18 квітня 2025 року
м. Київ
справа №340/2343/24
адміністративне провадження № К/990/10965/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Гімона М.М., Хохуляка В.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №340/2343/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод крупних електричних машин» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Верховного Суду 14.03.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №340/2343/24.
Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2025 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження, сплати судового збору та надання до суду оригіналу платіжного документа.
На виконання вимог вказаної ухвали податковим органом надіслано клопотання про долучення до матеріалів касаційної скарги уточненої касаційної скарги, квитанції про сплату судового збору.
Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми частини 1, частини 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» з урахуванням пункту 14 прим. 2 Постанови НБУ від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», у частині дотримання законодавчо встановленого строку розрахунків, без урахування правового висновку щодо застосування вищевказаних правових приписів у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №240/25642/22, суть якого полягає у тому, що акти Національного банку України (постанови), якими визначено граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, мають силу закону. Це так звана «делегована правотворчість», коли підзаконний акт стає на один щабель із законом, оскільки його видано з дозволу й прямої вказівки Закону та він регулює спеціальну сферу відносин, не підмінюючи закон. Зокрема частиною 1 статті 13 «Про валюту і валютні операції» встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Скаржником зауважено, що правовідносини, що розглядалися Верховним Судом у постановах від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18, від 29.07.2021 у справі №817/1200/15, від 22.01.2025 у справі №420/12562/23 та були застосовані судом апеляційної інстанції суттєво відрізняються від правовідносин адміністративної справи №340/2343/24. Зокрема, у вказаних справах не досліджувалися питання застосування інституту зарахування однорідних зустрічних вимог з певними видами договорів та повноваження Національного банку України на встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Колегія суддів зауважує, що контролюючим органом не обґрунтовано, який саме висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.07.2024 у справі №240/25642/22, не враховано судом апеляційної інстанції, не доведено подібність правовідносин у справах.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Податковим органом не обґрунтовано, в чому висновки судів суперечать правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, як встановлено зі змісту оскаржуваної постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025, судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.
Також апеляційним судом враховано висновки Верховного суду щодо застосування норм частини 1 статті 1, частини 1 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136, викладені у постанові Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №817/1200/15, що у разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов'язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.01.2025 по справі №420/12562/23.
Скаржником не наведено підстав щодо помилковості врахування судами таких правових позицій Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин.
Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області не спростовано висновок суду апеляційної інстанції, що у даних правовідносинах припинення відповідних зобов'язань ТОВ «МІРТУЛ» (Киргизька Республіка) перед ТОВ «ЗКЕМ» на суму 510000,00 євро відбулось до закінчення граничного строку розрахунків за операцією з експорту товару (14.05.2023) за Договором №10360, а відповідно правові підстави, з якими стаття 13 Закону №2473-VIII пов'язує нарахування пені, передбаченої частиною 5 зазначеної статті цього Закону, відсутні. Станом на момент винесення рішення договір від 12.05.2023 про зарахування зустрічних вимог в бухгалтерському обліку позивача вже відображений та дебіторська заборгованість по договору від 28.09.2021 №10360 з ТОВ «МІРТУЛ» відсутня, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку бухгалтерського обліку 362 Розрахунки з іноземними покупцями. При цьому, не відображення в бухгалтерському обліку позивача угоди про зарахування зустрічних вимог станом на час проведення перевірки, може лише свідчити про порушення ведення бухгалтерського обліку, а не порушення граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів.
Верховний Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Таким чином, недоліки касаційної скарги, які стали підставою для залишення її без руху, скаржником в повному обсязі не усунуто.
Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно положень пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи викладене, та в зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, касаційна скарга підлягає поверненню.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 169, 330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №340/2343/24 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва
М.М. Гімон В.В. Хохуляк