17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2129/24 пров. № А/857/22358/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Волинської митниці,
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року (суддя - Сорока Ю.Ю., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Луцьк, дата складання повного рішення - не зазначено),
в адміністративній справі №140/2129/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» до Волинської митниці,
про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
У лютому 2024 року позивач ТОВ «ТЕХНО-ЛІФТ» звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача Волинської митниці, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2024/000008/2 від 22.01.2024.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за їх безпідставністю.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205050/2024/000008/2 від 22.01.2024. Стягнуто на користь ТОВ «ТЕХНО-ЛІФТ» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судовий збір у розмірі 3028,00 грн. та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт оскаржене рішення суду незаконним і необґрунтованим, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи, що є підставою для його скасування.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що саме під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме: вартість товарів згідно інвойсу від 16.01.2024 №20240108 (далі- Інвойс) не відповідає вартості товарів згідно копії митної декларації країни відправлення від 18.01.2024 №24PL301010E0057730. Надані декларантом платіжні інструкції в іноземній валюті від 27.12.2023 №(MUR) 60 та від 16.01.2024 №(MUR) 61 не можливо ідентифікувати, як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів, так як дані платіжні інструкції не містять посилання на інвойс чи проформу, а сума оплати за ними не відповідає вартості товарів, вказаній в інвойсі. Окрім того, дані платіжні інструкції в іноземній валюті не були завірені банком та не відповідають вимогам Закону України № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» та «Положенню про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», затвердженому постановою Правління Національним банком України від 28.07.2008 №216 (зі змінами). В наданому висновку Житомирської ТПП від 19.01.2024 №В-59 відсутні посилання на джерела, де б містилася цінова інформація щодо ідентичних товарів. Натомість, експертом взята за основу середньо ринкова вартість за кілограм ваги. Враховуючи, що вартість оцінюваних товарів повинна визначатися за штуку з урахуванням марки, моделі, року виготовлення - даний висновок не може бути взятий до уваги. Зазначає, що платіжне доручення не є достатнім доказом митної вартості певної поставки товару в разі зазначення у ньому лише зовнішньоекономічного договору, на основі якого здійснена поставка певного товару. Підставою прийняття рішення про коригування митної вартості товару стало виявлення у поданих до митного контролю та оформлення розбіжностей, які унеможливлювали визнання заявленої декларантом за першим методом митної вартості, а також не усунення в подальшому вказаних розбіжностей декларантом. Зазначає, що по МД №24UA205050005495U8 до митного оформлення заявлено два товари, які в свою чергу поділяються на різні позиції, відповідно, митницею було проведено порівняння та розрахунок по кожній з них. Проте судом першої інстанції не враховано, що ст.64 МК України чітко передбачено можливість застосування резервного методу визначення митної вартості товару на підставі раніше визнаних чи визначених вартостей, тобто митних декларацій, відомості про які наявні в митниці. Щодо витрат на професійну правову допомогу, то зазначає, що представником позивача не було подано детального опису наданих послуг, а тому не можливо встановити, які саме послуги виконувалися адвокатом, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, з огляду на предмет спору, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, вважає апелянт, що розмір витрат на професійну правову допомогу, визначений рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 р. у розмірі 3000,00 грн., є завищеним та підлягає зменшенню.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Між ТОВ «ТЕХНО-ЛІФТ» (Покупець) та компанією IC-Line s.r.o. (Словакія) (Постачальник) укладено контракт від 28.09.2023 №PG2380, відповідно до предмету якого постачальник поставляє покупцю товар на умовах цього контракту, відповідно до додатків та/або інвойсів до цього контракту (далі - Контракт) (а.с. 20).
Згідно із пунктами 3.1.- 3.2. контракту від 28.09.2023 №PG2380 постачання товарів за цим контрактом здійснюється за адресою, зазначеною покупцем у письмовій формі. Постачання товарів має здійснювалися відповідно до «ІНКОТЕРМС - 2010», на умовах зазначених у інвойсі. Загальна сума договору складається із сум інвойсів (пункт 4.1. контракту).
Відповідно до пунктів 5.1. - 5.2. контракту волютою платежу є Євро. Оплата за товар здійснюється за допомогою передоплати або після оплати згідно з формою інвойсів.
На виконання умов контракту, компанія IC-Line s.r.o. виставила позивачу рахунок-фактуру (інвойс) 20240108 від 16.01.2024, згідно з яким вартість товарів в кількості 8 шт. становить 18 638,00 Євро.
19.01.2024 з метою митного оформлення товару, позивач подав до митниці митну декларацію №24UA205050005495U8 з описом товару: «Самохідні 4-х колісні навантажувачі з електричним двигуном, з вилковим захватом, з висотою підіймання 1 м. або більше, призначені для складських вантажно- розвантажувальних робітна рівній місцевості, які були у використанні, що не містять у своєму складі передавачі або передавачі та приймачі: Електричний трьохопорний навантажувач/Jungheinrich EFG 115 SP... Самохідні 4-х колісні навантажувачі з електричним двигуном, з вилковим захватом, з висотою підіймання менше 1 м, призначені для складських вантажно- розвантажувальних робітна рівній місцевості, які були у використанні, що не містять у своєму складі передавачі або передавачі та приймачі: Електричний візок з стаціонарною платформою оператора Jungeheinrich ERE 120...».
На підтвердження обґрунтованості заявленої у МД митної вартості товару та обраного методу її визначення разом з МД декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: пакувальний лист б/н від 16.01.2024; рахунок-проформа №20240108 від 16.01.2024; рахунок-проформа №30230011 від 19.12.2023; рахунок-фактура (інвойс) №20240108 від 16.01.2024; автотранспортна накладна б/н від 15.01.2024; декларація про походження товару б/н від 16.01.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару (MUR) 60 від 27.12.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару (MUR) 61 від 16.01.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №14 від 18.01.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №PG2380 від 28.09.2023; договір про надання послуг митного брокера №U13580 від 15.01.2023; договір (контракт) про перевезення №2024/01/05 від 05.01.2024; договір (контракт) про перевезення №2024-2 від 05.01.2024; копія митної декларації країни відправлення №23PL301010E0057730 від 18.01.2024.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митницею встановлено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять наступні розбіжності: - вартість товарів згідно інвойсу від 16.01.2024 №20240108 (далі- Інвойс) не відповідає вартості товарів згідно копії митної декларації країни відправлення від 18.01.2024 №24PL301010E0057730; - надані декларантом платіжні інструкції в іноземній валюті від 27.12.2023 №(MUR) 60 та від 16.01.2024 №(MUR) 61 не можливо ідентифікувати, як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів, так як дані платіжні інструкції не містять посилання на інвойс чи проформу, а сума оплати за ними не відповідає вартості товарів, вказаній в інвойсі. Окрім того, дані платіжні інструкції в іноземній валюті не були завірені банком та не відповідають вимогам Закону України №1591-ІХ «Про платіжні послуги» та «Положенню про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», затвердженому постановою Правління Національним банком України від 28.07.2008 №216 (зі змінами); - в наданому висновку Житомирської ТПП від 19.01.2024 №В-59 відсутні посилання на джерела, де б містилася цінова інформація щодо ідентичних товарів. Натомість, експертом взята за основу середньо ринкова вартість за кілограм ваги. Враховуючи, що вартість оцінюваних товарів повинна визначатися за штуку з урахуванням марки, моделі, року виготовлення - даний висновок не може бути взятий до уваги; - в наданих витягах з аукціону не можливо ідентифікувати вартість оцінюваних товарів.
Згідно вимог наказу ДМСУ від 01.07.2021 №476 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» та згідно ст.53 та ст.54 Митного кодексу України декларанту було запропоновано надати в 10-денний термін наступні додаткові документи: 1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезених товарів; 4) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з контрактом про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 5) виписку з бухгалтерської документації; 6) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Декларант відмовився від надання вищевказаних документів, про що зазначено у відповіді на вимогу від 22.01.2024 №2-1.
Оскільки документи, що були подані на вимогу митного органу, не усувають вищезазначені невідповідності, а інші додаткові документи не надано, тому відповідач прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2024/000008/2 від 22.01.2024, в якому митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України, відповідно до наказу ДМСУ від 01.07.2021 №476 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби, а саме: рівень митної вартості кожної позиції Товару 1 становить: Jungheinrich EFG 115 SP G+E 115-450 DZ, s/n FN511859, r.v. 2016 - 7603,9013 Євро за штуку (7000 Євро - фактурна вартість товару за МД від 15.11.2023 року №UA100380/2023/616969 + 24768,7687 грн задекларованих декларантом транспортних витрат на даний артикул за МД №205050/2024/005495, в перерахунку по курсу Євро на дату подання МД - 19.01.2024); Jungeheinrich EJC 214z 115-250 ZT, s/n 90512802, r.v. 2016 - 3753,326 Євро за штуку (3500 Євро - фактурна вартість товару за МД від 15.08.2023 року №UA100380/2023/611575 + 10390,0649 грн задекларованих декларантом транспортних витрат на даний артикул за МД №205050/2024/005495, в перерахунку по курсу Євро на дату подання МД - 19.01.2024); Jungeheinrich EJG 216 G 100-399 DZ LI PC HS, s/n 91624361, r.v. 2018 - 7680,6296 Євро за штуку (МД від 31.07.2023 №UA205140/2023/061031); Jungeheinrich EKS 110 Z-280 ZZ 115, s/n 91520775, r.v. 2006 - 4950 Євро за штуку (МД від 25.10.2023 №UA100380/2023/615452); Jungeheinrich ERD 220 KP, s/n 90530432, r.v. 2017 - 2221,5224 Євро за штуку (2000 Євро - фактурна вартість товару за МД від 30.08.2023 року №UA205140/2023/069875 + 9085,6518 грн задекларованих декларантом транспортних витрат на даний артикул за МД №205050/2024/005495, в перерахунку по курсу Євро на дату подання МД; Jungeheinrich EFG 218, s/n FN 562161, r.v. 2018 - 10631,2928 Євро за штуку (10000 Євро- фактурна вартість товару за МД від 15.11.2023 року №UA100380/2023/616969 + 25892,2227 грн задекларованих декларантом транспортних витрат на даний артикул за МД №205050/2024/005495, в перерахунку по курсу Євро на дату подання МД (а.с. 10, 69).
Загальна митна вартість товару №1 становить 36840,6721 Євро. Рівень митної вартості Товару №2 становить 1690,9245 Євро за штуку (МД від 26.09.2023 року №UA100380/2023/686024).
У подальшому, товар було випущено у вільний обіг товару здійснено за МД №24UA205050005921U6 від 22.01.2024 із застосуванням положень частини 7 статті 55 МК України (а.с. 13).
Не погоджуючись із прийнятим митницею рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, та не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу, натомість позивач надав усі необхідні документи, передбачені МК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Частиною 1 статті 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
За змістом ч.1,2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 МК України.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).
У частині 3 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.001625.
За вимогами частин першої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частиною 5 статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За змістом цих норм митна вартість товарів визначається декларантом; водночас митний орган контролює правильність визначення такої вартості і за результатами здійснення такого контролю, у випадку неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині третій статті 53 МК України, приймає рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України.
До виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених законом випадках.
При цьому митний орган перевіряє правильність визначення саме числового значення і складових митної вартості товару, заявленого декларантом до митного оформлення, достовірність та точність заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, та відсутність обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у вищезазначених нормах.
Сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Частиною 1 ст.58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. У частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується, а саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.
За змістом ст.64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з тим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Як зазначено вище, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
За результатами аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст.58 Митного кодексу України.
Спір між сторонами виник щодо правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару, а саме: Самохідні 4-х колісні навантажувачі з електричним двигуном, з вилковим захватом, з висотою підіймання 1 м. або більше, призначені для складських вантажно-розвантажувальних робіт на рівній місцевості, які були у використанні, що не містять у своєму складі передавачі або передавачі та приймачі.
За змістом п.2 ч.3 ст.64 МК України, митна вартість імпортних товарів визначається на підставі системи, яка передбачає прийняття для митних цілей нижчої з двох альтернативних вартостей.
Матеріалами справи підтверджується, що декларант позивача для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару подав до митного органу ряд документів, а саме: пакувальний лист б/н від 16.01.2024; рахунок-проформа №20240108 від 16.01.2024; рахунок-проформа №30230011 від 19.12.2023; рахунок-фактура (інвойс) №20240108 від 16.01.2024; автотранспортна накладна б/н від 15.01.2024; декларація про походження товару б/н від 16.01.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару (MUR) 60 від 27.12.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару (MUR) 61 від 16.01.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №14 від 18.01.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №PG2380 від 28.09.2023; договір про надання послуг митного брокера №U13580 від 15.01.2023; договір (контракт) про перевезення №2024/01/05 від 05.01.2024; договір (контракт) про перевезення №2024-2 від 05.01.2024; копія митної декларації країни відправлення №23PL301010E0057730 від 18.01.2024.
Крім того, на момент митного оформлення товару підприємством фактична оплата за товар була здійснена позивачем, відповідно до авансового рахунку фактури №20240108 від 16 січня 2024 року, на суму 18638,00 Євро, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті №(MUR) 60 від 27 грудня 2023 року та №(MUR) 61 від 16 січня 2024 року, де в графі «призначення платежу» зазначено, згідно з контрактом від 28 вересня 2023 року №PG2380.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Разом з тим, здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом було виявлено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять наступні розбіжності, а саме: вартість товарів згідно з інвойсом від 16 січня 2024 року №20240108 не відповідає вартості товарів згідно з копією митної декларації країни відправлення від 18 січня 2024 року №24PL301010E0057730; надані декларантом платіжні інструкції в іноземній валюті від 27 грудня 2023 року №(MUR) 60 та від 16 січня 2024 року №(MUR) 61 неможливо ідентифікувати, як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів, так як дані платіжні інструкції не містять посилання на інвойс чи проформу, а сума оплати за ними не відповідає вартості товарів, вказаній в інвойсі; дані платіжні інструкції в іноземній валюті не завірені банком та не відповідають вимогам Закону України № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» та «Положенню про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», затвердженому постановою Правління Національним банком України від 28.07.2008 року №216 (зі змінами); в наданому висновку Житомирської ТПП від 19 січня 2024 року №В-59 відсутні посилання на джерела, де б містилася цінова інформація щодо ідентичних товарів. Натомість, експертом взята за основу середньо ринкова вартість за кілограм ваги. Враховуючи, що вартість оцінюваних товарів повинна визначатися за штуку з урахуванням марки, моделі, року виготовлення- даний висновок не може бути взятий до уваги; в наданих витягах з аукціону неможливо ідентифікувати вартість оцінюваних товарів.
Як вбачається з матеріалів справи, вказана в рахунку-фактурі (інвойсі) №20240108 від 16 січня 2024 року ціна товару відповідає фактурній вартості, зазначеній в МД №23UA205050005495U2 від 19 січня 2024 року (графа 22) та становить 18638,00 Євро.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ціна продажу імпортованих товарів це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс), згідно з частиною 2 статті 53 МК України є документом, який підтверджує митну вартість товару.
Щодо виявлених митним органом у спірному рішенні розбіжностей у числовому значенні, вартості товарів згідно з інвойсом від 16 січня 2024 року №20240108 з значенням вартості товарів, що зазначені у копіях митної декларації країни відправлення від 18 січня 2024 року №24PL301010E0057730, то суд першої інстанції вірно зауважив, що митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням. Також копію митної декларації країни відправлення декларант або уповноважена ним особа подає на письмову вимогу митного органу за наявності умов, визначених частиною третьою статті 53 МК України. Однак відповідач не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів. Митна декларація країни відправлення може лише підтверджувати проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.
З урахуванням наведеного, відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача, що надані декларантом платіжні інструкції в іноземній валюті від 27 грудня 2023 року №(MUR) 60 та від 16 січня 2024 року №(MUR) 61 неможливо ідентифікувати, як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів, так як дані платіжні інструкції не містять посилання на інвойс чи проформу, а сума оплати за ними не відповідає вартості товарів, вказаній в інвойсі та те, що дані платіжні інструкції в іноземній валюті не завірені банком та не відповідають вимогам Закону України № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» та «Положенню про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», затвердженому постановою Правління Національним банком України від 28 липня 2008 року №216 (зі змінами) (далі - Постанова № 216) не може бути підставою для коригування митної вартості з огляду на те, що оплату за придбаний товар позивачем здійснено із застосуванням засобів міжнародної електронної платіжної системи SWIFT.
Відповідно до Постанови №216, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов'язкові реквізити:
1) номер документа для ініціювання платіжної операції (може містити цифри та літери);
2) дату складання документа для ініціювання платіжної операції (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами);
3) унікальний ідентифікатор платника або найменування (повне або скорочене) платника/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), номер рахунку платника в іноземній валюті або банківських металах, адресу платника;
4) найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг платника (назви країни і міста);
5) цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 19 квітня 2016 року № 269) (зі змінами) (далі - Класифікатор);
6) суму платіжної операції або масу банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою) та словами;
7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування отримувача/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), номер рахунку отримувача в іноземній валюті або банківських металах, на який перераховуються кошти або банківські метали (для отримувача - фізичної особи, який не має рахунку, реквізит номера рахунку не заповнюється);
8) найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг];
9) комісійні - зазначається порядок сплати комісійних винагород (витрат) надавачу платіжних послуг платника й іншим надавачам платіжних послуг за перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів за рахунок платника (OUR) або отримувача (BEN) або платника та отримувача (SHA), надається право надавачу платіжних послуг платника утримувати комісійну винагороду без платіжної інструкції платника;
10) призначення платежу;
11) код країни отримувача (три символи) відповідно до його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) або країни реєстрації (заповнюється платником або надавачем платіжних послуг платника);
12) ідентифікаційний код платника - для юридичних осіб зазначається код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або обліковий номер, який присвоюється контролюючими органами, для фізичних осіб зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово «відмова»);
13) підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації;
14) резидентність - зазначає платник - фізична особа свою та отримувача резидентність словами «резидент» чи «нерезидент» під час перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів на користь іншої фізичної особи в межах України.
При цьому, у поданих платіжних інструкціях наявні усі обов'язкові реквізити, а тому доводи митного органу про невідповідність наданих платіжних інструкцій Постанові № 216 є безпідставним.
Щодо доводів апелянта про те, що в наданому висновку Житомирської ТПП від 19 січня 2024 року №В-59 відсутні посилання на джерела, де б містилася цінова інформація щодо ідентичних товарів, а натомість, експертом взята за основу середньо ринкова вартість за кілограм ваги, враховуючи, що вартість оцінюваних товарів повинна визначатися за штуку з урахуванням марки, моделі, року виготовлення - даний висновок не може бути взятий до уваги, тому що в наданих витягах з аукціону неможливо ідентифікувати вартість оцінюваних товарів, то колегія суддів зазначає, що такі висновки експерта ґрунтуються на об'єктивних даних, дослідження проведено у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. У сукупності з іншими наданими документами зазначений висновок лише підтверджує задекларовану митну вартість.
Відтак, підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом відсутні, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки, та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Щодо посилання митного органу в оскаржуваному рішенні на те, що у графі «Призначення платежу» вказано тільки контракт № PG2380 від 28.03.2023, а відсутня інформація про товари, які оплачуються, то колегія суддів зазначає, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів, при цьому, чинним законодавством не встановлено обов'язку здійснювати посилання на інформацію про товари. Відсутність у банківських документах інформації про товари, які оплачуються, за умови наявності вказівки на контракт, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.
Крім того, вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. При цьому, наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах, що дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем митна вартість товару визначена за другорядним методом резервним. Його застосування передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на ідентичний або подібний (аналогічних) товар, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, однак відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
При цьому, при прийнятті спірного рішення відповідач використав інформацію АСМО Інспектор та навів номер і дату митної декларації, митну вартість з якої взято за основу. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників бази даних Держмитслужби. Відповідач не вказав, які складові вплинули на формування саме такої вартості, не навів пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, що свідчить про порушення ним вимог статті 55 МК України, не зазначив щодо якого з двох товарів стосується коригування митної вартості.
Інформація про вищу митну вартість ідентичних товарів не є перешкодою для визначення митної вартості товару на підставі укладеного між сторонами договору, оскільки сторони вільні в формуванні цін на товари за взаємним погодженням, виходячи з кон'юнктури ринку, якості і споживчих властивостей продукції, ступеня новизни товару і його корисності, співвідношення попиту та пропозиції, враховуючи необхідність отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Щодо доводів апелянта про ненадання декларантом на вимогу митного органу усіх витребуваних додаткових документів, то колегія суддів зазначає, що у повідомленні про необхідність подачі додаткових підтверджуючих документів вказано, що такі мають бути надані за наявності, тобто їх неподання у зв'язку з відсутністю, не може розцінюватися як відмова. Колегія суддів вважає, що у відповідача були у наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо транспортних засобів, які імпортуються, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч.1 ст.58 МК України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за першим методом.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA205050/2024/000008/2 від 22.01.2024 є необґрунтованим та безпідставним, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.
Відносно стягнення витрат на правничу допомогу в задоволеній судом першої інстанції сумі 3000,00 грн., то колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходить з такого.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування слід враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження надання правової допомоги та понесення витрат позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №07-01/24 від 29.01.2024; попередній (орієнтований) розрахунок витрат від 20.02.2024 та платіжна інструкція №10005 від 31.01.2024, згідно якої позивач сплатив АБ «ВІКТОР ВАСИЛЬЦОВ І ПАРТНЕРИ» кошти в загальній сумі 15000,00 грн. на оплату правової допомоги.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заявлене представником відповідача клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та виходячи із критеріїв, вважав достатнім розмір відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі в сумі 3000,00 грн..
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Отже, підстав для зменшення суми витрат на правничу допомогу, колегією суддів не встановлено. Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду в цій частині не спростовують.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Волинської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року в адміністративній справі №140/2129/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль