ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.04.2025Справа № 910/9847/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Дирекції виставок Спілки Художників України (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 1-5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» (04209, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 16, квартира 112)
про стягнення 411 071,16 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Дирекція виставок Спілки Художників України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» (далі - відповідач) про стягнення 411 071,16 грн, з яких: 284 000,00 грн основного боргу, 79 298,20 грн пені, 17 950,00 грн штрафу, 3% річних у розмірі 11 633,38 грн та 18 189,58 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за укладеним між сторонами Договором про розстрочення заборгованості від 08.08.2022 за Договором оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2019 в частині повної та своєчасної оплати щомісячних сум згідно графіку погашення заборгованості, у зв'язку з чим у відповідача залишилась частина несплаченої заборгованості, на яку були нараховані пеня, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви 5 (п'ять) днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду доказів направлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача засобами поштового зв'язку листом з описом вкладення. Позивачем, у строк встановлений судом, подано заяву про усунення недоліків позовної заяви з долученням відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Вказаною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу; повідомлено сторін, що у разі надходження до суду відзиву відповідача на позовну заяву позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач в свою чергу має право подати заперечення на відповідь на відзив позивача. Всі заяви, клопотання, заперечення подати до суду в строк до 23.09.2024 з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.
20.09.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що враховуючи дані претензії позивача № 01-150-12 від 01.07.2022 про розмір заборгованості за найм приміщення станом на 29.06.2022 у сумі 143 715,46 грн та умови додаткової угоди № 8 від 01.08.2021, якою продовжено дію договору з 01.08.2021 до 31.03.2022 та збільшено розмір орендної плати до 50 000,00 грн за місяць, заборгованість за договором оренди станом на 08.08.2022 не могла бути більшою ніж 193 715,46 грн (143 715,46 грн згідно претензії + 50 000,00 грн за липень 2022 року). Хоча в претензії невірно зазначено реквізити договору (від 01.11.2020 № 845/405ор), мова йде про те саме приміщення, що є предметом договору оренди від 01.03.2019, а саме кімната № 405, розташована за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 1-5.
Відповідач зазначав, що оскільки в приміщенні зберігались речі відповідача, ним під тиском позивача був підписаний договір про розстрочення заборгованості від 08.08.2022 в значно більшому розмірі, ніж реальна сума заборгованості за договором оренди та на вкрай невигідних для себе умовах, який відповідач, посилаючись на положення частини першої ст. 233 Цивільного кодексу України, має намір визначати недійсним в окремому провадженні.
Також відповідач зазначав, що відповідно до п. 2.1. Договору, боржник зобов'язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 3 договору, однак договір не містить пункту 3, а в розділі 3 договору під назвою «відповідальність сторін за невиконання умов договору» не зазначена сума заборгованості, яку згідно з п. 2.1 Договору зобов'язується виплатити боржник.
Крім того, відповідач заперечує проти розрахунку штрафних санкцій позивача, оскільки:
- він ґрунтується на графіку погашення заборгованості, в якому наявна помилка в зазначені сум платежів на 8 000,00 грн, оскільки сумарний розмір заборгованості в колонці «сума» становить 403 000,00 грн, а не 395 000,00 грн, що суперечить п. 1.1. Договору, та які могли бути відняті позивачем як від останнього платежу, так і від будь-якого іншого з платежів, проте при розрахунку штрафних санкцій позивач на свій розсуд змінив графік платежів, віднявши саме від останнього платежу вказані помилкові 8 000,00 грн.
- графік погашення заборгованості суперечить умовам п. 2.1. Договору в частині визначення строку перерахування щомісячного платежу, оскільки графік передбачає, що платежі мають здійснюватись до 15 числа кожного місяця, в той час як, п. 2.1. Договору передбачає, що такі платежі перераховуються не пізніше останнього число відповідного місяця. За вказаних обставин розрахунки позивачем штрафних санкцій, виходячи з кінцевого строку оплати 15-го числа кожного місяця, є невірними. Водночас відповідач позбавлений можливості здійснити власний розрахунок, оскільки йому невідомо, якою мала бути вірна домовленість щодо графіку платежів.
Також відповідач при вирішенні питання стягнення штрафних санкцій, просив суд врахувати його інтереси та зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що дійсний розмір заборгованості відповідача за договором оренди від 01.03.2019, станом на 01.08.2022, складав не більше ніж 193 715,46 грн, а не 395 000,00 грн, як зазначено в договорі про розстрочення заборгованості, що підтверджується претензією позивача; розмір штрафних санкцій складає 127 000,00 грн, що становить майже 1/2 частину від залишку заборгованості; заборгованість виникла в тому числі після введення в Україні воєнного стану, що є обставиною надзвичайного характеру, підтвердженою листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яка вплинула на господарську діяльність відповідача та його фінансовий стан, оскільки більшість проектів, які виконувались відповідачем, були призупинені, замовники припинили розрахунки з відповідачем, внаслідок чого відповідач опинився у критичному фінансовому становищі та не міг виконувати зобов'язання за договором оренди та погасити заборгованість перед позивачем. Обставини щодо ускладнення господарської діяльності відповідача у 2022 році внаслідок введення воєнного стану в Україні підтверджується листом Національного банку України.
28.09.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначав, що представник позивача отримав відзив на позовну заяву через електронний кабінет 24.09.2024, також позивач 26.09.2024 отримав відзив на позовну заяву за посередництвом ПАТ «Укрпошта», але за невідомих позивачу обставин, на веб-сайті ПАТ «Укрпошта» зазначено про те, що такий лист отриманий 20.09.2024, проте ухвалою про відкриття провадження у справі судом не було встановлено строк для подання відповіді на відзив, але визначено, що всі заяви, клопотання, заперечення сторони мають подати до суду в строк до 23.09.2024 з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст. 170 ГПК України, у зв'язку з чим, враховуючи, що відзив на позовну заяву представником позивача був отриманий в електронному кабінеті лише 24.09.2024, просив суд визначити поважними причини пропуску строку подання відповіді на відзив, прийняти його до розгляду та розгляд справи здійснювати з урахуванням аргументів викладених у ньому.
Заперечуючи проти аргументів відповідача, позивач посилався на те, що претензія, на яку посилається відповідач, не стосується правовідносин у межах цієї справи, направлена від Національної спілки Художників України, а не Дирекцією Спілки художників України, з якою були укладені договір оренди та договір про розстрочення виконання зобов'язань, та яка не є стороною справи, а вимоги в ній стосуються іншого договору оренди № 845/405ор від 01.11.2020, що не укладався між позивачем та відповідачем. Доказів, які б підтверджували здійснення на нього тиску позивачем (звернення до правоохоронних органів, направлення претензії позивачу, тощо), відповідач не надав.
На думку позивача, уклавши договір про розстрочення заборгованості та здійснивши платежі на його виконання, відповідач визнав свою заборгованість у розмірі 395 000,00 грн, яка виникла на момент укладання договору про розстрочення, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження меншої суми заборгованості як на дату укладання договору про розстрочення, так і на момент подання позову відповідач не надав.
Також позивач зазначав, що з положень п. 2.1. та п. 2.2. Договору випливає, що сторони домовились про виконання зобов'язань відповідно до графіку, і строки платежів визначалися саме цим графіком, що підтверджується також здійсненими відповідачем платежами в більшості до 15 числа кожного місяця, а не до кінця місяця. Вказане стосується і помилкового зазначення в графіку платежів останнього платежу в сумі 50 000,00 грн, проте відповідачем перші 5 платежів згідно графіку були здійснені у сумах, що були визначені графіком. Відповідачем не надано доказів того, що строки внесення платежів були нав'язані йому або що він звертався до позивача з вимогою про внесення змін до договору у зв'язку з наявністю різночитання або до суду з вимогою тлумачення умов договору згідно зі ст. 213 ЦК України.
Щодо неможливості своєчасного виконання відповідачем зобов'язань через початок військових дій, позивач зазначав, що враховуючи положення додаткової угоди № 8 від 01.08.2021, договір оренди після 31.03.2022 не був продовжений та у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди, після завершення активних бойових дій у місті, сторони уклали договір про розстрочення їх виконання, що свідчить про припинення договору оренди через місяць після початку активних бойових дій, а заборгованість у розмірі 395 000,00 грн, що еквівалентна вартості майже 8 місяців користування приміщенням, виникла ще до початку бойових дій у м. Києві та Київській області. З листа НБУ про повернення передоплати не вбачається, що дана передоплата відповідачем була повернута, а тому така вимога не може бути врахована судом, як доказ скрутного становища відповідача, а також не може підтверджувати те, що невиконання зобов'язання викликане саме скрутним матеріальним становищем боржника.
Щодо вимоги відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазначав, що відповідачем не надано жодного належного доказу та аргументу на підтвердження здійснення судом такого зменшення та, при вирішенні вказаного питання, просив звернути увагу на те, що заборгованість відповідача складає майже вартість 8 місяців користування приміщенням; заборгованість виникла до початку військових дій; укладання договору про розстрочення виконання зобов'язання викликано тим, що позивач пішов на зустріч відповідачу, який неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором та укладаючи такий договір фактично відмовився від здійснення нарахувань визначених ст. 625 ЦК України та штрафних санкцій, сплата яких виникла у відповідача за період з 2021 року по серпень 2022 року; позивач не звертався до суду з вимогою про дострокове стягнення з відповідача заборгованості, не розірвав договір про розстрочення виконання зобов'язання та до дати подання позову не вимагав у позивача сплати будь-яких штрафних санкцій за договором.
04.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення, в яких останній зазначав, що відзив було отримано позивачем 20.09.2024, що підтверджується відомостями з сайту Укрпошта про вручення поштового відправлення, отримання позивачем в подальшому відзиву ще й в підсистемі «Електронний суд» не спростовує цієї обставини, у зв'язку з чим, на думку відповідача, позивачем пропущено строк для подання відповіді відзив без поважних причин.
Також відповідач посилався на те, що копію відповіді на відзив було отримано ним в підсистемі ЄСІТ «Електронний суд» 28.09.2024, яке було вихідним днем як і 29.09.2024 (субота та неділя), відповідач мав лише 3 дні для підготовки заперечень на відповідь на відзив з 5 днів, встановлених ухвалою про відкриття провадження по справі, у зв'язку з чим, враховуючи, що відповідачем було пропущено строк для подання заперечень на 1 календарний день, останній також просив поновити строк для подання заперечень на відповідь на відзив та приєднати заперечення до матеріалів справи та врахувати їх доводи при ухвалені рішення.
Заперечення відповідача мотивовані тим, що внаслідок введення воєнного стану в Україна з 24.02.2022, фінансовий стан відповідача в 2022-2023 роках значно погіршився внаслідок припинення господарських відносин з контрагентами та призупинення проектів, у тому числі через вказану обставину відповідач припинив користування приміщенням, яке орендував у позивача, на підтвердження чого було додано листи Національного Банку України, який є одним з основних замовників, про припинення договірних відносин та пред'явлення останнім претензій про плату штрафних санкцій; пред'явлення п'яти позовів від контрагента ТОВ «Охоронні системи майбутнього», за результатами розгляду яких було стягнуто з відповідача заборгованість у виконавчому провадженні, що підтверджується відповідними відомостями; фінансовим звітом малого підприємства за 2022 рік. Вказані обставини відповідач просив врахувати при визначенні розміру штрафних санкцій та звільнити його від сплати штрафних санкцій, нарахованих позивачем.
Відповідач, окрім погіршення майнового стану, просив врахувати, що в період з 15.08.2022 по 15.08.2023 він намагався виконувати договір та сплатив позивачу 111 000,00 грн, що складає майже 1/3 третину заборгованості, при цьому у вказаний час відповідач приміщенням не користувався, а отже, не сплата заборгованості не заважала позивачу здати приміщення іншому орендарю. Збитки у зв'язку з неповним виконанням договору позивач не зазнав. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що графік платежів, що є додатком до договору, містить помилку, яка не дозволяє визначити точні суми та періоди погашення заборгованості, про що зазначено у відзиві. Зокрема, згідно з графіком сума заборгованості на 8000,00 грн перевищує заборгованість, розмір якої визначено договором.
Відповідач також зазначав, що його представником невірне надано тлумачення раніше наданої претензії, оскільки відповідач користувався ще одним орендованим приміщенням за тією самою адресою згідно з договором від 01.11.2020 № 845/405ор., орендодавцем за яким було Національної спілки Художників України. Водночас вказаною претензією підтверджується виникнення заборгованості по орендній платі ще перед одним орендодавцем у зв'язку з введенням воєнного стану.
Частиною першою ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частина четверта ст. 119 ГПК України).
Відповідно до частини четвертої ст. 166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.
Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина друга ст. 251 ГПК України).
Ухвалою суду від 13.08.2024 повідомлено сторін, що у разі надходження до суду відзиву відповідача на позовну заяву позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач в свою чергу має право подати заперечення на відповідь на відзив позивача. Всі заяви, клопотання, заперечення подати до суду в строк до 23.09.2024 з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст. 170 ГПК України.
Як встановлено судом, відзив на позовну заяву було отримано позивачем засобами поштового зв'язку Укрпошта 20.09.2024, а відповідь на відзив була сформована в системі «Електронний суд» 28.09.2024 та зареєстрована судом 30.09.2024, що підтверджується штампом вхідного документу Господарського суду міста Києва.
Разом з тим, в аспекті зазначеного суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016 року). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.
Також Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Також слід зазначити, що основними засадами (принципами) господарського судочинства відповідно ст. 2 ГПК України є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.
Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх її учасників.
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, п. 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», п. 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пп. 17 - 18 рішення від 06.02.2001 у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).
Враховуючи той факт, що позивачем пропущено строк на подання відповіді на відзив на п'ять днів, приймаючи до уваги заперечення відповідача, задля уникнення в даному випадку надмірного формалізму та обмеження права на доступ до суду, суд вважає за доцільне, для забезпечення сторонам рівних прав під час судового розгляду, поновити позивачу строк для подання відповіді на відзиву.
Приймаючи до уваги викладене, строк на подання заперечень на відповідь на відзив теж підлягає поновленню.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.03.2019 між Дирекцією виставок Спілки Художників України (далі - Орендодавець) та ТОВ «Українські архітектурні технології» (далі - Орендар) був укладений Договір № 1 оренди нежитлового приміщенні (далі - Договір оренди).
Згідно з п. 1.1. Договору оренди, Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування без права викупу нежитлове приміщення (кімната № 405), яке є колективною власністю Національної спілки художників України, корисною площею 300 м2, балансовою вартістю орендованого майна 1 817 748,00 грн, необхідного для статутної (господарської) діяльності Орендаря, розташоване за адресою: Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 1-5.
Передача орендованого приміщення оформлюється приймально-здавальним Актом де вказується дата, з якої Договір набуває чинності (Додаток № 1). Без Акту приймання-передачі приміщення цей Договір вважається недійсним (п. 1.3. Договору оренди).
Умовами п. 1.5. Договору оренди передбачено, що орендоване приміщення надається для здійснення статутної (господарської) діяльності, розміщення офісу.
Відповідно до п. 6.1. Договору оренди, строк дії Договору обчислюється з 1 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року.
Після закінчення терміну оренди і при відсутності у сторін намірів щодо продовження терміну дії цього Договору, Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване приміщення протягом 3 (трьох) днів з дня припинення дії Договору згідно Акта прийому-передачі приміщення (п. 6.6. Договору оренди).
Згідно з п. 6.9. Договору оренди, дія Договору припиняється після підписання сторонами Акта передачі орендованого приміщення від Орендаря Орендодавцю.
Пунктом 7.10. Договору оренди передбачено, зміни і доповнення або розірвання даного Договору допускається за взаємної згоди сторін, крім випадків, передбачених цим Договором.
Всі додатки до цього Договору є невід'ємною його частиною: Додаток № 1 - Акт прийняття-передачі приміщення (п. 9.1. Договору оренди).
Орендодавець надав Орендарю в тимчасове користування нежитлове приміщення № 405 на 4 поверсі Центрального будинку художника Національної спілки художників України, що знаходиться за адресою: Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 1-5, корисною площею 300 м2 (балансова вартість найманого майна становить 1 817 748,00 грн), що підтверджується підписаним представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток Актом приймання-здачі нежитлового приміщення від 01.03.2019, що є Додатком № 1 до Договору № 1 від 01.03.2019.
Укладеними між сторонами Додатковими угодами № 3 від 17.12.2019, № 4 від 30.06.2020, № 5 від 01.09.2020, № 6 від 24.12.2020, № 7 від 01.06.2021, № 8 від 01.08.2021 до Договору оренди № 1 від 01.03.2019, дію Договору було продовжено: на 6 місяців - з 01.01.2020 до 30.06.2020, на 2 місяці - з 01.07.2020 до 31.08.2020, на 4 місяці - з 01.09.2020 до 31.12.2020, на 4 місяці - з 01.01.021 до 01.05.2021, на 3 місяці - з 01.05.2021 до 31.07.2021, з 01.08.2021 до 31.03.2022.
Також вказаними угодами сторонами погоджено збільшення розміру орендної плати, востаннє - до 50 000,00 грн на місяць.
08.08.2020 між Дирекцією виставок Спілки Художників України (далі - Кредитор) та ТОВ «Українські архітектурні технології» (далі - Боржник) був укладений Договір про розстрочення заборгованості за Договором № 1 від 01.03.2019 (далі - Договір розстрочення).
Згідно з п. 1.1. Договору розстрочення, у порядку та на умовах, що визначені договором, Кредитор та Боржник домовилися про розстрочення кредиторської заборгованості за Договором № 1 від 01.03.2019, яка утворилася у Боржника перед кредитором станом на 01 серпня 2022 р. у розмірі 395 000,00 грн в тому числі ПДВ 20% - 65 833,33 грн (далі - заборгованість), шляхом розстрочення на 12 (дванадцять) календарних місяців без відстрочення її погашення.
Боржник зобов'язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 3 Договору, шляхом перерахування щомісяця коштів з поточного рахунка Боржника на поточний рахунок Кредитора рівними частинами починаючи з першого числа місяця, в якому укладено Договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з Додатком № l, який є його невід'ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця (п. 2.1. Договору розстрочення).
Відповідно до п. 2.2. Договору розстрочення, зобов'язання Боржника із сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Кредитора коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості на відповідний місяць.
У разі коли у Боржника існує прострочена сума оплати щомісячних платежів за попередні місяці, Кредитор зараховує кошти, що надійшли від Боржника, як погашення заборгованості за простроченими платежами незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу (п. 2.3. Договору розстрочення).
Пунктом 2.4. Договору розстрочення передбачено, що Боржник має право на дострокове погашення заборгованості.
Згідно з п. 3.1. Договору розстрочення, у випадку порушення строків сплати платежів за цим Договором (несплата, неповна оплата) Боржник зобов'язаний сплатити Кредитору пеню у розмірі Подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період наявності заборгованості, за кожний день прострочення оплати. Пеня розраховується від несплаченої в строк суми.
Боржник у випадку порушення строків здійснення платежів по цьому Договору (несплати, неповної оплати) додатково зобов'язується сплатити Кредитору штраф у розмірі 5% від несплаченої суми у строк (п. 3.2. Договору розстрочення).
Умовами п. 6.1. та п. 6.2. Договору розстрочення, Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та погодження з гарантом і діє до 31 липня 2023 року. У разі дострокового погашення заборгованості договір вважається виконаним.
Сторонами було погоджено Графік погашення заборгованості, що є Додатком № 1 до Договору розстрочення, згідно з умовами якого, дата та сума погашення становлять: 15.08.2022 - 10 000,00 грн, 15.09.2022 - 10 000,00 грн, 15.10.2022 - 10 000,00 грн, 15.11.2022 - 26 000,00 грн, 15.12.2022 - 26 000,00 грн, 16.01.2023 - 49 000,00 грн, 15.02.2023 - 49 000,00 грн, 15.03.2023 - 49 000,00 грн, 17.04.2023 - 49 000,00 грн, 15.05.2023 - 49 000,00 грн, 15.06.2023 - 50 000,00 грн. Загальна сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до Договору про реструктуризацію заборгованості 395 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 65 833,33 грн.
Проте, за твердженням позивача, відповідачем неналежним чином виконанні умови Договору розстрочення та погашення заборгованості здійснено лише частково на загальну суму 111 000,00 грн, з яких: 12.08.2022 - 10 000,00 грн, 28.10.2022 - 20 000,00 грн, 16.11.2022 - 26 000,00 грн, 15.12.2022 - 26 000,00 грн, 19.10.2023 - 4000,00 грн, 13.11.2023 - 15 000,00 грн, 11.12.2023 - 7000,00 грн та 11.12.2023 - 3 000,00 грн, у зв'язку з чим несплачена сума заборгованості відповідача становить 284 000,00 грн, яка в добровільному порядку сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як встановлено судом, договірні відносини сторін виникли на підставі Договору № 1 оренди нежитлового приміщенні від 01.03.2019 та Договору про розстрочення заборгованості від 08.08.2020 за Договором № 1 від 01.03.2019.
Договір № 1 оренди нежитлового приміщенні від 01.03.2019, укладений між сторонами, є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання §1 Глави 58 ЦК України та §5 Глави 30 ГК України.
Відповідно до норм частини першої та другої ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста ст. 283 ГК України).
Згідно з частиною першою ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частиною першою ст. 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина п'ята ст. 762 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами частини першої ст. 193 ГК України.
За частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заборгованість перед позивачем за Договором № 1 оренди нежитлового приміщенні від 01.03.2019 станом на 01.08.2022 у розмірі 395 000,00 грн підтверджена відповідачем у Договорі про розстрочення заборгованості від 08.08.2020, уколеному між сторонами.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на підписання Договору про розстрочення заборгованості від 08.08.2020 за Договором № 1 від 01.03.2019 під натиском позивача та намір визначати його недійсним в окремому провадженні відповідно до частини першої ст. 233 ЦК України, проте відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом враховано, що сторонами не оспорювалась правомірність Договору про розстрочення заборгованості від 08.08.2020 за Договором № 1 від 01.03.2019, та не визнано недійсним повністю або в окремих його частинах, доказів протилежного матеріали справи не містять, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.
За умовами Договору розстрочення, сторонами погоджено розстрочення заборгованості у розмірі 395 000,00 грн на 12 (дванадцять) календарних місяців без відстрочення її погашення шляхом перерахування щомісяця коштів рівними частинами починаючи з першого числа місяця, в якому укладено Договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з Додатком № l, який є його невід'ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останнім було погашено лише частину заборгованості у загальному розмірі 111 000,00 грн, у зв'язку з чим несплачена сума заборгованості відповідача становить 284 000,00 грн.
Слід зазначити, що судом не приймається до уваги посилання відповідача на менший розмір заборгованості , ніж заявлений позивача, що підтверджується претензією № 01-150-12 від 01.07.2022, оскільки самим відповідачем зазначено про помилковість тлумачення її змісту, та користування відповідачем ще одним орендованим приміщенням за тією самою адресою згідно з договором від 01.11.2020 № 845/405ор, укладеним з орендодавцем Національної спілки Художників України.
Також, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на відсутність в Договорі розстрочення п. 3, в якому зазначена сума заборгованості, що підлягає сплаті згідно п. 2.1. Договору розстроченні, оскільки розмір заборгованості та порядок її погашення погоджені сторонами у п. 1.1., п. 2.1. та п. 2.2. Договору розстрочення.
Враховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача з орендної плати в сумі 284 000,00 грн підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем та не спростовано її розмір, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 79 298,20 грн пені та 17 950,00 грн штрафу, суд зазначає наступне.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини першої ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша ст. 612 ЦК України).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
В силу положень частини шостої ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом враховано, що згідно з п. 7 розділу IX ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто з 12.03.2020 по 30.07.2023 (через 30 днів з дня відміни карантину) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) та № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Продовження строку, передбаченого ст. 232 ГК України, на період дії в України воєнного стану, нормами діючого законодавства не передбачено.
Згідно з п. 3.1. Договору розстрочення, у випадку порушення строків сплати платежів за цим Договором (несплата, неповна оплата) Боржник зобов'язаний сплатити Кредитору пеню у розмірі Подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період наявності заборгованості, за кожний день прострочення оплати. Пеня розраховується від несплаченої в строк суми.
У численних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду суд зазначав, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання «за кожний день прострочення», установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою ст. 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок «нараховується протягом року» тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок «до повного виконання зобовязання», «до повної сплати заборгованості», «протягом всього періоду існування прострочення» тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що такий підхід до застосування частини шостої ст. 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, ухвалі від 23.01.2024 911/952/22
Враховуючи висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, положення ст.ст. 251, 252 ЦК України, п. 3.1. Договору розстрочення не містять ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення «день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати», тощо.
Умова, передбачена цим пунктом Договору «за кожний день прострочення оплати», не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою ст. 232 ГК України.
У зв'язку із зазначеним, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано згідно з частини шостої ст. 232 ГК України, з урахуванням періоду продовження вказаного строку під час дії карантину згідно п. 7 розділу IX ГК України.
Також, судом враховано, що п. 6.1. Договору розстрочення сторонами погоджено строк його дії з дати підписання уповноваженими представниками сторін та до 31 липня 2023 року та нарахування позивачем пені після припинення дії Договору розстрочення.
Проте, слід зазначити, що відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Умовами ст. 631 ЦК України та частиною сьомою ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, частиною першою ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Таким чином, закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним, та звільнення від відповідальності за прострочення виконання такого зобов'язання, яке мало місце під час дії договору.
Висновки зроблені судом щодо неправомірності стягнення пені, нарахованої поза строком дії договору, також суперечать приписам частини шостої ст. 232 ГК, згідно якої нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і зазначений строк (6 місяців) жодною нормою ЦК та ГК не обмежується строком дії договору. Вказана правова позиція узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 № 910/9072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17, від 13.06.2018 у справі № 910/2153/17, від 13.02.2018 у справі № 910/123/17.
Умовами п. 3.2. Договору розстрочення сторони передбачили, що Боржник у випадку порушення строків здійснення платежів по цьому Договору (несплати, неповної оплати) додатково зобов'язується сплатити Кредитору штраф у розмірі 5% від несплаченої суми у строк.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення неустойки та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
Як встановлено судом, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання з погашення заборгованості, а тому позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення штрафу та пені.
Заперечуючи проти розрахунку штрафних санкцій, відповідач посилався на те, що графік погашення заборгованості суперечить умовам п. 2.1. договору в частині визначення строку перерахування щомісячного платежу, оскільки графік передбачає, що платежі мають здійснюватись до 15 числа кожного місяця, в той час як, п. 2.1. договору передбачає, що такі платежі перераховуються не пізніше останнього число відповідного місяця. За вказаних обставин розрахунки позивачем штрафних санкцій, виходячи з кінцевого строку оплати 15-го числа кожного місяця, є невірними.
Так, умовами п. 2.1. Договору розстрочення передбачено, що відповідач зобов'язується виплатити у повному обсязі заборгованість шляхом перерахування щомісяця коштів рівними частинами починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з Додатком № l, який є його невід'ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця.
Проте, слід зазначити, що умовами п. 2.2. Договору розстрочення сторонами погоджено, що зобов'язання відповідача із сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок позивача коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості на відповідний місяць.
Крім того, графік погашення заборгованості підписаний окремо відповідачем та скріплений його печаткою без заперечень щодо визначених в ньому дат (строку) погашення заборгованості.
Таким чином, нарахування позивачем штрафних санкцій з дня, наступного за днем, в якому мала бути здійснена частина погашення заборгованості згідно графіку погашення заборгованості, є правомірним.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він розрахований не вірно, оскільки позивачем не враховано, що: 1) положення частини шостої ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано з урахуванням продовження строків під час дії карантину; 2) оплата вартості заборгованості не включається в день прострочки, 3) положення частини п'ятої ст. 254 ЦК України відносно останнього дня строку, що припадає на вихідний (15.10.2022 - субота), у зв'язку з чим судом, здійснено власний розрахунок, згідно з яким позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 72 018,18 грн, з яких:
- з 16.09.2022 по 27.10.2022 на суму 10 000,00 грн = 575,34 грн;
- з 18.10.2022 (ст. 254 ЦК України) по 27.10.2022 на суму 10 000,00 грн = 136,99 грн;
- з 17.01.2023 по 30.07.2023 (п. 7 розділу IX ГК України) на суму 26 000,00 грн = 6 932,38 грн;
- з 16.02.2023 по 15.08.2023 на суму 49 000,00 грн = 11 996,27 грн;
- з 16.03.2023 по 15.09.2023 на суму 49 000,00 грн = 11 942,58 грн;
- з 18.04.2023 по 17.10.2023 на суму 49 000,00 грн = 11 445,86 грн;
- з 16.05.2023 по 15.11.2023 на суму 49 000,00 грн = 10 908,88 грн;
- з 16.06.2023 по 15.12.2023 на суму 49 000,00 грн = 10 114,14 грн;
- з 18.07.2023 по 17.01.2024 на суму 42 000,00 грн = 7 965,74 грн;
Суд також перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу і встановив, що розрахунок здійснено арифметично правильно, що має наслідком задоволення цих вимог у заявленому розмірі 17 950,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11 633,38 грн та 18 189,58 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові». Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2021 у справі № 920/653/19.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він розрахований не вірно, оскільки позивачем не враховано положення частини п'ятої ст. 254 ЦК України відносно останнього дня строку, що припадає на вихідний (15.10.2022 - субота), у зв'язку з чим судом, здійснено власний розрахунок, згідно з яким позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 11 631,72 грн.
Також, суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат і встановив, що розрахунок здійснено арифметично правильно, що має наслідком задоволення цих вимог у заявленому розмірі 18 189,58 грн.
Заперечуючи проти розрахунку штрафних санкцій, позивач постилався на помилку у графіку погашення заборгованості на 8 000,00 грн, оскільки сумарний розмір заборгованості в колонці «сума» становить 403 000,00 грн, а не 395 000,00 грн, що суперечить п. 1.1. Договору, та які могли бути відняті позивачем як від останнього платежу, так і від будь-якого іншого з платежів, проте при розрахунку штрафних санкцій позивач на свій розсуд змінив графік платежів, віднявши саме від останнього платежу вказані помилкові 8 000,00 грн.
Проте, як вбачаєтеся з матеріалів справи при визначені залишкового розміру заборгованості, нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, позивачем врахована загальний розмір заборгованості, визначений у п. 1.1. Договору у розмірі 395 000,00 грн, та помилково врахована сума у 8 000,00 грн віднята саме від несплаченої суми заборгованості за останній період.
При цьому, контррозрахунку розрахованих позивачем сум із зазначенням вірного на його думку періоду не вираховування 8 000,00 грн відповідачем надано не було.
Приймаючи до уваги викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо зменшення розміру штрафних санкції, слід зазначити наступне.
Заперечуючи проти розміру заявлених позивачем штрафних санкцій, відповідач посилався на положення ст. 233 ГК України.
Відповідно до частини першої ст. 233 ГК України, уразі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (частина перша ст. 233 ГК України).
Частиною третьою ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, обов'язок доказування переліку виняткових випадків, які мають істотне значення, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, покладається на сторону, до якої така санкція застосовується та кореспондується із обов'язком довести такою стороною, згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
Зменшення розміру штрафних санкцій відповідач мотивує тим, що заборгованість виникла в тому числі після введення в Україні воєнного стану, що є обставиною надзвичайного характеру, підтвердженою листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яка вплинула на господарську діяльність відповідача та його фінансовий стан, оскільки більшість проектів, які виконувались відповідачем, були призупинені, замовники припинили розрахунки з відповідачем, внаслідок чого відповідач опинився у критичному фінансовому становищі та не міг виконувати зобов'язання за договором оренди та погасити заборгованість перед позивачем.
Проте, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. носить загальний характер щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, і не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього випадку виконання конкретного господарського зобов'язання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 та у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 та від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
Між тим, сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Також, як вбачається з матеріалів справи, Додатковою угодою № 8 від 01.08.2021 сторони погодили продовжити строк дії Договору оренди з 01.08.2021 до 31.03.2022, встановивши розмір орендної плати за місяць в сумі 50 000,00 грн з ПДВ, після 31.03.2022 договір оренди продовжений не був та припинив свою дію, що сторонами не заперечується.
Таким чином, Договір оренди, на підставі якого виникла спірна заборгованість у розмірі 395 000,00 грн, що еквівалента вартості майже 8 місяців користування приміщенням, припинив свою дію через місць після початку введення в України воєнного стану, у зв'язку з чим твердження відповідача, що заборгованість виникла в тому числі після введення в Україні воєнного стану, спростовуються матеріалами справи.
При цьому, Договір розстрочення був укладений сторонами вже в умовах воєнного стану та відповідач не був позбавлений змоги врахувати зазначені обставини та передбачити можливі ризики для себе. Натомість, відповідач прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Окрім того, запровадження в Україні воєнного стану має негативний наслідок на господарську діяльність обох сторін договору, у тому числі і на позивача.
Як зазначає позивач, укладання договору про розстрочення виконання зобов'язання викликано тим, що позивач пішов на зустріч відповідачу, який неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором та укладаючи такий договір фактично відмовився від здійснення нарахувань визначених ст. 625 ЦК України та штрафних санкцій, сплата яких виникла у відповідача за період з 2021 року по серпень 2022 року; позивач не звертався до суду з вимогою про дострокове стягнення з відповідача заборгованості, не розірвав договір про розстрочення виконання зобов'язання та до дати подання позову не вимагав у позивача сплати будь-яких штрафних санкцій за договором.
Також слід зазначити, що скрутне фінансове становище не є безумовними підставами для зменшення розміру відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків за Договором.
Крім того, відповідач надає фінансову звітність лише на 31.12.2022.
Слід зазначити, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 3.1. та п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Судом враховано висновок Велика Палата Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 про можливість зменшення процентів річних, що були встановлені сторонами в договорі у значно більшому розмірі, а ніж передбачено ст. 625 ЦК України, проте у даній справі позивач нараховує проценти річні у розмірі, що визначено в ст. 625 ЦК України на рівні 3%.
Таким чином, враховуючи, що позивачем доведено факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, тривалий період невиконання відповідачем зобов'язань з погашення заборгованості, відсутність документального підтвердження скрутного фінансового становища відповідача на момент звернення відповідача з даним позовом до суду, та з урахуванням доводів відповідача та заперечення позивача і беручи до уваги, часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, суд не вбачає доцільності в зменшенні штрафних санкцій.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, у позовній заяві було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складає 20 000,00 грн. Дана сума включає в себе судовий збір, а також орієнтовану суму витрат на професійну правничу допомогу. Детальний розрахунок та документи, які підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Дирекції виставок Спілки Художників України задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» (04209, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 16, квартира 112; ідентифікаційний код 32044578) на користь Дирекції виставок Спілки Художників України (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 1-5; ідентифікаційний код 02915063) 403 789 (чотириста три тисячі сімсот вісімдесят дев'ять) грн 48 коп., з яких: 284 000 (двісті вісімдесят чотири тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 72 018 (сімдесят дві тисячі вісімнадцять) грн 18 коп. пені, 17 950 (сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп. штрафу, 3% річних у розмірі 11 631 (одинадцять тисяч шістсот тридцять одна) грн 72 коп. та 18 189 (вісімнадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн 58 коп. інфляційних втрат, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 84 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано: 21.04.2025.
Суддя М.Є. Літвінова