Справа № 320/4509/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кочанова П.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
15 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі: Литвин С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року про відмову у відкритті провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Документ» про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року відмовлено у відкритті провадження по даній справі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду за встановленою підсудністю (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.
Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив суд:
1) Визнати протиправною відмову Державного підприємства «Документ» (вул.Довнар-Запольського, буд. 8, м. Київ, Київська область, 04116, код ЄДРПОУ 32735236) та його відокремленого підрозділу - філії в Польщі, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) у видачі паспорту громадянина України (ID-картка) № НОМЕР_2 (дата видачі 21.03.2024 дійсний до 21.03.2034, орган що видав 2110) та закордонного біометричного паспорту громадянина України НОМЕР_3 (дата видачі 21.03.2024 дійсний до 21.03.2034, орган що видав 2110) в порядку та на підставі законодавства України, яке було чинне на момент звернення з заявою про його оформлення - 18.03.2024, тобто без пред'явлення будь-яких військово-облікових документів;
2) Ззобов'язати Державне підприємство «Документ», в особі відокремленого підрозділу філії в Польщі (вул. Довнар-Запольського, буд. 8, м. Київ, Київська область, 04116, код ЄДРПОУ 32735236), видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України (ID-картка) № НОМЕР_2 та закордонний біометричний паспорт громадянина України НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 , Торгово-розважальний центр «Blue City», в порядку та на підставі законодавства України, яке було чинне на момент звернення з заявою про його оформлення - 18.03.2024, тобто без пред'явлення будь-яких військово-облікових документів.
Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем поширюється норми Закону України «Про захист прав споживачів» та повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
В основу визначення підвідомчості покладено три критерії: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірного правовідношення.
Відповідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Так, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не погоджується з відмовою ДП «Документ» щодо видачі паспорту громадянина України (ID-картка) та закордонного біометричного паспорту громадянина України.
У свою чергу, ДП «Документ» не належить до юридичних осіб публічного права, не є суб'єктом владних повноважень або особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а тому оскарження його рішень, дій чи бездіяльності не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Відповідно до положеннями Статуту Державного підприємства «Документ» визначено, що відповідачем як суб'єктом господарювання на договірних засадах надаються сервісні послуги, пов'язані із реалізацією особами їхніх прав у міграційній сфері.
Зокрема, з відкритих джерел (Інтернет-ресурс https://pasport.org.ua/files/Publichnyy-dohovir-pro-nadannia-posluh.pdf), ДП «Документ» (Виконавець) пропонує фізичним особам (Замовник) отримати послуги, згідно публічного договору, відповідно до ст. ст. 633, 641 Цивільного кодексу України, умови якого є однакові для всіх Замовників, беззастережне прийняття умов якого вважаються акцептуванням цієї оферти Замовником, для чого Виконавець публікує цей Договір.
Також, за реєстраційними даними ЄДРПОУ Державного підприємства «Документ» (32735236), основний вид діяльності: КВЕД 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у, інші види діяльності, власники: Державна міграційна служба України.
Разом з тим, Державна міграційна служба України, яка є суб'єктом владних повноважень, відповідно до норм адміністративного судочинства, не є відповідачем у даній справі.
Відповідно до преамбули та ст.1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі у тексті - Закон) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Згідно з п.п.3, 17, 22ст.1 Закону виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Що ж до адміністративного судочинства, то його завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (частина 1 статті 2 КАС).
Предметна юрисдикція адміністративних судів визначена п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції, в редакції чинній станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом, процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад (один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень), але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.
При цьому управлінські функції суб'єкт владних повноважень виконує (не виконує) у правовідносинах, у яких виник спір, а прийняте суб'єктом владних повноважень рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, свобод, законних інтересів, обов'язків особи, яка звертається до суду.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у від 20.06.2024 року по справі № 2-а-460/08/2704.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідивши предмет спору, доводи позовної заяви та мотиви апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, ДП «Документ», який є виконавцем послуг, згідно публічного договору, відповідно до ст. ст. 633, 641 Цивільного кодексу України, не здійснює владних управлінських функцій відносно позивача, а тому такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що спірні правовідносини не пов'язані з публічними, а випливають з цивільних та належать розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань, які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 170, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року про відмову у відкритті провадження по справі - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 17.04.2025 року