Справа № 712/1420/25 Суддя (судді) першої інстанції: О.С. Стеценко
18 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.
судді: Беспалов О.О.
Грибан І.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови, -
Позивач звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з адміністративним позовом до відповідача, у якому просить визнати неправомірною та скасувати постанову №1598/М/2024 від 26.12.2024.
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови залишено без задоволення.
При цьому, суд першої інстанції залишаючи позов без задоволення дійшов висновку, що порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий час, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, підтверджено належними та допустимими доказами.
Не погоджується з наведеним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій останній зазначив, що рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 березня 2025 року підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими були недоведеними належними та допустимими доказами.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року та 07 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 15.04.2025 о 11:45, продовживши строк розгляду справи на підставі ч. 2 ст.309 КАС України.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому останній просить відмовити у задоволені апеляційної скарги та розглянути справу без участі представника ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
За наведених обставин та керуючись положеннями ст. 313 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України вирішила розглядати дану справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відносно позивача 09.10.2024 складено протокол про адміністративне правопорушення № 1598/М/2024, згідно із яким 09.10.2024 об 11 год. 00 хв. під час планового оповіщення уповноваженими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 було виявлено гр. ОСОБА_1 , який у порушення вимог законодавства, а саме ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не мав при собі військово-облікового документу військовозобов'язаного та не пред'явив його на вимогу уповноваженої особи. Тому йому рекомендовано з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 для складання протоколу та розгляду справи.
Об 11 год. 30 хв. 09.10.2024 після доставлення працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 в ході перевірки облікових даних, було встановлено, що громадянин перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Як пояснив ОСОБА_1 , він не мав при собі військового квитка у зв'язку з тим, що останній не був оформлений належним чином.
Позивачу роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про час та місце розгляду справи відносно нього, що відбудеться 09.10.2024 о 15 год. 00 хв.
Позивач надав пояснення, що він не отримав оновлений військовий документ у зв'язку з проходженням реабілітації у лікарні.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16.12.2024 у справі № 707/2958/24 скасовано постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №1598/М/2024 від 09 жовтня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 і направлено справу на новий розгляд.
26.12.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 винесена постанова № 1598/М/2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Накладено штраф у сумі 17000 грн.
Відповідно до постанови, повідомленням № 13/20137 від 18.12.2024 ОСОБА_1 було викликано на новий розгляд справи на 15 год. 00 хв. 26.12.2024 до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 . Встановлено, що ОСОБА_1 було зупинено для перевірки військово-облікових документів, оскільки військово-обліковий документ у громадянина був відсутній, на нього було складено протокол про адміністративне правопорушення. На момент розгляду справи встановлено, що громадянин порушив вимоги частини 6 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ зі змінами та абз.3 п.п.10-1 п. 1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який затверджений Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022.
Права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, ОСОБА_1 повідомлено та роз'яснено, зауважень до протоколу не мав, пояснення надав.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною 3 наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною 1 цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543, зі змінами та доповненнями, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закон № 3543, відповідно до частини 6 якої, у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за змістом частини 6 статті 22 Закону № 3543-XII, відповідальність за частиною 3 статті 210-1 КУпАП настає, як за відсутність при собі військово-облікового документа, так і при непред'явленні його за вимогою уповноваженого представника.
Таким чином, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ в період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану, а його відсутність є порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що визначає склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Апелянт зазначає, що у Позивача було наявне посвідчення про прописку та електронний військово-обліковий документ з «Резерв+», при цьому суд звертає увагу на те, що в позовній заяві останній наголошував на тому, що пред'явив представнику Відповідача 1 електронний військово-обліковий документ, який був сформований за допомогою мобільного додатку «Резерв+».
Частиною 10 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 3633-IX від 11.04.2024) було передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.
Згідно із пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
За пунктом 14 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку у випадках, зокрема, якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов'язаний та резервіст - військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Для отримання (заміни) військово-облікового документа на бланку громадянин зобов'язаний особисто звернутися з письмовою заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (відповідного органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку та надати кольорову фотокартку встановленого розміру. (пункт 17 Порядку № 559).
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач до позову додав витяг з додатку «Резерв +», де вбачається, що ОСОБА_1 уточнив свої дані 09.10.2024, тобто у день складання протоколу .
Однак, як вбачається з наданих відповідачем документів, позивач оновив свої дані 09.10.2024 о 20 год. 00 хв., тобто вже після складання відносно нього протоколу № 1598/М/2024 від 09.10.2024 (який був складений об 11 год. 00 хв) та після винесення постанови № 1598/М/2024 від 09.10.2024 (яка була винесена о 15 год. 00 хв).
У своїх поясненнях, зафіксованих у протоколі від 09.10.2024, позивач також підтвердив відсутність у нього оновленого військового документу на час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
За таких обставин, доводи апелянта, що націлені на свідоме ухилення від адміністративної відповідальності - не знайшли свого підтвердження з огляду на встановлені обставини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того, що з матеріалів справи не вбачається, що на момент вчинення адміністративного правопорушення у позивач він мав військово-обліковий документ та пред'явив його на вимогу працівника ТЦК, а отже останній порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію з огляду на докази, надані відповідачем.
З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, порушень прав позивача у ході розгляду адміністративної справи не встановлено, відтак, відповідачем доведена правомірність винесення оскаржуваної постанови, а тому позовна заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частини 1, 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 76 КАС України).
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги висновків викладених у рішенні суду першої інстанції не спростовують.
Так, згідно із ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 242, 250, 272, 286, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Б. Парінов
Судді О. О. Беспалов
І.О. Грибан
(Повний текст судового рішення виготовлено 18 квітня 2025 року)