Справа № 620/6382/24 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
17 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Василенка Я.М., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та скасування наказів в частині, зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі -відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - апелянт/відповідач 2/ ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з вимогами визнати протиправними та скасувати:
- наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 квітня 2024 року № 210-РС в частині переміщення ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби в іншу військову частину в іншу місцевість;
- пункт 2.13 наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 квітня 2024 року № 119 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувані накази про переміщення та виключення зі списків особового складу видані без урахування його правового статусу як особи, яка самостійно виховує неповнолітню дитину після смерті матері, а також здійснює догляд за матір'ю та сестрою з інвалідністю. Наголосив, що відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він міг проходити військову службу лише за згодою і за місцем проживання, однак цього не дотримано. Дії відповідачів, на його переконання, порушують принцип правової визначеності та верховенства права, що є підставою для їх скасування.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 квітня 2024 року № 210-РС в частині переміщення ОСОБА_1 до іншого місця служби.
Визнано протиправним та скасувати пункту 2.13 наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25 квітня 2024 року № 119 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що позивач на момент видання наказів самостійно виховував неповнолітню дитину, що дає йому право, згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проходити службу лише за згодою і за місцем проживання. Переміщення було здійснено без згоди позивача, а відповідачі не надали належних доказів правомірності своїх дій, що порушує приписи статті 19 Конституції України та принцип верховенства права.
В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1 просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Свою позицію обґрунтовує тим, що на момент мобілізації позивач не мав права на відстрочку чи обмеження щодо місця проходження служби, оскільки статус самостійного вихователя дитини виник лише після смерті матері дитини, яка настала вже під час проходження військової служби. Суд першої інстанції неправильно застосував статтю 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки її положення стосуються виключно моменту призову, а не подальшого проходження служби. Також зазначає, що переміщення здійснено у межах повноважень командування, відповідно до пункту 112 і 257 Положення про проходження військової служби, яке дозволяє переміщення без згоди військовослужбовця під час особливого періоду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 01 червня 2011 року.
Позивач має доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 02 серпня 2011 року.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про відстрочку нотаріального засвідчення смерті від 19 червня 2023 року № 530/23 SE, засвідченого апостилем, виданого реєстратором відділу РАЦС Пеньяранда Хіменез м. Ешвайлер Федеративної Республіки Німеччини.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та на його утриманні перебуває донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради від 18 вересня 2023 року № 1030.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 матір'ю ОСОБА_1 є ОСОБА_5 , а батьком - ОСОБА_6 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_7 є сестрою ОСОБА_1 та відповідно до довідки серії МСЕ-ЧНВ № 417645 - особою з першою групою інвалідності з дитинства безстроково, потребує стороннього догляду та нагляду.
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_6 (батько) помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
ОСОБА_5 (мати), ІНФОРМАЦІЯ_7 , є особою пенсійного віку та відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААГ № 445467 є особою з 3 групою інвалідності.
За консультаційним висновком КП «Чернігівський медичний центр сучасної онкології» Чернігівської обласної ради від 10 січня 2022 року у ОСОБА_5 (мати) наявне онкологічне захворювання.
18 травня 2022 року ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації, яку проходив у другому відділенні другого зводу роти охорони четвертого відділу (смт. Ріпки) ІНФОРМАЦІЯ_3 у військовому званні «солдат» на посаді стрільця-помічника гранатометника.
Відповідно до витягу з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 24 квітня 2024 року № 210-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з займаної в оперативному командуванні « ІНФОРМАЦІЯ_8 » посади і призначено до НОМЕР_6 Окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_9 » стрільцем-снайпером механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, ВОС-НОМЕР_7.
Згідно із витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 25 квітня 2024 року № 119 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що справи здав та вибув до нового місця служби.
З 25 квітня 2024 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та знято з фінансового і речового забезпечення. Видано продовольчий, речовий, фінансовий атестати.
Вважаючи накази про переміщення та виключення зі списків особового складу протиправними, оскільки на момент їх видання він самостійно виховував дитину та доглядав за особами з інвалідністю, що обмежує можливість його переміщення без згоди та не за місцем проживання, позивач звернувся до суду.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України і який діє дотепер.
Закон України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 цього Закону регламентовано поняття військового обов'язку.
Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Частинами п'ятою та сьомою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
Згідно із визначенням статті 1 Закон № 3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частинами п'ятою та шостою статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Абзацом 5 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
За приписами частини другої статті 23 Закону № 3543-XII особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідачів.
Факт самостійного виховання позивачем неповнолітньої дитини підтверджено належними доказами, так само як і обставини, що на його утриманні перебувають особи з інвалідністю. У зв'язку з цим, на момент видання спірних наказів до позивача вже застосовувалися норми частини другої статті 23 Закону № 3543-XII, відповідно до яких військовозобов'язаний, який самостійно виховує дитину до 18 років, може бути залучений до військової служби лише за його згодою і за місцем проживання.
Доводи апеляційної скарги про те, що обмеження, передбачені вказаною статтею, застосовуються виключно на момент мобілізації, є необґрунтованими, оскільки закон не містить такого обмеження, а особливий правовий статус позивача виник ще до видання спірних наказів. Приписами пунктів 112 і 257 Положення про проходження військової служби, на які посилається апелянт, не скасовують передбачених законом винятків для осіб, що мають підстави для відстрочки або обмежень щодо місця проходження служби.
Таким чином, переміщення позивача було здійснено всупереч законодавству, без згоди та не за місцем проживання, що є істотним порушенням норм матеріального права та підставою для скасування оскаржуваних наказів. Суд першої інстанції всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а отже, рішення є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
При цьому, слід зауважити, що сутність предмета спору у даній справі полягає не у звільненні позивача з військової служби, а виключно у визнанні протиправними та скасуванні рішень про його переміщення до іншого місця проходження служби. Позивач не оспорює сам факт мобілізації або проходження служби як такого, не заперечує обов'язку громадян захищати Вітчизну відповідно до статті 65 Конституції України, а натомість звертається до суду з метою захисту свого особливого правового статусу, який зобов'язує суб'єктів владних повноважень враховувати обмеження, встановлені законом щодо переміщення військовослужбовця, який самостійно виховує неповнолітню дитину та здійснює догляд за особами з інвалідністю.
Таким чином, позовні вимоги спрямовані не на уникнення військового обов'язку, а на забезпечення реалізації гарантій, передбачених частиною другою статті 23 Закону № 3543-XII, які дозволяють проходити службу за згодою і лише за місцем проживання.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Василенко Я.М.
Штульман І.В.