Справа № 580/8087/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кульчицький С.О.
17 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11 червня 2024 року № 121630011783 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі 1-5/2018 (746/15) за Списком № 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01 липня 1992 року до 31 грудня 1997 року, з 05 липня 1999 року до 24 жовтня 2000 року та з 26 жовтня 2005 року до 07 лютого 2007 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі 1-5/2018 (746/15) з 21 квітня 2024 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11 червня 2024 року №121630011783 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за віком за списком №2;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 04 червня 2024 року про призначення пільгової пенсії за віком за списком №2 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні;
- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, не досліджені та не враховані надані суду докази.
Відповідач вважає, що приписи Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 2 не підлягають застосуванню, так як з 11 жовтня 2017 року порядок призначення таких пенсій регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV.
У межах встановленого судом строку, відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04 червня 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Відповідач рішенням від 11 червня 2024 року № 121630011783 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не досягла необхідного пенсійного віку, який визначений статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (а. с. 14 зворот).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 та враховуючи, що ОСОБА_1 станом на час звернення до органу ПФУ із заявою від 04 червня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 - досягла необхідних 50 років, прийшов до висновку, що остання має право на призначення спірної пенсії, як наслідок, рішення відповідача від 11 червня 2024 року № 121630011783 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 01 липня 1992 року до 31 грудня 1997 року, з 05 липня 1999 року до 24 жовтня 2000 року та з 26 жовтня 2005 року до 07 лютого 2007 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що такі є передчасними.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частина третя статті 23 Загальної декларації прав людини, пункт 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частина третя статті 46 Конституції України встановлюють, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком№ 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XIІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Колегія суддів звертає увагу відповідача на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, а саме:
"…Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV".
Зважаючи на вказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, нормативне регулювання спірних правовідносин та обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії з підстав недосягнення ОСОБА_1 необхідного віку є протиправним.
Зважаючи на те, що сторони у справі не оскаржують рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінки даній частині оскаржуваного рішення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 КАС України
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку