вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2025 р. Справа№ 910/178/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Тандир Д.В., ордер АІ № 1782294 від 30.12.2024 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Поліщук Т.О., ордер АМ № 1120009 від 05.03.2025 (в режимі відеоконференції),
розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Долганова Андрія Володимировича на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/178/25 (суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом фізичної особи-підприємця Долганова Андрія Володимировича
до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 4 850 587,80 грн,-
У січні 2025 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Долганов Андрій Володимирович звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до державного спеціалізованого господарського підприємства (далі - ДСГП) "Ліси України" про стягнення 5 676 760,92 грн, з яких: 5 366 390,38 грн боргу, 102 993,34 грн інфляційних втрат та 207 377,20 грн штрафних санкцій.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2025 залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків шляхом надання суду заяви з повним найменуванням відповідача, номерів засобів зв'язку позивача та обґрунтованого розрахунку заявленого до стягнення з відповідача боргу у сумі 5 366 390,38 грн.
21.01.2025 до суду першої інстанції позивачем подано заяву про усунення недоліків з уточненою редакцією позовної заяви.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 24.02.2025.
13.02.2025 до суду першої інстанції відповідачем подано відзив, в якому, зокрема, представником зазначено, що згідно акту звірки взаємних розрахунків за період 2024 року заборгованість відповідача за 20 договорами складає 4 110 931,75 грн (а.с. 170-172 том 2); долучено угоду про досягнення згоди (з позивачем) з погашення заборгованості (за 5 договорами) частинами від 10.07.2023 у сумі 5 699 532,77 грн (а.с. 173 том 2), посилався на порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог та просив суд зобов'язати позивача провести звірку взаємних розрахунків.
14.02.2025 до суду першої інстанції позивачем надано відповідь на відзив, в якому представник, зокрема, заперечував посилання відповідача на порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог та просив суд зменшити розмір позовних вимог (з огляду на сплату відповідачем заборгованості в сумі 826 173,12 грн по 4 договорам; а.с. 191 том 2, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 4 850 587,80 грн, з яких: 4 540 217,26 грн боргу, 102 993,34 грн інфляційних втрат та 207 377,20 грн штрафних санкцій (а.с. 187-189 том 2).
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за 20 договорами, а саме: № 205 від 01.06.2021, № 216 від 01.06.2021, № 30 від 01.02.2023, № 05-ПЛ від 04.01.2024, № 22 від 22.01.2023, № ЗБ-32/7 від 19.02.2024, № ЗБ-57/9 від 19.02.2024, № ЗБ-67/1 від 10.01.2024, № ЗБ-67/15 від 11.01.2024, № ЗБ 69/11 від 19.01.2024, № ЗБ-70/8 від 19.02.2024, № ЗБ-71/1.1 від 18.01.2024, № ЗБ-82/2 від 19.02.2024, № ЗБ-82/5.1 від 19.02.2024, № ЗБ-82/6.1 від 19.02.2024, № ЗБ-83/20 від 19.02.2024, № ЗБ-83/8.1 від 19.02.2024, № ЗБ-88/6 від 11.01.2024, № МК-87/16.2 від 04.01.2024, № ЗБ-27/22 від 04.01.2024 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем лісозаготівельних послуг, робіт пов'язаних із лісівництвом, послуг з навантаження-розвантаження та перевезення лісопродукції.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2025 залишено позов (з урахуванням зменшених позовних вимог) без розгляду.
Обґрунтовуючи ухвалу суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивача ґрунтуються на різних договорах, які мають різні умови та зміст, правову природу, а правовідносини, що виникають з таких договорів регламентовані різними положеннями законодавства, тож заявлені вимоги не пов'язані із собою ані підставою виникнення, ані поданими доказами, та не є основними і похідними позовними вимогами, а обставина укладання договорів відносно одного й того ж боржника не є спільною підставою позову, яка об'єднує вимоги. З цих підстав господарський суд дійшов висновку про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог визначених положеннями частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, а враховуючи, що провадження у справі було відкрито і допущені позивачем недоліки не усунуті, то посилаючись на пункт 8 частини 1 статті 226 ГПК України, позов залишено без розгляду. Окрім зазначеного суд попередньої інстанції визнав дії позивача зловживанням процесуальними правами, оскільки ним було проігноровано вказівки господарського суду міста Києва викладені в ухвалі від 06.01.2025 у справі № 910/16267/24, - не усунуто допущене порушення й повторно подано до господарського суду міста Києва позовну заяву з порушенням правил об'єднання позовних вимог (вимог частини 1 статті 173 ГПК України), що є окремою підставою для залишення позовної заяви без розгляду відповідно частини 3 статті 43 ГПК України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ФОП Долганов А.В. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначав, що заявлені вимоги можуть бути об'єднанні в одному провадженні, оскільки вони за своїм змістом є однорідними та поєднуються спільними доказами. Окрім того, об'єднання позивачем вимог відповідає завданням та загальним принципам господарського судочинства, доцільності та процесуальної економії, не позбавляє позивача на доступ до суду та своєчасного розгляду провадження, в той же час протилежне є наслідком надмірного формалізму та не сприяє здійсненню належного правосуддя.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., відкрито апеляційне провадження та розгляд справи призначено на 01.04.2025.
06.03.2025 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача із запереченнями на апеляційну скаргу, в яких представник зазначав, що позивач вже звертався з даним позовом до господарського суду Київської області та господарського суду міста Києва і судами було повернуто позовну заяву з огляду на порушення правил об'єднання позовних вимог (ухвала господарського суду Київської області від 16.10.2024 у справі № 911/2752/24 та ухвала господарського суду міста Києві від 06.01.2025 у справі № 910/16267/24).
06.03.2025 до апеляційного суду надійшла заява відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 прийнято апеляційну скаргу у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
У судовому засіданні, що відбулось 01.04.2025, позивач підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідач заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вже зазначалось, позивачем оскаржується ухвала господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/178/25, якою у підготовчому засіданні залишено позов без розгляду, з посиланням на положення частини 1 статті 173 ГПК України та пункт 8 частини 1 статті 226 ГПК України, а також визнано зловживанням процесуальними правами дії позивача щодо подання повторно позову з порушенням правил об'єднання позовних вимог.
Здійснюючи перегляд судового рішення (ухвали) колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права.
Згідно частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина 1 статті 11 ГПК України).
Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
Статтею 6 Конвенції передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Зі змісту частини 1 та 6 статті 173 ГПК України випливає, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Стаття 177 ГПК України визначає, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
За приписами статті 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
За умовами пункту 8 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднані можуть бути вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об'єднаними можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18, від 27.03.2019 у справі № 910/15326/18).
Апеляційний суд зазначає, що позивач звернувся до господарського суду міста Києва (справа № 910/178/25) з позовом до відповідача щодо стягнення 4 540 217,26 грн боргу, 102 993,34 грн інфляційних втрат та 207 377,20 грн штрафних санкцій (враховуючи прийняту судом першої інстанції заяву позивача про зменшення позовних вимог, викладену у відповіді на відзив від 14.02.2025; а.с. 187-189 том 2) з посиланням на порушення відповідачем грошового зобов'язання за 20 договорами щодо лісозаготівельних послуг, робіт пов'язаних із лісівництвом, послуг з навантаження-розвантаження та перевезення лісопродукції.
Позивач обґрунтовує необхідність об'єднання в позовній заяві стягнення сукупної заборгованості за зазначеними договорами з тих підстав, що її розмір, зокрема, підтверджується одним актом звірки взаєморозрахунків заборгованості відповідача по усім 20 договорам за період з 01.07.2024 по 15.08.2024 в сумі 5 366 390,38 грн, який підписаний та скріплений печатками сторін (а.с. 103 том 1). При цьому, відповідачем подано угоду про досягнення згоди з погашення заборгованості частинами від 10.07.2023, яка підписана та скріплена печатками сторін (а.с. 173 том 1), щодо поетапного погашення боргу в сумі 5 699 532,77 грн, зокрема, за договорами № 205 від 01.06.2021, № 216 від 01.06.2021, № 30 від 01.02.2023, № 22 від 22.01.2023, частковими платежами по 50 000,00 грн щотижня до повного погашення заборгованості.
Згідно частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В той же час великий обсяг доданих до позовної заяви доказів (зокрема, первинних документів) на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об'єднання позовних вимог (подібна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21).
Апеляційна інстанція враховує, що, ухвалюючи постанову від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 8.34 вказаної постанови зазначила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (пункт 22)).
Правовий висновок про те, що об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21.
Пункт 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України визначає, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Таким чином, позовні вимоги подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача є такими, що виникли з аналогічних підстав (порушення відповідачем грошового зобов'язання за договорами), пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (стягнення заборгованості та відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання) та поєднуються спільними доказами (актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2024 по 15.08.2024 в сумі 5 366 390,38 грн та угодою про досягнення згоди з погашення заборгованості частинами від 10.07.2023 щодо поетапного погашення боргу в сумі 5 699 532,77 грн).
Водночас, встановивши після відкриття провадження за позовною заявою, що спільний розгляд заявлених у ній вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, суд не позбавлений можливості відповідно до частини 6 статті 173 ГПК України до початку розгляду справи по суті, зокрема, і з власної ініціативи роз'єднати позовні вимоги, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства (схожі правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 910/15326/18, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 23.03.2021 у справі № 910/15196/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22).
В контексті наведених обставин, а також приймаючи до уваги положення частини 1 та 6 статті 173 ГПК України та пункту 8 частини 1 статті 226 ГПК України, посилання суду першої інстанції на необґрунтоване об'єднання позовних вимог та наявністю правових підстав для залишення позову без розгляду є помилковими.
Стосовно зловживання процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом) (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21, від 27.07.2023 у справі № 910/12713/22).
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави) (пункт 67 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20).
Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина 4 статті 43 ГПК України).
В ухвалі господарського суду Київської області від 16.10.2024 у справі № 911/2752/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122382956) за позовом ФОП Долганова А.В. до ДСП "Ліси України" в особі філії "Макарівське лісове господарство" ДСП "Ліси України" про стягнення 5 676 760,92 грн, суд дійшов висновку, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог в даній позовній заяві, оскільки лише частина об'єднаних вимог стосується діяльності філії "Макарівське лісове господарство" та може пред'являтись як в господарський суд Київської області за місцезнаходженням філії, так і в господарський суд міста Києва за місцезнаходженням ДСП "Ліси України"; а решта позовних вимог (які стосуються діяльності ДП "Макарівське лісове господарство") не можуть пред'являтись в господарський суд Київської області за місцезнаходженням філії "Макарівське лісове господарство", але можуть бути пред'явлені в господарський суд міста Києва за місцезнаходженням відповідача. При цьому, оскільки частиною 1 статті 29 ГПК України встановлено право самого позивача на вибір між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, то саме позивачу належить обрати господарський суд для розгляду вимог, що стосуються діяльності філії "Макарівське лісове господарство", а саме, чи позивач має намір цю частину вимог передати на розгляд господарському суду Київської області, роз'єднавши таким чином позовні вимоги, чи передати усі позовні вимоги (включаючи ті, що стосуються діяльності філії "Макарівське лісове господарство") на розгляд господарському суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києві від 06.01.2025 у справі № 910/16267/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124229229) за позовом ФОП Долганова А.В. до ДСП "Ліси України" про стягнення 5 676 760,92 грн, суд дійшов висновку про недоведеність того, що подану до господарського суду позовну заяву підписано особою, яка має право її підписувати від імені ФОП Долганова А.В., що, в свою чергу, є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України; позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, оскільки в одній позовній заяві об'єднано вимоги про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язань за 7 різними договорами, а саме: № 30 від 01.02.2023, № 87/16.2 від 04.01.2024, № ЗБ 67/15 від 11.01.2024, № ЗБ 67/1 від 10.01.2024, № ЗБ 57/9 від 19.02.2024, № 05-пл від 04.01.2024, № ЗБ 69/11 від 19.01.2024. Об'єднання таких вимог у позовній заяві та одночасний їх розгляд перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, належній, ретельній оцінці доказів, що має ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що, в свою чергу, унеможливить здійснення більш якісного розгляду справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін.
Тож, ухвалою господарського суду Київської області від 16.10.2024 у справі № 911/2752/24 зазначено про те, що позивач має право передати усі позовні вимоги на розгляд господарському суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача, і як вже було встановлено апеляційним судом вище позивач у даній справі (№ 910/178/25) звернувся з позовом до відповідача про стягнення 4 850 587,80 грн (зі зменшенням позовних вимог) з посиланням на порушення відповідачем грошового зобов'язання за 20 договорами, що є реалізацією права позивача на судовий захист в обраний ним спосіб, а тому правових підстав для застосування судом положень ч.ч. 3, 4 ст. 43 ГПК України не було.
Приписами п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною 3 статті 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство (неплатоспроможність) без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/178/25 скасуванню з направленням справи на розгляд суду першої інстанції.
При цьому, у зв'язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Долганова Андрія Володимировича на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/178/25 задовольнити.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/178/25 скасувати.
Справу № 910/178/25 передати до господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 21.04.2025
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.В. Кропивна
Є.Ю. Пономаренко