Номер провадження: 11-кп/819/283/25
Номер справи місцевого суду: 766/1474/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
16 квітня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2025 року в кримінальному проваджені №22022230000000537 від 20 листопада 2022 року стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів до 16 травня 2025 року.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2025 року стосовно ОСОБА_8 скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та застосувати стосовно ОСОБА_8 запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначив, що приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою суд першої інстанції припустився істотного порушення норм процесуального права, яке полягає у розгляді клопотання прокурора ОСОБА_6 , який не має процесуальних повноважень, оскільки вказаний прокурор на стадії початку досудового розслідування не був включений до групи прокурорів та не здійснював процесуальний нагляд на стадії досудового розслідування.
Крім того, зазначає, що сама по собі підозра та обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення не є підставою для застосування виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вказує, що підозра та обвинувачення обґрунтовані формально, а в діях ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України. При цьому ОСОБА_8 свою вину не визнає оскільки зазначеного злочину не вчиняв, адже займався виключно забезпеченням годування засуджених та жодних правоохоронних функцій не мав, добровільно посаду в окупаційному правоохоронному органі не займав, звання від окупаційної влади не отримував.
Також зазначає, що усі заявлені стороною обвинувачення ризики є припущення та не можуть бути враховані судом під час вирішення клопотання прокурора. На підтвердження існування вказаних ризиків прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів. Натомість їх існування спростовується належною позитивною процесуальною поведінкою обвинуваченого.
Крім того, прокурором не доведено, що більш м'які запобіжні заходи, не пов'язані з триманням під вартою не здатні забезпечити мету застосування запобіжного заходу.
Звертає увагу, що ОСОБА_8 має ряд хвороб, що потребують постійного амбулаторного нагляду та дотримання строгого лікування, що в умовах установи попереднього ув'язнення здійснити неможливо.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав позицію захисника, просив застосувати більш м'який запобіжний захід.
Прокурор просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, позиції сторін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати чи доведено стороною обвинувачення обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Таким чином, суд, продовжуючи строк дії запобіжного заходу на стадії судового провадження, має перевірити чи не зменшилися на цій стадії кримінального провадження встановлені раніше ризики і чи зможе більш м'який запобіжний захід запобігти цим ризикам.
Окрім цього суд має врахувати у сукупності також інші відомості, зокрема про тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, а також соціальні зв'язки, відомості, що характеризують особу обвинуваченого.
Лише за результатами аналізу всіх перелічених факторів суд може прийти до висновку щодо необхідності продовження стосовно обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу чи щодо недоцільності цього.
На переконання суду апеляційної інстанції, попри доводи апеляційної скарги сторони захисту, суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог законодавства.
Так, матеріали провадження свідчать, що на розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження №22022230000000537 від 20 листопада 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
В ході судового розгляду даного кримінального провадження прокурор звернувся до суду із клопотанням в якому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.
Своє клопотання прокурор обґрунтовував тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, при цьому на даному етапі кримінального провадження продовжують існувати ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження.
На думку сторони обвинувачення запобігти вказаним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, адже інші більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти наведеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Крім того, прокурор послався на приписи ч.6 ст.176 КПК України, відповідно до яких під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні ряду злочинів проти основ національної безпеки України, зокрема ст.111-2 КК України, за наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Також прокурор просив не визначати обвинуваченому розмір застави, оскільки відповідно до ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, розглянувши вказане клопотання, суд першої інстанції встановив подальше існування ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків, передбачених п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, та дійшов висновку про наявність правових підстав для продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки лише шляхом застосування найсуворішого запобіжного заходу можливо запобігти наведеним ризикам.
Перевіривши зазначене судове рішення у відповідності із доводами апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже вони в повній мірі ґрунтуються на відомостях, що наявні в матеріалах провадження, які ретельно перевірені місцевим судом.
Зокрема, суд першої інстанції надав детальну оцінку, як відомостям про тяжкість та характер інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення в контексті застосування запобіжного заходу, так і питанню існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України (колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території) за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Під час досудового розслідування слідчим суддею було перевірено питання причетності ОСОБА_8 до вказаного кримінального правопорушення. Що стосується обґрунтованості та доведеності обвинувачення, то суд апеляційної інстанції під час перевірки ухвали суду першої інстанції про продовження тримання під вартою позбавлений можливості надати оцінку вказаному питанню, оскільки на даному етапі кримінального провадження судом першої інстанції перевіряється питання наявності в діях обвинуваченого ознак складу вказаного злочину. Питання обґрунтованості обвинувачення буде вирішене судом при ухваленні вироку. За таких обставин доводи захисника, щодо відсутності в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України є безпідставними.
Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про подальше існування ризиків передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України на думку суду апеляційної інстанції є непереконливими, адже відомості, що наявні в матеріалах провадження підтверджують подальше існування вказаних ризиків.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано встановив подальше існування ризику переховування обвинуваченого від суду та належним чином мотивував свої висновки. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що місцевий суд зважив, як на відомості про особу обвинуваченого, так і обставини кримінального провадження, зокрема тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 .
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 має місце проживання та сім'ю. В той же час ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, що в умовах воєнного стану, пов'язаного із взаємодією з державою-агресором, має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки. При цьому за вчинення злочину, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
На переконання суду апеляційної інстанції сукупність наведених обставин підтверджує існування ризику переховування обвинуваченого від суду, адже з огляду на тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину та суворість можливого покарання, ризик переховування обвинуваченого продовжує існувати. В даному випадку наявність у обвинуваченого місця проживання та сім'ї не свідчить про достатню міцність соціальних зв'язків ОСОБА_8 , яка б свідчила про відсутність ризику переховування.
Посилання захисника на те, що висновки суду ґрунтуються лише на тяжкості можливого покарання, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що місцевий суд врахував у сукупності всі наявні обставини, зокрема відомості про особу обвинуваченого та його поведінку.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до рішення по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З огляду на те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, що в мовах воєнного стану пов'язаний із взаємодією з державо-агресором, суд першої інстанції не міг залишити поза увагою тяжкість інкримінованого злочину.
Крім того, як вірно враховано місцевим судом, продовжує існувати ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, адже матеріали провадження не містять відомостей про те, що допит свідків у даному кримінальному провадженні завершений.
Ризик впливу на свідків продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
З огляду на наведене, враховуючи, що відповідно до доводів клопотання прокурора свідками у справі є колишні колеги та підлеглі обвинуваченого ОСОБА_8 ризик незаконного впливу на них продовжує існувати.
Таким чином існування наведених ризиків виправдовує необхідність подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Виходячи із переліку встановлених ризиків, а також відомостей, що наявні в матеріалах справи, зокрема щодо характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, а також відомостей про його особу, запобіжні заходи у виді домашнього арешту, застави, особистого зобов'язання у даному випадку не зможуть запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, а також ризику переховування.
Крім того, слід враховувати, що відповідно до ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Посилання захисника на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою відомості про особу обвинуваченого, зокрема про наявність у нього хвороб, які потребують амбулаторного лікування, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки судом враховано відомості про стан здоров'я в ході розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Перевіривши відповідні обставини, апеляційний суд погоджується із висновкум суду першої інстанції із вказаного приводу.
Так, згідно долученої до апеляційної скарги копії відповіді Філії ЦОЗ ДКВС України в Миклолаївській та Одеській областях №152-МИ-25 від 10 лютого 2025 року ОСОБА_8 має ряд захворювань, в тому числі хронічних. Водночас протягом 2024 року були проведені консультативні огляди терапевтом, ендокринологом, фтизіатром, інфекціоністом, психіатром. За цей час ОСОБА_10 отримав рекомендоване лікування, забезпечений інсуліном та дієтичним харчуванням. На час відповіді його стан компенсований, ургентної допомоги за межами СІЗО не потребує.
Враховуючи вказані відомості, суд першої інтанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що стан здоров'я не перешкоджає перебуванню в установі попереднього ув'язнення.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника щодо відсутності у прокурора повноважень то суд апеляційної інстанції їх до уваги не приймає, оскільки зазначеному питанню суд надав належну оцінку.
Зі змісту матеріалів провадження вбачається, що у судовому засіданні 18 березня 2025 року захисником заявлено відвід прокурору ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що вказаний прокурор був включений до складу групи прокурорів після завершення досудового розслідування.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2025 року в задоволенні вказаного відводу відмовлено. Таке рішення суд першої інстанції мотивував тим, що повноваження прокурора у даному випадку підтверджені постановою про зміну групи прокурорів від 12 березня 2025 року, яка складена уповноваженою особою та відповідає вимогам законодавства. Порушень законодавства або прав обвинуваченого при включенні вказаного прокурора до складу групи прокурорів не допущено.
Згідно положень статті 37 КПК України, якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури.
З огляду на те, що в порядку ст.37 КПК України постановою першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури від 12 березяня 2025 року внесено зміни до складу групи прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів у кримінальному провадженні №22022230000000537 від 20.11.2022 відносно ОСОБА_8 та включено до складу прокурора ОСОБА_6 який має процесуальні повноваження бути представником публічного обвинувачення у судовому засіданні, апеляційний суд вважає доводи захисника безпідставними.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вказаний висновок ґрунтується не тільки на тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у скоєнні інкримінованого злочину, та суспільній небезпечності інкримінованого злочину, а і сукупності даних про особу обвинуваченого, передбачених ст. 178 КПК України.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не знаходить.
Керуючись ч.2 ст.376, ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2025 року року в кримінальному провадженні №22022230000000537 від 20 листопада 2022 року, стосовно ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3