відповідно до відображеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 залишено без змін.
Відтак, в силу приписів частини 2 статті 241 та статті 284 ГПК України рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 вважається таким, що набрало законної сили 20 березня 2025 року, відсутність матеріалів справи не перешкоджає розгляду представленої заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.04.2024 призначено розгляд заяви ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» в судовому засіданні на 17 квітня 2025 року.
Відповідно до сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок 04.04.2025 до електронного кабінету ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» та його представника підсистемою “Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу про призначення судового засідання на 17 квітня 2025 року.
07 квітня 2025 року матеріали справи надійшли до Господарського суду Одеської області.
08 квітня 2025 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» представлено заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення суду, в яких посилається на не доведення заявником скрутного матеріального становища в контексті наявності підстав для розстрочення виконання рішення суду; стягнуті у розмірі 679471,95 грн кошти свідчать про факт наявності у заявника можливості здійснити погашення заборгованості; наявність заборгованості членів ОСББ свідчить про відсутність належної роботи останнього; те, що стягнута за рішенням суду заборгованість мала бути сплачена ще у лютому 2022 року.
09 квітня 2025 року Господарським судом Одеської області видано накази про примусове виконання рішення та додаткового рішення.
Також 16 квітня 2025 року ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» представлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, в яких посилається на перебування котельні будинку в стані, котрий потребує негайної реконструкції, вартість якої становить близько 2860000,00 грн.
Ухвалами Господарського суду Одеської області забезпечено право участі представника ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду після звернення із відповідним клопотанням.
У призначене на 17.04.2025 судове засідання представник ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» не з'явився, про засідання суду представник та Відповідач повідомлені належним чином
В процесі розгляду заяви представник ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» заперечував проти її задоволення.
17 квітня 2025 року судом у судовому засіданні проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу.
Дослідивши матеріали заяви та справи, вислухавши доводи представника відповідача, господарський суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статтею 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами 1 та 2 статті 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.
За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі “Деркач та Палек проти України» Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, даний пункт передбачає “право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина “судового процесу» для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Іммобільяре Саффі» проти Італії»).
У рішенні по справі “Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі “Глоба проти України» пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
В силу частин 1 та 5 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Частинами 3 та 4 статті 331 ГПК України унормовано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
При цьому судом враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, вказана норма процесуального закону не вимагає.
Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення (розстрочення) виконання, визначено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки (розстрочення) та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов'язковості виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 16.10.2020 у справі № 905/2912/15.
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі “Чижов проти України», заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (“Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі “Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.
Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.09.2020 у справі № 905/30/16, від 14.07.2020 у справі № 908/1884/19 та від 16.01.2020 у справі № 910/1820/19.
Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Водночас чинним законодавством України не передбачено вичерпного переліку обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки (розстрочення), натомість встановлено лише критерії для визначення таких обставин. Зокрема, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Крім того, обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні, а тому не є підставами для надання відстрочки або розстрочення виконання рішення обставини, які зумовлені суб'єктивним фактором і неправомірною поведінкою самого боржника.
З огляду на вищезазначене, господарський суд зауважує на тому, що відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.
У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Частиною 1 статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За умовами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).
Положеннями статті 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування “вірогідності доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж.К. та інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей», тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують її аргументи. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Так, спір у справі виник внаслідок неналежного виконання ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» взятих на себе за укладеним Типовим договором на природного газу зобов'язань в частині своєчасної та остаточної оплати спожитого впродовж жовтня-грудня 2021 року природного газу, у той же час, ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» не ставило під сумнів ані обсягу спожитого природного газу, ані факту спожиття, втім спірним питанням стало визначення вартості спожитого природного газу із урахуванням приписів Закону № 2479-ІХ.
При цьому судом при ухваленні рішення досліджено факт листування між сторонами, в процесі якого ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» повідомляло ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» про наявність підстав для перерахування вартості спожитого природного газу на виконання приписів Закону № 2479-ІХ.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками; колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Так, Закон України “Про ринок природного газу» виокремлює серед суб'єктів ринку природного газу категорії побутового споживача та споживача:
1) побутовий споживач (відповідно до пункту 23 частини 1 статті 1 зазначеного Закону) - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність;
2) споживач (відповідно до пункту 37 частини 1 статті 1 зазначеного Закону) - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно із частиною 2 статті 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Частиною 1 статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (стаття 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Статтями 4 та 6 вказаного Закону передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).
Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління (частина 1 статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники зобов'язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.
Згідно із статтею 12 вказаного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
Отже, в даному випадку ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» в інтересах співвласників укладено договір з позивачем про постачання природного газу для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку.
Суд зазначає, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема газу. Цей газ постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.
Діяльність ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а, відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта, а не комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.
Аналізуючи вказані норми, суд зазначає, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним побутовим споживачем, тобто, юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку та діє в інтересах фізичних осіб - власників квартир, які використовують поставлений позивачем газ виключно для своїх побутових потреб (надані відповідачем послуги з опалення та постачання гарячої води населенню).
Схожа за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 922/1717/23.
Господарський суд враховує викладені у представлених ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» заяві та клопотанні докази, той факт, що з його рахунку стягнуто кошти на виконання рішення суду в іншій справі, факт того, що за позовом Відповідача відкрито провадження (справа № 522/13624/23 та 522/21385/24-Е), тобто останній реалізує наявні в нього права для стягнення простроченої заборгованості з мешканців буднику, представлені докази в підтвердження факту необхідності вжиття термінових заходів, спрямованих на відновлення майна ОСББ.
Отже, надання розстрочення виконання судового рішення дозволить Відповідачеві акумулювати достатню суму коштів (шляхом її отримання внесків від мешканці ОСББ), котру в подальшому спрямувати на погашення заборгованості перед Позивачем, що відповідає інтересам обох сторін.
З огляду на викладене, суд вважає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно Відповідача хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити діяльність Відповідача, спрямовану в першу чергу на забезпечення фізичних осіб - власників квартир відповідним обсягом комунальних послуг, в тому числі з метою забезпечення вирішення соціально важливих питань.
Водночас господарський суд наголошує на тому, що розстрочення виконання рішення жодним чином не зменшує суму грошових коштів, яка має бути сплачена Відповідачем на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі № 916/2778/24, натомість таке розстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення без накопичення боргів, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора), тим більше, що тривалість відповідного розстрочення для стягувача не є надмірною та підлягає визначенню з урахуванням дозволених процесуальним законом меж (1 рік з дня ухвалення такого рішення).
Імперативні приписи частини 5 статті 331 ГПК України встановлюють, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно з частиною 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, господарський суд законодавчо обмежений річним терміном розстрочки виконання рішення саме з дня ухвалення такого рішення, а не з дати набрання ним законної сили.
Проте, визначення періоду розстрочення виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду. Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким (постанова Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 926/4693/23).
Враховуючи вищевикладене, з огляду не подання позивачем до господарського суду жодного доказу на підтвердження погіршення його фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні його діяльності чи завдання останньому збитків в результаті розстрочення виконання судового рішення у даній справі, беручи до уваги зумовлені об'єктивними обставинами, які зумовлюють погіршення фінансового становища Відповідача і недостатність у нього коштів для одномоментного погашення боргу перед Позивачем, господарський суд, користуючись дискреційними повноваженнями, наданими положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСББ “ДОВЖЕНКА 2» та розстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі № 916/2778/24 строком на 8 місяців з дня ухвалення такого рішення, що є адекватним проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами законодавства, яке регулює порядок виконання судових рішень, у тому числі і можливість відстрочення їх виконання на строк, який не може перевищувати одного року з дня їх ухвалення.
Відстрочення виконання рішення суду в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Керуючись ст.ст.233,234,235,331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Заяву (зареєстрована 02.04.2025 за вх. № 2-486/25) Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ДОВЖЕНКА 2» про розстрочення виконання рішення суду у справі № 916/2778/24 на 8 (вісім) місяців рівними щомісячними платежами задовольнити.
Розстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі № 916/2778/24 строком на 8 (вісім) місяців рівними щомісячними платежами починаючи з травня 2025 року за наступним графіком виконання судового рішення: до 01.05.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн; до 01.06.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн; до 01.07.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн; до 01.08.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн; до 01.09.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн; до 01.10.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн; до 01.11.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн; до 01.12.2025 сплаті підлягає 185221,29 грн.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Повна ухвала складена 18 квітня 2025 р.
Суддя Гут Сергій Федорович