П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 473/6605/24
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
смт. Веселинове;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
11.03.2025 року;
Головуючий в 1 інстанції: Тустановський А.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Яковлєва О.В.
За участю: секретаря - Недашковської Я.О.
представника позивача - Сафронова Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.09.2024 Серії ПС №002978 про притягнення до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 51000 гривень;
закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позову зазначено, що висновки Державної служби України з безпеки на транспорті про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю і про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 132-1 КУпАП, не відповідають дійсності, не підтверджені належними і допустимими доказами та не враховують наявність об'єктивних і незалежних від волі водія обставин, що фактично перешкоджали виконати вимоги посадової особи стосовно проходження габаритно-вагового контролю транспортного засобу. При цьому, позивач наголошує на тому, що санкція частини 3 статті 132-1 КУпАП може бути застосована у випадку відмови від проходження габаритно-вагового контролю виключно в зоні габаритно-вагового контролю, а не у будь-якому місці на автомобільній дорозі.
Додає, що позивач не був повідомлений про місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим був позбавлений права на надання пояснень, доказів в підтвердження відсутності винуватості у правопорушенні, а також права на захист.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Суд визнав протиправною та скасував постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення адміністративного стягнення серії ПС №002978 від 02.09.2024 року про притягнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 132-1 та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51000 грн.
Суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнув з Державної служби України з безпеки на транспорті, за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484,48 грн.
Проаналізувавши положення Порядку №1007/1207, Порядку №879, Порядку №513, статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд першої інстанції виходив з того, що акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю складається посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення габаритно-вагового контролю виключно в зоні габаритно-вагового контролю. Однак, у спірних правовідносинах акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю складений посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті поза зоною габаритно-вагового контролю, а тому такий акт не є допустимим та належним доказом факту відмови водія від проходження габаритно-вагового контролю.
За такого правого регулювання, суд першої інстанції визначив, що відмова водія транспортного засобу на вимогу посадових осіб Державної служби України з безпеки на транспорті прослідувати до стаціонарного пункту габаритно-вагового контролю не є відмовою від проходження габаритно-вагового контролю, а є відмовою виконати рішення про супроводження транспортного засобу, тобто правопорушенням, яке кваліфікується за іншими нормами КУпАП.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 132-1 КУпАП, що свідчить про необґрунтованість оспорюваної відповідача про накладення на позивача адміністративного стягнення.
В апеляційній скарзі Державна служба України з безпеки на транспорті, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не забезпечив участь відповідача у розгляді судової справи, фактично залишивши без розгляду клопотання учасника про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що відмова водія виконати законну вимогу посадової особи прослідувати до пункту габаритно-вагового контролю призвела до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю та вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 132-1 КУпАП. При цьому, приписи частини 3 статті 132-1 КУпАП не містять застережень стосовно того, що відмова від проходження габаритно-вагового контролю повинна відбуватись виключно в зоні габаритно-вагового контролю транспортних засобів.
З огляду на те, що під час накладення адміністративного стягнення і винесення оспорюваної постанови Державна служба України з безпеки на транспорті діяла на виконання своїх повноважень та обґрунтовано, а факт правопорушення підтверджений належними і допустимими доказами, апелянт наполягає на відсутності правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, 15.08.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України, на підставі направлення на рейдову перевірку від 07.08.2024 №000033, на автомобільній дорозі М-28 «Одеса-Южний» 15км+00, проведено перевірку транспортного засобу MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , з причіпом марки KOEGEL, д.н.з. НОМЕР_2 .
Під час перевірки та візуального огляду транспортного засобу встановлено імовірне перевантаження транспортного засобу за візуальною ознакою, а саме: просідання вузлів підвіски транспортного засобу.
У зв'язку з чим, водію (власнику транспортного засобу) ОСОБА_1 , запропоновано проїхати до пункту габаритно-вагового контролю, розташованого за адресою: автомобільна дорога М-14 «Одеса-Мелітополь» 21км+434, для зважування транспортного засобу, про що складено рішення про супроводження автомобільного транспортного засобу від 15.08.2024. У рішенні зроблено відмітку про відмову водія у підписанні рішення.
В подальшому посадовою особою складено акт від 15.08.2024 №017408 про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю.
Відповідно до абзацу 4 частини 19 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» посадовою особою складено акт від 15.08.2024 про блокування автомобільного транспортного засобу.
Підставою для складання вказаного акту стала відмова водія транспортного засобу, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, від супроводження до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів).
У графі цього Акту «пояснення водія», водій транспортного засобу зазначив про несправність автомобіля, а саме зазначив про неробочий стан коробки перемикання передач.
15.08.2024 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області у відношенні водія (власника транспортного засобу) - ОСОБА_1 складено протокол №001071 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-57 КУпАП, що виразилось у не виконанні законних вимог посадових осіб Укртрансбезпеки, а саме у відмові від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі М-14 (км21+434).
У протоколі у графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» водій зазначив про несправність автомобіля, а саме зазначив про неробочий стан коробки перемикання передач.
У протоколі також зазначено, що до нього додаються: фото копії реєстраційних документів на транспортні засоби, акт про блокування/розблокування автомобільного транспорту, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, посвідчення водія, товарно-транспортна накладна, рішення про супроводження автомобільного транспорту.
02.09.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №ПС002978, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 132-1 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51000 гривень.
Згідно вказаної постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стала відмова водія (власника) транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю.
Не погоджуючись із винесеною постановою, посилаючись на неправомірність та необґрунтованість адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасника, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Частиною 2 статті 29 Закону України від 30.06.1993 №3353-ХІІ передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 19 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право зокрема: супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі.
Відповідно до частини 3 статті 132-1 КУпАП ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із частиною 1 статті 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Слід враховувати, що за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III, відмова від габаритно-вагового контролю - будь-які дії або бездіяльність, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю;
габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, що включає перевірку на відповідність встановленим законодавством нормативам вагових або габаритних параметрів таких транспортних засобів, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Аналізуючи вище приведені положення статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III та частини 3 статті 132-1 КУпАП, колегія суддів доходить висновку, що санкція статті 132-1 КУпАП настає у випадку ухилення або відмови від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю.
При цьому, положення статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III та частини 3 статті132-1 КУпАП не містять застережень щодо того, що факт ухилення від проходження габаритно-вагового контролю має бути зафіксований виключно у зоні габаритно-вагового контролю транспортних засобів.
З наведеного слідує неправильність застосування судом першої інстанції положень частини 3 статті 132-1 КУпАП та помилковість висновків суду про те, що відповідальність за правопорушення, передбачене цією нормою КУпАП, настає у випадку відмови у проходження від габаритно-вагового контролю виключно у зоні дії цього контролю.
Повертаючись до факту відмови водія (власника транспортного засобу) від проходження габаритно-вагового контролю, колегія суддів, як зазначала вище, звертає увагу на те, що на законодавчому рівні відмова від габаритно-вагового контролю визначена у виді будь-яких дій або бездіяльності, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю.
Виходячи з наведеного розуміння, слід дійти висновку, що орган Укртрансбезпеки при встановленні факту відмови від проходження габаритно-вагового контролю має зафіксувати дії або ж бездіяльність, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю.
Натомість, як слідує із матеріалів перевірки, у тому числі Акту про блокування автомобільного транспортного засобу, протоколу у відношенні водія про вчинення адміністративного правопорушення, водій (власник) транспортного засобу зазначив про неможливість прослідувати до пункту габаритно-вагового контролю транспортних засобів внаслідок несправності автомобіля, а саме внаслідок неробочого стану коробки перемикання передач.
Обставини справи свідчать, що водій (власник) транспортного засобу просив надати йому можливість усунути технічні несправності. Про те, що після візуального огляду транспортного засобу водій погодився із вимогою посадової особи Укртрансбезпеки на проходження габаритно-вагового контролю не заперечується і відповідачем.
Водночас, стверджуючи про наявність умов, якими досягається відмова від проходження габаритно-вагового контролю, орган Укртрансбезпеки у своїх рішеннях та матеріалах не зазначає, в чому конкретно виразились дії водія, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Не надано також правової оцінки і повідомленим водієм (власником транспортного засобу) обставинам неможливості прослідувати у пункт габаритно-вагового контролю внаслідок несправності транспортного засобу, а також неможливості їх врахувати під час фіксації адміністративного правопорушення.
В контексті наведеного колегія суддів зауважує на тому, що згідно із статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, оскільки під час притягнення особи до адміністративної відповідальності органом не доведено факт ухилення особи від проходження габаритно-вагового контролю, не повно з'ясовано обставини, у тому числі, що впливають на склад адміністративного правопорушення, чим не забезпечено повноту та об'єктивність розгляду справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів не може погодитись із обґрунтованістю адміністративного стягнення.
Разом з цим, апеляційний суд враховує, що відповідно до статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно пункту 2 розділу ІІІ Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства
інфраструктури України від 27.09.2021 року №512, справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливий лише у випадках, коли є підтвердження про належне повідомлення цієї особи про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Як свідчать обставини, повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення позивачем одержано 07.09.2024 року засобами поштового зв'язку.
Таким чином, на момент винесення оспорюваної постанови від 02.09.2024 року №ПС002978 у Держслужби з безпеки на транспорті відсутні дані про своєчасне сповіщення позивача про місце і час розгляду справи.
Отже, не забезпеченням особи, яка притягується до відповідальності, правом на участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, ознайомлення з матеріалами справи, у тому числі правом на подання доказів, надання пояснень чи заперечень тощо, не досягається завдання провадження у справах про адміністративне правопорушення стосовно всебічного, повного та об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення справи з дотриманням вимог закону, належного виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість накладення на позивача адміністративного стягнення, наявність підстав для скасування постанови відповідача із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Водночас, відповідно до положень частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Апеляційний суд враховує, що апелянт обґрунтовує свої доводи, у тому числі, й тим, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача та без забезпечення цьому учаснику права на участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що розгляд судової справи був призначений на 26.02.2025 року о 11:00 год. У зазначеному судовому засіданні рішення суду не було прийнято та розгляд справи відкладений на 11.03.2025 року на 15:00 год.
Відповідач не був присутнім у судовому засіданні, призначеному на 26.02.2025 року, та матеріали справи не містять відомостей про вручення відповідачеві судової повістки про виклик у судове засідання, призначене на 11.03.2025 року на 15:00 год.
Разом з цим, 05.03.2025 року відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про участь у всіх судових засіданнях у цій справі у режимі відеоконференції. Зазначене клопотання судом першої інстанції не вирішено.
Наведене, з огляду на відсутність даних про сповіщення відповідача про дату, час і місце розгляду судової справи, а також не забезпечення відповідачеві його права на участь у справі, свідчить про обґрунтованість доводів апелянта про те, що справу розглянуто адміністративним судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.
Оскільки такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу вказаною підставою, колегія суддів доходить висновку про наявність обов'язкових підстав, передбачених частиною 3 статті 317 КАС України, для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
З огляду на те, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильними, однак не у повній мірі відповідають нормам матеріального права та складені з порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до статті 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити частково.
Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.09.2024 Серії ПС №002978 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 51000 гривень.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв