03 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/24850/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Олефіренко Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року (головуючий суддя Турлакова Н.В.)
в адміністративній справі №160/24850/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 16.09.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 №047150023411 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, від 01.08.2024 №047150023411.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період з 14.09.1987 по 15.11.1988; період здійснення підприємницької діяльності з 13.09.2000 по 01.01.2005 та з 01.01.2006 по 31.12.2007.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати до пільгового стажу за Списком 1 ОСОБА_1 період роботи з 14.05.1991 по 05.03.1999 згідно довідки від 23.12.2010 № 657-71.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 із урахуванням довідки про заробітну плату від 23.12.2010 № 657-72.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про зарахування заробітної плати за 60 місяців до 01.07.2000. Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 23.07.2024 відмовлено в перерахунку пенсії. Згодом позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2024 року відмовлено в перерахунку пенсії. Позивач рішення відповідачів вважає протиправними та такими, що порушують право позивача на пенсійне забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 №047150023411.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.08.2024 №047150023411.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 14.09.1987 по 15.11.1988 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.06.1964р. та до пільгового стажу за списком №1 період роботи з 14.05.1991 по 05.03.1999 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" згідно довідки від 23.12.2010 №657-71.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.07.2024 з урахуванням заробітної плати за період роботи з травня 1991 по квітень 1996 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" згідно довідки 23.12.2010 № 657-72.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відсутність у пенсійного органу можливості реалізувати свої повноваження щодо перевірки достовірності даних, наведених в довідці про заробітну плату, не може позбавляти позивача права на належне пенсійне забезпечення. Враховуючи висновки суду щодо протиправного не зарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з травня 1991 по квітень 1996 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності прийнятого рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 №047150023411. Також дійшов висновку зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період роботи з 14.09.1987 по 15.11.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.06.1982 та до пільгового стажу за списком №1 період роботи з 14.05.1991 по 05.03.1999 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" згідно довідки від 23.12.2010 №657-71. Зазначив, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком буде скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 23.07.2024 №047150023411, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2024 року №047150023411, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду щодо протиправного не врахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з травня 1991 по квітень 1996 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем-2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує, що органи Пенсійного фонду не мають права беззаперечно враховувати при призначенні/перерахунку пенсії довідки про стаж, заробітну плату, архівні довідки, які не підтверджені первинними документами, як це передбачено законом. Зазначає, що обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період до 1 липня 2000 року є не лише наявність відповідної довідки про заробітну плату (дохід), але й підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи, внаслідок загального захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 13.08.2023 року.
15.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою №11542 про зарахування заробітної плати за 60 місяців до 01.07.2000.
Рішенням Головного управління ПФУ у Волинській області від 23.07.2024 року №047150023411 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії.
В рішенні ГУ ПФУ у Волинській області від 23.07.2024 року №047150023411 зазначено наступне.
До заяви ОСОБА_1 надав довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №657-72 від 23.12.2010 видану ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування". Копій первинних документів, на підставі яких була видана зазначена довідка, надані не були.
Статтею 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Враховуючи зазначене, прийнято рішення відмовити в перерахунку пенсії відповідно до ч.1 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підставі заяви №11542 від 15.07.2024.
25.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2024 №047150023411 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію за віком.
В рішенні ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2024 №047150023411, зазначено наступне.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема в період з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 року - 31 рік.
У разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 01 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу з січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Страховий стаж особи 29 років07 місяців 04 дні.
Застосувати для розрахунку довідку "Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 23.12.2010 №657-71 видану ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" немає підстав, в зв'язку з тим, що:
- відсутні витяги з наказів проведення атестації робочих місць на підприємстві;
- відсутній акт проведення перевірки достовірності видачі довідки для призначення (перерахунку) пенсії відділом контролю - перевірочної роботи.
Висновок: в перерахунку пенсії відмовити та повідомити ОСОБА_1 про відмову у переведенні на пенсію за віком.
19.08.2024 року представник позивача, адвокат Коваль О. звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із адвокатським запитом з питання пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
Листом від 27.08.2024 року №0400-010307-8/174827 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області розглянуло адвокатський запит представника позивача та повідомило зокрема наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання відповідно до Закону №1058 з 14.08.2023.
До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 14.09.1987 по 15.11.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.06.1982, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог Інструкції, а саме між датою звільнення №15.11.1988) та датою наказу (20.06.1988) на підставі якого внесено запис, розбіжність більше 1 місяця.
Згідно наданих документів та наявних відомостей про сплату страхових внесків з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж (зарахований по 31.12.2021) становить 29 років 07 місяців 03 дні, в т.ч. додатковий стаж - 11 місяців 29 днів.
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії, розрахований за даними системи персоніфікованого обліку з 01.01.2005 по 30.11.2021 становить 5234,74 грн. (12236,71 грн. (середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2020-2022)*0,42779 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації).
Загальний розмір пенсійної виплати станом на 01.08.2024 становить 2725,00 грн.
В пенсійній справі наявна довідка про заробітну плату від 23.12.2010 №657-72 за період роботи з травня 1991 року по квітень 1996 роки видана ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування", яка потребує підтвердження первинними документами.
Після надходження результатів перевірки довідки від 23.12.2010 №657-72 пенсійну справу буде переглянуто.
25.07.2024 року ОСОБА_1 надав заяву та документи для переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону №1058.
В зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (31 рік) ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову від 01.08.2024 №047150023411.
Позивач вважає протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 №047150023411 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, від 01.08.2024 №047150023411.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ.
Згідно ст.1 Закону №1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті тих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (ст. 8 ЗУ №1058-ІV).
Статтею 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
При цьому, статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів.
Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній".
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В силу пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29.07.1993, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 14.09.1987 по 15.11.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.06.1982, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог Інструкції, а саме між датою звільнення №15.11.1988) та датою наказу (20.06.1988) на підставі якого внесено запис, розбіжність більше 1 місяця.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року за №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.п.1.3, 1.4 Інструкції №58 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції №58 встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника:
прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення:
про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У п. 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.06.1982, щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його страхового стажу.
Посилання Пенсійного фонду на невідповідність записів у трудовій книжці позивача не може слугувати підставою для неврахування спірного періоду роботи позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про надання пенсії за віком.
Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення трудової книжки.
Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.
Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Як наслідок, Пенсійним фондом було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди: з 14.09.1987 по 15.11.1988, оскільки зазначений період позивача підтверджено відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, у зв'язку з чим, вказані періоди мають бути зараховані до страхового стажу.
Щодо позовної вимоги про зарахування до загального страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 13.09.2000 по 01.01.2005 та з 01.01.2006 по 31.12.2007, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ст. 113 Закону № 1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-IV встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на ФОП яке здійснило нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 року у справі №199/1852/15-а.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять докази сплати позивачем єдиного внеску, а надана позивачем до позовної заяви довідка ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 14.02.2019 року лише підтверджує, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділенні як фізична особа-підприємець з 11.09.2000 року на загальній системі оподаткування.
З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що не вбачає підстав для зарахування до загального страхового стажу позивача період зайняття ним підприємницькою діяльністю з 13.09.2000 по 01.01.2005 та з 01.01.2006 по 31.12.2007, відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо зарахування до пільгового стажу за Списком 1 позивача період роботи з 14.05.1991 по 05.03.1999 згідно довідки від 23.12.2010 № 657-71 колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно рішення відповідача-2 від 01.08.2024 №047150023411 зазначено, що застосувати для розрахунку довідку "Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 23.12.2010 №657-71 видану ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" немає підстав, в зв'язку з тим, що:
- відсутні витяги з наказів проведення атестації робочих місць на підприємстві;
- відсутній акт проведення перевірки достовірності видачі довідки для призначення (перерахунку) пенсії відділом контролю - перевірочної роботи.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах № 383 (Порядок №383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає:
установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;
комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;
складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників;
аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років.
Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року №2694-XII працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Отже, роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я.
Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Таким чином, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Проте, розуміючи положення пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 або Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1 або Списком №2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
Також, матеріалами справи підтверджується, що уточнююча довідка містить відмітки підприємства про проведення атестації робочих місць.
При цьому, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган.
Водночас, сумніви пенсійного органу щодо обґрунтованості їх видачі, не можуть бути самостійною підставою для відмови у неврахуванні певних періодів при призначенні позивачу пенсії.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2024 №147150023411 в частині незарахування до пільгового стажу за Списком №1 період роботи позивача з 14.05.1991 по 05.03.1999.
Щодо не врахування довідки про заробітну плату від 23.12.2010 № 657-72 колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
В рішенні від 23.07.2024 року №047150023411 зазначено, що до заяви ОСОБА_1 надав довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №657-72 від 23.12.2010 видану ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування". Копій первинних документів, на підставі яких була видана зазначена довідка, надані не були. Відтак для врахування зазначеної довідки підстави відсутні.
З приводу цього суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії (абз. 2 ч. 3 ст. 45 ЗУ №1058-IV).
Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії врегульований нормами ст. 40 Закону № 1058.
Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв (абз. 1 ч. 1 ст. 40 ЗУ №1058-IV).
Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV для визначення розміру пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом на умовах, передбачених абз. 1 цієї частини.
Отже, за загальним правилом для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року.
Разом з цим нормою абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV пенсіонеру (за наявності у нього такого бажання) надано право на обчислення пенсії із врахуванням заробітної плати (доходу) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Аналогічне право має пенсіонер і у разі переведення з одного виду пенсії на інший, про що свідчить зміст норм абз. абз. 1-2 ч. 3 ст. 45 Закону № 1058.
Щодо наявності правових підстав для перерахунку пенсії ОСОБА_2 з врахуванням заробітної плати за період роботи з травня 1991 по квітень 1996 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування", суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії регламентований норами ст. 44 Закону № 1058.
Відповідно до ч.1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії визначає стаття 45 Закону №1058-IV.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону № 1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Абз. 5 ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (Порядок № 22-1).
Згідно з абз. 1 п. 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Разом з цим п. 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати довідку про заробітну плату відповідно до абз. абз. 2 і 3 пп. 3 п. 2.1 цього розділу.
В свою чергу нормою абз. 2 пп. 3 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 установлено, що до заяви про призначення пенсії за віком для підтвердження заробітної плати за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 року (додаток) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
За правилами п. 2.10 розділу ІІ Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.
Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається.
Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об'єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.
В силу абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за період страхового стажу, тобто передумовою для врахування заробітної плати для обчислення пенсії є зарахування періоду роботи, за який вона отримана, до страхового стажу.
Матеріали справи містять копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 10.06.1982, в якій зазначені записи про роботу позивача у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" з 14.05.1991 року та до його звільнення 05.03.1999.
При цьому, рішення відповідача не містить посилань про неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 його періодів роботи.
Разом з цим відсутність у пенсійного органу можливості реалізувати свої повноваження щодо перевірки достовірності даних, наведених в довідці про заробітну плату, не може позбавляти позивача права на належне пенсійне забезпечення.
Отже, враховуючи висновки суду щодо протиправного не зарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з травня 1991 по квітень 1996 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності прийнятого рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 №047150023411.
Щодо належного захисту прав позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період роботи з 14.09.1987 по 15.11.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.06.1982 та до пільгового стажу за списком №1 період роботи з 14.05.1991 по 05.03.1999 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" згідно довідки від 23.12.2010 №657-71.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 із урахуванням довідки про заробітну плату від 23.12.2010 № 657-72.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком є скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 23.07.2024 №047150023411, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2024 року №047150023411, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду щодо протиправного не врахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з травня 1991 по квітень 1996 у ВАТ "Комісарівський завод торгового машинобудування" . Ураховуючи те, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії, суб'єкт владних повноважень не може покладатися на свої висновки, які були спростовані судом в ході розгляду справи.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 03.04.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя Н.А. Олефіренко