вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2025 р. Справа№ 910/1960/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.
представники:
від прокуратури: Колодчина Р.В. (службове посвідчення № 076134)
від позивача: не з'явився
від відповідача: Прядко Р.В. (посвідчення адвоката № 9790/10 від 18.02.2021)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Святошинської окружної прокуратури міста Києва
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2025
за заявою керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову
у справі № 910/1960/25 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка"
про припинення права власності на знищене майно, скасування державної реєстрації речового права, визнання за власником землі права власності на самочинно збудозване на ній нерухоме майно, розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки власнику,
Короткий зміст позовних вимог
Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивача) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" (відповідача) про:
- визнання право власності відповідача на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2417703880000) припиненим внаслідок його знищення;
- скасування державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту: 2417703880000) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям розділу, реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2417703880000 та скасуванням відповідного реєстраційного номеру знищеного об'єкту;
- визнання за територіальною громадою міста Києва в особі позивача право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 303 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2, що розташована на комунальній земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2;
- розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 171, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в оренду земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр. Берестейський, 114/2;
- зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр. Берестейський, 114/2, власнику - територіальній громаді міста Києва в особі позивача.
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
Разом із позовною заявою керівником Святошинської окружної прокуратури міста Києва було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2417703880000), що належить відповідачу;
- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна - нежитлової будівлі ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2417703880000), що належить відповідачу, та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокурор посилався на те, що земельна ділянка комунальної власності кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 передана в оренду відповідача. Водночас, в порушення умов договору оренди, орендарем у 2023 році під виглядом "реконструкції" будівлю кафе знесено, а на земельній ділянці, яка передавалась в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, побудовано нову двоповерхову нежитлову будівлю "Центр відновлення. Інститут зцілення травм", що використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка не пов'язана із задоволенням потреб споживачів у харчуванні, а отже дана будівля не є закладом ресторанного господарства (кафе), поняття якого визначено у ДСТУ 4281:2004, що затверджені наказом Держспоживстандарту України № 59 від 31.03.2004.
При цьому, на думку прокурора, відповідач, чиє право щодо розпорядження нерухомим майном наразі не обмежено, у будь-який момент може укласти правочини щодо цього майна, внаслідок чого захист порушених прав позивача в межах вже заявлених позовних вимог буде неефективним.
Тобто, на переконання прокурора, у відповідача наявна реальна можливість вчинити будь-які дії з метою поділу чи об'єднання вказаного об'єкту нерухомості або відчужити його третім особам, що у майбутньому, у разі задоволення позову прокурора, унеможливить виконання судового рішення.
За таких обставин, за твердженням прокурора, невжиття зазначеного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, оскільки, у разі, якщо до закінчення розгляду справи спірне нерухоме майно державним реєстратором будуть здійснені нові реєстраційні дії стосовно спірного нерухомого майна, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення його порушених прав чи інтересів.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/1960/25 відмовлено у задоволенні заяви керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову.
Аргументуючи ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що заявником не наведено достатніх, належних та допустимих у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України обґрунтувань наявності обставин та відповідно необхідності вжиття заходів забезпечення позову.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Святошинська окружна прокуратура міста Києва звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 20.02.2025 у справі № 910/1960/25, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову у справі № 910/1960/25.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що заявлені ним вжиття заходів забезпечення позову в сукупності є адекватними змісту порушеного права територіальної громади, як власника землі, на відновлення якого поданий позов прокурора у даній справі, та за умови задоволення заяви про забезпечення позову не створить труднощів при виконанні рішення суду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників по справі
Позивач та відповідач не скористалися своїм правом подати письмові пояснення/заперечення на апеляційну скаргу, що в свою чергу, не перешкоджає розгляду даної апеляційної скарги по суті.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2025, апеляційну скаргу Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/1960/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 по справі № 910/1960/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/1960/25; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 16.04.2025.
В судове засідання, яке відбулося 16.04.2025, з'явилися прокурор та представник відповідача. Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, а саме шляхом направлення процесуального документу в електронний кабінет Київської міської ради в підсистемі "Електронний суд", що в свою чергу, підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 25.03.2025).
Враховуючи, що явка представника позивача у судове засідання судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах оскарження ухвали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою сторони або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За правилами ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Забезпечення позову виступає як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичних або фізичних осіб, і може застосовуватись на будь-якій стадії процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
З огляду на викладені вище норми процесуального законодавства, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є, зокрема, уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача. В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд, зокрема, має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Колегія суддів зазначає, що оскільки у даному випадку прокурор звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведена правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст. 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Місцевим господарським судом вірно зазначено, що прокурором (заявником) у своїй заяві у відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст. 136 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність саме станом на момент розгляду заяви обставин, передбачених ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для забезпечення позову, а саме яким чином невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Підсумовуючи наведене вище, оцінивши обґрунтованість доводів прокурора щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням доведеності, розумності і співмірності його вимог стосовно забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Отже, доводи викладені прокурором у апеляційній скарзі не спростовують правомірні висновки суду першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у даній справі прийнята з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Святошинської окружної прокуратури міста Києва залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/1960/25 - без змін.
Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/1960/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повна постанова складена 17.04.2025.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська