ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11755/24
провадження № 2/753/426/25
21 квітня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Котвицького В.Л., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
Позивач у червні 2025 року звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів в розмірі 60 861,92 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.02.2019 Дарницьким районним судом м. Києва було видано судовий наказ у справі № 753/1737/19, яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.01.2019 і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі заяви позивача від 04.03.2019 № 6396 на виконання вказаного судового наказу Головним державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції Шпаком О.І. було відкрито виконавче провадження № 58533006 від 11.05.2019, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження.
В подальшому, на підставі клопотання представника відповідача від 11.03.2021 матеріали виконавчого провадження було направлено до Володарського районного відділу державної виконавчої служби, за місце реєстрації відповідача.
Вказане призвело до суттєвого зменшення розміру стягуваних із відповідача аліментів, яких не вистачало на утримання дитини, у зв'язку із чим 01.02.2023 позивач звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою про зміну способу стягнення аліментів. За наслідками цього, Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалено рішення від 08.11.2023 у справі №753/1682/23, із змінами мотивувальної частини в редакції постанови Київського апеляційного суду від 26.03.2024, яким позовну заяву задоволено частково, змінено спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 11.02.2019 у справі № 753/1737/19 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3500,00 грн. щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Разом з тим, в процесі виконання судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 20.02.2019 у справі № 753/1737/19 у відповідача систематично виникала заборгованість зі сплати аліментів у зв'язку із неповною та несвоєчасною оплатою. Зазначене підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за період з 18.01.2019 по 01.04.2024, приєднаним до листа Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області №101944 від 13.05.2024, відповідно до якого заборгованість по аліментах становить 5800,51 грн.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів за період з січня 2019 року по квітень 2024 року в розмірі 60 861,92 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27.06.2024 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та визначено відповідні строки.
До суду 05.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позовних вимог заперечив та вказав, що наданий позивачем розрахунок неустойки (пені) не відповідає розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, оскільки позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з січня 2019 року по березень 2024 року, при цьому, вбачається розбіжність у періодах та розмірі оплат, здійснених відповідачем та відображених у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, про що у позові зазначено позивачем. Зазначена обставина напряму впливає на розмір заборгованості у багатьох періодах та відповідно на розмір пені, яку позивач просить суд стягнути.
До суду 13.08.2024 позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач наполягала на обґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що відповідачем не надано належних доказів на заперечення проти обставин щодо дати погашення заборгованості зі сплати аліментів.
До суду 27.08.2024 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наполягав на необґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що він жодним чином не ухилявся від сплати аліментів, а у виникненні заборгованості за певні періоди сплати аліментів, його вини немає, крім того, наразі відповідач сплачує аліменти у розмірі встановленому судом.
Інших заяв по суті справи та клопотань від учасників справи до суду не надійшло.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, 07.03.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що складено актовий запис № 366. У шлюбі у сторін народилася спільна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між позивачем та відповідачем розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 24.06.2019 року.
Дарницьким районним судом м. Києва 20.02.2019 видано судовий наказ у справі № 753/1737/19, яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.01.2019 і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі заяви позивача від 04.03.2019 № 6396 на виконання вказаного судового наказу Головним державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції Шпаком О.І. було відкрито виконавче провадження № 58533006 від 11.05.2019, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження.
В подальшому, на підставі клопотання представника відповідача від 11.03.2021 матеріали виконавчого провадження було направлено до Володарського районного відділу державної виконавчої служби, за місце реєстрації відповідача.
Вказане призвело до суттєвого зменшення розміру стягуваних із відповідача аліментів, яких не вистачало на утримання дитини, у зв'язку із чим 01.02.2023 позивач звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою про зміну способу стягнення аліментів. За наслідками цього, Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалено рішення від 08.11.2023 у справі №753/1682/23, із змінами мотивувальної частини в редакції постанови Київського апеляційного суду від 26.03.2024, яким позовну заяву задоволено частково, змінено спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 11.02.2019 у справі № 753/1737/19 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3500,00 грн. щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Разом з тим, в процесі виконання судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 20.02.2019 у справі № 753/1737/19 у відповідача систематично виникала заборгованість зі сплати аліментів у зв'язку із неповною та несвоєчасною оплатою. Зазначене підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за період з 18.01.2019 по 01.04.2024, приєднаним до листа Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області №101944 від 13.05.2024, відповідно до якого заборгованість по аліментах становить 5800,51 грн.
На підставі викладеного, враховуючи систематичне виникнення у відповідача заборгованості зі сплати аліментів, що підтверджується зазначеним розрахунком заборгованості, позивачем вираховано неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення, але не більше 100 відсотків заборгованості, а саме у розмірі - 60 861,92 грн., що підтверджується наданим до суду розрахунком неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у виконавчому провадженні № 58533006 від 11.05.2019.
Так, отримавши розрахунок заборгованості та проаналізувавши його у сукупності із випискою по картковому рахунку позивача було встановлено певні невідповідності, на підставі чого 16.05.2024 року позивач звернулась до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області із проханням про надання документально підтвердженої інформації про дати надходження на рахунок органу державної виконавчої служби аліментних платежів, сплачених боржником на утримання дитини на виконання виконавчого листа №753/1737/19 від 20.02.2019, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, за період з 18.01.2019 по травень 2024 року.
У відповідь надійшов лист Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області №108661 від 23.05.2024, до якого приєднано копії платіжних доручень про сплату аліментів на рахунок стягувача за період з березня 2021 по 01.04.2024.
Проаналізувавши розрахунок заборгованості, платіжні доручення, а також виписку із карткового рахунку стягувача від 16.05.2024 № MK2ODKB39I83VNHC, було встановлено наступне:
- у розрахунку заборгованості за січень 2021 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 11 324,00 грн., водночас, як вбачається із виписки із карткового рахунку стягувача, 14.01.2021 на рахунок стягувача надійшов платіж у розмірі - 3 000, 00 грн., тоді як сума платежів у розмірі - 11 324,30 грн. надійшла на рахунок стягувача у лютому 2021 року, а саме: 05.02.2021 - 3000,00 грн., 23.02.2021 - 8324, 30 грн. Отже, наведений у розрахунку головного державного виконавця платіж у сумі 11 324,00 грн. надійшов стягувачу у лютому 2021 року, тоді як в січні 2021 року стягувачу надійшов платіж - 3 000,00 грн.;
- у розрахунку заборгованості за лютий 2021 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 989,22 грн, однак, у лютому 2021 на рахунок стягувача надійшли наступні платежі: 05.02.2021 - 3 000,00 грн., 23.02.2021 - 8 324,30 грн., тоді як платіж у сумі 989, 22 грн. не надходив взагалі;
- у розрахунку заборгованості за червень 2021 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 3 172,00 грн., водночас на рахунок стягувача у червні 2021 року надійшли наступні платежі: 03.06.2021- 3 172,00 грн. та 04.06.2021 - 2 450,00 грн. Таким чином, платіж на суму 2450,00 грн. помилково не був врахований виконавцем у червні 2021 року;
- у розрахунку заборгованості за вересень 2021 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 2 450,00 грн., водночас, 09.09.2021 року на рахунок стягувача було направлено - 2 530,00 грн.;
- у розрахунку заборгованості за жовтень 2021 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 5 040,00 грн., однак, 13.10.2021 на рахунок стягувача було перераховано платіж у розмірі - 2 510,00 грн., інші платежі у вказаному місяці не надходили взагалі;
- у розрахунку заборгованості за березень 2023 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 3000,00 грн., однак, будь-які платежі за березень 2023 року від державної виконавчої служби або від боржника - відсутні. Таким чином, у березні 2023 року на рахунок стягувача платіж у сумі 3 000, 00 грн. - не надходив;
- у розрахунку заборгованості за квітень 2023 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 1416, 50 грн., однак платіж у розмірі 1416, 50 грн. був направлений на рахунок стягувача - 02.06.2023. В свою чергу випискою із карткового рахунку стягувача підтверджується, що 07.04.2023 на її рахунок надійшов платіж у розмірі - 3 000,00 грн.;
- у розрахунку заборгованості за травень 2023 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 2370,08 грн., однак платіж на суму 2370,08 грн. був направлений на рахунок стягувача - 08.06.2023, тоді як у травні 2023 на рахунок стягувача ані від державної виконавчої служби, ані від боржника жодні платежі не надходили, що підтверджується випискою із карткового рахунку стягувача та наданими головним державним виконавцем платіжними дорученнями, оскільки платіжне доручення за травень 2023 року - відсутнє;
- у розрахунку заборгованості за червень 2023 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 1 744,00 грн, однак на рахунок стягувача було направлено наступні платежі: 02.06.2023 - 1 416, 50 грн., 08.06.2023 - 2 370,08 грн., 26.06.2023 - 1 744,00 грн. Таким чином, у червні 2023 року на рахунок стягувача, окрім платежу - 1 744,00 грн., надійшли також платежі у сумах - 1416,50 грн. та 2370,08 грн.;
- у розрахунку заборгованості за січень 2024 року у колонці "Сплачено боржником/стягнуто виконавцем" зазначено - 6598,00 грн., однак, 10.01.2024 на рахунок стягувача було направлено платіж у розмірі - 5 000,00 грн., інші платежі у січні 2024 року на рахунок стягувача - не надходили.
З метою усунення вказаних недоліків та отримання достовірного Розрахунку заборгованості представник позивача звернулася до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області із адвокатським запитом від 05.06.2024 із проханням про надання повторного розрахунку заборгованості із урахуванням даних, викладених у платіжних дорученнях та виписці із карткового рахунку позивача. Однак, листом №119122 від 10.06.2024 було відмовлено.
Таким чином, позивачем проведено розрахунок неустойки (пені) на підставі Розрахунку заборгованості із урахуванням платіжних доручень про сплату аліментів на рахунок стягувача за період з березня 2021 по 01.04.2024, приєднаних до листа Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області № 108661 від 23.05.2024 року та виписки із карткового рахунку Позивача від 16.05.2024 року № MK2ODKB39I83VNHC.
Разом з тим, твердження відповідача про невідповідність розрахунку неустойки (пені) розрахунку заборгованості зі сплати аліментів спростовується наступним.
У розрахунку неустойки (пені) позивачем було враховано аліментні платежі, які фактично були внесені на її рахунок, однак з невідомих причин не відображені в розрахунку заборгованості, наданому державним виконавцем. Таким чином, у розрахунку неустойки (пені) позивача розмір заборгованості відповідача, наведений у розрахунку, наданому державним виконавцем, було змінено у сторону зменшення, а не збільшення.
Таким чином, розбіжності в періодах та розмірі оплат про які стверджує відповідач полягають у зменшенні розміру заборгованості та строку невиконання аліментних зобов'язань у відповідності до фактичних даних щодо внесених відповідачем платежів, які відображені у виписці з рахунку позивача, платіжних дорученнях та розрахунку заборгованості.
Отже, фактично ці розбіжності призвели до зменшення розміру відповідальності відповідача і не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову чи покладенні на позивача додаткового обов'язку щодо оскарження розрахунку державного виконавця.
Разом з тим, вказане свідчить про відсутність у позивача підстав для оскарження розрахунку державного виконавця, оскільки позивач, діючи добросовісно, добровільно надала суду відомості про всі аліментні платежі, що надходили на її рахунок, навіть ті, що не були відображені у розрахунку заборгованості, що вбачається із наданих позивачем платіжних документів та виписки з банківського рахунку позивача.
Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виданий державним виконавцем є письмовим доказом у справі, що розглядається, а отже досліджується та оцінюється судом, як окремо, так і в сукупності з іншими наявними у справі доказами, та не має для суду заздалегідь встановленої сили.
Частиною 3 ст. 195 СК України передбачено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) та від 08 березня 2023 року у справі № 461/7406/18 зробила висновок: "Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму".
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виданий державним виконавцем, в сукупності із платіжними дорученнями та випискою із карткового рахунку стягувача підтверджує факт несвоєчасної сплати відповідачем аліментів на утримання дитини та виникнення у зв'язку із цим заборгованості, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для стягнення із боржника неустойки у порядку, визначеному ст. 196 СК України.
Форма розрахунку заборгованості зі сплати аліментів встановлена у додатку 15 до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та не містить інформації про дату надходження аліментних платежів від Боржника на рахунок державної виконавчої служби.
Представник позивача адвокатським запитом від 16.05.2024 витребовувала від державного виконавця документально підтверджену інформацію про дати надходження на рахунок органу державної виконавчої служби аліментних платежів, сплачених боржником на утримання дитини, однак, в додаток до листа від 23.05.2024 № 108661 державним виконавцем було надано копії платіжних доручень про виплату аліментних платежів на рахунок позивача, що були додані до позовної заяви.
Таким чином, позивач вжила всіх залежних від неї заходів з метою підтвердження обставин та вимог позовної заяви.
В свою чергу, згідно із п. 4 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1, 3 ст. 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Таким чином, заперечуючи проти обставин щодо дати погашення заборгованості зі сплати аліментів Відповідач має право надати суду відповідні докази.
Перерахування коштів від ДВС до стягувача відбувалося у порядку, визначеному ч. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", не пізніше наступного дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу ДВС.
Так, ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
При цьому, у відповідності із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.01.2022 у справі № 711/679/21, день виконання зобов'язання до строку заборгованості позивачем не включався, що вбачається із колонок розрахунку неустойки (пені): "Дата погашення заборгованості" - "Кількість днів прострочення" - "Розмір неустойки".
Таким чином, зазначення у розрахунку неустойки (пені) дати зарахування коштів на рахунок стягувача не призвело до збільшення пені, у зв'язку із тим, що вказаний день до розрахунку пені не включався. В свою чергу вказати дату внесення відповідачем аліментних платежів безпосередньо на депозитний рахунок ДВС у позивача не було можливості, у зв'язку із відсутністю та недоступністю вказаних даних, водночас відповідач має змогу надати суду відповідні докази та власний розрахунок пені.
У відповідності до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
У постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 Верховний Суд зазначив, що ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Верховний Суд у постановах від 10.01.2024 у справі № 359/240/21, від 19.02.2024 у справі № 761/893/23 зробив висновок, відповідно до якого зазначено, що у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
З викладеного вбачається , що у випадку працевлаштування або зміни місця роботи боржник зобов'язаний повідомити про це державного виконавця не пізніше, як на наступний день. Невиконання вказаного зобов'язання свідчить про наявність вини боржника у виникненні заборгованості у вказаний період. В свою чергу відсутність місця роботи не звільняє боржника від обов'язку сплачувати аліменти, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 234/6207/17.
У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 359/240/21 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Щодо заборгованості відповідача за період із січня 2019 року по травень 2020 року, судом встановлено наступні обставини.
Так, з січня по вересень 2019 року інформація про місце роботи відповідача відсутня, отже у вказаний період відповідач був зобов'язаний сплачувати аліменти самостійно. Невиконання зобов'язання по утриманню сина у період з січня по вересень 2019 року, у тому числі в добровільному порядку, свідчить про наявність умислу у діях відповідача та наявність його вини у виникненні заборгованості за вказаний період.
Також, з 09.09.2019 відповідач почав працювати в ТОВ "АНТОНОВА-Д ПЛЮС" у зв'язку із чим у нього виник обов'язок невідкладно, не пізніше наступного дня, повідомити державного виконавця про місце роботи. Однак, всупереч викладеному, в порушення ч. 4 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", відповідач повідомив державного виконавця про місце своєї роботи лише 25.10.2019 року, відповідна заява міститься в матеріалах справи.
Крім того, відповідач не попередив роботодавця про необхідність стягнення аліментів із його заробітної плати, як і не вжив самостійних добровільних заходів спрямованих на погашення заборгованості та своєчасної сплати аліментів у наступні періоди, після того, як йому стало відомо що роботодавець не проводить відрахувань із його заробітної плати. Вказане призвело до того, що роботодавець почав відрахування із заробітної плати відповідача лише у лютому 2020 року, а сама заборгованість була погашена лише у травні 2020 року, хоча про її наявність відповідачу стало відомо, за його словами, у жовтні 2019 року.
На підставі викладеного вбачається, що відповідач, діючи умисно, самостійно свій обов'язок по утриманню сина не виконував, повідомив державного виконавця про місце своєї роботи несвоєчасно, роботодавця про необхідність здійснення відрахувань і заробітної плати не повідомив, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати аліментів, яка була погашена фактично лише у травні 2020 року.
Щодо наявності вини відповідача у виникненні заборгованості з березня 2022 року судом встановлено, з березня по жовтень 2022 року інформація про місце роботи відповідача відсутня, державному виконавцю відповідачем не надавалася та до відзиву докази, які б це спростовували не приєднувалися. Таким чином, у вказаний період відповідач був зобов'язаний самостійно виконувати своє зобов'язання по утриманню сина.
Разом з тим, з лютого по жовтень 2022 року відповідачем не було внесено жодного платежу на утримання дитини, а сам він із жовтня 2022 року вносив платежі не систематично, у зв'язку із чим заборгованість так і не була погашена і продовжувала наростати.
Також, встановлено, що 14.10.2022 відповідач працював у ТОВ "Міко-Транс-1" про що повідомив державного виконавця лише 05.04.2023, тобто через пів року після працевлаштування і то лише з метою проведення перерахунку аліментів та зменшення їх розміру, відповідна заява міститься в матеріалах справи.
Вказане свідчить, що відповідач не вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів у період із жовтня 2022 року, що у розумінні ст. 614 ЦК України підтверджує наявність його вини та умислу у виникненні заборгованості за вказаний період.
Крім того, наявність вини відповідача у несплаті аліментів із липня по грудень 2023 року підтверджується тим, що згідно із довідкою №17 від 07.08.2023 відповідач із 12.07.2023 працює на посаді водія автотранспортних засобів в ТОВ "АГРОТЕП" з посадовим окладом 6950,00 на місяць. Водночас, державного виконавця про зміну місця роботи відповідач у встановлений строк не повідомив, докази про зворотне до відзиву ним не приєднано.
Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого державним виконавцем, виписки із карткового рахунку позивача та платіжних доручень, в період із липня по грудень 2023 року від відповідача не надійшло жодного аліментного платежу. В свою чергу жодних доказів, які б підтверджували поважність причин не внесення аліментів на утримання дитини відповідач суду не надав. Документально підтверджена інформація про невиплату у вказаний період відповідачу заробітної плати - відсутня.
Вказане свідчить, що відповідач не вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів у період із липня по грудень 2023 року, не повідомив державного виконавця про зміну місця роботи, не виконував своє зобов'язання самостійно у добровільному порядку.
Також, сама по собі зміна сімейного стану без належних та допустимих доказів погіршення матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини.
Так, відповідно у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 565/2071/19 зазначено, що суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини - ОСОБА_6, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Таким чином, суди у порушення зазначених вище вимог закону не врахували те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу, а навпаки судами було встановлено збільшення доходів останнього. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
У постанові від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21) Верховний Суд дійшов висновку, про те що факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Вказане свідчить, що наявність у відповідача дитини від іншого шлюбу не є належним, достатнім, достовірним та допустимим доказом погіршення його матеріального стану і не звільняє його від обов'язку своєчасної сплати аліментів на утримання дитини від попереднього шлюбу та, відповідно, не може бути підставою для зменшення суми неустойки за несвоєчасну сплату аліментів. Крім того, обставини щодо перебування на утриманні відповідача дружини необґрунтовані, безпідставні та не підтверджені жодними доказами.
Отже, несвоєчасна сплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості з вини платника аліментів свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до відповідальності та стягнення пені у порядку та розмірі, встановленому ст. 196 СК України.
Суд зауважує, що часткові платежі, внесені відповідачем в інші місяці спочатку зараховані на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.
Зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 711/679/21 Верховний Суд зробив висновок про те, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії; положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин; в СК України не передбачено як відбувається погашення вимог за грошовим зобов'язанням. Тому в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, а саме стаття 534 ЦК України; при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.
У відповідності до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Таким чином, вказаний спосіб нарахування пені відповідає ст. 534 ЦК України, ст. 196 СК України та висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.01.2022 у справі №а711/679/21.
У випадках часткового погашення заборгованості в інші місяці пеня розраховувалася з урахуванням розміру несплаченої частки за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним платежем помножену на 1%.
Такий спосіб розрахунку відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц та від 14.02.2022 у справі № 712/11291/20-ц, де вказано, що у разі якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.
У розрахунку неустойки (пені) вказаний спосіб обрахунку відображений у колонках: "Дата сплати аліментів" - "Розмір заборгованості станом на 30-те число відповідного місяця" - "Дата погашення заборгованості" - "Сума погашення" - "Залишок після погашення" - "Кількість днів прострочення" - "Розмір неустойки".
Таким чином, вказаний спосіб нарахування пені відповідає ст. 196 СК України, висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц та від 14 лютого 2022 року у справі № 712/11291/20-ц.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі № 711/679/21 зробив висновок, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %; при застосуванні формулювання не більше 100 відсотків заборгованості¬ в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання не більше 100 відсотків заборгованості¬ означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
У постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 Верховний Суд виснував, що ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у складі від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
При цьому, розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток (тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%).
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обчисленої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1%.
Перебіг строку прострочення починається з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).
При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 711/679/21.
Зважаючи на неповну та непостійну сплату аліментів, що встановлено судом, позивач звернулась до суду із вимогами про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів.
Пеня по сплаті аліментів за весь період виникнення заборгованості з січня 2019 року по квітень 2024 року складає 60 861,92 грн., що підтверджується розрахунком пені, наданим позивачем. Крім того, наданий розрахунок перевірений судом та відповідає формулі, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів у боржника виникла по його вині та є наслідком його дій щодо ухилення від сплати аліментів.
Виходячи з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання, відсутність вини в простроченні сплати аліментів повинен довести платник аліментів.
Таким чином враховуючи, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надав суду належних доказів вжиття ним заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 19 500,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
На виконання вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України до позовної заяви позивачем було приєднано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на загальну суму - 19 500,00 грн., що складаються із витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1 ч. 2 та ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підставі викладеного у позивача виникла необхідність приєднати до матеріалів справи акт прийому-передачі наданих послуг від 05.09.2024 за угодою про надання правової допомоги від 09.05.2024. Загальний розмір судових витрат, понесених позивачем у даній справі на професійну правничу допомогу становить - 19 500, 00 грн., що підтверджується: актом прийому-передачі наданих послуг від 13.06.2024 за угодою про надання правової допомоги від 09.05.2024, що був приєднаний до позовної заяви та підтверджує факт понесених позивачем судових витрат, пов'язаних із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн. та актом прийому-передачі наданих послуг від 05.09.2024 за угодою про надання правової допомоги від 09.05.2024, який підтверджує факт понесених позивачем судових витрат, пов'язаних із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 3-6 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно правової позиції ВП ВС, висловленої у постанові від 07.07.2021 у справі №а910/12876/19, зазначено що в цілому нормами законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. При цьому, Велика палата вказала, що відсутність клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, свідчить про відсутність підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат.
Отже, критерії визначення та розподілу судових витрат у тому числі необхідність та розумність мають оцінюватися судом на предмет співмірності до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У той же час, згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України учасник справи може заявити клопотання про зменшення розміру судових витрат виключно з підстав їх не співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, але в жодному разі не з підстав необхідності надання професійної правничої допомоги, оскільки це невід'ємне конституційне право кожного.
Разом з тим, відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру правничої допомоги на користь позивача, тоді як у відзиві відповідачем зазначено лише підстави з яких у відшкодуванні витрат позивача на правничу допомогу необхідно відмовити в цілому.
На підставі викладеного, судом встановлено, що вартість наданих послуг позивачу становить 19 500,00 грн. є співмірною із ціною позову, складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 19 500,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також, за правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути 1211,20 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 5, 12, 13, 141, 274, 279, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 60 861,92 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 19 500,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст судового рішення складено 21.04.2025.
Суддя В.Л. Котвицький