Справа № 703/2090/25
3/703/1125/25
21 квітня 2025 року суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Овсієнко І.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від відділу поліції №2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №690481, ОСОБА_1 06.03.2025 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, а саме вчинив домашнє насильство економічного характеру щодо своєї матері, що виразилося у викраденні речей домашнього вжитку, а також банківських карток.
Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Зокрема економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 ЄСПЛ також визнав, що провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції, і у справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Отже при розгляді справи про адміністративні правопорушення судом мають бути застосована процедура та дотримані гарантії прав осіб, прирівняні до таких під час кримінального провадження.
Частиною 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку.
У зв'язку із зазначеним, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ. Суд також не може змінювати суть «обвинувачення», викладене у протоколі про адміністративне правопорушення.
В аналогічному контексті Європейський Суд встановив у рішенні у справі «Карелін проти росії» (Karelin v. russia), що в разі, якщо здійснюється усний судовий розгляд з метою встановлення обґрунтованості будь-якого «кримінального обвинувачення», висунутого проти підсудного, та якщо було надано адекватну можливість з'явитися у судове засідання і сторона захисту не відмовилася від неї у встановленому порядку, присутність сторони обвинувачення є, як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду (п. 64 рішення Європейського суду з прав людини у справі Михайлова проти України).
Відповідно до ч. 1 ст. 185 КК України таємне викрадення чужого майна є крадіжкою.
Водночас, чинним КУпАП передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП).
Частиною 1 ст. 357 КК України передбачено кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах.
Як зазначено в постанові ККС ВС від 14.02.2019 в справі № 454/420/17, предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК України, є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357 КК України).
Згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом, зокрема, в цій статті слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи-докази у правозастосовчій діяльності.
До «інших важливих особистих документів» належать посвідчення, військовий квиток, трудова книжка, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи - платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів.
Системний аналіз норм законодавства свідчить про те, що питання, чи є той або інший документ для певної особи важливим, має вирішувати суд у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів також має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи.
Відповідно до Закону України «Про інформацію», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про банки та банківську діяльність» документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) - засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо). Тобто, як видно з аналізу законодавчих положень, платіжна картка є різновидом офіційних документів.
З огляду на викладене, об'єктивну сторону правопорушення, у вчиненні якого звинувачується ОСОБА_1 , його дії слід оцінити належним чином відповідно до вимог чинного закону про кримінальну відповідальність.
У зв'язку із викладеним матеріали справи про адміністративне правопорушення слід повернути до відділу поліції №2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області для належного оформлення.
Керуючись ст. 38, 278 КУпАП, суддя
Матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 повернути до відділу поліції №2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області для належного оформлення.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя І.В.Овсієнко