ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2025Справа № 910/15123/24
Суддя Господарський суд міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши
заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
про розподіл судових витрат
у справі №910/15123/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення грошових коштів.
Представники учасники справи:
Від позивача: не з'явились;
Від відповідача: Тузова В.О.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі-відповідач) про стягнення з відповідача залишок грошових коштів на банківському рахунку в розмірі 13 925 892,14 грн, 17 098 доларів США, 5 265 Євро 50 євроцентів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" в повному обсязі.
10.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій останній просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн.
17.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат з 100 000,00 грн до 20 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 призначено до розгляду заяву представника позивача про розподіл судових витрат в судовому засіданні на 07.04.2025.
Представник позивача 07.04.2025 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Представник відповідача 07.04.2025 у судовому засіданні заперечив проти задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат
Суд, розглянувши 07.04.2025 у судовому засіданні заяву представника позивача про розподіл судових витрат, вирішив її частково задовольнити, з огляду на наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Також, у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 та додатковій постанові від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц, на які посилається скаржник.
При визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.
У постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, якою обґрунтована касаційна скарга, вказано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
01.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі-клієнт) та Адвокатським бюро «Гончарук та партнери» (далі-адвокат) укладено договір №01/12 про надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 1.1. Договору, адвокат зобов'язується здійснювати представництво та надати інші правничої допомоги Клієнту щодо стягнення в судовому порядку з АТ «КБ «Приватбанк» (далі - Боржник) залишку грошових коштів, що були розміщені Клієнтом в установі банку Боржника згідно договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.3003 року, на умовах і в порядку, на умовах і в порядку, що визначені ним Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, що необхідні для виконання цього Договору.
За правничу допомогу, передбачену цим Договором Клієнт, сплачує Адвокату винагороду (гонорар) незалежно від результату надання правової допомоги у фіксованому розмірі такими частинами:
1) за надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань щодо стягнення в судовому порядку з АТ «КБ «Приватбанк» залишку грошових коштів, що були розміщені Клієнтом в установі банку Боржника згідно договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.3003 року; представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції під час здійснення господарського судочинства - 100 000 (сто тисяч) гривень (п 4.1 Договору).
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що сторони підтверджують, що при визначенні розміру гонорару було враховано складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан Клієнта тощо.
Клієнт здійснює оплату гонорару Адвоката за цим Договором в безготівковому порядку на поточний рахунок Адвоката не пізніше 10 календарних днів з дати ухвалення (постановлення) судового рішення судом відповідної інстанції (п. 5.1 Договору).
Відповідно до п. 4.3 Договору, договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами і діє на протязі 2-х (двох) років.
Обґрунтовуючи витрати на правничу допомогу, представник позивача просив суд врахувати результати рейтингового дослідження національного ринку юридичних послуг, зокрема в частині вартості юридичних послуг (Середня погодинна ставка, 2024 рік), що проводилося виданням «Юридична газета» (https://yur-gazeta.com/publications/legal-business-in-ukraine/lideri-rinku-reyting-yuridichnih- kompaniy -2024.html) та ділову практику Відповідача щодо визначення витрат на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача у клопотанні про зменшення розміру судових витрат, зазначив наступне:
позивачем не надано жодного доказу в підтвердження факту реальної сплати коштів у розмірі 100.000,00 грн на користь свого адвоката Гончарука Михайла Петровича;
- послуга як "надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань щодо стягнення в судовому порядку з АТ «КБ «Приватбанк» грошових коштів, що розміщувалися на поточних рахунках" - не може оцінюватися у розмірі 100.000,00 грн оскільки роз'яснення та консультації з правових питань для позивача (1) не мають характеру необхідних (таких що впливають на результат розгляду справи) та не є фактично видом процесуального документу, (2) не обґрунтовуються обсягом фактичних дій адвоката, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені досягненням успішного результату. Отже, наведена послуга не є розумно обґрунтованою і, відповідно, заявлені витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що відповідна послуга вказана у договорі про надання правничої допомоги; послуга з попереднього інформування Адвокатом клієнта щодо можливих варіантів розвитку подій у випадку подання позову (фактично це роз'яснення з правових питань щодо стягнення в судовому порядку з Банку грошових коштів) - не відноситься до тих витрат, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку із цим заявлені до стягнення 100.000,00 грн, як витрати позивача, не узгоджуються а ні з критеріями реальності витрат позивача, а ні з розумністю їхнього розміру.
- враховуючи рівень складності судової справи, характер спору та юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду першої інстанції адвокатом Позивача (що фактично не входить взагалі до об'єму послуг визначених пунктом 4.1. Договору про надання правничої допомоги № 01/12 від 01.12.2024), АТ КБ «ПриватБанк» просить суд зменшити розмір судових витрат з 100 000,00 грн до 20 000,00 грн.
За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Суд зауважує, що у спірних правовідносинах між позивачем та адвокатським об'єднанням «Гончарук та партнери» укладено договір №01/12 про надання правничої допомоги із фіксованим розміром гонорару.
Разом з тим, суд відзначає, що пунктом 5.1 Договору передбачено, що клієнт здійснює оплату гонорару Адвоката за цим Договором в безготівковому порядку на поточний рахунок Адвоката не пізніше 10 календарних днів з дати ухвалення (постановлення) судового рішення судом відповідної інстанції.
У пункті 169 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила про наявність у суду права на підставі частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України зменшувати розмір фіксованого гонорару в разі доведення іншою стороною обставин його неспівмірності зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19.
Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, суд виходить з того, щоб відповідні витрати не мали надмірний характер, а також відповідали критеріям співмірності, розумності та обґрунтованості такого розміру з урахуванням обставин справи.
Вирішуючи питання, чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд не може погодитись, що витрати на професійну правничу допомогу заявлені представником позивача у розмірі 100 000,00 грн є співрозмірні складності справи.
Одночасно судом ураховано кількість та обсяг підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів та тривалість розгляду справи судом.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Водночас суд з урахуванням позиції викладеній у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/7765/20 вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі з урахуванням предмету спору, складності відповідної роботи.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.
В силу частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд наголошує, що оцінка фіксованого розміру гонорару є відмінною від оцінки погодинної оплати. Фіксований розмір не зобов'язує встановлювати детальний опис усіх процесуальних дій із визначенням конкретної суми яка підлягає сплаті за її вчинення. Однак, обґрунтовуючи касаційну скаргу заявник фактично вдався до спростування заявленої суми витрат на правничу допомогу крізь призму погодинної оплати, не спростувавши мотивів, з яких виходили суди частково задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат.
Водночас, суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Враховуючи вищевикладене, суд не може погодитись, що витрати на професійну правничу допомогу заявлені представником позивача у розмірі 100 000,00 грн, є співрозмірними відповідно до предмета спору та складності даної справи.
Отже, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про розподіл судових витрат задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок, 1д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (03067, Україна, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок, 2; код ЄДРПОУ 14360570) витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп.
3. В іншій частині заяви відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту додаткового рішення.
Повний текст додаткового рішення складено та підписано: 17.04.2025.
Суддя М.Є. Літвінова