17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7851/24 пров. № А/857/1318/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (головуючий суддя Плахтій Н.Б., м. Луцьк) у справі № 140/7851/24 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Лубінця Дмитра Валерійовича про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Лубінця Д.В., в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Лубінця Д.В. ініціювати перегляд судового рішення у справі №158/803/14-к від 11.05.2023.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що його звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини було зумовлено тим, що всі інші способи захисту його прав вичерпано, а Уповноважений зобов'язаний згідно пункту 10 статті 13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» скористатися своїми повноваженнями для ініціювання перегляду судових рішень, які порушують конституційні права позивача. Наголошує, що слідство та судовий розгляд у його справі велись майже 13 років, він проїхав приблизно п'ятдесят тисяч кілометрів трьох областей України у зв'язку з розглядом даної справи судами першої і другої інстанції. Двічі справа була відправлена на додаткове розслідування. Також вказує, що суди виправдовували його двічі, а його справа розглядалась п'ятьма Касаційними судами. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги дані обставини, як і тривалість судового розгляду його кримінальної справи.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач подав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 19.06.2024 звернувся до Уповноваженого ВРУ з прав людини з заявою, в якій просив Уповноваженого ініціювати перегляд судового рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 11.05.2023 у справі №158/803/14-к , оскільки воно порушує його конституційні права відповідно до ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про права людини (а.с.9-11).
Листом від 02.07.2024 №39548.4/П-21623.3/24/43.2 відповідач повідомив, що відповідно до статті 131-2 Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Уповноважений не наділений правом здійснювати представництво та захист у кримінальному процесі. Разом з цим роз'яснив, що порядок перегляду судових рішень визначений Розділом V КПК України і передбачає перегляд судових рішень у кримінальних провадженнях, зокрема за нововиявленими або виключними обставинами (глава 34 КПК України). Статтею 460 КПК України чітко визначено, що право звернутись із заявою (ініціювати) про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, мають учасники судового провадження. У пункті 26 статті 3 КПК України міститься перелік осіб, які є учасниками судового провадження, до якого Уповноважений не входить. Зважаючи на викладене, застосування пункту 10 статті 13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», яким передбачено право Уповноваженого ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень неможливе у кримінальному провадженні. За наявності підстав, передбачених у статті 459 КПК України, позивач може ініціювати питання про перегляд судових рішень, постановлених у кримінальному провадженні стосовно нього, за нововиявленими або ж виключними обставинами (а.с.36-38).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Уповноважений відповідно до вимог КПК України не може бути учасником судового провадження та ініціювати перегляд судових рішень, постановлених за правилами цього Кодексу, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, які прямо передбачають право Уповноваженого з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, особисто або через свого представника звертатися до суду з позовом (заявою), брати участь у розгляді справ за його позовними заявами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи (частина друга статті 56 ЦПК України та частина друга статті 53 КАС України).
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст.3 Закону №393/96-ВР скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб; пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства; заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно із ст. 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до статті 19 Закону №393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожен громадянин України має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся, зобов'язаний об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити доводи скарги, невідкладно вжити заходів щодо відновлення порушених прав, виявити та усунути причини та умови, які сприяли порушенням, надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону № 393/96-ВР та повідомити особу про наслідки розгляду.
При цьому, аналізуючи норми Закону №393/96-ВР, зокрема положення статті 15, можна зробити висновок, що обов'язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.
З огляду на зміст вказаного зобов'язання, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення (скаргу) особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв'язку.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №380/15723/22.
Як вже було встановлено, позивач, не погоджуючись з винесеним щодо нього судовим рішенням від 11.05.2023 у справі №158/803/14-к, вважаючи, що при цьому його права порушені, звернувся до Уповноваженого ВРУ з прав людини із заявою від 19.06.2024, у якій просив ініціювати перегляд судового рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.05.2023 у справі №158/803/14-к.
Заяву позивача від 19.06.2024 розглянуто згідно норм Закону №393/96-ВР та листом Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини від 02.07.2024 №39548.4/П-21623.3/24/43.2 надано відповідь, яка мотивована тим, що право Уповноваженого ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень не можливе у кримінальному провадженні.
Колегія судді зазначає, що статтею 101 Конституції України передбачено, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини.
Уповноважений ВРУ з прав людини є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, Законом України від 23.12.1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі - Закон № 776/97-ВР) та іншими законами України.
Відповідно до статті 4 Закону №776/97-ВР діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Згідно зі статтею 16 Закону №776/97-ВР Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує, зокрема, за зверненнями громадян України.
Відповідно до статті 17 Закону №776/97-ВР Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України “Про звернення громадян». Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина.
Статтею 13 Закону №776/97-ВР визначений вичерпний перелік прав Уповноваженого.
Так, відповідно до пункту 10 вказаної статті Закону №776/97-ВР Уповноважений має право з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому законом порядку:
звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями);
вступати у справи, провадження в яких відкрито за позовами (заявами, клопотаннями (поданнями) інших осіб, на будь-якій стадії їх судового розгляду;
ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень.
Водночас, пунктом 24 частини першої статті 3 КПК України визначено, що судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Оскільки кримінальне провадження щодо позивача здійснено судами першої, апеляційної та касаційної інстанції і вирок набрав законної сили, то перегляд судового рішення у справі №158/803/14-к можливий за нововиявленими або виключними обставинами, що урегульовано главою 34 КПК України.
За правилами, визначеними у статті 460 КПК України, право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами мають лише учасники судового провадження, якими відповідно до пункту 26 частини першої статті 3 цього Кодексу є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
Тобто, статтею 460 КПК України чітко визначено, що право звернутись із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами суду будь-якої інстанції мають тільки учасники судового провадження, до яких Уповноважений не входить.
Зважаючи на викладене, застосування п. 10 ст. 13 Закону №776/97-ВР, яким передбачено право Уповноваженого ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень, неможливе у кримінальному провадженні при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Судом першої інстанції слушно зауважено, що Уповноважений відповідно до вимог КПК України не може бути учасником судового провадження та ініціювати перегляд судових рішень, постановлених за правилами цього Кодексу, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, які прямо передбачають право Уповноваженого з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, особисто або через свого представника звертатися до суду з позовом (заявою), брати участь у розгляді справ за його позовними заявами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи (частина друга статті 56 ЦПК України та частина друга статті 53 КАС України).
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач під час опрацювання заяви позивача надав розгорнуту відповідь, діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законами України “Про звернення громадян» та «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а незгода позивача з позицією, яка викладена у листі від 02.07.2024 №39548.4/П-21623.3/24/43.2, не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, слід звернути увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тому, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Завданням адміністративного судочинства, згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частина 1 та 2 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Під підставою адміністративного позову слід розуміти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, доводить факт порушення своїх прав.
Водночас, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, зокрема з поміж іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб та чи забезпечить такий спосіб захисту відповідного порушеного права позивача, враховуючи при цьому наступний етап процесу - виконання судового рішення.
Перед усім завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії можливе лише у разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити такі дії (або прийняти відповідне рішення) згідно з законодавством і, невчинення цих дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.
Позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод та інтересів при здійсненні Уповноваженим його функцій у сфері публічно-правових відносин, а лише висловлено незгоду зі змістом відповіді на його звернення.
Той факт, що зміст роз'яснень, на думку позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 814/2467/17.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі № 140/7851/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар