вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" квітня 2025 р. Cправа № 902/193/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" (вул. Батумська, буд. 11, м. Дніпро, 49074)
до:Фізичної особи-підприємця Резніченко Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 )
про: стягнення 364444,20 грн
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до Фізичної особи-підприємця Резніченко Сергія Миколайовича про стягнення 364 444,20 грн. заборгованості, з якої 334 988,08 грн - за тілом кредиту, 6036,12 грн - за процентами, 3420,00 грн - за винагородою, 1000,00 грн - штраф (фіксована складова) та 19 000,00 грн - штраф (змінна складова).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №20.33.0000000765 від 30.04.2024.
Ухвалою суду від 21.02.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/193/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження у справі направлена позивачу в зареєстрований електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», а відповідачу направлена на адресу останнього, зазначену у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Конверт з ухвалою повернуто до суду 13.03.2025 з відміткою поштового відділення «за закінченням встановлено строку зберігання».
Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну місцезнаходження юридичної особи» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (далі ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями місцезнаходження юридичної особи і не містять визначень щодо фактичної чи юридичної адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов'язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України Про господарські товариства, відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.
Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - банк) та фізичною особою-підприємцем Резніченком Сергієм Миколайовичем (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 20.33.0000000765 від 30.04.2024, пунктом 1.1 якого визначено, що банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Строковий кредит (далі - "кредит") надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Пунктами 1.2., 1.3. договору передбачено, що термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п.п. А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору. Усі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору - "Істотні умови кредитування".
Відповідно до пунктів А1, А2 розділу А договору позивачем надано відповідачу кредит - строковий кредит та визначено ліміт цього договору у розмірі 380 000,00 грн на поповнення обігових коштів.
Відповідно до пункту А3 договору термін повернення кредиту - 28.04.2027. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з графіком платежів (додаток № 1 цього договору).
Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою:
Сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за договором * ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) * процентна ставка за місяць) / ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.)-1);
Сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом * річна процентна ставка/кількість днів поточного року) * кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу;
Сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту - сума щомісячного платежу за %.
За умовами абзацу 6 пункту А3 договору згідно зі ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 28.04.2027.
Згідно умов абзаців 1, 2, 11, 12 пункту 2.3.2. договору при настанні будь-якої з наступних подій: порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, банк на свій розсуд має право змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором.
Відповідно до пункту 4.1. договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А.6 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
Згідно з пунктом 4.2. договору відповідно до ст. 212 ЦКУ у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п. А.7 цього договору (за винятком випадку реалізації банком права зміни умов цього договору, встановленого п. А.3 цього договору).
За умовами пунктів 4.3., 4.5. договору сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. 4.1, 4.2 цього договору, здійснюється згідно з п. А8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту. Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А10 цього договору.
Пунктами 4.7. договору визначено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню. Банківський день - день, у який банківські установи України відкриті для проведення операцій з переказу грошових коштів з використанням каналів взаємодії з НБУ. У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день та позичальник має відкриті в банку поточні рахунки, позичальник має право в порядку та на умовах, передбачених п. 2.4.3, 2.4.4 цього договору, здійснити погашення кредиту та/або процентів за його користування у відповідний вихідний або святковий день.
Згідно абзацу 2 пункту 4.9 договору остаточне погашення заборгованості за цим договором виконується не пізніше дати, зазначеної у п. 1.2 цього договору.
Відповідно до пунктів 4.10, 4.11 договору розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту. Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту, в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується.
Цей договір вважається укладеним з моменту підписання шляхом накладення електронного підпису усіма його сторонами в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» (п. 6.1. договору).
Згідно пункту 6.2. договору цей договір у частині п. 4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
30 квітня 2024 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та фізичною особою-підприємцем Резніченком Сергієм Миколайовичем підписано також додаток 1 до договору - графік погашення з терміном погашення кредиту до 28.04.2027 року.
Договір, додаток 1 до договору підписані позивачем та відповідачем за допомогою кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується копією протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису та відповідною позначкою КЕП на вказаних документах .
Як вбачається із матеріалів справи, 30.04.2024 позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 380 000,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи меморіальним ордером № TR.36645541.10654.70198 від 30.04.2024, розрахунком заборгованості за договором № 20.33.0000000765 від 30.04.2024.
Відповідач виконав свої договірні зобов'язання частково, сплативши кошти, які були віднесені позивачем в рахунок погашення заборгованості за договором, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача за період з 30.04.2024 по 10.02.2025 та розрахунком заборгованості за договором № 20.33.0000000765 від 30.04.2024.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору щодо сплати обов'язкових платежів у строки визначені договором, 12.11.2024 позивач сформував та 13.11.2024 надіслав на адресу відповідача вимогу № б/н від 12.11.2024 про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - погашення всієї поточної заборгованості за наявним кредитом у розмірі 358 454,47 грн до 19.11.2024.
Доказів виконання взятих на себе зобов'язань боржником у повному обсязі матеріали справи не містять.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати обов'язкових платежів в обумовлений договором строк стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20.33.0000000765 від 30.04.2024 у розмірі 364 444,20 грн, у тому числі 334 988,08 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 6 036,12 грн заборгованості за процентами, 3 420,00 грн заборгованості за винагородою, 1000,00 грн штрафу (фіксована складова) та 19 000,00 грн штрафу (змінна складова).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір відноситься до кредитних договорів, до регулювання правовідносин якого застосовуються загальні положення про договір глав 52, 53 та положення про позику, кредит визначені параграфами 1, 2 глави 71 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Судом встановлено, що відповідач (позичальник) 30.04.2024 року отримав від позивача у строкове платне користування кредитні кошти у розмірі 380 000,00 грн, які повинен був повернути останньому у строк та на умовах, передбачених кредитним договором.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем повернення кредиту, сплата процентів, винагороди здійснювалась несвоєчасно, що підтверджується графіком погашення заборгованості, банківською випискою по особовому рахунку та розрахунком заборгованості за договором № 20.33.0000000765 від 30.04.2024.
Будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості за договором, доказів, що спростовують її розмір або доказів щодо повної оплати заборгованості відповідачем до суду не надано.
Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог частини 1 статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що датою погашення кредиту за кредитним договором № 20.33.0000000765 від 30.04.2024 є 28.04.2027.
Разом з тим, згідно умов абзаців 1, 2, 11, 12 пункту 2.3.2. договору при настанні будь-якої з наступних подій: порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, банк на свій розсуд має право змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором.
З матеріалів справи вбачається, що банк у спірних правовідносинах скористався правом вимоги дострокового погашення заборгованості з огляду на порушення клієнтом обов'язків, встановлених договором.
Як слідує із розрахунку заборгованості по особовому рахунку за договором, заборгованість зі сплати обов'язкового щомісячного платежу, яку відповідач мав сплатити згідно з пунктами А3, 1.1, 2.2 та станом на 10.02.2025 не сплатив становить 364 444,20 грн.
Право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
12.11.2024 позивач направив на адресу відповідача вимогу № б/н від 12.11.2024 року про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 20.33.0000000765 від 30.04.2024. У вказаній вимозі банк повідомив відповідача про неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, наявність простроченої заборгованості у розмірі розмірі 364 444,20 грн, у тому числі 334 988,08 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 6 036,12 грн заборгованості за процентами, 3 420,00 грн заборгованості за винагородою, 1000,00 грн штрафу (фіксована складова) та 19 000,00 грн штрафу (змінна складова).
Доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань матеріали справи не містять.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, несплатою обов'язкового щомісячного внеску у встановлені строки, суд погоджується з доводами позивача, що у останнього виникло право вимагати з відповідача дострокового погашення заборгованості за договором.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 334 988,08 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 6 036,12 грн заборгованості за процентами та 3 420,00 грн заборгованості за винагородою суд зазначає наступне.
Згідно пункту А6 договору за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% річних.
Відповідно до пункту А8 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360"). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Пунктом А10 договору визначено, що позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,90 % від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Пунктом 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 зазначила, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому в разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом припиняється. Кредитор втрачає право нараховувати проценти після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
Приймаючи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та ту обставину, що банк 12.11.2024 звернувся до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту до 03.05.2023, суд дійшов висновку про правомірність звернення позивача із вимогою щодо нарахування процентів за користування кредитом станом на 13.11.2024.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок процентів та винагороди за договором, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 6 036,12 грн заборгованості за процентами та 3 420,00 грн заборгованості за винагородою є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу (фіксована складова) в розмірі 1 000,00 грн та штрафу (змінна складова) в розмірі 19 000,00 грн судом враховано таке.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 5.8. кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у п. А2. цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Окрім того, згідно з пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем(позикодавцем).
Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX затверджений Указ Президента України від 5 лютого 2024 року № 49/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX затверджений Указ Президента України від 6 травня 2024 року № 271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-IX затверджений Указ Президента України від 23 липня 2024 року № 469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-IX затверджений Указ Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-IX затверджений Указ Президента України від 14 січня 2025 року № 26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Згідно розрахунку позивача, період прострочення сплати кредитних коштів та процентів, на підставі чого нараховано штраф, охоплюється періодом воєнного стану.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1000,00 грн (фіксована складова) та штрафу у розмірі 19 000,00 грн (змінна складова), у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині заявлених 334 988,08 грн заборгованості за тілом кредиту, 6036,12 грн заборгованості за процентами, 3420,00 грн заборгованості за винагородою, у задоволенні решти заявлених вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжного доручення № 600531546271 від 10.02.2025 сплачено судовий збір у сумі 5 466,66 грн.
В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4 220,21 гривень покладаються на відповідача, у сумі 300,66 грн покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 75, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Резніченка Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (вулиця Батумська, буд. 11, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49074, код ЄДРПОУ 14360080) 334 988,08 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 6 036,12 грн заборгованості за процентами, 3 420,00 грн заборгованості за винагородою та 5 166,00 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 000,00 грн штрафу (фіксована складова) та 19 000,00 гривень штрафу (змінна складова) - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 300,66 грн залишити за позивачем.
4. Примірник повного рішення суду надіслати сторонам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд», відповідачу рекомендованим листом та на відомі суду адреси електронної пошти позивача:.Collect@a-bank.com.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 21 квітня 2025 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу ( АДРЕСА_1)