вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
21.04.2025м. ДніпроСправа № 904/595/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. розглянув спір
за позовом Приватного підприємства "Нормер", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростфудс", м. Дніпро
про стягнення 298 905,00 грн.
Без участі представників сторін.
Приватне підприємство "Нормер" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення збитків в розмірі 298 905,00 грн.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним розірванням договору суборенди № 006 від 01.04.2023, у зв'язку з чим позивачем понесено витрати на перевезення власного та орендованого майна і транспортних засобів з приміщень та території, орендованих у ТОВ "Ростфудс", які ПП "Нормер" вважає збитками.
У межах визначеного законом строку, сторонам була надана можливість скористатись своїми правами на подання заяв по суті справи з документальним обґрунтуванням.
Відповідач відзив на позов не надав.
Ухвалою від 18.02.2025 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/595/25, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом слід зазначити таке.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засобами поштового зв'язку 09.02.2025.
Конверт із вказаною вище ухвалою повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та повернення його до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.
За приписами пунктів 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.
За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -
Предметом доказування у справі є обставини щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків, які понесені позивачем внаслідок розірання договору суборенди № 006 від 01.04.2023.
01.04.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростфудс" (далі - орендар, відповідач у даній справі) та Приватним підприємством "Нормер" (далі - суборендар, позивач у даній справі) укладено договір суборенди № 006 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного вище договору орендар передає, а суборендар приймає в суборенду займану площу (надалі - об'єкт оренди), розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 74, у стані, що дозволяє виконувати їх нормальну експлуатацію з метою, вказаною в цьому договорі.
Об'єктом суборенди згідно з пунктом 1.3. договору є:
- нежитлове приміщення;
- складське приміщення.
Об'єкт суборенди орендар зобов'язується передати суборендарю в наступні терміни:
нежитлове приміщення до 01.04.2023, з момента внесення орендної плати;
складське приміщення до 01.04.2023, з момента внесення орендної плати.
Передача об'єкту суборенди оформлюється актом приймання-передачі об'єкту суборенди, підтверджуючи фактичну передачу об'єкту суборенди суборендарю (пункт 1.6. договору).
У підпункті 2.2.9. пункту 2.2. встановлено обов'язок суборендаря в десятиденний термін до дня закінчення дії договору чи у разі його дострокового розірвання повернути об'єкт суборенди орендарю, про що сторони складають та підписують акт приймання-передачі приміщення.
Відповідно до пункту 3.1. договору суборендар зобов'язується виплачувати на протязі строку дії договору орендарю за користування об'єктом суборенди орендну плату, в розмірі за м2: на дату підписання цього договору орендна плата складає 982,50 грн., ПДВ 20% - 196,50 грн., а всього 1 179,00 грн. в місяць.
Орендна плата виплачується суборендарем починаючи з дня підписання акта приймання-передачі об'єкту суборенди, незалежно від наслідків його господарської діяльності. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкту орендарю (пункт 3.2. договору).
За суборенду виконується передоплата щомісяця до 30-го числа місяця, який передує місяцю оренди. При цьому орендар зобов'язаний надати суборендарю до 5 числа місяця, наступного за оплачуваним, акт наданих послуг за попередній місяць (підпункт 3.4.1. пункту 3.4. договору).
Згідно з пунктом 3.5. договору розмір орендної плати за кожен наступний місяць вираховується з урахуванням індекса інфляції за попередній місяць.
Строк дії договору та порядок його розірвання встановлено у Розділі 4.
Так, відповідно до пункту 4.1. договору останній укладений строком з 01.04.2023 по 31.12.2025.
Цей договір може бути розірвано достроково за згодою сторін, про що складається відповідна угода (пункт 4.2.).
Згідно з пунктом 4.3. сторона, що ініціює розірвання цього договору, повинна за місяць у письмовій формі сповістити іншу сторону про намір розірвати договір.
У пункті 4.5. сторонами узгоджено, що цей договор може бути, достроково припиненно з ініціативи орендаря з наступних причин:
- суборендарем допущено прострочку більш ніж один місяць орендної плати та відшкодування витрат орендаря по оплаті послуг, перелічених у п. 2.2.6. цього Договору;
- суборендар використовує майно не за призначенням чи з порушенням умов договору суборенди відносно порядку використання. Суборендарем порушені умови, передбаченні п. 2.2.5. цього Договору;
- суборендар передав майно в користування іншій особі без дозволу орендаря;
- суборендар навмисно чи по необережності суттєво погіршує стан об?єкта суборенди, не виконує правил протипожежної та електричної безпеки;
- якщо суборендар навмисно уникає виконання робіт, передбаченних п. 2.2.3. цього договору;
- суборендарем систематично (тобто два та більше разів) порушуються вимоги п. 2.2.10 цього договору:
- суборендарем не виконані зобов?язання, передбаченні п. 3.7. цього договору;
- в інших випадках, передбачених чинним законодавством;
Орендар має право відмовитися від цього договору в порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 4.6. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2023 сторонами підписано акт приймання-передачі до спірного договору, відповідно до якого передано орендоване приміщення орендаря, а саме, нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 74 (Чичеріна, 74) - 7,15 кв.м; складське приміщення - 25,0 кв.м.
У подальшому, сторонами укладались додаткові угоди № 1 від 01.09.2023, № 2 від 01.02.2024 до спірного договору щодо внесення змін у пункти 1.2., 3.1. в частині предмета договору та орендної плати.
01.02.2024 сторонами підписано акт приймання-передачі до спірного договору, відповідно до якого передано орендоване приміщення орендаря, а саме, нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 74 (Чичеріна, 74) - 13,15 кв.м; складське приміщення - 50,0 кв.м.
Актом приймання-передачі від 04.06.2024 сторонами засвідчено, що складське приміщення 50,0 кв.м було зруйноване та непридатне до експлуатації.
Відповідно до додаткової угоди № 3 від 04.06.2024 сторонами викладено пункти 1.2., 3.1. в наступній редакції: "1.2. Об'єкт суборенди складається з прилеглої території та нежитлового приміщення, яке орендар передає у тимчасове, термінове і платне володіння суборендарю...
3.1. Суборендар зобов'язується сплачувати орендарю за користування та володіння території та нежитлового приміщення впродовж встановленого в цьому договорі терміну. Всього орендна плата складає за місяць 16 629,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 2 771,50 грн...".
У подальшому, листом № 01-01/25 від 07.08.2024 ТОВ "Ростфудс" повідомив позивача про розірвання договору № 006 від 01.04.2023 у зв'язку з проведенням ремонтних робіт та просив звільнити нежитлове приміщення та прилеглу територію від будівельної техніки, автомобілей, майна, тощо до 08.09.2024.
29.08.2024 ПП "Нормер" надіслав на адресу відповідача претензією № 2 від 21.08.2024, в якій зазначив про те, що намір ТОВ "Ростфудс" достроково розірвати в односторонньому порядку спірний договір є протиправним, що призведе до збитків суборендаря, у зв'язку з чим останній вимагав утриматися від будь-яких порушень зобов'язань за договором суборенди № 006 від 01.04.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2024 сторонами підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого ПП "Нормер" було повернуто ТОВ "Ростфудс" орендоване нежитлове приміщення за договором суборенди № 006 від 01.04.2023.
24.12.2024 позивачем надіслано на адресу відповідача претензією № 3 від 23.12.2024, в якій ПП "Нормер", посилаючись на понесення додаткових витрат в загальному розмірі 330 705,00 грн. у зв'язку із достроковим розірванням спірного договору суборенди, які є його збитками та підлягають відшкодуванню ТОВ "Ростфудс", вимагало перерахувати вказані кошти на розрахунковий рахунок його підприємства протягом 7 календарних днів з дати отримання претензії.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач посилається на безпідставне розірвання договору суборенди № 006 від 01.04.2023, у зв'язку з чим його підприємством понесено витрати на перевезення власного та орендованого майна і транспортних засобів з приміщень та території, орендованих у ТОВ "Ростфудс", які ПП "Нормер" вважає збитками та просить стягнути їх з відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги, заявлені позивачем, не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 18.03.2015 у справі № 3-18гс15.
Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.
В обґрунтування стягнення з відповідача збитків позивач посилається на те, що внаслідок безпідставного розірвання договору суборенди № 006 від 01.04.2023, позивачу завдано збитки у загальному розмірі 298 905,00 грн., що включають витрати на перевезення власного та орендованого майна і транспортних засобів з приміщень та території, орендованих у ТОВ "Ростфудс".
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Так, статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, спір у даній справі виник у зв'язку з порушенням відповідачем, на думку позивача, взятих на себе зобов'язань за договором суборенди № 006 від 01.04.2023, а саме, безпідставним достроковим розірванням спірного договору суборенди в односторонньому порядку.
Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарскього кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Так, в силу положень статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, виходячи з наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Так, за змістом укладеного між позивачем та відповідачем договору, сторонами було узгоджено порядок його розірвання, зокрема, за ініціативою однієї із сторін, тобто в односторонньому порядку. При цьому, самостійною умовою та підставою такого розірвання є письмове повідомлення про це іншої сторони за місяць до дати розірвання (пункт 4.3. спірного договору).
Згідно з частиною 2 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
В даному випадку узгодження сторонами умови про право сторони на розірвання договору шляхом повідомлення іншої сторони у письмовій формі за місяць до дати розірвання, слід розуміти як згоду сторін на розірвання договору за скасувальною обставиною.
Норма частини 1 статті 291 Господарського кодексу України хоча і визначає загальне правило про те, що одностороння відмова від договору оренди не допускається, але не забороняє сторонам за взаємною згодою визначити такий порядок припинення договору.
Зі змісту статті 291 Господарського кодексу України вбачається, що законодавець дозволяє одностороннє розірвання договору оренди у випадках, передбачених законом, а закон передбачає можливість односторонньої відмови від договору, коли договір встановлює відповідні умови.
За наслідками комплексного аналізу вищевикладених положень законодавства, належним є висновок суду про те, що законодавець передбачив невичерпний перелік випадків, коли орендодавець може відмовитись від зобов'язань за договором оренди та здійснити односторонню відмову (розірвання) від договору оренди та визнає можливість визначити підстави та порядок припинення орендних правовідносин договором між сторонами.
Отже, за змістом наведених норм, повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, що за змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України полягає у вільному укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями частини 2 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
З урахуванням вищенаведеного, цивільне та господарське законодавство України зобов'язує сторін правочину (договору) при його вчиненні (укладенні) включити до змісту правочину (договору) передбачені законодавством обов'язкові умови та надає право сторонам правочину (договору) на власний розсуд визначити та погодити будь-які інші умови, в тому числі умови стосовно припинення договірних правовідносин.
Так, як вже було зазначено вище, відповідач, скориставшись наданим йому правом, звернувся до позивача із листом № 01-01/25 від 07.08.2024 про розірвання договору № 006 від 01.04.2023, у зв'язку з чим сторонами підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого ПП "Нормер" було повернуто ТОВ "Ростфудс" об'єкт оренди за спірним договором.
Таким чином, слід прийти до висновку про те, що відповідач, реалізувавши своє право на розірвання договору, діяв правомірно, відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
При викладених обставинах, враховуючи, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, у суду відсутні підстави для застосування до нього такої міри господарської відповідальності, як стягнення збитків.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення заявлених вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Нормер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростфудс" про стягнення 298 905,00 грн. - відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 21.04.2025.
Суддя І.Ф. Мельниченко