Справа № 620/15612/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Соломко І.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
15 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі: Литвин С.В.
за участю:
представника позивача: Коленченка О.О.
представника відповідача: Паншиної І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року про забезпечення позову по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року задоволено заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Чернігівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 400/25-01-24-10 від 25.10.2024 про анулювання йому реєстрації платником єдиного податку та зобов'язати ГУ ДПС у Чернігівській області поновити в Реєстрі платників єдиного податку з 30.09.2024 реєстрацію його у якості платника єдиного податку.
26.12.2024 ФОП ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Чернігівській області № 400/25-01-24-10 від 25.10.2024 про анулювання реєстрації платником єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що він являється постачальником електронних комунікаційних послуг, включений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг за п/н № НОМЕР_1 , надає послуги доступу до мережі Інтернет мешканцям та підприємствам м. Чернігова. Також заявник зазначає, що зміна системи оподаткування може призвести до неможливості виконання взятих на себе господарських зобов'язань, системного розірвання відповідних господарських зв'язків з боку абонентів (в т.ч. у зв'язку із необхідністю підвищення вартості послуг), що у свою чергу матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності.
Також, заявник заявив про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, оскільки рішення відповідача прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та без урахування усіх обставин, із порушенням порядку прийняття такого рішення, оскільки правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються пунктом 299.11 статті 299, підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299, підпунктом 298.2.3 пункту 298.2, підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України.
Відповідно, позивач вважає, як наслідок, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останнього до ухвалення рішення у справі. Тобто, може виникнути необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивачки у майбутньому.
Задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову та зупиняючи дію оскаржуваного рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області № 400/25-01-24-10 від 25.10.2024 про анулювання реєстрації платником єдиного податку - до набрання законної сили рішенням суду по справі №620/15612/24, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено та документально підтверджено обставини, які вказують на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які унеможливлять захист його прав до ухвалення рішення в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до частин 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 ст. 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
За приписами частини 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених КАС України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Так, у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Згідно з абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» (далі по тексту - Постанова Пленуму ВАСУ №2 в чинній редакції) в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У відповідності до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з предметом спору.
Як слідує з матеріалів справи, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є : 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв'язку.
На підставі заяви про застосування спрощеної системи оподаткування ФОП ОСОБА_1 було внесено до реєстру платників єдиного податку, з 01.01.2012, третьої групи, зі ставкою 5%, без реєстрації ПДВ.
Вказана реєстрація платником єдиного податку анульована рішенням ГУ ДПС в Чернігівській області № 400/25-01-24-10 від 25.10.2024.
У заяві про забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 наголошено, що останній є постачальником електронних комунікаційних послуг та надає послуги доступу до мережі Інтернет мешканцям та підприємствам м. Чернігова. В якості доказів до заяви про забезпечення позову позивачем надано копії договорів про надання телекомунікаційних послуг.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 може призвести до порушення прав третіх осіб, контрагентів позивача, які є платниками ПДВ, оскільки, з моменту анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, позивач вимушений буде перейти на загальну систему оподаткування з реєстрацією як платником ПДВ та відповідно до вимог ПК України зобов'язаний буде виписувати та реєструвати в ЄРПН податкові накладні, які в подальшому, у випадку задоволення позову, мають бути анульовані (скасовані), а контрагенти позивача, платники ПДВ, відповідно втратять право на формування податкового кредиту з ПДВ.
Тобто, в обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивачем наведено достатні аргументи, які підтверджують, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся, обраний спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності.
Оскільки правомірність винесеного рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку підлягає дослідженню лише під час судового вирішення справи, то невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
У даному випадку, заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали про забезпечення позову, позивачем надані належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову та того, що захист прав позивача в спірних правовідносинах стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в даній справі, що, відповідно до наведених приписів процесуального законодавства, є прямими підставами для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що, в даному випадку, заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, свободам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення судом рішення у справі щодо оскарження рішення ГУ ДПС в Чернігівській області № 400/25-01-24-10 від 25.10.2024 про анулювання реєстрації, як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Отже, судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 242, 243, 294, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року про забезпечення позову - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 17.04.2025 року