Справа № 371/1381/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кириленко М.О.
18 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Ганечко О. М., Василенка Я. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП ВП №2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області капрала поліції Коптілого Дмитра Олеговича, Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до Миронівського районного суду Київської області з адміністративним позовом до інспектора СРПП ВП №2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області капрала поліції Коптілого Дмитра Олеговича, Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову інспектора СРПП ВП №2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області капрала поліції Коптілого Дмитра Олеговича від 28.08.2024 серії ББА № 642677 про накладення адміністративного стягнення за ч.4 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати спірне рішення суду та задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги аналогічні до викладених у позовній заяві та обґрунтовані, зокрема, тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог закону, а притягнення до адміністративної відповідальності є протиправним з огляду на відсутність належних та достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення, та порушення процедури її прийняття.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2024 інспектором СРПП ВП №2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області капралом поліції Коптілим Дмитром Олеговичем винесена постанова серії ББА №642677 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою та притягненням до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не заперечував факту керування ним транспортним засобом, відтак працівники поліції мали достатньо підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, а тому підстави для задоволення позовної заяви - відсутні.
Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративним правопорушенням відповідно до диспозиції частини 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення є порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на приписи статті 251 КУпАП, якими передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд першої інстанції вказав, що факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується, позаяк за результатами перегляду відеозапису встановлено, що ОСОБА_1 надав пояснення працівнику поліції де визнав факт, що саме він 27.08.2024 року керував транспортним засобом KIA K5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , приїхав до лікарні, щоб отримати допомогу, машину залишив біля лікарні. Тобто позивач не заперечував факту керування ним транспортним засобом. Окрім того, на жодному відео позивач не висловлює свого заперечення з приводу керування транспортним засобом.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи зазначає, що вони не містять жодних доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 73 - 76 КАС України та належно підтверджували факт допущення позивачем порушення ПДР, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об'єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки відсутні будь-які докази вчинення такого правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що імперативними положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд звертає вказує, що ані оскаржувана постанова, ані матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення.
Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів враховує, що доводи про правомірність оскаржуваної постанови з посиланням на те, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується є неналежними, адже сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів, і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 177/525/17 (постанова від 08 липня 2020 року).
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, з огляду на відсутність належних доказів допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 126 КУпАП, притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду попередньої інстанції та дають підстави стверджувати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому спірна постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.
Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ч.ч. 1, 6 ст. 139 КАС України, витрати позивача у розмірі 1514,00 грн (605,60 грн + 908,40 грн) на сплату судового збору при зверненні з позовом до суду першої інстанції та при подачі апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП ВП №2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області капрала поліції Коптілого Дмитра Олеговича, Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора СРПП ВП №2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області капрала поліції Коптілого Дмитра Олеговича від 28.08.2024 серії ББА №642677.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1514,00 грн (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять грн нуль коп.).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко