вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
21.04.2025м. ДніпроСправа № 904/647/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення грошових коштів у розмірі 525 240,50 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (далі - відповідач) заборгованість за договором надання послуг організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 р., у загальному розмірі 525 240,50 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 3% річних в розмірі 107 652,81 грн;
- інфляційні втрати в розмірі 417 587,69 грн.
Ухвалою від 19.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
04.03.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли відзив на позов та заява про застосування строку позовної давності.
07.03.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Слід зазначити, що відповідно до частин 3- 5 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Норми частини 3 цієї статті визначають, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частини 2 - 6 статті 250 ГПК України не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження (частина 7 статті 250 ГПК).
Частиною 5 статті 252 ГПК України зазначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше; за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що: ціна позову у цій справі не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; зазначена справа не належить до категорії справ, розгляд яких не може бути здійснений у порядку спрощеного провадження; ця справа є справою незначної складності, тому визнається судом малозначною; приймаючи до уваги відсутність з боку відповідача щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (постанова ВС від 24.05.2024 у справі № 904/346/23).
21.04.2024 справу розглянуто по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що виходячи зі змісту винесених по справі № 904/2020/22 рішень, відповідач, не маючи належних підстав, проставив заперечення на відомостях плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 29059248; 03069257; 09069267; 13069276; 22039067; 22039068; 25039081; 30039089; 04049101; 09049111; 14049121; 19049132; 24049145; 29049161; 04059175; 09059185; 14059204; 19059227; 24059238, чим у свою чергу унеможливив списання залізницею належних їй коштів (1 954 524,72 грн) у строк, визначений Договором (не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами)). Вказані неправомірні дії відповідача призвели до порушення з його боку строку виконання грошового зобов'язання по Договору, а тому він має сплатити позивачу три проценти річних (107 652,81 грн) та інфляційні втрати (417 587,69 грн),
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач у відзиві на позов просить суд в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, а у разі якщо суд дійде висновку для задоволення позову, просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволені позову в частині стягнення 3% річних в розмірі 68 095,65грн. та інфляційних втрат в розмірі 517 810,00грн. в зв'язку зі спливом строку позовної давності та просить зменшити розмір інфляційних втрат та 3% на 99%.
У відзиві представник Відповідача посилається на п.2.14 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002, яким передбачено, що за змістом ч.2 ст.924 ЦК України, ст.314 ГК України, ст.105 Статуту залізниць України сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами.
Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.
Також на думку Відповідача, понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
19.07.2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просить суд поновити строк для подачі відповіді на відзив, врахувати правову позицію позивача та задовольнити позов в повному обсязі
Позивач зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду (постанова від 20.02.2020 у справі № 910/313/19, постанова від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19) витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню.
З приводу строків позовної давності позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі №657/1024/16-ц (пункт 96), в яких висловлено, що “Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу)».
Отже, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує відповідач, а три роки.
Також позивач зазначив, що при вирішенні питання стосовно зменшення сум відсотків річних, слід враховувати їх розмір (визначений законодавством (3%) чи збільшений за домовленістю сторін) та співмірність.
Позивач вказує, що з матеріалів даної справи слідує, що позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством (3%), суми яких (107 652,81 грн) значно менші за суми прострочених платежів (1 954 524, 72 грн) та, на його думку, є більш, ніж співмірними, враховуючи також і період, за який вони нараховувались.
Позивач вважає, що підстав для зменшення сум 3% річних немає.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством “Українська залізниця» та ПрАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00191023/2020-0001 від 25.02.2020 (далі - Договір).
Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору).
Надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п.1.4 Договору).
Згідно п.1.9 Договору Перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє Замовнику у власній інформаційній системі Перевізника повідомлення з накладенням КЕП: або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення; або про дату укладення договору, присвоєння Замовнику коду Замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером договору із Замовником.
Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору (пункт 1.10 Договору).
Пунктом 2.1. Договору визначено обов'язки Замовника:
- сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної переплати за кодом платежу.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність винесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника (п.п. 2.1.4. Договору);
- у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості.
Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46,відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника підписувати та на давати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п.п. 2.1.7. Договору).
Розрахунки за Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (п. 4.1. Договору).
Договір діє з дня укладання, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz.cargo.com / та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між сторонами до його укладання та введення в дію (п. 12.1. Договору).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 по справі №904/2020/22 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у розмірі 1 954 524, 72 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 рішення місцевого господарського суду скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постановою Касаційного господарського суду від 15.06.2023 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у розмірі 1 954 524, 72 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Позивач зазначає, що в ході розгляду даної справи судами встановлено факт затримки вагонів з вини відповідача та факт правомірного нарахування позивачем відповідачу за весь період затримки плати за користування вагонами по відомостям плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 29059248; 03069257; 09069267; 13069276; 22039067; 22039068; 25039081; 30039089; 04049101; 09049111; 14049121; 19049132; 24049145; 29049161; 04059175; 09059185; 14059204; 19059227; 24059238 у розмірі 1 954 524, 72 грн з ПДВ.
Відповідно до витягу з реєстру документів по рахунку зі спеціальним режимом використання за дату 26.02.2024 відповідач добровільно виконав рішення суду по справі №904/2020/22, сплативши позивачу 1 954 524,72 грн.
Посилаючись на порушення з боку відповідача строку виконання грошового зобов'язання по Договору, Позивач нарахував 3% річних в сумі 107 652,81грн. та інфляційні втрати в сумі 417 587,69грн.
Зазначені обставини стали причиною звернення позивача з позовними вимогами та є предметом спору у даній справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно положень ч.5 ст.307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положенням ч.2 ст.908 та ст.920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 8 Закону України “Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (п. 2 Статуту).
Згідно з п.6 Статуту вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.
Відповідно до п.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Порядок і умови обліку і нарахування плати за користування вагонами встановлено Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтранспорту України №113 від 25.02.1999 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 1.03.1999 за №165/3458 (далі - Правила).
Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами ф.ГУ-46, відомістю плати за користування контейнерами ф.ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів ф.ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку ф.ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23 (п.3 Правил)
Відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями (п.4 Правил).
Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто отримання залізницею коштів залежить від виконання Відповідачем певних дій, зокрема, підписання ним накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. Ненадання Відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів.
Відповідно до ч.1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статей 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на фактичні обставини, встановлені у справі №904/2020/22, виходячи зі змісту рішення, яке набрало законної сили, Відповідач підписав відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 29059248; 03069257; 09069267; 13069276; 22039067; 22039068; 25039081; 30039089; 04049101; 09049111; 14049121; 19049132; 24049145; 29049161; 04059175; 09059185; 14059204; 19059227; 24059238, із запереченнями, що унеможливило списання Позивачем плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу в загальній сумі 1 954 524,72грн. у строк, визначений п. 2.1.7 Договору.
Враховуючи встановлений законодавством порядок оплати спірних послуг у вигляді автоматичного списання з рахунку Відповідача, оплата за надані Позивачем послуги має бути здійснена негайно в день підписання (оформлення) відомості плати за користування вагонами, накопичувальної картки. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення відомості плати за користування вагонами, накопичувальної картки.
Отже, у Відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг, які в силу положень п. 1.4 Договору зафіксовано відповідними документами (відомостями плати за користування вагонами, накопичувальними картками).
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, що полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, що належать до сплати кредиторові.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення оплати з 24.03.2022 по 25.02.2025, розмір яких склав суму 107 652,81 грн.
Відповідач контррозрахунку 3% річних не надав.
При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 107 652,81 грн.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 417 587,69 грн. нараховані за загальний період прострочення оплати з 24.03.2022 по 25.02.2025.
Відповідач контррозрахунку інфляційних втрат не надав.
При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 417 587,69 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст.611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом наведеної норми закону нараховані 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові
Вказані правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17.
Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц).
Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.
Пунктом 1 ст.233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача.
Пункт 2.14 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002, на який посилається відповідач, не може бути застосований, оскільки у ньому йде мова про майнові вимоги, які не підлягають стягненню з залізниці, а не вантажовласника.
Щодо строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до пункту 7.3 Договору строк позовної давності за вимогами Перевізника до Замовників, що випливають з правовідносин Сторін за Договором, становить один рік.
Частина перша ст. 261 Цивільного кодексу України пов'язує початок перебігу позовної давності з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, обов'язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо з Цивільного кодексу України.
Суд зауважує, що вимоги про стягнення передбачених ст. 625 ЦК України грошових коштів не є додатковими в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц.
Отже, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує відповідач, а три роки.
Таким чином, якщо період нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даній справі розпочинається з 24 березня 2022 року, то трирічний строк позовної давності спливає 23 березня 2025 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позов у даній справі було подано 18.02.2025, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку.
Окрім того, відповідно до п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на корить позивача 417 587,69 грн збитків від інфляції, 107 652,81грн. 3% річних.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" про стягнення грошових коштів у розмірі 525 240,5 грн. задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191023) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 108, код ЄДРПОУ 4008123) 3% річних в сумі 107 652,81грн., інфляційні втрати в сумі 417 587,69грн. та судовий збір в розмірі 6 302,89грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 21.04.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко