Справа № 240/8705/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
18 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в квітні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 31.01.2024 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, визначених ч.2 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Також, позивач просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч.2 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи", з 17.12.2023.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 31.01.2024 №064250008527 та відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 17.12.2023.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 (шістдесят) коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 (шістдесят) коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), видане Житомирською обласною державною адміністрацією 06.03.1993.
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки №4365 від 05.12.2023, виданої Відділом реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Коростенської міської ради, ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована в м.Коростені Житомирської області:
- з 10.02.1983 по 25.08.1988;
- з 11.11.1993 по 26.10.1995;
- з 26.10.1995 по 01.02.1996;
- з 01.02.1996 по 16.09.2024;
- з 16.09.2024 по 18.04.2007;
- з 18.04.2007 по 25.03.2009
- з 25.03.2009 по теперішній час.
25.01.2024 позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області та 31 січня 2024 року прийнято рішення №064250008527 про відмову у призначенні пенсії.
В зазначеному рішенні вказано, що документально підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 2 роки 04 місяці. Страховий стаж становить 35 років 6 місяців 15 днів.
Листом від 05.02.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивачу про відмову в призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років.
Призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.
Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Спір у цій справі фактично виник з питання щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення та відповідно його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони гарантованого добровільного відселення 3 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, наявність у позивача посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_1 виданого Житомирською обласною державною адміністрацією 06.03.1993, надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, а саме додатково 1 рік за 2 роки проживання в зоні.
Водночас відповідачами не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачу статус скасований.
В контексті наведеного, суд першої інстанції зазначив, що документом, який підтверджує, факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 3 років до 01.01.1993 є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон гарантованого добровільного відселення (категорії 3), серії НОМЕР_1 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 01.01.1993 такий громадянин прожив у цій зоні не менше трьох років.
Отже, висновки відповідачів про не проживання позивача станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення (категорії 3) та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Матеріали справи свідчать, що на день звернення до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, відповідно до довідки №4365 від 05.12.2023, виданої Відділом реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Коростенської міської ради, ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована в м.Коростені Житомирської області:
- з 10.02.1983 по 25.08.1988;
- з 11.11.1993 по 26.10.1995;
- з 26.10.1995 по 01.02.1996;
- з 01.02.1996 по 16.09.2024;
- з 16.09.2024 по 18.04.2007;
- з 18.04.2007 по 25.03.2009
- з 25.03.2009 по теперішній час.
У свою чергу, згідно з архівною довідкою від 25.03.2024 №532-191/2024, виданою Житомирським державним університетом імені І.Я. Франка, ОСОБА_1 навчалася в Житомирському державному педагогічному інституті імені І. Франка на денній формі навчання у період 1988-1993 роки та мала графік канікул в закладі освіти в період навчального процесу, а саме:
- 1989 рік - з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08;
- 1990 рік - з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08;
- 1991 рік - з 26.01. по 08.02. та з 27.07. по 31.08;
- 1992 рік - з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08;
- 1993 рік - з 26.01. по 08.02.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов висновку, що період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить більше трьох років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статтею 55 Закону №796-XII, а також те, що позивач має початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Суд першої інстанції зауважує, що на момент звернення до територіального органу Пенсійного фонду України ОСОБА_1 виповнилось 54 роки, а зарахований страховий стаж становить 35 років 6 місяців 15 днів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 31.01.2024 №064250008527 та відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .
З метою належного захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції вважає за необхідне зобов'язати суб'єкта владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, який уповноважений вчиняти дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Щодо часу з якого слід призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком - 25.01.2024, дату народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , така пенсія повинна бути призначена з 17.12.2023, оскільки звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку - 54 років.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону №796-XII.
Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Вказані висновки відповідають позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням від 19.03.1993 серії НОМЕР_3 .
Згідно з п.2, 3 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
Відповідно до ч.3 пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501 (далі - Порядок №501), потерпілим від Чернобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на теріторіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів вважає, що видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава визнала та підтвердила факт того, що позивач станом на 1 січня 1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Отже, наявність у позивача посвідчення громадянки, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1990 роках, підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Крім того, як свідчить зміст довідки виконавчого комітету Коростенської міської ради №4365 від 05.12.2023 позивачка у період 10.02.1983 по 25.08.1988; з 11.11.1993 по 26.10.1995; з 26.10.1995 по 01.02.1996; з 01.02.1996 по 16.09.2004; з 16.09.2004 по 18.04.2007; з 18.04.2007 по 25.03.2009; з 25.03.2009 по теперішній час була зареєстрована та постійно проживала в м.Коростені Житомирської області, тобто в населеному пункті, який входить до переліку населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що згідно примітки до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 у випадку якщо особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала у цій зоні не менше 3 років.
Щодо навчання в Житомирському державному педагогічному інституті імені І. Франка, колегія суддів також зазначає, що факт навчання в період з 01.09.1988 по 28.06.1993 не спростовує факт проживання особи в м.Коростені Житомирської області, оскільки відповідачами не доведено, що в цей період позивач проживав в іншому місці. В свою чергу, в цій частині позивач сама зазначає, що в період навчання знаходилась в м.Коростені Житомирської області лише в періоди з 26.01.1989 по 08.02.1989; з 06.07.1989 по 31.08.1989; з 26.01.1990 по 08.02.1990; з 06.07.1990 по 31.08.1990; з 26.01.1991 по 08.02.1991; з 27.07.1991 по 31.08.1991; з 26.01.1992 по 08.02.1992; з 06.07.1992 по 31.08.1992; з 17.09.1992 по 31.10.1992; з 26.01.1993 по 08.02.1993 (дана обставина підтверджується архівною довідкою від 25.03.2024 №532-191/2024, виданою Житомирським державним університетом імені І.Я. Франка).
Отже, з урахуванням вказаних обставин суд не ставить під сумнів доводи позивача в цій частині, а апелянтом жодним чином не спростовано вказаних обставин.
З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31.07.1986 та відноситься до осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, які станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (вказаний період складає 3 роки 9 місяців 21 день, а тому зменшення пенсійного віку позивача за цей період складає 4 роки (3 роки + 1 рік)). Крім того, колегія суддів зазначає, що в період з 01.01.1993 позивач проживала в м.Коростені Житомирської області (територія, яка віднесена до зони гарантованого добровільного відселення), а саме з 11.11.1993 по теперішній час (а.с.14).
З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням обмеження передбаченого ст.55 Закону №796-ХІІ (не більше 6 років), позивач має право на зменшення пенсійного віку за цей період саме на 6 років.
Водночас, визначаючись щодо дати, з якої позивачу має бути здійснено призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно вимог ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З урахуванням вказаного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення пенсійного віку позивача на 6 років. Разом з цим, пенсійний орган протиправно не зарахував період з 26.01.1989 по 08.02.1989; з 06.07.1989 по 31.08.1989; з 26.01.1990 по 08.02.1990; з 06.07.1990 по 31.08.1990; з 26.01.1991 по 08.02.1991; з 27.07.1991 по 31.08.1991; з 26.01.1992 по 08.02.1992; з 06.07.1992 по 31.08.1992; з 17.09.1992 по 31.10.1992; з 26.01.1993 по 08.02.1993 до розрахунку зменшення пенсійного віку позивача.
В свою чергу, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту прав позивача в межах даних правовідносин буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 17.12.2023.
Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.