печерський районний суд міста києва
Справа № 757/14960/25-к
пр. 1-кс-14703/25
10 квітня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженої особи Печерського УП ГУНП у м. Києві, яка полягає у неповернені тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 12024100060001658 від 09.07.2024, -
01.04.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженої особи Печерського УП ГУНП у м. Києві, яка полягає неповернені тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 12024100060001658 від 09.07.2024.
В обґрунтування доводів вимог скарги зазначено, що 07 лютого 2025, на підставі ухвали слідчого судді був проведений обшук, за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було вилучено майно, що перебуває у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_4 а саме: мобільний телефон Iphone 13 PRO, номер моделі: MLUF3LL/A; ІМЕІ: НОМЕР_1 ; MEID: НОМЕР_2 ; ІМЕІ2: НОМЕР_3 ; сім карта А1 № НОМЕР_4 ; сім карта Lite НОМЕР_5 , який разом з сім-картами поміщено в сейф- пакет № PSP 1323533 та вилучено до Печерського УП ГУ НП у м. Києві та Ipad PRO IMEI: НОМЕР_6 , який поміщено у сейф-пакет № PSP 2099777 та вилучено до Печерського УП ГУ НП у м. Києві.
Так, адвокат зазначає, що органом досудового розслідування не було виконано вимоги ч.5 ст. 171 КПК України, а саме не накладеньо арешт на вилучене майно.
Окрім цього, адвокат стверджує, що стороною обвинувачення не було доведено, що вилучене майно має відношення до криімнального провадження, а тому воно має бути повернуто власнику.
Адвокат в судове засідання з'явився, подав заяву в якій просив розглядати скаргу без фіксування технічними засобами, вимоги підтримав.
Слідчий у судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно ст. 107 КПК України, фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024100060001658 від 09.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
01.02.2025 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/4525/25-к, було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , (відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_6 ), з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, речей та документів, а саме: документи щодо створення, функціонування (первинні фінансово-господарські документи, кредитні договори, додаткові угоди, контракти, рахунки фактури, платіжні доручення, виписки за ТМЦ, накладні інформація та документи щодо банківських рахунків, операції порахунках. Сертифікати, митні документи, документи бухгалтерської звітності, документи щодо переоформлення суб'єктів господарювання на іноземних громадян, реєстраційні та установчі документи підконтрольних фізичних та юридичних осіб (у т.ч. компаній-нерезедентів)) суб'єктів господарювання - ТОВ «Регіон-Південь», ТОВ «Об?єднання Стратегічних Планувань», ТОВ «Променергопостач», ТОВ «ФРІЗ БУД», ТОВ «Розважальний центр «Чорноморець», ТОВ «БЛЕК-СІ ТРЕЙДІНГ», ПП «Чорноморський інженерний центр», ТОВ «Фомальгаут», ТОВ «БУДДІМ-ПІВДЕНЬ», ТОВ «Торгова компанія «Контракт», ТОВ «Амікор», ТОВ «Спринтер», ТОВ «Тескомексперт», ТОВ «Фрегат»; чорнових записів щодо підконтрольних штучно створених суб'єктів господарювання - ТОВ «Регіон-Південь», ТОВ «Об'єднання Стратегічних Планувань», ТОВ «Променергопостач», ТОВ «ФРІЗ БУД», ТОВ «Розважальний центр «Чорноморець», ТОВ «БЛЕК-СІ ТРЕЙДІНГ», ПП «Чорноморський інженерний центр», ТОВ «Фомальгаут», ТОВ «БУДДІМ-ПІВДЕНЬ», ТОВ «Торгова компанія «Контракт», ТОВ «Амікор», ТОВ «Спринтер», ТОВ «Тескомексперт», ТОВ «Фрегат»; комп'ютерна техніка, флеш накопичувачі, мобільні телефони з інформацією щодо штучно створених суб'єктів господарювання, - ТОВ «Регіон-Південь», ТОВ «Об'єднання Стратегічних Планувань», ТОВ «Променергопостач», ТОВ «ФРІЗ БУД», ТОВ «Розважальний центр «Чорноморець», ТОВ «БЛЕК-СІ ТРЕЙДІНГ», ПП «Чорноморський інженерний центр», ТОВ «Фомальгаут», ТОВ «БУДДІМ-ПІВДЕНЬ», ТОВ «Торгова компанія «Контракт», ТОВ «Амікор», ТОВ «Спринтер», ТОВ «Тескомексперт», ТОВ «Фрегат»..
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).5
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно з ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає неповерненні тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу. Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Так, при винесенні даного рішення, слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання.
Окрім цього, частиною 2 ст. 168 КПК України передбачено, що забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
У разі необхідності слідчий чи прокурор виготовляє за допомогою технічних, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.
На вимогу володільця особа, яка здійснює тимчасове вилучення комп'ютерних систем або їх частин, залишає йому копії інформації з таких комп'ютерних систем або їх частин (за наявності технічної можливості здійснення копіювання) з використанням матеріальних носіїв володільця комп'ютерних систем або їх частин. Копії інформації з комп'ютерних систем або їх частин, які вилучаються, виготовляються з використанням технічних засобів, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів володільця із залученням спеціаліста.
Відтак, ця норма перед усім покликана обмежити свавільне вилучення комп'ютерної та іншої техніки під час проведення обшуків, що призводить до непомірного втручання у право власності осіб.
Таким чином, сторона обвинувачення не була позбавлена можливості під час обшуку дослідити необхідність вилучення мобільного телефону та скопіювати інформацію, яка має відношення до кримінального провадження, а протилежного органому досудового розслідування недоведено.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя звертає увагу, що навіть, якщо на відшукання майна прямо надано дозвіл в ухвалі слідчого судді, то це майно набуває статусу тимчасово вилученого майна, у зв'язку із тим, що власник майна після його вилучення позбавлений права володіння, користування, розпорядження, а доказів того, що орган досудового розслідування наклав арешт на вилучене майно слідчому судді не надано.
З врахуванням зазначеного, слідчий суддя вважає, що органу досудового розслідування надано можливість належним чином дослідити обставини кримінального правопорушення та вилучене майно, з метою встановлення його відношення до кримінального провадження, а тому його утримання протягом тривалого часу призводить до порушення прав його власника, а іншого стороною обвинувачення не було зазначено.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно із цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 Конституції України, яка визначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відтак, доводи адвоката щодо не повернення майна є обгрунтованими, а тому вимога щодо повернення майна підлягає задоволенню.
Разом з цим, при дослідженні матеріалів скарги слідчий суддею було встановлено, що прохальна частина скарги адвоката не відповідає протоколу обшуку щодо вилученого майна в частині мобільного телефону Iphone 13 PRO. Так, у скарзі адвокат зазначає, що номер моделі даного телефона є MLUF3LL/A, однак у протоколі обшуку зазначено номер моделі MLUА3LL/A.
З врахуванням зазначеного, слідчий суддя прийшов до висновку про відмову у задоволенні скарги в частині повернення мобільного телефону Iphone 13 PRO; номер моделі: MLUF3LL/A; ІМЕІ: НОМЕР_1 ; MEID: НОМЕР_2 ; ІМЕІ2: НОМЕР_3 ; сім карта А1 № НОМЕР_4 ; сім карта Lite НОМЕР_5 , оскільки дана прохальна вимога не відповідає протоколу обшуку, а тому слідчий суддя позбавлений належним чином встановити відповідність вилученого майна на поверненні якого наполягає адвокат.
Окрім цього, вимога щодо повернення вилученого майна, зокрема, і представнику ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_3 , не підлягає задоволенню, оскільки вона є передчасною, так як повноваження мають бути надані представнику органу досудового розслідування при поверненні майна, який має встановити наявність прав на отримання вилученого майна.
Таким чином, скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 1-100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя,
Скаргу - задовольнити частково.
Зобов'язати уповноважену особу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві у кримінальному провадженні № 12024100060001658 від 09.07.2024 повернути ОСОБА_4 , вилучене 07.02.2025 майно під час обшуку, на підставі ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2025 року по справі № 757/4528/25-к, а саме: Ipad PRO IMEI: НОМЕР_6 , який поміщено у сейф-пакет № PSP 2099777 та вилучено до Печерського УП ГУ НП у м. Києві.
В іншій частині вимог - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_7