вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
21.04.2025м. ДніпроСправа № 904/637/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецімідж" (Запорізька обл., м. Запоріжжя)
до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)
про стягнення штрафних санкцій
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецімідж" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення штрафних санкцій в загальному розмірі 199377,05грн, з яких: 96897,95грн пені, 11004,61грн трьох відсотків річних, 91474,49грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №871 від 29.11.2023 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.
28.02.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що з огляду на встановлені судовим рішенням від 06.01.2025 у справі №904/4544/24 обставини та положення частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені є безпідставними. Разом з тим вказує, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.
05.03.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що враховуючи конструкцію пункту 7.6 договору, мова йде про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення з 10-го банківського дня прострочення, тобто, мова йде про нарахування пені під час дії облікової ставки НБУ не інакше як за період прострочення оплати, що враховано ним у розрахунку пені. Щодо розміру витрат на правничу допомогу вказує, що відсутні підстави зменшувати витрати на правову допомогу або взагалі відмовити у їх стягненні, як просить відповідач, зовсім неспівмірно з обсягом витраченого часу на надання правової допомоги останньому.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.01.2025 у справі №904/4544/24 встановлено наступне.
29.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецімідж" (далі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 871 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного вище договору постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти й оплатити товар.
Найменування, кількість, комплектність товару узгоджуються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 1.3 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця після прийняття товару за кількістю та якістю, й підтверджується актом приймання товару, який складається покупцем в односторонньому порядку, якщо відсутні зауваження до якості поставки, або в двосторонньому порядку, після виявлених зауважень до кількості та якості товару.
Відповідно до пункту 1.4 договору у разі поставки товару на умовах EXW з оплатою у формі передплати, оплати по факту завантаження, або акредитиву, товар попередньо приймається покупцем по кількості на складі постачальника із перевіркою відповідності фактичної кількості товару даним видаткової накладної постачальника. Остаточне приймання за кількістю та якістю здійснюється на складі покупця. Після приймання товару за кількістю та якістю на складі покупця, складається акт приймання товару, в порядку, передбаченому в пункті 1.3, який є підтвердженням переходу права власності на товар.
Зобов'язання постачальника із поставки вважаються виконаними після переходу права власності на товар в порядку, передбаченому пунктом 1.3 та пунктом 1.4 договору (пункт 1.5 договору).
Пунктом 3.1 договору встановлено, що базові умови поставки товару визначаються відповідно до умов Інкотермс (у редакції 2010) і закріплюються в специфікаціях.
Товар за даним договором поставляється у строки, зазначені в специфікаціях до даного договору (пункт 3.2 договору).
Згідно з пунктом 3.3 договору поставка товару здійснюється виключно за письмовою заявкою покупця (надалі - заявка). Заявка повинна містити:
- номер і дату;
- назву й адресу постачальника;
- номер і дату договору, специфікації, згідно яких проводиться дана поставка;
- найменування кожної позиції товару;
- кількість одиниць по кожній позиції товару;
- ціна за одиницю позиції товару;
- загальна вартість товару;
- пункт доставки товару, із вказівкою точної адреси.
Заявка підписується уповноваженою особою покупця.
Заявка направляється покупцем у електронному вигляді засобами Сервісу Електронного Документообігу "ВЧАСНО" (далі - СЕД "ВЧАСНО") (пункт 3.4 договору).
Відповідно до пункту 3.5 договору постачальник зобов'язаний не пізніше 1 робочого дня, з моменту одержання заявки, направити покупцеві письмове підтвердження одержання такої заявки, в якому вказати:
- дату й номер заявки;
- дату одержання заявки;
- дату поставки товару.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна за одиницю товару встановлюється сторонами у специфікаціях.
Загальна сума договору визначається загальною вартістю товару, що підлягає поставці у відповідності зі специфікаціями до даного договору. Орієнтовна вартість даного договору, на момент його укладення, становить 302976,00грн., у т.ч. ПДВ 50496,00грн (пункт 4.2 договору).
Відповідно до пункту 4.3 договору розрахунки за поставку товару здійснюються в національній валюті України.
Згідно з пунктом 4.4 договору оплата здійснюється в порядках й у строки, передбачені специфікаціями.
Якщо згідно умов угоди товар оплачується на умовах відстрочки платежу, то строк оплати товару відраховуються з дати приймання товару за кількістю та якістю згідно підписаного покупцем акту прийняття. При встановленні під час приймання недоліків товару, перебіг строку оплати товару зупиняється на період заміни, допоставки, доукомплектування або усунення виявлених у ньому недоліків постачальником на підставі виклику для участі у двосторонньому прийнятті товару, що направляється покупцем. При цьому, сторони погодили, що у такому випадку затримка оплати не є порушенням покупцем своїх зобов'язань за даним договором (пункт 4.5 договору).
Відповідно до пункту 4.6 договору за згодою сторін оплата може здійснюватися іншим способом, який не суперечить діючому законодавству України.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31.12.2024 (пункт 10.1 договору).
У пункті 11.12 сторони узгодили можливість підписання даного договору, додатків до нього, листування та обміну документами, які стосуються господарських операцій сторін, в електронному вигляді, в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" за допомогою СЕД "ВЧАСНО".
Специфікацією №4 від 17.05.2024 (додаток №4) до спірного договору, якою визначено найменування товару (костюми робочі для захисту від стирання та забруднень, костюми шахтарські, костюми утеплені, куртки утеплені, брезентові рукавиці з надолонниками, рукавиці утеплені, білизна натільна, підшоломники утеплені), вимоги до товару, код УКТ ЗЕД товару, од.вим., кількість, ціну без ПДВ, суму без ПДВ, ПДВ 20% та суму з ПДВ. Так, загальна сума специфікації склала 2728 549,20грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 2 специфікації товар поставляється на умовах: DDP - склад покупця, м. Кривий Ріг (Інкотермс - 2010).
Вантажоодержувач: АТ "Кривбасзалізрудком" (пункт 3 специфікації).
Строк поставки товару: 2-3-й квартал 2024, протягом 30 календарних днів з моменту здійснення 50% передплати (пункт 4 специфікації).
Пунктом 5 специфікації визначено порядок оплати товару, а саме, 50% передплата партії товару виключно за умови надання належно оформлених оригіналів рахунків-фактур з подальшим наданням оригіналів видаткових накладних, 50% протягом 10 календарних днів з моменту поставки партії товару виключно за умови надання належно оформлених оригіналів рахунків-фактур, видаткових накладних. На товар, що ввезений на митну територію України, постачальник надає засвідчені належним чином копії вантажних митних декларацій. Одночасно з товаром постачальник надає покупцеві необхідну технічну документацію на товар: висновки СЕС, декларація відповідності, сертифікат експертизи типу/або відповідності або експертизи зразку згідно діючого законодавства.
Відповідно до пункту 7 специфікації загальна сума договору №871 від 29.11.2023 збільшується на суму даної специфікації 2728549,20грн і становить 3860605,20грн, у тому числі ПДВ 643434,20грн.
Відповідачем була відправлена позивачу заявка за вих.№53-15/537 від 01.07.2024 за допомогою сервісу "ВЧАСНО", в якій відповідач просить здійснити у липні 2024 поставку за спірним договором (специфікація №4 від 17.05.2024) ТМЦ, а саме, курток утеплених в кількості 82шт. за ціною 620,00грн без ПДВ на суму 50840,00грн без ПДВ, підшоломників утеплених в кількості 87шт. за ціною 85,00грн без ПДВ на суму 7395,00грн без ПДВ, рукавиць брезентових з надолонниками в кількості 1558 пар за ціною 64,00грн без ПДВ на суму 99712,00грн без ПДВ, рукавиць утеплених в кількості 29 пар за ціною 76,00грн на суму 2204,00грн без ПДВ, костюмів робочих для захисту від стирання та забруднень в кількості 670 к-тів за ціною 1040,00грн без ПДВ на суму 696800,00грн, костюмів шахтарських в кількості 477 к-тів за ціною 1215,00грн без ПДВ на суму 579555,00грн без ПДВ та білизни натільної в кількості 517 к-тів за ціною 242,00грн без ПДВ на суму 125114,00грн без ПДВ. Всього на суму 1873944,00грн з ПДВ.
Виконуючи умови зазначеного договору відповідачем здійснено передплату за товар відповідно до наведеної вище заявки на загальну суму 736972,00грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи інформаційними повідомленнями про зарахування коштів №18798 від 17.07.2024 на суму 200000,00грн, №18933 від 19.07.2024 на суму 200000,00грн, №19153 від 22.07.2024 на суму 136972,00грн та №19271 від 26.07.2024 на суму 200000,00грн.
Позивач, в свою чергу, здійснив поставку узгодженого з відповідачем товару за заявкою вих.№53-15/537 від 01.07.2024 відповідно до спірного договору на загальну суму 1873944,00грн, що підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними №185 від 24.07.2024 на суму 119654,40грн, №199 від 05.08.2024 на суму 909255,60грн, №207 від 16.08.2024 на суму 845034,00грн та відповідними товарно-транспортними накладними. Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписано представником відповідача без зауважень та заперечень.
09.09.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№ 09-09-01, зокрема, щодо сплати заборгованості за поставлений товар за договором №871 від 29.11.2023 в загальній сумі 1136972,00грн.
Вказана претензія залишилась відповідачем без відповіді та належного реагування.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.01.2025 по справі №904/4544/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецімідж" задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецімідж" 1136972,00грн - основного боргу; 2965,86 грн - річних. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області №904/4544/24 від 06.01.2025 виконано 31.01.2025, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №77029609 (а.с. 24 - зворотній аркуш 24 том 1).
За порушення строків оплати, позивач донарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 91474,49грн за загальний період з 26.08.2024 по 30.01.2025, пеню у сумі 96897,95грн за період з 05.10.2024 по 30.01.2025 та три відсотки річних у розмірі 11004,61грн за загальний період з 05.10.2024 по 30.01.2025, що і стало причиною звернення до суду.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних, пені та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з оплати за поставлений товар.
Предметом доказування у даній справі є докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 174, 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).
Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодекс України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням.
З аналізу наведених норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області №904/4544/24 від 06.01.2025, яке набрало законної сили, було встановлено факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1136972,00грн.
Як зазначає позивач, відповідач станом на 30.01.2025 не здійснив погашення заборгованості.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 7.6 договору у випадку порушення покупцем строків розрахунків за договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, яка розраховується з десятого банківського дня з моменту настання прострочення у відсотках, шляхом її ділення на 365 днів та множення на кількість днів прострочення.
Заявлена позивачем пеня розрахована у сумі 96897,95грн за загальний період з 05.10.2024 по 30.01.2025.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що він виконаний неправильно. За перерахунком суду розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи межі позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягає пеня у сумі 96897,95грн.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі зі стягненням з відповідача заборгованості у розмірі 199377,05грн, з яких: 96897,95грн пені, 11004,61грн трьох відсотків річних, 91474,49грн інфляційних втрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00грн.
Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії ордеру на надання правничої допомоги серії АР №1086954, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002030, договору про надання правової допомоги від 14.07.2022, додаткової угоди до договору №б/н від 17.02.2025, розрахунок вартості наданих послуг з правничої допомоги від 21.10.2024, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги з детальним описом проведених робіт (а.с. 9, 10, 25-28 том 1).
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою, тобто в межах передбаченого законом строку.
Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 5000,00грн.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Щодо судового збору суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 2422,40грн витрат по сплаті судового збору та 5000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецімідж" до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення штрафних санкцій в загальному розмірі 199377,05грн, з яких: 96897,95грн пені, 11004,61грн трьох відсотків річних, 91474,49грн інфляційних втрат - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50029, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1А, ідентифікаційний код 00191307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецімідж" (69035, м. Запоріжжя, просп. Маяковського, буд. 7, кв. 95, ідентифікаційний код 35842316) 96897,95грн - пені, 11004,61грн - трьох відсотків річних, 91474,49грн - інфляційних втрат, 2422,40грн - витрат по сплаті судового збору та 5000,00грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 21.04.2025.
Суддя В.О. Татарчук