вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
про закриття провадження у справі
"07" квітня 2025 р. Справа № 911/523/25
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянувши матеріали справи
за позовом Селянського (фермерського) господарства «Яковлев»
до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області
про скасування реєстрації кадастрових номерів
за участю представників
позивача: Яковлев Д.Е. - самопредставництво;
відповідача: не з'явився,
встановив:
Селянське (фермерське) господарство «Яковлев» (далі - позивач, СФГ «Яковлев») звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 04.02.2025 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру), у якій просить суд зобов'язати ГУ Держгеокадастру скасувати реєстрації кадастрових номерів 3220886700:07:004:0387 та 3220886700:07:004:0388.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що згідно з Державним актом ОСОБА_1 надано земельну ділянку у розмірі 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства. 17,52 га цієї земельної ділянки переоформлено членами СФГ «Яковлев» у приватну власність, а 16,24 га земельної ділянки успадкував брат голови СФГ «Яковлев» ОСОБА_2 на підставі рішення суду.
Позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію 02.08.2000 СФГ «Яковлев» зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу.
Відповідно до викладених у позові обставин, позивачу стало відомо, що в межах земель СФГ «Яковлев» зареєстровано дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3220886700:07:004:0387 та 3220886700:07:004:0388. Проте, як стверджує позивач, жодного документа або повідомлення про відчуження земельних ділянок до СФГ «Яковлев» або голови фермерського господарства не надходило. У зв'язку з цим позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою, у відповідь на яку останнім жодних рішень прийнято не було.
Господарський суд Київської області ухвалою від 19.03.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 07.04.2025.
Через підсистему «Електронний суд» 01.04.2025 від ГУ Держгеокадастру надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та розглядати справу без участі представника ГУ Держгеокадастру.
Обгрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач зазначає, що відповідно до інформації відділу № 2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління (далі - Відділ) земельна ділянка з кадастровим номером 3220886700:07:004:0387 зареєстрована 22.07.2014 за заявою про державну реєстрацію земельної ділянки від 22.07.2014 № 3В-3203176022014 ОСОБА_3 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (розробник - ПП «Екватор-2012»). Земельна ділянка з кадастровим номером 3220886700:07:004:0388 зареєстрована 22.07.2014 за заявою про державну реєстрацію земельної ділянки від 22.07.2014 № 3B-3203176042014 ОСОБА_4 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (розробник - ПП «Екватор-2012»).
Відповідач стверджує, що вказані земельні ділянки сформовані та зареєстровані належним чином, а їхня реєстрація здійснена відповідно до чинного законодавства, оскільки в їх межах не було сформовано та зареєстровано інших земельних ділянок, наданих у власність чи користування.
Відповідач зазначає, що в порядку інформаційної взаємодії від органу (суб'єкта) державної реєстрації прав до Державного земельного кадастру надійшла інформація про те, що: на земельну ділянку з кадастровим номером 3220886700:07:004:0388 07.04.2015 зареєстровано право власності за ОСОБА_4 та право оренди за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг МС» від 15.03.2021; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220886700:07:004:0387 07.04.2015 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 та право оренди за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг МС» 01.01.2020.
На думку відповідача, позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає вимогам частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу України та частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки за рішенням суду можливо виключно разом із одночасним скасуванням усіх речових прав щодо таких земельних ділянок, в тому числі оренди, а територіальні органи Держгеокадаструне мають повноважень у сфері скасування речових прав на нерухоме майно, які були зареєстровані на такі земельні ділянки вже після їх державної реєстрації в Державному земельному кадастрі. Таким чином, відповідач вважає, що ГУ Держгеокадастру є неналежним відповідачем у цій справі та повинне виступати у ролі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - особи, на права або обов'язки якої може вплинути рішення у справі, оскільки відповідач не є органом реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Через підсистему «Електронний суд» 04.04.2025 від СФГ «Яковлев» надійшла відповідь від 03.04.2025 на відзив, у якій позивач зазначає, що державний кадастровий реєстратор ГУ Держгеокадастру, приймаючи рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, не взяв до уваги, що її частина знаходиться в межах вже сформованої та зареєстрованої в Державному земельному реєстрі земельної ділянки. Так, на думку позивача, державний кадастровий реєстратор ГУ Держгеокадастру протиправно зареєстрував земельну ділянку, чим порушив права СФГ «Яковлев» на користування земельною ділянкою. Через дії державного кадастрового реєстратора відбулося накладення частини земельної ділянки на іншу.
У підготовче засідання 07.04.2025 з'явився представник позивача; представник відповідача не з'явився. Суд врахував клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності його представника.
За результатами підготовчого засідання суд дійшов висновку, що спір у цій справі не належить до юрисдикції господарського суду з огляду на таке.
Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Зокрема, пунктами 6, 10, 15 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Водночас за змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).
Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити у спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
За приписами статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема: власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; замовника документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки державної, комунальної власності, у випадках, коли розроблення такої документації відбувається без дозволу органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування тощо.
Згідно із частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Таким чином, рішення органу державної влади у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Предметом спору в цій справі є вимоги СФГ «Яковлев» до ГУ Держгеокадастру про скасування реєстрації кадастрових номерів 3220886700:07:004:0387 та 3220886700:07:004:0388.
Позивач вважає, що відповідач протиправно зареєстрував земельні ділянки з кадастровими номерами 3220886700:07:004:0387 та 3220886700:07:004:0388, оскільки такі частково накладаються на землі СФГ «Яковлев», які перебувають у його користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70 від 23.04.2001.
ГУ Держгеокадастру у своєму відзиві, серед іншого, зазначило, що спірні земельні ділянки зареєстровані на праві власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Оскільки відповідач всупереч вимогам пункту 1 частини шостої статті 165 ГПК України не долучив до відзиву доказів на підтвердження зазначених обставин, суд, в порядку частини четвертої статті 74 ГПК України таз метою вирішення питання щодо подальшого руху справи, здійснив запити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В результаті отримання відповідей № 1266525 та № 1266535 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованими засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 04.04.2025, суд з'ясував, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220886700:07:004:0387 площею 2 га зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 ; земельна ділянка з кадастровим номером 3220886700:07:004:0388 площею 2 га зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 .
Доказів про наявність у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 статусу підприємців матеріали справи не містять.
Таким чином, спір у цій справі є спором, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно (земельні ділянки) іншими особами, за якими зареєстровані речові права на це майно, - фізичними особами, які не є підприємцями.
Саме із цих підстав зазначений спір не належить до юрисдикції господарських судів та має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
При цьому суд також враховує, що хоча власники спірних земельних ділянок (фізичні особи) не зазначені позивачем під час подання позову як відповідачі, проте вказана обставина не може бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків таких фізичних осіб.
Суд звертає увагу на те, що аналогічні правові висновки щодо розгляду у порядку цивільного судочинства земельних спорів за участю фізичних осіб викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16 (провадження № 12-69гс18), у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 911/4062/16, від 13.06.2018 у справі № 911/4112/16, від 04.10.2018 у справі № 911/43/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 13.11.2018 у справі № 904/8880/17.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Пунктом 2 частини другої статті 185 ГПК України визначено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства і тому позивач повинен звернутись до суду загальної юрисдикції за місцезнаходженням земельних ділянок, відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно із частиною четвертою статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Положеннями пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже питання щодо повернення СФГ «Яковлев» з державного бюджету судового збору, сплаченого за подання позову, буде вирішено судом у випадку подання позивачем відповідного клопотання.
Керуючись статтею 185, пунктом 1 частини першої статті 231, статтями 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Закрити провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскарженав порядку та у строки, передбачені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 21.04.2025.
Суддя О.В. Щоткін