17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6000/24 пров. № А/857/259/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року (прийняте у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у м. Ужгороді суддею Маєцькою Н. Д.) в адміністративній справі № 260/6000/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (далі також - ГУ ПФУ у Закарпатській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні виплати перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, виходячи із 100% сум підвищення пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити виплату ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, виходячи із 100% сум підвищення пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати за період з 01 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що позивач звернувся до ГУ ПФ України в Закарпатській області із заявою, в якій просив здійснити виплату перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 року по 31.12.2019 року, виходячи із 100% сум підвищення пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум. Однак, відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії.
Вважає протиправними дії ГУ ПФУ у Закарпатській області що полягали у зменшенні розміру його пенсії за рахунок виплати з 01.01.2018 з урахуванням розстрочки, визначеної Постановою № 103.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 виплати перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, виходячи із 100% сум підвищення пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, виходячи із 100 % сум підвищення пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, яке вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому просить скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
У доводах апеляційної скарги зазначає, що виплачуючи позивачеві в період з 01.01.2018 по 31.12.2018 50 % підвищення до пенсії, а з 01.01.2019 - 75 % підвищення до пенсії, перерахованої з 01.01.2018 у відповідності до Постанов № 103 та № 704, діяло у відповідності до п. 2 Постанови № 103 та не порушувало вимог ч. 4 ст. 63 Закону України № 2262-ХІІ, оскільки такий спосіб дій був прямо передбачений постановою КМУ № 103.
Апелянт вказує, що визнання нечинними пунктів 1, 2 Постанови № 103 рішенням суду у справі № 826/3858/18 не може бути наслідком визнання протиправними дій відповідача, які були вчинені до визнання нечинною вказаної постанови. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14.08.2019 № 804 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі Постанова № 804), якою передбачено здійснювати виплату пенсій у 2019 році, призначених згідно із Законом-2262 до 01.03.2018 та перерахованих з 01.01.2018 відповідно до Постанови № 704, у розмірі 75% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018. При цьому, жодних інших нормативно-правових актів-стосовно виплати перерахованих пенсій Урядом не приймалось.
Таким чином апелянт вважає, що виплата пенсії позивача здійснювалась та здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому просив залишити апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач загалом підтримав доводи суду першої інстанції.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Відповідно до розрахунку пенсії позивача згідно постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 підвищення складає 5240,95 грн: з 01.01.2018 по 01.01.2018 щомісячно 50% від підвищення 2620,48 грн; з 01.01.2019 по 31.12.2019 щомісячно 75% від підвищення 3930,71 грн; з 01.01.2020 щомісячно 100% від підвищення 5240,95 грн.
Позивач звернувся до ГУ ПФ України в Закарпатській області із заявою від 18 липня 2024 року, в якій просив здійснити виплату перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, виходячи із 100 % сум підвищення пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій, особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум.
Відповідач листом від 14 серпня 2024 року № 4017-3672/Ф-02/8-0700/24 повідомив, що пенсія позивачу виплачується у відповідності до Закону, Постано Кабінету Міністрів України № 103, № 804, № 1088 та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законами України.
Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що виплата 100% суми підвищення пенсії позивачу не пов'язана зі скасуванням у судовому порядку положень постанов Кабінету Міністрів України № 103 та № 804 та повинна була здійснюватися 01.01.2018.
Суд першої інстанції вважав, що ефективним способом відновлення порушених протиправними діями ГУ ПФУ у Закарпатській області прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 (відповідно до його позовних вимог) з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, враховуючи при цьому раніше виплачені за цей період суми пенсії.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі Закон №2262-ХІІ).
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Відповідно до ч.4 ст.63 Закону №2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затвердив тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постанова № 704 набрала чинності з 01 березня 2018 року.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та яким іншим категоріям осіб», пунктом 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови №704.
Пунктом 2 Постанови №103 встановлено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Вказаний перерахунок був здійснений Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області позивачу з урахуванням розстрочки, передбаченої Постановою №103.
Статтею 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок перерахунку пенсій врегульований розділом VIII «Порядок перерахунку пенсій» Закону № 2262-XII.
Перерахунок раніше призначених пенсій визначено ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-XII.
Отже, перерахунок раніше призначених пенсій визначено статтею 63 Закону № 2262-XII. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених указаною статтею. При цьому обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону № 2262-XII, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсій, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.
Законодавець делегував уряду повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення «розміру» перерахунку пенсій. При цьому орган виконавчої влади не уповноважений та не вправі змінювати визначений Законом перелік складових грошового забезпечення, які встановлені статтею 43 Закону № 2262-XII.
До повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, натомість приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого (а не його складові) може змінюватись Кабінетом Міністрів України.
Абзац 3 статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 2015 року № 4-рп/2015 наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262-XII, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10) ЄСПЛ вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя: наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку №45 є такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2019 року у справі №826/3858/18. Така ж позиція відображена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у зразковій справі №440/2722/20 та від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Отже, з урахуванням постанови Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №826/3858/18, де суд встановив, що пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, апеляційний суд у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України застосовує Закон № 2262-ХІІ, хоч ці норми Постанови № 103 не були скасовані на момент спірних правовідносин.
З огляду на викладене, позивач має право отримувати пенсію, перерахунок якої здійснено з 01.01.2018 на підставі Закону № 2262-ХІІ, з урахуванням 100% виплати підвищення пенсії саме за спірний період з 01.01.2018 по 31.12.2019.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу в здійсненні виплати пенсії з 01.01.2018 по 31.12.2019 включно з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 та 01.04.2019 із врахуванням раніше виплачених сум.
Крім того колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії відповідача щодо пенсії з 01.01.2018 по 31.12.2019 включно з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 та 01.04.2019 із врахуванням раніше виплачених сум.
З метою відновлення порушеного права позивача окружний суд правильно вважав, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 включно з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з урахуванням раніше проведених виплат.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати за період з 01 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості.
Колегія Суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року в адміністративній справі № 260/6000/24- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин